Наталія Лисенко

Старий козацький рід Лиса-Вовгури дав багато славних імен – Лисенків.

Іван Якович Лисенко (р. н. невід. – п.1699) ― чернігівський полковник (1669–71), генеральний осавула (1672–76), переяславський полковник (1677–78, 1690–92). Іван Якович Лисенко був наказним гетьманом України. Федір Іванович Л. (р. н. невід. – п.1751) ― генеральний осавул (1728–41), генеральний суддя (1741–51). 

Мав Микола Віталійович Лисенко найменшого брата Андрія.​
 
uahistory.com
 
Він народився 1851 р. в старовинному козацькому Жовнині, який більшовики потопили у Кременчуцькому болоті. Андрій Віталійович Лисенко закінчив медичний факультет Київського університету (1876). Мав змогу спокійно працювати лікарем, але відправився добровольцем на війну, воював на боці Сербії проти Туреччини, а по тому ще майже два роки був військовим лікарем на російсько-турецькій війні. Одержав вояк ордени: Св. Анни 3-го ступеня, сербський Хрест за особливі заслуги. На чужині написав Андрій Лисенко ряд оповідань, спогади "Між добровольцями 1876 року".

Був Андрій зарахований молодшим лікарем на Балтійський флот.

Через два роки вже служив судновим лікарем 2-го Чорноморського флотського екіпажу. Ходив на кораблях "Тамань", "Буг", "Петербург", на шхуні "Саун-Су", побував у багатьох країнах світу. Згодом разом із дружиною оселився в Миколаєві, працював ординатором морського шпиталю. Там і знайшлися їм сини та дочка Наталка.

Зрештою за станом здоров’я був звільнений з флоту і сім’я перебралася на станцію Знам’янка, де Андрій Віталійович 22 роки завідував місцевою залізничною лікарнею. Став членом РУП – радикальної української партії, хоч радянська енциклопедія обзивала українця членом РСДРП.

1905 року Андрій Лисенко організував у Знам'янці страйк, за що був засланий до В'ятки. Звідти Микола Лисенко допоміг йому втекти до Швейцарії, потім до Львова, де він працював лікарем, друкувався у газеті "Рада" і донцовському "Віснику".

Ранньої весни 1910 р. А.В.Лисенко повернувся в Україну. Побував у Львові, потім поїхав до Києва. Хворого Андрія Лисенка Микола Віталійович влаштував у Святошинську спеціалізовану лікарню, де 8 червня 1910 р. той помер.

Його син-первісток Лисенко Юрій Андрійович (1881 – 1958) був інженером-технологом за освітою. Правда, згодом він став артистом провінційних українських театрів, створив у Луганську аматорський драматичний театр і 15 років керував ним. Також Юрій Лисенко – автор театральних мемуарів.

Вона народилася 10 серпня 1884 р. Немовлям разом із родиною потрапила до Знам'янки. Там була домашня освіта, відвідування аматорського театру. Світ Мельпомени полонив Юрія та Наталю, вони почали брати участь у виставах. Першим успіхом юної Лисенко була Катря у драмі М. Старицького "Не судилося".


 
uahistory.com
 
Батьки не перешкоджали дочці обирати свій шлях і 17-річна Наталя поїхала до Москви, поступила до студії МХТ, потім грала у театрі Корша. Згодом повернулася в Україну, працювала у київському театрі Соловцова (1909 – 1912). Талановита красуня приваблювала зітхальників, але Наталя чекала принца. І от це сталося.

Море, Ялта, духмяна ленкоранська акація (у народі – мімоза), далі карколомна дорога на Ай-Петрі – і принц із диво-очима. Він зачаровував, вабив. Це Іван Мозжухін долав улюблену дорогу. Тоді їй було 27, а маловідомому актору – 21. Та кохання не поважає арифметику – і сталося диво: актор трупи Введенського народного дому Іван Мозжухін у бойовику Ханжонкова "Оборона Севастополя" (1911) зіграв роль адмірала Корнилова, вразив знавців портретною схожістю. Успішним був показ кінофільму у Лівадійському палаці, де головний глядач – Микола ІІ.

Іван став зіркою, гордістю фабрики Ханжонкова. Він одружився з Наталею і були вони щасливою парою.
 
uahistory.com
 
1915-го Наталя зіграла свою першу роль у кіно – Катюшу Маслову в однойменному фільмі (за романом Л.Толстого). Я не можу собі уявити навантаження Наталі, яка за 4 роки зіграла 40 ролей, та Івана (понад 50 фільмів). 1917-го вони разом грали в фільмі Протазанова "Отець Сергій" (1918). Працювали, жили в Ялті та Москві. 1919-го у Ялті під час зйомок Наталю та Івана арештували більшовики і засудили до розстрілу. На щастя, червоний командир виявився фанатом кіно, любив акторів. Це врятувало життя.

У лютому 1920-го на грецькому товарному судні "Пантера" Наталя Лисенко з чоловіком виїхали за кордон. Париж. Вони продовжували зніматися. 1923-го зробили свій найкращий фільм "Ватра палаюча" ("Костёр пылающий") за сценарієм Мозжухіна. Під назвою "Гримаси Парижа" стрічка демонструвалася в радянському прокаті.

Зробила Лисенко фільми: "Минають тіні", "Кін". І настав час, коли дороги зіркової пари розійшлися. Навесні 1926 р. Мозжухін уклав п’ятирічний контракт з компанією Universal Pictures і виїхав до Голлівуда. На догоду продюсеру Іван погодився змінити своє ім’я на Джон Москін, зробив пластичну операцію – зменшив ніс. Фільм "Капітуляція" став символічним – успіху не було. Мозжухін виїхав до Німеччини, одружився вдруге… Наталя Лисенко зосталася в Парижі.

7 жовтня 1969 р. у Парижі померла актриса Лисенко Наталія Андріївна, племінниця композитора М. Лисенка.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Український фільм здобув нагороду на швейцарському фестивалі документального кіно
Дебютна стрічка "Тато- мамин брат" українського режисера Вадима Ількова здобула нагороду на одному з найпрестижніших європейських фестивалів документального кіно
Читати більше