Непідкупний лицар

25 листопада 2016
Ганна Черкаська
"Люди в білих халатах" мають проводити операції, – висунув вимогу Микола Пирогов. Колеги вченого одразу ж відгукнулися на новину: запроторили хірурга до божевільні. Його випустили через три дні, не виявивши порушень у психіці. З того часу халати стали обов’язковими для хірургів.

13 (25) листопада 1810 р. у Москві народився Микола Пирогов, 13-та дитина в сім’ї – не найкраще число. Батько Миколи працював скарбником. Підростаючим поколінням у родині займалася нянька та дівчина-кріпачка. Малий Микола з дитинства грав у "війнушку" та лікаря. З шести років почалося домашнє навчання зі студентами університету. У 12 років хлопчика віддали до приватного пансіону педагога В. С. Кряжева. У 14 років став студентом Московського медичного університету, через два роки одержав диплом, у 22 роки захистив докторську, був професором Дерптського університету. У 31 рік Микола Іванович одержав місце ректора Інституту практичної анатомії у Петербурзькій медико-хірургічній академії.
 
У царській родині було чітко визначено, що до 27-28 років чоловікам не вигідно одружуватися (військові сплачували більші податки за дружину; люди науки, мистецтва втрачали можливість безкоштовного стажування за кордоном); а неодружені після 30-ти викликали недовіру. Отже, у 28-30 час одружень. Так вчинив і Микола Пирогов: написав листа-сватання до свого вчителя Йоганна Мойєра, у якого квартирував п’ять років у Дерпті; попросив руку його єдиної 19-річної доньки Каті Мойєр, але отримав відмову.

У 1842 р. Микола Іванович одружився з 21-річною Катериною Березіною. Вона була, за висловом Пирогова, "справжнім ангелом", подарувала чоловікові двох синів — Миколу та Володимира. Через три роки шлюбу Катерина померла через 20 днів після пологів від запалення мозку. Професор обожнював синів і дуже боявся, що мачуха не зможе їх полюбити. Якось на рауті у генеральші Козен Пирогов зустрів 19-річну баронесу Олександру фон Бістром, прихильницю його публікацій. Добра і скромна дівчина полонила Пирогова. Коли ж вона зіграла романс Шуберта, професор не сумнівався, що це вона. Через 4 місяці вони обвінчалися. Олександра дуже кохала чоловіка, Микола та Володимир Пирогови звали її мамою. Своїх дітей у неї не було. Кажуть, Олександра була завжди поруч із чоловіком: асистувала при операціях; у житті була практичною: завжди складала гроші для чоловіка та дітей. А чоловік заробляв: Пирогов (єдиний у царській Росії!) чотири рази одержував Демидівську премію: у 1841 році – половинну, а у 1844, 1851, 1860 – повні, а престижна премія Павла Демидова становила 5 000 карб. асигнаціями або 1 428 карб. сріблом.

Маючи світову славу, достаток, юну дружину, Микола Іванович 1854 року поїхав у Севастополь на Кримську війну. Там він створив перший у світі інститут сестер милосердя, вперше запровадив гіпсову пов’язку, а розроблені ним методи оперування в умовах бойових дій лягли в основу військово-польової хірургії. Після війни Пирогов звільнився з військової медичної служби.

Дмитро Мендєлєєв часто згадував Пирогова, який спростував поставлений Менделєєву діагноз "сухоти" та швидко повернув до повноцінного життя. "Оце був лікар! – часто казав він. – Наскрізь людину бачив і зразу мою натуру зрозумів".

У 1856 р. світоч медицини опублікував статтю "Питання життя", у якій нещадно критикував тогочасне виховання й освіту. На диво, царський уряд вчинив мудро, запропонував ученому: ми робимо погано – зроби як слід. У вересні того ж року Миколу Івановича призначили попечителем навчального округу Одеси, де він активно сприяв відкриттю університету.

І де б не був Пирогов, він проводив безплатну хірургічну діяльність, при цьому усі мали стояти в одній черзі.
 
adjutantilubvi.flybb.ru
 
Відомо, що якось на прийом до Пирогова приїхав калузький губернатор з дружиною Олександрою Смирновою-Россет (автор картини: А. Ремі. 1835, Берлін). Лікар порадив їм стати в загальну чергу. Красуня-губернаторша спочатку лаялася, потім розвернулася й поїхала, щоби… повернутися й стати в чергу.

Наступні три роки вчений опікувався Київським навчальним округом. Пирогов видав правила, які регламентували провини учнів, правила їх виключення з навчальних закладів. І у Києві, де майже всі учні скуштували різок, сталося нечуване: за свідоцтвом професора Бунге, з 1859 до 1861 року тільки одного учня було покарано. "Вчителі згадали, що вони не ротні командири, а педагоги, що дітей їм ввірено для навчання й виховання, а не для муштри".

11 жовтня 1859 року у Києві за допомогою Миколи Івановича було відкрито першу в царській Росії недільну школу для дорослих. Не раз повторюючи фразу: "Ми всі знаємо, що треба шанувати старість, але не всі знають, що і молодість потрібно поважати," – Пирогов домігся організації в Київському університеті перших кас для надання матеріальної допомоги студентам. Зрештою, Микола Іванович став першим ученим-медиком, якого студенти обрали почесним членом Київського університету. За свої "подвиги" на ниві української освіти Пирогов мусив піти у відставку. Йому надали почесну урядову пенсію, щоправда, не надовго.

У 1862 році Пирогов працював у Німеччині, де написав працю "Основи загальної військово-польової хірургії" на 1100 сторінок. Тоді ж знаменитий хірург мав необережність поїхати до Італії і врятувати ногу Джузеппе Гарібальді від ампутації, у кістці якої застрягла куля. Пирогов, ретельно оглянув рану, категорично відкинув пропозицію хірургів. І сталося диво: на двадцять п’ятий день лежання пацієнта куля наблизилася до поверхні рани й була вилучена, а через кілька днів поранений зміг ходити. За це російський цар позбавив Пирогова пенсії. От коли хірургу пригодилися збереження дружини.
 
serg-klymenko.narod.ru
serg-klymenko.narod.ru
Він переїхав до Вінниці, побудував у Вишні симпатичний будинок, аптеку, лікарню та сад екзотичних рослин, які вчений садив сам. Пирогов жив за чітким розпорядком: прокидався на світанку, робив довгу пішу прогулянку. Чай, робота в саду, у стайні чи птахівниці. Сніданок – одна страва та міцна кава. Далі огляд хворих, прийом пацієнтів. Заробляючи до кінця своїх днів медичною практикою, Микола Іванович двічі на тиждень з восьмої ранку до восьмої вечора приймав бідняків безкоштовно. Після операції він завжди ховав руки в кишені, щоб йому не надумали платити.
 
Останні роки у Пирогова на слизовій оболонці твердого піднебіння утворилася незагойна рана. Хірург поставив собі діагноз: ні Скліфосовський, Валь і Грубе, ні Більрот не розпізнали в мене ракову виразку слизової оболонки рота. Працював над книжкою "Записки старого врача".

Передчуваючи подих вічності, Пирогов запросив у гості свого учня Давида Виводцева, попросив виконати останню волю.

23 листопада 1881 р., коли вже стемніло, попросив винести себе на веранду, дивився на улюблену свою липову алею й чомусь уголос почав читати Пушкіна: "Дар напрасный, дар случайный. Жизнь, зачем ты мне дана?" Посміхнувся і сказав останні слова: "Нет! Жизнь, ты с целью мне дана!" Була 20 година 25 хвилин. У тяжких муках відійшов Микола Пирогов; початок агонії співпав із сонячним затемненням, яке закінчилося відразу після його смерті.

Коли не стало знаменитого хірурга, Олександра Антонівна звернулася до Виводцева з проханням здійснити бальзамування чоловіка з дозволу Синоду. Вона побудувала у Вишнях дивовижний храм, що став мавзолеєм великому вченому.
 
xexe.club
 
Це був єдиний в Україні мавзолей, але спокій небіжчика кілька разів порушували: літаком його доставляли у Москву, аби дослідити таємницю бальзамування і цим допомогти "вічно живому Іллічу".

Та не тільки храм і мавзолей стали пам’ятником чоловікові. Вдова Пирогова переїхала до Києва і на Вознесенському спуску, 15 відкрила хірургічну лікарню. Власним коштом Олександра Антонівна утримувала при клініках університету притулок для одужуючих; організувала й фінансувала притулок для дітей-арештантів.

Сини Пирогова здобували освіту вдома, потім хлопці слухали лекції професорів Гейдельберзького, Берлінського, Лейпцизького університетів, а старший Микола – ще й Оксфордського. Він став фізиком, захистив докторську дисертацію в Київському університеті. Викладав молекулярно-кінетичну теорію матерії, статистичну фізику. Одночасно з австрійцем Людвіґом Больцманом, але незалежно від нього, обґрунтував другий закон термодинаміки. Разом із дружиною Лідією Кюзель мали двох доньок. Помер 1891 року, похований біля батька в маєтку Вишня (нині околиця Вінниці).

Дочка Миколи Миколайовича Пирогова Яхненко Наталя – письменниця, авторка новел, друкованих у "Віснику". У 1939 році радянська влада арештувала її й помістила до катівні у львівських Бригідках. Пізніше в Новій Зеландії вона видала книгу спогадів "Від бюра до Бригідок. Трохи спогадів з 1939-1941 років".

Молодший син Володимир досліджував історію Давнього Риму. Отримав ступінь доктора філософії в Берлінському університеті. Працював доцентом університету в Одесі. Одружився з Марією Арнеско, дітей у них не було. Помер 1914 року, похований у Марселі.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Пам'яті Степана Пушика
Прикарпатський університет імені В. Стефаника. Перший курс. Розгублена студентка з великими мріями. Навколо метушилося безліч людей. Почалися пари. Одним з викладачів став Степан Пушик. Суперечливий, злилася на його насмішкуваті закиди, що не знаю повстанських пісень. Але завжди розуміла велич людини, яка переді мною. Час — надмінний, смерть — крадійка. Легенди — вічні, як і пам'ять.
Читати більше