Неформат.
До 250-річчя композитора
Артема Веделя

Історія про те, як найталановитіший український композитор 18 століття Артем Ведель став "неформатом".

Друга половина 18-го століття. Тотальний наступ московщини прагне виштовхнути українську культуру на маргінес.

Коли майбутньому композитору йшов 8 рік, - була розгромлена Запорозька Січ. Тоді ж у рідному Києві, слухаючи розмови дорослих, Артем не раз чув про це та про заборону українського букваря і староукраїнської мови у богослужіннях, про розпуск козацьких шкіл та інші утиски рідного краю.

Перший раз у житті Ведель відчув статус "неформату" у юності, коли у церквах московитами було заборонено співати духовні твори на тексти псалмів, - так звані "концерти" у паузі в богослужінні, оскільки тоді єдиним "концертним залом" для народного загалу був храм. Для композитора це означало втрату єдиної можливості ознайомити людей зі своєю "позацерковнослужбовою" творчістю.

Псалми - це дуже цікаві високопоетичні твори, які розповідають про почуття людини майже на всі випадки життя. Композитор вибирав рядки із псалма, які на той час найбільше підходили до його переживань, і писав на них музику.

Коли відчував вдячність Богові та людям, які допомагали йому, то брав такі рядки – "Слава Господеві, благодіявшему мні", коли відчував безсилля – "Помилуй мя, Боже, яко немощен єсмь…".

У часи розпачу писалась музика на 12 псалом: "Доки, Господи, забуватимеш мене докраю? Доки відвертатимеш лице Твоє від мене?"

Бачивши беззаконня московитів на рідній землі Ведель пише концерт на псалом 78: "..Боже, прийшли чужинці в насліддя Твоє, осквернили святий храм Твій…"

Коли хмари згущалися над ним і державні посіпаки переслідували митця, - бралися рядки із 85 псалма – "Боже, законопреступники повстали на мене та юрба державних терзає душу мою".

Ці компіляції з Біблії у текстах духовних творів церковних композиторів не залишились непоміченими "сонмом державних", які відреагували виданням указу про заборону виконання у церквах піснеспівів, що "безпосередньо не відносяться до служби".

Коли Артем навчався у Києво-Могилянській духовній академії – вводиться наказ про звільнення студентів та викладачів за вживання української мови в межах навчального закладу. Паралельно у навчанні та храмах вводиться заборона української вимови слов’янських текстів.

Такі явні дії окупаційної влади пояснювали і недавню пожежу бібліотеки могилянки. У дусі тих же заборон згоріло все книгосховище українських стародруків, що було зібране за 150 років.

Спудеї (студенти по-сучасному) пошепки вели розмови про  самогубство Максима Березовського, який навчався в Італії на композитора, та повернувшись назад став неугодним владі; подейкували і про те, що його навмисно убили, щоби заборонити твори композитора для виконання, і навіть згадку про українця з європейською освітою.

Це все відбувалося на очах молодого Артема. Звісно, що у молоді роки людина сприймає світ таким як він є, бо немає ще із чим порівняти, і  репресії лише відкладаються у глибинах пам’яті, бо, здається, життя тільки починається. Та й і серед окупантів є, начебто,  любителі музики, меценати і шанувальники музичних талантів.

А талант Веделя як скрипаля, хориста та композитора був настільки потужним, що його помітило керівництво академії та з малолітніми співаками відправило піднімати рівень хорового мистецтва слов’янських осередків татарської Москви. Для отримання винагороди за мистецьку діяльність він був формально зарахований на військову службу (так було і в Харківський і Київські періоди творчості Веделя).

Повним "неформатом" у Російській імперії композитор став у 1797р., коли після смерті Катерини ІІ новий цар Павло почав ревізію діяльності цариці. Його покровителя - меломана генерала Леванідова відправили у відставку. Усі нештатні капели, зокрема й у Харкові, в якій реґентував Артем, розпускають. У 31 рік він вже назавжди повертається у Київ.

Композитор хоч і реґентує у церковних хорах, але пише концерти фактично у шухляду.

Цей період характеризується його останніми творами (parafia.org.ua/biblioteka/kultura/ostanni-kontserty-vedelya)

32-річним Ведель прагне спокою від житейської метушні та йде послушником у монастир. Через декілька місяців там хтось знаходить книжку, на якій, начебто, Артем написав хулу на владний режим, - що цар Павло, який був причетний до смерті Катерини ІІ, також буде убитий своїм наступником. Веделя запроторюють у божевільню та за довгі 8 років поступово доводять до смерті.

Маємо чи не перший випадок використання "каральної психіатрії" проти українців. Його твори та ім’я забороняють на довгі 100 років.

Остаточний  "неформат".

Очевидно, що справа Артема Веделя зі грифом "совершенно секретно" і нині знаходиться в архівах сучасного правонаступника царської охранки - ФСБ Росії.

При комуністичному режимі Ведель також був "неформатом" та забороненим для "трудящихся масс", бо його музика була "опіумом для народу", тобто церковною. Але парадокс у тім, що і в церквах багато творів Веделя є "неформатом", оскільки його музика там вважається занадто світською.

Біографію композитора можна подивитись ось тут.

Як ця історія читається в незалежній Україні? Тут, на жаль, без змін. Навіть у рідному для Артема Веделя Києві немає вулиці, названої його іменем.

Неформат.
 
Якою ж є музика Веделя?

Любителі хорового співу, особливо в Україні, знають її. Але це, мабуть, менше одного відсотка населення (я оптиміст!?).

А послухайте, як би звучала вона по-сучасному, у виконанні найкращого клавішника планети Ріка Вейкмана. Це частина із твору Веделя – великопостового прокимену "Не отврати лиця твоєго".
  А рокова інтерпретація повного цього твору – міні-альбом, який можна послухати тут:



Неформат?