Нерушима стіна

Ікони – не просто зображення святих, Іісуса,

Матері Божої чи окремих сцен з релігійної Історії.

Ікона – це, передусім, духовне осмислення

земного життя, це – вікно у вищий світ, графічне з

ображення святості душі людської, заклик змінити

світ на краще.

Серед великої кількості православних ікон виділяється своєю силою, значенням та символікою ікона Божої Матері – Оранти – «Нерушима стіна».

Історія ікони пов’язана із розписом стін Софійського собору, закладеного Київським князем Ярославом Мудрим. Ранком одного дня майстри-іконописці помітили на одній із стін собору силует Божої Матері. Зображення святої чим далі ставало все чіткішим, набувало яскравості, немов світилось із середини.

Коли  про це стало відомо князеві Ярославові, він наказав кращому іконописцеві Києва увічнити зображення Богоматері позолотою і фарбами.

Ікона вдалась на  славу. Ще до закінчення будівництва храму образу Божої Матері йшли поклонятись сотні людей. І вже тоді з цією іконою стали пов’язувати багато чудес.

Якось київський городянин переправлявся разом зі своєю родиною човном через Дніпро. Раптом човен дуже гойднувся і маленький син киянина впав у воду й відразу потонув. Невтішні батьки відразу попрямували до новобудови Софіївського собору й звернулись зі своїм горем до чудесної ікони. Яке ж було здивування батьків, коли наступного ранку вони знайшли свого мокрого сина на паперті собору.

Після освячення й відкриття Собору святої Софії чудесне зображення Божої Матері – Оранти стало  однією з найдорожчих святинь храму.

З тих далеких часів існує в Києві повір’я. До тих пір, поки буде Оранта, житиме й процвітатиме саме місто, поки буде покровителькою Києва і його священих гір « Нерушима стіна» -   привільно тектиме по Вкраїні  красень Дніпро.

З самого початку свого існування Софія Київська витримала кілька набігів і пограбувань. Печеніги, половці та й «свої» князі неодноразово піддавали головну церкву Києва осквернінню. Найбільш спустошливою була руйнація, завдана храмові татаро-монголами Батия у 1240 році. Загарбники по- звірячому винищили жителів міста, які рятувались у соборі, розграбували церковні святині й спалили саму будівлю.

Знищено чи забрано в рабство було все населення Києва, всі будівлі було розграбовано й спалено. Тільки через декілька місяців повернулись на попелище міста люди. І от диво – серед руїн Софіївського Собору, понівечених святих зображень неушкодженою лишилась лише одна – Мати Божа – Оранта. З тих пір цю фреску, а, надалі, й всі іконописні зображення з неї, називають «Нерушимою стіною».

«Нерушима стіна» стала символом міцності й непорушності православ’я, незнищуваності віри у силу Божої благодаті. Підняті Орантою в молитовному жесті руки з одного боку є обороною всіх віруючих від ворожих сил, а з іншого – закликом до всіх молитись за охорону  своїх домівок від напасті.

Здавна «Нерушима стіна» вважається  заступницею домашнього затишку, сім’ї та спадщини.

Обираючи для себе ту чи іншу ікону необхідно не тільки слідувати церковному канону, а й думати: які риси у своєму характері,  які засади вашого побуту, вашої домівки співзвучні святому образу. Ще більш відповідальним є дарування ікони. Аже це не просто красивий та неординарний подарунок. Це священий символ кращих духовних якостей одарованої людини.

Ікона « Нерушима стіна» символізує міцність переконань, силу духу, послідовність у відстоюванні своїх поглядів, турботу про благо народу.

У наші дні, в кабінетах сановників (професійних вболівальників за справу народну), з’явились ікони «Нерушимої стіни». Нажаль, образ Божої Матері – Оранти богатьом з них  державної мудрості та сили до перемоги добра над злом не додав.

А жаль. Бо важливі не показна побожність та прилучення до релігійних таїн, а глибинна Віра та слідування Христовим заповідям. Наявність на стіні кабінету тієї чи іншої ікони не гарантує, що його хазяїн Людина Божа.

Колись, один чудний стариган, прославився тим, що зривав та бив де-які ікони зі стін церков. Спочатку його не розуміли, гнали, били, а коли прислухались й, на його вимогу, здерли з однієї із зірваних ним ікон верхній шар фарби, то побачили під ним лик Сатани, і зрозуміли, що були обмануті Нечестивим і поклонялися Дияволу, а юродивий врятував їх від гріха.

Чи не такі ікони висять у де-яких наших «Державних Мужів», які заводять нашу країну на облудні манівці, які за словами Великого Кобзаря:

…отечество так люблять, 
Так за ним бідкують, 
Так із його, сердешного, 
Кров, як воду, точать!..

Та все ж, є і Божий Суд! Всевишній не полишить нас. Прибуде на Вкраїну Благодать!

Які б важкі часи не наступали, але наша сила і захист у турботі Божої Матері про всіх людей. Що б наша країна, місто, сім'я, ми самі пережили важкі часи потрібно звертатися за допомогою з благанням до Діви Марії.

Змінити хід історії нам не під силу, але під силу пом'якшити долю. 

Будемо молитись іконі «Стрітення» (зміні старого на нове), поклонятись «Покрові Божої Матері » (заступниці від бід),  вірити у народження нового з трухлявих пелен старого («Успіння Божої Матері») та схилятись перед Георгієм Побідоносцем, щоб подолав Змія спокуси і очистив нас від скверни.