Ні, не було мене, нема й не буде.
Я загубивсь у вихорі століть.
Космічний ранок вже холодить груди.
Це після сну задавнених жахіть.
Ніхто мене вже всує не згадає.
Мене ж не було. Як вже тут згадать?
Вогонь безпам’ятства собі палає.
І наступає ідолів вже рать.
У мозок влазили сліпі пророки.
Кайданами скували плоть.
Терпіти цю наругу будеш доки?
Не можеш їх, негідних, побороть?
Ти можеш – розірви кайдани.
Ти можеш – людям щастя дай.
Назавжди зникнуть всі обмани –
І на землі наступить рай.
… Ні, не було мене, нема й не буде.
Я загубивсь у вихорі століть.
Космічний ранок вже холодить груди.
Це після сну задавнених жахіть…
Анатолій ВЛАСЮК
23 березня 2017 року
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
