Варто згадати - Михайло Сеник

6 листопада 2017
Петро Гнида
Історія життя цієї людини вражає своєю активністю на військовому, громадсько-політичному та підпільному фронтах. Ставши на шлях боротьби за Незалежність України у 1914 році, він його завершив мало що не через півстоліття – будучи знищеним "визволителями" у застінках НКВД.

Михайло Якович Сеник народився у 1896 році в селі Розворяни (на той час Перемишлянського повіту, згодом Глинянського, а тепер Золочівського району Львівської області). Під час україно-польської та в подальшому україно-російської воєн, він - офіцер (від січня 1919 року поручник) Української галицької армії. Після поразки визвольних змагань, член УВО – станом на 1922-1923 роки – бойовий референт Бережанської окружної команди. Восени 1923 року був арештований окупаційною польською владою в Бережанах.

Про арешт М. Сеника та А. Стефанишина доволі розлого писалося у тогочасній українській пресі. Так про хід судової розправи повідомляли часописи "Свобода" (США) та львівське "Діло". Зокрема останнє у номері від 24 травня 1924 року у статті "Тюремщина" передає: "Посудженим об'явлено вступне слідство за злочин головної зради. Для доказання їх вини спроваджено акти окружних судів зі Львова, Стрия та зі Станиславова, хоча в тих судах по довшім невиннім арешті слідство проти посуджених застановлено. Спровадення актів з названих судів і саме спровадження актів з військового суду в Люблині тривало 6 місяців. Акти, предложені кілька разів слідчим суддею Прокуратурі, лежали там без полагодження по кілька тижнів. Посуджені двічі на знак протесту проти проволікання слідства голодували. На телеграфічну жалобу оборонця д-ра Західного до Надпрокуратури й Апеляційного Суду зі зазначенням, що прокуратор від 3 тижнів не має часу прочитати актів, бережанський прокуратор, відізваний до оправдання надпрокуратором п. Маліною, на протязі одної ночі перечитав акти справи і поширив обжалування проти посуджених додатково ще за шпигунство і порозуміня з ворогом (#68 зк). Від тієї хвилі, тзн. від дня 20. березня 1924, ціла справа застрягла, а посуджені сидять далі. На оголошенні жалоби Сеника і Стефанишина, та на заміт їх, що за 8 місяців суд міг перевести докази навіть зі свідків, замешкалих в Ню-Йорку чи Токіо, відповіла влада, що вони заховуються неввічливо. Від жовтня 1923 р. перейшли вже дві каденції присяглих суддів, а посуджені до нині не можуть побачити властивого обличчя суду".

Далі у номері від 26 липня 1924 року у статті "Зі судової салі" ідеться: "Дня 14 липня ц.р. відбулася перед окружним судом в Бережанах карна розправа проти Михайла Сеника, студента агрономії і Антона Стефанишина люстратора УПТ в Бережанах за злочин шпіонажі з 67 к.з. поповнений в цей спосіб, що збирали відомости про збройну силу і дісльокацію військ в ціли подання цих відомостей чужій державі. Розправу ведено таємно, а тому точного справоздання подати не можемо. Боронили д-р Михайло Західний з Бережан і д-р Степан Шухевич зі Львова. Степанишина звільнено, Сеника засуджено на кару тяжкої в'язниці одного року, а чого три четвертині відсидів уже в слідчім арешті. Прокуратор зголосив щодо Степанишина зажалення неважности".

Отже до кінця 1924 року Михайло Сеник вийшов з ув'язнення й повернувся до Розворян, де долучився до активної громадсько-політичної діяльності. Тут він бере участь у різних імпрезах Перемишлянського повіту – нарадах, вічах тощо. В самому ж селі стає промотором утворення українських установ – читальні "Просвіти", "Рідної школи", кооперативів, молочарні – а також стає головою осередку організації "Сокіл" ("головою гнізда"). Для прилаштування усіх цих установ необхідно було збудувати "Народний Дім". А у зв’язку з тим, що коштів для такої ініціативи у самих селян не було вирішено звернутись до українських громад в США.

Так у часописі "Свобода" від 18 січня 1928 року було розміщено "Відозву громадян з Розворян і Полюхова великого, перемишлянського повіту", у котрій коротко висвітлюється становище громади й висловлене прохання про допомогу до українців в Америці. Зокрема там, ідеться: "Вірні сини і дочки українського народа на вільних землях Вашингтона. Не беріть нам за зле, що ми осміляємось простягати руку о поміч. … За Австрії було тяжко нам, та сегодня ще тяжше. По програнню війни з Поляками - ми опинились в ляцькій неволі – вони, ненаситці, всьо нам забрали. … До кращого розвою треба однак своєї хати і ми, громадяни Розворян, не маючи доброго приміщення для своїх товариств, задумали приступити в найкоротшому часі до будови Народного Дому. Цей дім має стати прикрасою не лише нашого села, але й перемишлянського повіту. Ми бажаємо в тому домі знайти "світло правди й науки", примістити в ньому всі наші товариства, які ми заложили, а саме: Просвіту, Рідну Школу, Сокіл, Кооперативу і Молочарню. Такого дому о власних силах ми не можемо здвигнути… Брати! Поможіть нам і собі – не пожалійте гроша. … На Вас Земляки і Землячки покладаємо надію тому, що віримо, що Ви, хоч далеко від нас – то думки Ваші і дух все є на Рідній Землі між нами. Розворяни 18./12./1927". Всі жертви просили відсилати на адресу Mary Yanusz в Бруклині, "котра є касієркою, має повноваження і довіря своїх громадян". Рівно ж "Ще дві повновласті мають Максим Рибак і В. Крохмальний і вони можуть збирати датки".

Очевидно, що будівництво Народного дому тривало кілька років. Цікаво, зокрема і у цьому сенсі є лист згаданої Марії Януш з Америки, котрого повністю надрукував часопис "Діло" під назвою "Радість із відвідин Рідного Краю з Америки (лист з Америки)" у котрому М. Януш пише: "Від 20 літ проживаю в Бруклині біля Ню Йорку та живо інтересуюся народнім життям, бо користаю з американської волі. Цього року вибрала мене охота поїхати до мого рідного села Розворян в перемишлянськім повіті. До кінця не можу забути цього вражіння, яке зробило це село на мене тим, що я там побачила. Коли я виїздила молодою дівчиною з рідного села, то в моїм селі не було навіть читальні. А сьогодні я застала цілковитий переворот: читальня, крамниця-кооператива, молочарня, позичкова каса, а тепер будують ще й свій "Народній Дім". Я побачила там власними очима те, що я мріяла з Америки. Коли я приїхала, перед двома місяцями, а побачила, скільки людей читає тепер українську газету, яка в них народня свідомість, як кожний рад чимось помогти рідній справі,то моє серце мало не вискочило з радости. І я навчилася цінити провідника народнього руху в Розворянах гром. Михайла Сеника. З утіхи, що є такі люди в мому селі, я рішила заплатити передплату на "Діло" на цілий рік для Розворян на руки їх провідника.



Я вже тепер в Америці, знову при своїй роботі, а ще жию споминами того привитання, яке для мене влаштувало село в кооперативі, коли то майже ціла громада прибула на гостину, щоби разом поговорити про отой великий поступ, який настав у селі на протязі 20 літ. Честь такій громаді і честь провідникам, що так ревно там працюють. Ще лише тих кількох невірників треба притягнути, а наше село буде чисте, як слеза. Марія Януш, Бруклин, Ню Йорк, Злучені Держави Америки, Дня 30 вересня 1932" ("Діло", 06.10.1932).

У тридцятих роках Михайло Сеник бере участь у передвиборчій кампанії УНДО. Так, як передає "Діло" від 2 вересня 1935 року "Дня 25 серпня ц.р. відбулася в Глинянах районова передвиборча нарада, в якій взяли участь найповажніші громадяни Глинян і судового глинянського повіту в числі около 180 осіб. Нараду отворив у заступстві перешкодженого випадком смерти в родині мец.д-ра М. Куницького адв. д-р Степан Дичок з Глинян. Нараду проводив о.сов. Данилевич, парох Глинян, в супроводі д-ра Ст. Дичка і дир. Михайла Сеника з Розворян, секретарював д-р ветер. Михайло Дмишко. Реферат про політичне положення українського народу і значення соймових виборів виголосив кандидат на посла д-р Ст. Біляк". Власне, підсумком заходу було те, що "Всі промовці заявились за якнайчисленнішою участю у виборах і за кандидатурою д-ра Ст. Біляка".

Крім цього Михайла Сеника можна побачити й на інших політичних заходах, де він фігурує разом із такими відомими постатями – послами до польського сейму, як Володимир Кузьмович, Степан Біляк та інших.

Власне цей міжвоєнний період 20-30-х років є дуже цікавим. Тут з українського боку діяли дві сили – легальна (різні політичні партії, найбільша з котрих УНДО) та нелегальна – підпільна УВО, згодом ОУН. Якщо перша діяла в рамках тодішнього польського законодавства (тут варто додати, що після других виборів до сейму в останньому в тій чи іншій кількості діяла українська парламентська репрезентація, а віце-маршалком сенату був представник УНДО Василь Мудрий), то друга не перебирала методами – експропріації, терор тощо. Стосунки цих двох пластів українського політичного життя були не простими, одначе можна навести чимало прикладів, що часто вони переплітались у тій чи іншій політичній постаті, зокрема й в Михайлові Сенику.

Зрештою "легальщина" не гарантувала увільнення від неприємностей. Відомо, що у ході антиукраїнської політики польського уряду серед арештованих були навіть посли, тобто депутати парламенту. Не оминула ця доля й М. Сеника. Знову у жовтні тепер уже 1930 року він був вчергове арештований. Як передає "Діло" - "Арештованого перевезли спочатку до Глинян, а опісля до Золочева". Очевидно, що якийсь час він перебував у сумнозвісній "Березі Картузькій". Мабуть, через якийсь час звільнений і, як розповідають очевидці, селяни його зустрічали із оркестром.

Після приходу на Західну Україну "визволителів" зі Сходу, Михайло Сеник, як і багато українських патріотів, був знову арештований й після початку німецько-радянської війни у червні 1941 року разом із кількомастами страчений у Золочівській в'язниці НКВД. За різними відомостями його спалили або ж прибили до стіни (версії, з огляду на практику "червоних фашистів", не виглядають нереальними). Це останнє (прибиття до стіни) підтверджується свідками, котрим пощастило вибратися живими. Згідно з їхніми свідченнями, через затятість Сеника в НКВД нічого не могли добитись від нього й зі злости прибили його до стіни в'язниці.

Так закінчилось життя людини, що дала початок підпільному руху й була його чільним функціонером та громадсько-політичним діячем не лише в самих Розворянах. Людини, котра варта пошанування та пам'яті вдячних нащадків...

Більш детально про підпільну й громадсько-політичну діяльність Михайла Сеника можна ознайомитись у моїй книзі "Село Розворяни: УВО, ОУН, УПА". Історико-публіцистична оповідь. Львів: СПОЛОМ, 2017. – 72 с.: іл. (ел. варіант: https://toloka.to/t84885)

Петро Гнида,
м. Львів
03.11.2017
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

8 занедбаних місць на планеті, від яких стає моторошно
У світі багато занедбаних місць, і кожне з них має свою історію. Якісь місця вселяють страх, якісь – почуття захоплення. У статті ми зібрали для вас наймоторошніші місця на Землі, від яких перехоплює подих.
Читати більше
XVII СТ. : ПОЛОНІЗАЦІЯ, ВІДРОДЖЕННЯ, ПОЧАТОК РУСИФІКАЦІЇ
Особлива важливість цієї епохи для долі українства та його питомої мови не підлягає жодним сумнівам, хоча в різні її періоди в різних куточках української ойкумени відбувалися відмінні навзаєм, не раз "протилежні за знаком" процеси.
Читати більше
Як слов'янки прикраси носили
Яскравим та виразним наповненням до українського народного одягу виступали прикраси. Вони виконували захисну функцію амулетів, талісманів, оберегів, які супроводжували людей упродовж життя. Основним призначенням ювелірних виробів було доповнення до костюма. Звідси і їхня художня виразність, багатство форм і технічних прийомів, які збереглися і зараз.
Читати більше