Нерозділене кохання: страждання чи щастя?

«Любити — це означає жити життям того, кого любиш» — слова класика про сутність любові дуже тонко відображаються головний посил і призначення цього чудового почуття.  

Любити — означає, по-перше, відчувати себе, своє буття як особистості незмінним і радісним, незалежно від змін ситуації, ролі, самосприймання («ми не думаємо ні про те, що будемо робити, ні про те, що хотіли б робити, ні про те, що повинні»); по-друге, це означає переживання минулого, теперішнього і майбутнього як єдиного цілого; по-третє, це означає, що людина відчуває повноту зв’язку між власним «Я» і визнанням цього «Я» іншими людьми.

Любов — це прекрасне, ніжне, самовіддане почуття. Але для людини, яка переживає нерозділене кохання, любов, хоча і привносить в життя свій певний романтичний трагізм, все ж викликає і багато досить негативних переживань, що закінчуються часто «сльозами в подушку», думкою, що ти нікому не потрібна чи не потрібний, глибоким переконанням того, що більше такого кохання не буде. Але і в такому нерозділеному кохання можна спробувати знайти позитивні моменти.

А чим, власне, нерозділене кохання відрізняється від взаємного? Різниця лише в одному: у таких «відносинах» кохає лише одна людина. Причому та людина, яку люблять, може як знати про це, так і ніколи не здогадатися. Як правило, та людина, яка знає, що її кохають, не може розділити спільні почуття, тому така любов і називається нерозділеною.

Що ж позитивного можна знайти в такій любові?

Найперше — слід пам’ятати, що любов у певний спосіб виховує людину, тобто примушує подивитися на себе збоку (очима коханого чи коханої), оцінити та вжити заходів для виправлення недоліків.

Також вона робить людину особистістю, дає можливість зростати внутрішньо, пізнати свій внутрішній світ ще глибше, вона дає можливість краще розуміти інших людей і пояснювати багато вчинків та життєвих ситуацій.

Якщо поглянути на любов з духовного погляду, то можна побачити, що любов є Божим провидінням, а не тільки болем, як багато, хто думає про нероздільне кохання. Якщо ж людина вбиває любов як почуття, і лише страждає через нерозділеність, то вона втрачає можливість повною мірою пізнати цей прекрасний стан. За любов ще нікого не карали, і якщо людина зможе винести з нерозділеного кохання лише найсвітліші почуття, якщо любов не була жертовною, а щирою, то людина буде обов’язково винагородженою.  

Бо не забуваємо про важливий закон любові, який не тільки передає її істинну сутність любові, але вказує нам напрямок руху до її повного осягнення: «Люби ближнього свого як самого себе»… не більше… але й не менше…

Тож будьте любимі і щасливі!

Ваш психолог Ірина Пушкарук

Обкладинка — pinterest.com.