Якщо подивитись на сучасний, такий обожнюваний кожним світ, то можна явно побачити, що він поділений на дві частини. Першою є реальність, у якій ми користуємось своїм тілом, cоціальним статусом від народження та рамками, утвореними суспільством, зокрема моральними правилами. Другим світом є віртуальність. Місце волі та свободи кожного, хто має доступ до всесвітньої павутини. Проте, звичайно, не варто забувати і про статус кожного й тут.
Головною різницею між ними справді є здобуття соціального статусу. Ти можеш народитися в багатій сім'ї британських аристократів або ж на рибному ринку Гаїті, де про тебе одразу ж забуде мати. Уявімо, що ці діти абсолютно схожі зовнішньо і розумово. Ніщо не відрізняє їх, окрім місця народження та даного статусу. Чого вони зможуть досягти? Так, якщо вони наділені амбіціями і у них, особливо у другого, будуть можливості здобути освіту і знайти гідну роботу, то вони в деякій мірі стануть на одну сходинку. Але чи адекватно в моральному плані сприйматимуть їх люди?
Повертаючись до наших двох реальностей, можна з упевненістю сказати, що реальний світ цього не дозволить ніколи, тоді як у другому, віртуальному, це цілком реально.
Зараз ми спробуємо розібрати взаємозв'язок цих двох світів, адже вони обидва є нероздільними і лише взаємозамінними.
Звичайно, ніхто не може заперечити аксіому, що віртуальність впливає на людську свідомість. Головною і дійсно повсякденною проблемою є погіршення пам'яті людей, котрі багато часу проводять в інтернеті та користуютсья нагадуваннями про будь-які події, навіть найтривіальніші. Що наші сучасники роблять для покращення пам'яті? Хіба що вчать вірші у школі. А що потім? На мою думку, є лише малий відсоток тих, хто просто заради себе самого вчить щось напам'ять.
Мабуть, у вас колись запитували, що б ви обрали: фантазію чи пам'ять? Як бачимо, мережа вже забирає у нас другий варіант, а що ж відбувається з нашою уявою? Безперечно, нічого хорошого. Постійна зайнятість на роботі змушує спостерігати лише за людьми, чиє життя цікавіше, або ж у яких вистачає і вмінь, і часу, і грошей, і внутрішнього світу для чогось творчого. Скажіть, який відсоток людей ніколи не мріяв? Мабуть, усе ж такої людини не існує. Усі уявляли, що буде з ними через годину, день, рік, десять років. Що буде, якщо вони потраплять у книжковий світ? Фантастика завжди змушувала будь-кого підніматися на вищий, не зрозумілий іншому рівень.
А тепер погляньмо, який світ нас оточує зараз? Нудний та постійно зайнятий. Всі кудись поспішають, щось обдумують, записують, читають, спілкуються... Звісно, тут є своя користь - розвиток цивілізації - але чи гідна ця мета тих жертв, які ми приносимо?
Окрім того, що люди перестають спілкуватися очі-в-очі, просто гуляти чи подорожувати, вони втрачають і свій вищий духовний рівень.
Отже, повернемось до соціального статусу у віртуальності. Соціальні мережі заміняють нам реальність, роблячи нас залежними, і цим самим, засмічуюючи мозок підписникам чи фолловерам непотрібною інформацією і витісняючи змістовну інформаційну сферу. Мав рацію Олдос Хакслі, коли писав у "Прекрасному новому світі", що інформації буде настільки багато, що ми деградуємо до абсолютної пасивності та егоїзму.
А як щодо самооцінки, котра фактично знищується від того ж головного фото, яке виглядає гіршим на тлі інших? Хіба це не змушує не приймати себе, соромитися тіла та ховатися за чужими лицями? Згадаймо про самогубства. Їхня кількість з року в рік неухильно зростає. А вся справа в тому, що, проводячи максимум часу у вигаданому світі соціальних мереж, людина зрікається дійсності та вже не може адекватно реагувати на те, що відбувається в реальному житті.
Стільки практичних прикладів, а ми просто не звертаємо на них уваги. Отже, що ми робимо зі своїм життям? Що ми обираємо?
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Ліля Колісник
