Не все то вишиванка, що від Valentino

Напевно, і не сподівалися дизайнери високої моди від Valentino Марія Грація Кьюрі та П'єр Паоло Піччолі на такий успіх. А задум був такий. Надихнулися творчістю Марка Шагала (і не випадково, бо картини цього художника не тільки загальновідомі, а й деякі оригінали прикрашають помешкання самого метра Valentino у Римі), і створили колекцію про вічне кохання, перемогу миру і гармонії. Мовляв, Шагал все життя любив Беллу Розельфельд, і навіть по її смерті продовжував малювати її карі очі. Це так романтично, і, звісно, доводить, що миром править любов.
 
Концепція, як концепція. Міцно стулена, і реалізована на найвищому рівні. 6000 годин ручної праці витрачено на її втілення. І нічого б ми про ту колекцію весна літо 2015 року не знали б, як би, безумовно талановиті, Марія Грація Кьюрі та П'єр Паоло Піччолі не передали куті меду. Першу частину колекції вони вирішили присвятити власне не коханню, і не літаючим ангелам Шагала, а витокам творчості геніального митця. А витоки генія знаходяться де? Звісно у дитинстві, на малій батьківщині у Вітебську.  

Не варто гребувати першоджерелами, і дізнаємося про це містечко з опису неперевершеного Івана Буніна. Цитата наводиться мовою оригіналу:
 
"В Витебск я приехал к вечеру. Вечер был морозный, светлый. Всюду было очень снежно, глухо и чисто, девственно, город показался мне древним и не русским: высокие, в одно слитые дома с крутыми крышами, с небольшими окнами, с глубокими и грубыми полукруглыми воротами в нижних этажах. То и дело встречались старые евреи, в лапсердаках, в белых чулках, в башмаках, с пейсами, похожими на трубчатые, вьющиеся бараньи рога, бескровные, с печально-вопросительными сплошь тёмными глазами. На главной улице было гулянье — медленно двигалась по тротуарам густая толпа полных девушек, наряженных с провинциальной пышностью в бархатные толстые шубки, лиловые, голубые и гранатовые. За ними, но скромно, отдельно шли молодые люди, все в котелках, но тоже с пейсами, с девичьей нежностью и округлостью восточно-конфетных лиц, с шелковистой юношеской опушкой вдоль щёк, с томными антилопьими взглядами… Я шёл как очарованный в этой толпе, в этом столь древнем, как мне казалось, городе, во всей его чудной новизне для меня".
 
Ані про гостей у кептариках з Карпат, ані росіянок у сарафанах, ані білорусок у вишиванках не йдеться. На цей факт варто звернути увагу.

Вітебськ, місто в якому народився і виріс Шагал, було наполовину єврейським. Є відомості, що  на початку ХХ століття там було близько 90 синагог і 30 костьолів і церков. Домінантна складова культурного середовища з цієї статистики випливає однозначна, це вже не кажучи, що сам Шагал був сином дуже набожного батька, який сповідував хасидизм.

Геній Шагала вже давно визнаний, як такий, що не підлягає номінальній класифікації. Отримавши початковий художній вишкіл у Вітебську, удосконалюючись у Петербурзі, він зрікається реалістичної манери, яку так ретельно втокмачував йому перший наставник Йеѓуда Пен. А вже у Парижі, Шагал остаточно відривається від реальності і підкорює вершини авангардизму, створивши свій унікальний стиль.

У Парижі серед його друзів були Модільяні, Утрилло, Фернан Леже і Аполлінер. Рідко згадують, що в ті часи у столиці Франції розквітає талант ще багатьох вихідців єврейського світу Білорусі: скульптор Осип Цадкін теж був вітебчанином, Хаїм Сутін був із Сміловичі, Пінхус Кремень - з Жалудка, Михайло Кикоин - з Гомеля, Яків Баглей - з села, що в нинішній Брестській області...
 
Віднести Марка Шагала виключно до білоруської, французької або єврейської культурам неможливо. Також як і обмежити його творчість рамками одного напрямку авангарду. Він однаково належить єврейській та білоруській, французькій та російській, тому що тільки діалог культур дає світові таких великих художників.

Діалог культур, перелік яких відбивається у творчості загальновизнаного генія, є вивіреним не однім поколінням мистецтвознавців.

Кьюрі та Піччолі докладно вивчили творчість художника і… коренем колекції визначили саме образи, засновані на так званих традиційних слов'янських мотивах - контрастних вишивках на лляних тканинах, сарафанах і щедро прикрашених кептариках. Оптимісти вбачають також наявність у колекції  розкішних гуцульських мотивів.
 
Шагал напевно б немало здивувався таким своїм витокам.

Найсуттєвіше, що англомовні видання класифікують оцю шалену суміш, яка не знає меж у творчому польоті, так само як і герої картин Шагала, що вільно ширяють у небі над його рідним містом, російською вишивкою.
 
Суміш – вона і є суміш. А тому будьмо обережні, стверджуючи, що в основу колекції покладені слов'янські, а тим більше українські мотиви, які насправді дуже сумнівно можна декларувати визначальними у творчості митця, який не признавав над собою влади жодних рамок. Хіба що, якось він у листі до "ІдІше культур" написав, що не відбувся б як митець, якщо б не народився євреєм.