Невигадані історії ганчір'яної Енні

16 листопада 2015
Olena Kolyada

Так сталося, що ганчір’яна Енні — почесний член нашої родини. З тих самих пір, як ляльку разом із набором книжок про її пригоди ("Raggedy Ann Stories") привезли моїй доньці родичі з-за океану.


Симпатичне рудоволосе створіння швидко стало фаворитом у доні, коли та ще була немовлям, а щойно мала підросла й підкріпилася книжковими перепетіями з життя Енні (перекладеними у міру моїх скромних можливостей), лялька взагалі наче зажила справжнім життям поруч із нами.
 


Оповідки про ганчір’яну Енні та її братика-близнюка Енді невимушені та сповнені добра і любові, а от справжня столітня історія Реґґеді-Енн трохи складніша, однак досить захоплива.
 


Все почалося з того, що на початку минулого століття донька художника Джона Груела Марсела знайшла на горищі стареньку ганчір'яну ляльку. Іграшка була геть розхристана, на вицвілому обличчі майже нічого не залишилося. Батько дівчинки виправив ситуацію і намалював ляльці нові вічка, носик та кумедну посмішку. Трохи поміркувавши, він дав знахідці ім’я Реґґеді-Енн, взявши за основу назви двох поем Джеймса Райлі "The Raggedy Man" і "Little Orphant Annie".
 


Марсела щиро полюбила свою ганчір’яну Енні, особливо після того, як татко почав розказувати про неї всілякі кумедні історії. З натхенням і наснагою Джон Груел почав записувати свої вигадки й малювати до них ілюстрації, і все це з рештою перетворилося на серію кижок, що полонили серця маленьких американців.
 


Скоро до Енн приєднався братик Енді, а ще родина Груелів долучилася до виробництва відповідних ляльок. "Клони" ганчір’яної Енні розповсюдилися по США і мали неабиякий успіх.
 


На превеликий жаль, маленька Марселла ледве дожила до 13 років. Не зважаючи на офіційну версію смерті від серцевої недостатності, батьки дівчинки були впевнені, що це сталося через щеплення від віспи, й надалі позиціонували Реґґеді-Енн як символ руху проти вакцінації. Однак на добрі й радісні сюжети книжок про Енні це аніскільки не вплинуло. Вона продовжувала чарувати і тішити маленьких читачів, підкорюючи світ.
 


Джон Груел помер у 1938 році, але книги про Реґґеді-Енн продовжували публікуватися, а ляльки Енні та Енді з’являлися чи не у кожні оселі. У п'ятдесяті роки стало модним їхнє колекціонування, а зараз ляльки, виготовлені у 20-30-ті роки XX століття, коштують неабияких грошей. Вони мають спеціальне маркування, де зазначений день народження ганчіркової Енні, а точніше день, коли вона була запатентована — 7 вересня 1915 року.
 


Цікаво, що перші версії Енн мали на грудях спеціальне сердечко-цукерку: шоколадку у блискучій обгортці. Зараз кожна фірмова ганчір’яна Енні також має сердечко, але не шоколадне, а клаптикове чи вишите.
 


У 1986 році був створений бродвейський мюзикл "Raggedy Ann: The Musical Adventure", який не вийшов з репертуару The Nederlander Theater і сьогодні. В травні 1999 року відкрився музей, присвячений Енні та Енді, в якому можна було знайти рідкісних ляльок і навіть побачити дитячу кімнату Марсели, зображену на сторінках творів Груела. Але вже через десять років музей довелося зачинити через брак фінансування.

Частину експозиції можна знайти в американському національному музеї ігор "The Strong", а дещо оселилося у тематичному парку в рідному місті Груела Аркола (штат Іллінойс). У 2002 році Реґґеді-Енн отримала почесне місце в Залі іграшкової слави США.

 


Випуск самих ляльок та книжок про них не припинився. Сьогодні "Історії ганчір’яної Енні" налічують сотні перевидань десятками мов світу. Шкода лише, що серед них немає української версії — вона б неодмінно зайняла почесне місце на нашій книжковій полиці.
 

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Чи насправді Ван Гог відрізав собі вухо: розбираємо головні версії
Мабуть, найзнаменитіше вухо в історії — вухо голандського художника-імпресіоніста Вінсента Ван Гога, яке він закарбував на автопортреті. Але ось що трапилося з цим вухом — відрізав він собі його сам або йому хтось допоміг це зробити — досі невідомо.
Читати більше