Нерозбірливий у зв'язках Ісак Бабель

Кажуть, генії важко піддаються загальним правилам. На те вони і генії, щоб відрізнятися від всіх і казати або робити щось абсолютно нове, ніби побачити світ іншими очима. Та оскільки вони бачать його по-іншому, звичайним людям часто здається, що вони нерозбірливі в зв'язках, маючи справу з небезпечними і невідповідними представниками людського роду.

Таким був Ісак Еммануїлович Бабель. Він народився в Одесі на Молдаванці в 1894 році. І через усе життя проніс чудові одеські риси, які і зробили його неповторним майстром слова. Тобто він був авантюристом, почасти Дон Жуаном, володів чудовим одеським гумором і неймовірною сміливістю думки і дії.

Це дозволило йому, перебуваючи в гущі подій початку століття, залишатися тонким психологом, письменником, який вміє вловити саму суть того, що відбувається.
 
Ставши кандидатом економічних наук, він захопився психологією, психіатрією, юриспруденцією, вступив одразу на 4-й курс юридичного факультету Бехтерівського Петроградського психоневрологічного інституту. Щоправда, не закінчив. Тому що почалася перша світова війна, в якій Бабель взяв безпосередню участь простим солдатом на румунському фронті. Потім став активним учасником громадянської війни, брав участь в продрозкладці, захворів на тиф і в 1920 році повернувся в Одесу, де працював в Держвидаві. Там він пише свої знамениті "Одеські розповіді", а потім військовим кореспондентом відправляється в Першу кінну армію Семена Будьонного. Півроку проводить пліч-о-пліч з кінармійцями, досконально вивчивши їхні звичаї і написавши про це роман в оповіданнях під назвою "Кінармія". Одну з найбільш правдивих і нещадних книг про громадянську війну.

"Стислість змісту змагалася в моїх творах, - писав Бабель, - з рішучим забуттям пристойності. Частина з них, на щастя доброчесних людей, не з'явилася на світ. Вирізані з журналів, вони послужили приводом для залучення мене до суду за двома статтями відразу - за спробу повалити існуючий лад і за порнографію. Суд наді мною повинен був відбутися в березні 1917 року, але заступився за мене народ, який в кінці лютого повстав, спалив обвинувальний висновок, а разом з ним і саму будівлю Окружного суду".

Після війни Ісаак веде життя досить різноманітне, в тому числі, й у своєму оточенні. Його перша дружина поїхала від невірного чоловіка в Париж, а Бабель захопився іншими жінками. Одного разу він познайомився з Євгенією Соломоновною, тоді ще Хаютиною. Бурхливий роман тривав до тридцять другого року, але зв'язок коханці підтримували  майже до самої смерті Євгенії, яка стала згодом дружиною головного ката сталінського режиму Миколи Єжова.
 
У 1932 році письменник познайомився зі своєю останньою дружиною двадцятитрирічною Антоніною Миколаївною Пирожковою. Йому пощастило зустріти за 7 років до смерті свою "Маргариту". Антоніна Миколаївна, яка була на п'ятнадцять років молодшою за Бабеля, подарувала йому доньку Лідію і стала його Музою. Вона, прекрасний інженер-будівельник, вела всі ці роки самовіддане життя матері і дружини видатного письменника, а після його смерті працювала над спадщиною чоловіка, видавала його книги, писала і досі пише книги про нього. За це шанувальники Бабеля повинні сказати їй спасибі.
 
При цьому велелюбний Бабель підтримував зв'язок з першою дружиною, яка живе в Парижі. В них навіть народилася донька Наталія. Інші родичі Бабеля жили в той час в Брюсселі і постійно запрошували його до себе, пропонували виїхати геть з Москви. Насилу отримавши дозвіл на виїзд за кордон, він уже готовий був погодитися і залишитися там з рідними і першою дружиною.

Але все ж таки повернувся в Росію до молодої дружини. Ймовірно, йому було важко зупинитися. Одного разу занурившись в революційну і післяреволюційну стихію червоного терору, він наче почав гратися з нею: дражнив і спостерігав за реакцією.

У 1936 році помер Максим Горький, який весь цей час був покровителем Бабеля. Москвою, куди повернувся Ісак, котиться хвиля політичних репресій. Велика чистка почалася. А письменник поводить себе легковажно, як і раніше, вважаючи, що невразливий. Він жадібно занурюється у життя. Там його типажі, його натхнення.

Одного разу приволік інтелігента Іллю Еренбурга в якусь задимлену забігайлівку, що кишіла гультяями і бездомними волоцюгами, і почав спілкуватися з цими сумнівними особистостями на рівних. Еренбург був шокований і обережно, тихо запитав: "Що ми робимо в цій дірі?" Бабель здивовано на нього подивився, вражений тим, що товариш не розуміє таких простих речей: "Адже тут цікаво!"

Йому все було цікаво. Війна, революція, колективізація, ймовірно, з голого інтересу разом з чекістом Аграновим Бабель ходив спостерігати розстріли ворогів революції і спав з дружиною головного ката молодої радянської республіки Миколи Єжова - Євгенією Соломонівною.

Небезпечний і тривожний час, в який йому випало народитися і жити, захопив його з головою. Але, володіючи пильним поглядом і чуйним серцем, Бабель все-таки не міг бути простим спостерігачем і байдужим літописцем подій, які розгорталися на його очах.

Якось у тридцяті роки він відправився в українське село Велика Стариця, щоб вивчити обстановку на місці і написати про те, як йде колективізація. Ось як він про це розповідає в одному з листів:

"Один з найрізкіших спогадів за все життя - до цієї хвилини прокидаюся в липкому поту". А через якийсь час у листі своїй дружині зізнається: "Побачив я під час Громадянської війни багато принижень, топтань і знищення людини як такої, але все це було фізичним приниженням, топтанням і знищенням. Тут же, під Києвом, добротну, мудру і міцну людину перетворюють на бездомну, шолудиву і паскудну собаку, якої всі цураються, як прокаженої. Навіть не на собаку, а дещо, лише схоже на ссавця..."

Про свої враження від життя він писав не тільки в листах, звичайно. Його геніальні оповідання сповнені подробицями, про які ніколи не повідомлялося в газетах. А про колективізацію у Великій Стариці Бабель написав цілий роман. Тільки ця книга ніколи не побачила світ, літературознавцям відомі лише уривки, що дивом збереглися і за якими можна судити про задум і неймовірну силу цього твору. Певно, прочитавши цей роман (вождю передавали копії всіх написаних радянськими письменниками творів того часу), Сталін і віддав наказ про знищення письменника Бабеля.
 
Роман називався "Велика Криниця" (за іншою версією -"Велика Стариця"), і перша його глава була опублікована в журналі "Новий світ" за жовтень 1931 рік. Це було оповідання "Гапа Гужва", що описує сільське весілля і розправу над мандрівницею, яка розповіла Гапці про те, як Воронковській суддя проводив колективізацію.

Збереглися й інші уривки з роману, наприклад, дивом уцілілий шматочок під назвою "Коливушка" про долю родини розкуркуленого Івана Коливушки. Ось як майстерно про це пише Ісаак Бабель:

"– Дом твой под реманент забирают…
– А меня?..
– Тебя на высылку…"

"Иван стоял, упершись в стену. Дыхание его, гремя, разносилось по двору. Казалось, он производит трудную работу, вбирая в себя воздух и выталкивая его…
– Я человек, — сказал вдруг Иван окружившим его, — я есть человек, селянин…"

"В кругу стоял Колывушка в рубахе навыпуск под жилеткой, с белой головой. Ночь посеребрила цыганскую его корону, черного волоса не осталось в ней. Хлопья снега, слабые птицы, уносимые ветром, пронеслись под потеплевшим небом. Старик со сломанными ногами, подавшись вперед, с жадностью смотрел на белые волосы Колывушки.

– Скажи, Иване, — поднимая руки, произнес старик, — скажи народу, что ты маешь на душе…
– Куда вы гоните меня, мир, — прошептал Колывушка, озираясь, — куда я пойду… Я рожденный среди вас, мир…

Горбун придвигался на тонких вывороченных ногах. Что-то свистело в нем, как в птице.

– Тебя убить надо, — прошептал он, догадавшись, — я за пистолью пойду, уничтожу тебя…

Лицо его просветлело, радуясь, он тронул руку Колывушки и кинулся в дом за дробовиком Тымиша. Колывушка, покачавшись на месте, двинулся. Серебряный свиток его головы уходил в клубящемся пролете хат. Ноги его путались, потом шаг стал тверже. Он повернул по дороге на Ксеньевку.

С тех пор никто не видел его в Великой Старице".

Приголомшливо просто і глибоко. Ймовірно, було і щось ще більш страшне в цьому романі, оскільки, незважаючи на заступництво Горького і самого Єжова, книга ніколи не побачила світ. А самого автора знищили.

Він не міг не писати правду про те, що відбувалося. Навіть дивно, як деякі його розповіді, його "Кінармия", за яку Будьонний хотів розстріляти Бабеля на місці як ворога трудового народу, все-таки побачили світ.
Звичайно, цьому активно сприяв Горький, який вважав письменника генієм. Частково допоміг і Єжов, оскільки зв'язок його дружини з письменниками, артистами та художниками, який вона активно підтримувала, влаштовуючи літературні вечори, мимоволі піднімав і цього неосвіченого карлика (зріст Єжова становив 150 см), який писав про себе в анкеті: "освіта незакінчена нижча". 
 
Людина, яка і трьох класів не закінчила, вирішувала долі мільйонів людей. Але що насправді поруч з ним робив Ісак Бабель, який часто бував на літературних вечорах у будинку Єжова, невже у всьому винна його нерозбірливість чи було щось інше ...?

Є думка, що його коханка, дружина Єжова, Євгенія Соломонівна, яка в 1938 році таємничим чином померла в підмосковному санаторії імені Воровського від передозування люміналу (мовляв, то Єжов її отруїв, щоб вона його не видала), була агентом британської розвідки і завербувала туди чоловіка і Бабеля.

За нерозбірливість у зв'язках письменник, врешті-решт, і поплатився. Його звинуватили у співпраці з англійською розвідкою і 15 травня 1939 року заарештували, а 27 січня 1940 року розстріляли. У вироку було записано:

"Будучи організаційно пов'язаним антирадянською діяльністю з дружиною ворога народу Єжовою-Гладун-Хаютіною-Файгенберг, останньою Бабель був залучений в антирадянську діяльність, поділяючи цілі і завдання цієї антирадянської організації, в тому числі і терористичні акти ... щодо керівників ВКП ( б) і Радянського уряду".

Всі рукописи зникли безповоротно. Залишилися лише оповідання, опубліковані ще за життя письменника і пам'ять про надзвичайно яскраву особисту і письменницьку долю.