|
27 березня 2018
Oleksandra Orlova |
Прочитати гарний життєпис — це майже як прожити ще одне життя, зануритися в інший час і простір, заглянути за лаштунки визначних подій, познайомитися ближче з визначними персонажами історії, надихнутися, переосмислити власні цінності та погляди. Наступний перелік містить біографії та мемуари, й відкриває перед читачем калейдоскоп різноманітних особистостей. Актори і художники, журналісти і редактори, бізнесмени і громадські діячі, зірки і прості люди з незвичайною долею — всі вони різні, але їхні історії здатні уміститися на одній книжковій полиці і, безумовно, варті прочитання.
Інґа Арвад народилася у прекрасну і водночас жахливу епоху: епоху краси і мистецтва, розквіту журналістики і кіно, епоху світових війн, переслідувань та еміграцій. Природа подарувала їй надзвичайну красу, що здатна відчинити будь-які двері й розтопити серця наймогутніших лідерів, але до всього Інґа була ерудована і наполеглива, тож не дивно, що життя її скидалося на захопливу кінострічку. Її ім’я зринає поруч із такими видатними чоловіками як Пол Фейош, Джек Кеннеді, Роберт Буті, Тім МакКой, а ще поруч із Ґеббельсом та Гітлером, тож, зрештою, Гувер і навіть Рузвельт вбачали у ній чи не інкарнацію Мати Харі.
Скотт Ферріс правдиво і захопливо розповідає про злети і падіння прекрасної Інґи, намагається привідкрити завісу її палких стосунків із Джеком Кеннеді, розкриває таємниці, розвінчує міфи.
"Інґа" — це історія жінки на тлі війни і полювання на шпигунів, на тлі газетних сенсацій і голлівудських пліток, жінки, яка, безсумнівно, вміла зачаровувати, однак чи спромоглася вона зрештою знайти справжнє щастя?
У літературному світі Голокост перш за все пов’язаний з ім’ям Анни Франк і її зворушливим і щирим щоденником, але ця страшна сторінка історії має набагато довший перелік дитячих імен. Одне з них — Хана Браді (Ханічка Брадійова) — чеська дівчинка єврейського походження, що загинула в Аушвіці у віці 13 років.
Її ім’я могло назавжди стертися з людської пам’яті, якби не випадок: кураторка центру вивчення Голокосту у Токіо Фуміко Ісіока натрапила на валізку з ім’ям Хани, добираючи експонати для виставки, присвяченій пам’яті малолітніх жертв концтаборів. Провівши власне розслідування, Фуміко знайшла старшого брата загиблої і дізналася її історію, яка лягла в основу документального фільму, а згодом і книжки Карен Лівайн "Валіза Хани".
Книжка розповідає про щасливе дитинство Хани у люблячій родині і про весь жах, що приносить у їхнє життя гестапо, перетинаючись із подіями у сучасному Токіо, де про долю Хани дізнається молода японка Фуміко. Пройти шлях від затишної дитячої кімнати до газової камери разом Ханою — непросте, але вагоме випробування для читача.
Книжка-альбом, своєрідний арт-бук "Це Воргол" — яскрава та інформативна спроба авторки Кетрін Інґрем та ілюстратора Рея Ендрю умістити біографію, чи радше знакові явища життя видатного художника, продюсера, дизайнера, режисера, письменника, видавця, колекціонера і головного ідеолога поп-арту Енді Воргола у 80 сторінок.
Тут згадані дитинство і становлення художника, пошук стилю, його оточення і сміливі мистецькі витівки. До книжки увійшли історії, як про найвідоміші "родзинки" Воргола, на зразок Silver Factory, консервів Кембелз, конвертів музичних платівок і колажу Монро, так і маловідомі епізоди з життя майстра.
Насправді ж, "Це Воргол" — лише одна книжка із розлогої мистецької серії "This is …" у новому, але вже досить популярному літературному форматі "графічна біографія", який значно розширює цільову авдиторію і наснажує не лише інтелектуально, але й естетично.
Ця книжка розповідає про видатну особистість — Барбару МакКлінток. За своє життя вона приміряла чимало образів: замкнутої дівчинки-ботана, успішної студентки університету Корнелла, упертої вченої-цитогенетика, самотньої відлюдниці і врешті лауреатки Нобелівської премії. Незмінною для цієї жінки залишалася тільки одна пристрасть — кукурудза. Ні, йдеться не про гастрономічну примху чи сільське господарство. Взявши на озброєння всю своєрідність цієї рослини, Барбара розширила уявлення світу про те, на що здатна ДНК.
Ставши першовідкривачем так званих "стрибаючих генів", вона не могла підозрювати, що майже через 60 років її відкриття стане мейнстрімом наукової думки в біології та медицині. Дослідження мобільної ДНК сьогодні підтверджують, що "стрибаючі гени" є драйверами як індивідуальної молекулярної біології розвитку, так і еволюції всіх сучасних організмів. І, може, саме ці драйвери, підкажуть ученим спосіб зупинити старіння чи навіть смерть.
Сару всиновила австралійська родина, коли йому було лише п’ять років. Він перебував у жахливих умовах у сиротинці в Калькутті й, опинившись у Тасманії, поруч із дбайливими новими батьками, забув про своє минуле, як про страшний сон. Лише через двадцять років випадковість збудила всередині Сару спогади дитинства і юнак з жахом усвідомив, що його справжня родина не відмовлялася від нього — він загубився, тож його мати, брати і сестра, скоріше за все, досі чекають на нього чи оплакують його. Сару починає пошуки рідного дому, але через стільки років, із тими крихтами інформації, що у нього є, це дуже непросте завдання.
"Довгий шлях додому" — це сумна і прекрасна історія людини, коріння якої нездатна знищити підступна доля чи поневіряння, і про те, що любов — найкращі ліки від душевних і фізичних ран, а також головний дороговказ на шляху додому.
Марія Сибілла Меріан — унікальна представниця епохи Реформації: художниця, натуралістка, вчена-ентомолог і ботанік, непересічна жінка навіть для сьогодення, а що вже казати про час, коли люди вважали, що метелик народжується з квітки, а гусінь — взагалі породження підземних демонів?
Комахи зацікавили Марію Сибіллу ще в дитинстві, коли вона спостерігала за шовкопрядом у невеличкій домашній оранжереї. Дочка видатного художника і видавця Матеуса Меріана, вона продовжила справу батька і ніколи не відступалася від власних цілей і бажань: покинула чоловіка, коли зрозуміла, що їхнє кохання у минулому, самотужки виховала і утримувала двох дочок, поступово затверджуючись у європейському колі вчених-натуралістів, вирушила в експедицію до Південної Америки, створивши згодом гравюри, які за точністю і красою зображення досі не мають рівних в ентомологічній літературі.
В останні десятиліття світова увага знову привернулася до робіт Марії Сибілли Меріан, а Кім Тодд, у свою чергу, зосередилася на її житті, сповненому пригод і відкриттів, і схожому на захопливий роман.
Якщо вас цікавить світ моди і ви знайомі із західними виданнями журналу Vogue, то безумовно чули ім’я Ґрейс Коддінгтон, якщо ж ні, то її книжка спогадів - найкращий спосіб дізнатися більше про фешн-індустрію та її розвиток за останні півстоліття.
Ґрейс називають найкращим модним редактором і стилістом усіх часів, але свій шлях вона починала з кар’єри моделі, провінційною незграбною дівчинкою. Саме про цей шлях злетів і падінь, успіху і поневірянь, на якому траплялося безліч непересічних і талановитих людей, а також про розвиток індустрії моди і таємниці офісів модних видань у Великобританії і США Ґрейс Коддінгтон розповідає у своїй невимушеній та іронічній манері, супроводжуючи наратив пам’ятними світлинами і власними малюнками.
Малала Юсуфзай народилася 1997 року і цілком могла б зараз бути веселою і безтурботною юнкою, якби її батьківщиною не був Пакистан, а шлях до такої звичайної потреби як освіта не лежав через загрозу для життя.
У суспільстві, де права жінок зведені нанівець, у віці 11 років вона почала писати для блогу Бі-бі-сі, розповідаючи правду про режим талібів, про їхні спроби взяти під контроль долину Сват, а також про свої погляди на розвиток освіти для дівчат. Поступово образ Малали почав символізувати боротьбу за свободу, і на дівчинку навіть вчинили замах, в ході якого її було важко поранено. "Дивлячись в очі смерті, я забула, що таке страх", — зізналася згодом Малала.
2014-го року 17-тирічна Малала Юсуфзай отримала Нобелівську премію миру, а її історія, перенесена на сторінки автобіографічної книжки "Я — Малала", надихає цілий світ.
Ім’я Ілона Маска — видатного інженера, винахідника, американського підприємця та інвестора, знайоме дуже багатьом людям, але воно ж оповите легендами і міфами, розвіяти які під силу тільки докладному інформативному журналістському дослідженню, чи розслідуванню (як вам більше до вподоби).
Журналіст Ешлі Венс провів у розмовах із самим Маском близько 50 годин, а також опитав безліч його колег, партнерів, родичів, тож його роботу можна вважати цілком старанною. Що ми маємо в результаті? Незалежний і різносторонній погляд на життя і діяльність так званого "Ніколи Тесли 21-го століття", на його шлях до збагачення, втім не як до мети, а як до набуття нових масштабних можливостей. Таких, що здатні змінити світ, який ми знаємо. Ласкаво просимо у майбутнє з Ілоном Маском!
У 2000-му році на американських екранах з’явився телесеріал про стосунки і нехитрі перипетії життя молодої жінки та її дочки-підлітка під назвою "Дівчата Ґілмор". Серіал міг би загубитися серед сонму інших мильних опер, якби не унікальний коктейль із затишної атмосфери маленького містечка з купою харизматичних мешканців та винахідливих діалогів, замішаних на інтелектуальних розмовах про музику, книжки і кіно, витончених жартах, алюзіях та ремінісценціях.
Слоганом до серіалу став вислів: "Life's Short. Talk fast". (Життя коротке. Говори швидко), тож акторам дійсно доводилося говорити дуже швидко. Отак, балакаючи, вони і стали улюбленими персонажами мільйонів, що згодом навіть призвело до відродження серіалу на каналі Netflix.
Акторка Лорен Ґрем, яка зіграла одну з головних героїнь — улюблену всіма Лорелай, розповідає про свій досвід роботи в серіалі, про те, як потрапила в Голлівуд, та чим це все обернулося, і робить це в манері саме "Дівчат Ґілмор" — дотепно і захоплююче.
(via)
| 3 | 3768 |
Умови використання матеріалів сайту
Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку
Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com
