НІЧНЕ

Хіба, не чекаємо того сповідального часу? Не квапимо, на швидку руч, денних подій… Не кажемо собі опісля – «Ну, от!... Нарешті!». Вже… Сам – на сам! Із усіма своїми потаємними думками та сподіваннями. Усе чогось чекаємо… Надзвичайного! Увесь час. Воно й прийде до нас. Уві сні. Непомітно!  

НІЧНЕ

Воно…

Не так – як книжка пише,

Не так – як вітер шепотить!

Про дзвін не перепросить в тиші.

Ще ніц не скаже.

Краще… Спить!

Тихцем примружить наші очі,

Щоб незупинний біг життя

Не майорів посеред ночі,

Не грав із нами в майбуття.

Так – тихо!

Посеред оселі…

Усе знайоме – навіть! – кіт.

Іду собі… Блукаю… Стелі

Тремтять імлою, шлють привіт

Зіркам, що вийшли чат робити,

Поміркувати про шляхи,

Якими їм кружляти в світі.

Й – от!

Дивляться на плин віки.

Дзеркал дошкульне мерехтіння,

Байдужий супровід життя…

Я вийшов в сад! А там – цвітіння!

Нічні метелики летять.

05 листопада 2018

Михал Влад