Неординарний дисидент

– І кому потрібні твої симфонії? Ти підніми планку вище: напиши таку пісню, щоб її і в Африці заспівали, – підначували Бориса Буєвського брати Майбороди. І так вони дістали композитора, що за шашликами він пообіцяв таку пісню.

А вранці, коли голівонька гула від доброї вечері, Борис думу задумав:

– Де ж той Васько? Та цього, певно, й сам Васько не знає, а Колько Сомик, мудрий гномик, таки знає. І подався Буєвський шукати друга.
  Хто такий Буєвський? У епоху "охрущення непокірної" ходили різні легенди. Наприклад, така: Борис Миколайович народився сиротою 7 червня 1935 р. у м. Кривий Ріг, виховувався у дитячому будинку. Красивого, чорнявого хлопчину, схожого на циганча, зіпсували дівчата: наспівували, який він гарний, талановитий – і він повірив. Після дитбудинку поступив до Ленінградського музичного училища, потім закінчив Харківську консерваторію (клас Д. Клебанова).

В дійсності, Буєвський отримав прізвище від мами Домініки, кажуть, українізований польський шляхетський рід оселився в Україні за часів Северина Наливайка. Від батька, лубенського козака Методія Кравця, Борис отримав незалежний характер та ім’я по батькові – Миколайович, хоча так почали звати Методія на "Ростсільмаші" (за системою "какаразница – Микола лёгше"). За єдиний рік батько з чорнороба став майстром цеху; пішов на війну рядовим, а повернувся майором.

А Борис із мамою втекли до Ростова-на-Дону, там малий пішов у перший клас. З Ростова довелося тікати далі, міняти школи, екстерном переходити в другий. Наприкінці війни повернулися до Кривого Рогу, де Борис закінчив третій і четвертий класи. У 1945 р. Борисові пощастило потрапити до чотирирічної музичної школи в Кривому Розі і за один рік закінчити її. У 1947 р. мати переїхала з сином у Грузію до сестри. Там Борис пішов у 5-й клас, як син фронтовика потрапив до школи військових музикантів (типу Суворівського училища), опанував гру на кларнеті.

Юний Буєвський обрав музичне училище при Ленінградській консерваторії. А хто ж його демобілізує? Звісно хто? Мати! Подалася до Москви, достукалася до вищого керівництва Міністерства оборони, домоглася звільнення сина з армії. І поїхав Борис до Ленінграда, закінчив музичне училище. Встиг Борис закохатися, побратися, синочка Тарасика діждатися. Згодом Буєвський вступив до Харківської консерваторії, успішно закінчив за класом композиції професора Дмитра Клебанова 1959 р.
  Після консерваторії у 1959-1961 рр. працював за призначенням викладачем у Донецькому музичному училищі. І народилася у композитора блискуча ідея: "Чому у Донецьку філармонія стоїть пусткою? Будемо готувати творчі вечори композиторів!" Він пішов до обкому, знайшов тітоньку з величезною вежею-начьосом на голові та позбавив цноти її розум своєю пропозицією. Довгенько товаришка хапала повітря, поки не видавила: "А ви в шахту не хочете?" Ні, у шахту він точно не хотів, забрав родину і подався до Києва, працював редактором видавництва "Музична Україна".

22 травня, у день перепоховання Шевченка, трохи остограмився й поніс квіти до Тараса, за що попав на камери КДБ, мав профілактичні бесіди. Мало того, на демонстрації примудрився витерти ноги об державний прапор Союзу. Дружину одразу ж позбавили роботи в філармонії, сина розжалували з жовтенят.
Отаким він був неординарний симфоніст Борис Буєвський. З’явилися у Бориса друзі: Микола Вінграновський, Васько Діденко та Колько Сом, але найдушевніший Микола Лукаш – всі вони з погляду влади авантюрники, загроза існуючому ладу.

Після закидів Майборід Буєвський знайшов Васька Діденка і попросив текст для пісні. "У нас такі є!" – відповів махновець. "Це не просто звичайний ліричний вірш, а якесь неповторне диво краси Поділля. Я на це диво написав музику", – згадував композитор. Отак і народилося ліричне танго "На долині туман", яке й в Африці співали.