Не зупинити: поезія

Хто зупинить?... Хто?... Хіба що, очі!... Вогником погляду свого променистого. Чи, може, той час невгамовний, що визначає міру, талан та хрест Твій калиновий!... Хто це буде?... Хто?   

НЕ ЗУПИНИТИ  

Так! Друже! Дай мені зійти…

Зупинка. От – що треба!

Без витребеньок ти б відкрив

дверцята – оку неба.

Я рушу. Навкруги імла.

Злечу, як куля, стрімко й непохитно.

Ти не помітиш помаху крила.

Високо вгору – де немає квітів! –

у володіння сивого орла.

В височині… Як крапка – в синім вирі!

Разом із ним побачу милий край.

Діл неосяжний, гір зелені хвилі,

де, ген, нуртує сонячний розмай.

Тоді й знайду слова до того слова,

що першим линуло, коли у вир злетів.

Свій край ми бачимо – без цяток гонорових

лише з-за обрію, із сонячних світів.

                                                                                                                       19 – 20 травня 2018

Михал Влад   

[adSlot9]

*pinterest.com