НОГИ

Моя прабабця казала: "Болить голова – не те думаєш, болять руки – не те робиш, болять ноги – не туди йдеш".

Ноги… Ніколи не задумувалися над тим, що це для нас? Опора, те, що з'єднює із Землею, дозволяє фізично рухатися. А рух, як нам відомо, – це Життя. Ноги можуть говорити з нами через біль. Вони несуть нас в майбутнє, підтримують в теперішньому. Тому, гадаю, вартує прислухатися до власного тіла. Хоча, власне, ми частенько ігноруємо його посили. Можна багато про що писати, але нині зранку мені чомусь подумалося саме про ноги. Мабуть, знаків безліч навколо.

Якби ж то нас у школі вчили слухати своє тіло і хоча б якісь прості ази психосоматики – думаю, виросло б якісно інше покоління. (по – КОЛІНня ))) ) Навіть таке вбачається! Так от, згадала, що в років 20-21 поїхала вчитися кататися на лижах зі своїм колишнім чоловіком. Тоді ми ще тільки зустрічалися. І він дуже авторитетно заявив: "Як це ти збираєшся жити зі мною, якщо не будеш вміти кататися на лижах?" У мене ніколи не було бажання ставати на лижі чи ковзани – це ж як рухатися з ногами, які роз'їжджаються. Ба! У мене навіть був страх щодо цього виду спорту. Але! Любов, гординя і "відчуття власної важливості" (по Кастанеді) – рушійні штуки, як для руху, так і для тормозіння, ну і, як правило, руху в бік помилок, чи руху, що призведе до руйнації (бо йдеш, насправді, проти себе любимого).

Я таки стала на лижі, знехтувавши половиною правил безпеки (по звичайному незнанню), навіть спустилася кілька разів на шаленій швидкості (щоб обдурити свій страх). А на останньому спуску – впала, підвернула праву ногу і порвала в коліні передні хрестовидні зв'язки. Спускалася додолу на п'ятій точці, бо нога не слухалась взагалі, ще й боліла пекельно.

Опісля пережила неправильний діагноз, операцію (на якій мені ніц не зробили – лиш подивилися, що трапилося), рік кульгання і нервових зривів, бо нога могла відмовити в будь-який момент, і я просто лантухом валилася на землю.

Потім я народила доньку, попри заборону лікарів, бігала, каталася на велосипеді та займалася Хорою. І за якийсь час геть забула про свою травму. Чому ж згадала аж тепер, спитаєте ви, аж за 15 років? Так от, якби б мені тоді знання!

Це був урок – "попуститися" з власної гордині, перестати доводити будь-кому, що я все можу, треба мені цього чи ні. Права нога відповідає за батька і за стосунки з чоловіком, опору на чоловіка. Тож, хм – вартувало б тоді задуматися?

У Бурбо про вивих ноги:

"Вивих стається у людини, яка відчуває, що змушена іти туди, куди їй не хочеться, робити те, чого не хоче робити. Така людина дозволяє маніпулювати собою, виходить за межі власних можливостей і злиться через те, що не може комусь сказати "НІ". Вона боїться порушити якісь правила, і вивих досить зручний привід, щоб зупинитися. Вивих говорить про інтенсивність внутрішніх страждань, які ти сам собі заподіюєш, вперто дивлячись на все по-своєму, часом "чужими очима", і втискаєш світ у вузькі рамки правил. Намагайся бути більш гнучким. Перед тим, як обурюватися (внутрішньо чи так), що інші намагаються примусити тебе робити щось проти твоєї волі, спробуй проаналізувати мотиви цих людей. Можливо, тоді ти усвідомиш, що просто не в силі виправдати їхніх очікувань і повідомиш їм про це. Якщо ти примушуєш себе рухатись в якомусь напрямку, виясни, який страх рухає тобою і наскільки він реальний. Коли ти проявиш більше гнучкості по відношенню до себе та інших людей, тобі буде набагато легше задовольняти свої потреби".
 
Якось так.

От я й подумала, якби прочитала і усвідомила це тоді, може б мій урок не затягнувся б аж на 12 років, не привів би до травми розлучення для дітей і виснажливої боротьби з чоловіком, як зовнішньої, так і внутрішньої??
 
Зрештою, на разі, вдячна Простору, що все трапилося саме так, що я зараз є саме такою, що я щаслива і самодостатня, закохана і творча, що можу допомагати в чомусь іншим. І що зараз я звертаю увагу на різні знаки і на те, що хоче сказати мені моє тіло – болем, вагою, тиском і тд… і ще - нещодавно дозволила собі опертися на коханого Чоловіка поруч. Часом болить права п'ятка. Це коли не втримуюсь і хочу покерувати!

Але Життя дійсно стає легким і простішим!!!!!
 
З посмішкою і вдячністю до власного Досвіду,
Ваша Русана Гордієнко