Останнє, що ще можемо казати йому... Тому хто йде! Бо знаємо, що конче може не повернутись. Там десь, на маргінесі борні надолужить його мить шалою кулею, оберемком шрапнелі, вибухом гранати, уламком стіни... Зупинить нагло його швидкоплинний час! То проводжаємо просто, останнім, що є, відсилаючи пошепки слова свого прохання та надії, тому, хто вічно нас чує – "Дай тобі, Боже!"
НАВЗДОГІН
Потай!
Та так, щоб усе почули…
пошепки…
радше – хоч тим – врятувати,
як він ступив за поріг.
рота прикривши долонею, мати
просить
Щоб – Бог допоміг!
чим ще відверто ту долю здолає
щойно – волай… не волай…
хай – хоч яким! – він домів повертає.
Най! – Дочекатися б…
Най!
кулі уламки лихі командири
щоб обминули його.
щоб не завіяло – в
огняним виром
та й не його одног
о.
ми не для того поклали зусилля
й не перестаньмо волать
Дай тобі Боже!
Народе!
свавілля –
в той чорний час – подолать!
ми не для того омріяли волю,
щоб нам ті зайди з боків
тут каламутили й нищили долю
ще раз – й у вікі віків.
пошепки…
слово ті грати здолає,
мамине слово – до всіх!
хай воно й до ворогів долинає,
хай сі чувають тих слів.
24 вересня 2017
Михал Влад
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
