Наша подорож до Відня. Дорожні пригоди

17 січня 2018
Liubov Kovalchuk

Мій шлях до Відня розпочався з ритуальних танців навколо МЧ (мого чоловіка). Треба ж було якось вициганити гроші, оскільки моя зарплата зникає невідомо куди. В хід ішли усі можливі та неможливі засоби, аж поки мета не була досягнута! Я їду до Відня!

Віденська ратуша

У столицю Австрії я їхала сама-самісінька, оскільки МЧ стирчав у Словаччині (у відрядженні). Зустрітися ми мали на автобусній станції Stadion зранку 16 грудня. Я скористалась послугами Blablacar і домовилась, що заберуть мене з Львівського залізничного вокзалу. І от я натягую на плечі свій рюкзак з совами і вирушаю в дорогу з Тернополя. Сусідами по купе в мене були два хлопці. Один - симпатичний, модельної зовнішності хлопака з чарівною усмішкою, а інший - рудобородий неадекватний гиготун, який розмовляв у стилі Еллочки-людожерки. Улюблене слово рудого бородача було "ХеЗе". Тому я втикнула навушники у вуха і всю дорогу замріяно дивилась у вікно. Але коли при виході з поїзда рудобородий подав мені руку, я ледве не впала зі сходів від шоку. 

Часу в мене був цілий вагон, тому я вирішила перекусити. І пішла їсти хот-дог. Сосиска і сама булка заховались за велетенською масою майонезу та капусти. Я не могла собі дати ради з цим кулінарним шедевром і мало не плакала, коли мій ніс вимазався в майонезі, а я не мала вільних рук, щоб його витерти. А коли крізь папір почав капати кетчуп, в мене почалася панічна атака. О, мій світлий пуховик! А ще люди дивляться, як я воюю з хот-догом! Ой, рятуйте! Тому, щоб не їхати у Відень у забрудненому майонезом та кетчупом одязі, той скажений хот-дог пішов спати в сміттєвий бак. Я ж швиденько втекла з місця своєї ганьби, і почалапала назад на вокзал. 

Рівно о 18.30 мене підбирає бус і ми їдемо на Стрийський автовокзал ще за двома жінками. Я нагло захоплюю диванчик позаду і вже передчуваю, як файно буду спати. Водій подбав про подушки та пледи. Нема йому ціни. Веселі жіночки з Вінниці щось-там щебечуть, а я читаю "Воно" Стівена Кінга, зручно вмостившись і вкривши ноги пледом. 

Польський кордон ми перетнули без проблем. На диво, черги практично не було і вже за якусь годину ми їдемо автобаном. Ніщо не віщувало жодних проблем... Я, звісно, нічого не тямлю в механіці, але з того, що водій зупинявся практично кожні півгодини, лазив під капот і підливав туди воду, я доглупала, що з машиною щось негаразд. Пічка виключена, в машині холоднеча, шапка на голові. Годину часу водій зі своєю напарницею длубалися в моторі. Наче полагодили. А дулі дві! Через 10 хвилин ми зупиняємося поблизу заправки в Чехії і я починаю розуміти, що у Відень я потраплю лише з допомогою чуда. І чудо таки сталося! У вигляді поляка-далекобійника із зашмарканим носом. На той час я і жінки з Вінниці вже впали в паніку і почали шукати автобус, машину чи вертоліт, які б доправили нас до Відня. До речі, водій навіть пальцем не ворухнув, щоб якось зарадити цій ситуації. А це вже була 10 година ранку! На щастя, поляк допоміг більш-менш усунути поломку і ми з горем пополам доїхали до Відня.

Озеро у Чехії

Бідний МЧ вже стирчав на тій станції четверту годину. Я прибула на місце зустрічі о 13.00...

Я була настільки втомлена важкою дорогою, що навіть не мала сили походити по магазинах. Ми з МЧ попили чаю та подивилися шоу під назвою "Як собачка наклав купку просто посеред торгового центру".

Чай

Потім я пішла в туалет й осоромилась тим, що фотографувала умивальник. Я просто ще ніколи такого не бачила!

Умивальник в торговому центрі

Я трішки відпочила і ми з МЧ вирушили в дорогу до центру міста. На щастя, мій МЧ вже був тут один раз і більш-менш орієнтувався. Але спершу ми йдемо до Дунаю, що знаходиться неподалік. Проходимо повз готель "Хілтон"... 

Готель "Hilton" та МЧ

... і виходимо просто на берег. 

Ваша вірна раба на березі Дунаю

Річка Дунай

Ми знаходимо лавочку і вирішуємо перекусити. Що може бути кращим, ніж канапка та чай з термоса на березі Дунаю! 

Легендарна канапка

Мої дві канапки з сиром, які я не доїла і які вже подорожували зі мною цілу добу, ми вирішили згодувати чайкам та качкам. На березі розгорнулась ціла війна за ласощі.

Чайки нагодовані, в пузі булькає теплий чай, пора і в дорогу. Як я помітила, у нас з МЧ є дурна звичка шукати нові та короткі шляхи. Але майже завжди виходить все навпаки. І цього разу ми з якогось дива поперли за поляками, які виявились такими ж дурними туристами, як і ми.

Стоянка катерів
Результат - повернення назад і година втраченого часу. Зате ми подивились на катери та дивні дерева "без кори".

Дивне дерево

Ми повертаємось назад до станції, проходимо повз футбольний стадіон і йдемо в бік парку. А ще МЧ не дав мені сфотографуватись з бетонними м'ячиками!!! Ганьба йому!

Парк у Відні досить великий, тут бігають спортсмени (в грудні у футболках!), гуляють з собаками та їздять верхи. Є навіть спеціально відведене місце, де можна НЕ прибирати за своїми домашніми улюбленцями. І головне! Тут немає жодної будки!

Конячка

Конячок тут, до речі, досить тепло вдягають. Вони мають шапочки на вушка, теплі попони та шкарпеточки на копита. А ще у парку бігають досить активні бабульки. 

На виході з парку ми зустрічаємо туристів, які шукають Дунай. На суміші німецької, англійської та української мов ми намагались пояснити цим двом нещасним куди йти. Коли вони прощались, то радісно нам посміхались. Але я сумніваюсь, що вони зрозуміли хоч щось з нашого пояснення. 

Ми виходимо з парку і мій Сусанін веде мене вперед.

Я з роззявленим ротом і висполопленим язиком гребу за МЧ. Він мене підганяє, бо треба поселитись в готель, але хіба можна йти швидше, коли навколо така краса. 

Ми шукаємо будинок Хундертвассера. Він має розташовуватись якраз по дорозі. Ось який він має вигляд (фото з нету). На жаль, ми його так і не надибали, боротьба з картою Відня закінчилась повною нашою поразкою і ми почалапали в готель.

Дорогою МЧ розповідав мені про місто. Він тут був уже один раз і є дуже великим спеціалістом)

Світлофори тут усюди. Для кожного пішохідного переходу (навіть найменшого), для велосипедистів. Є навіть спеціальні доріжки для коней!!! Я ж весь час забувала, що я в Європі, і залазила на велосипедну доріжку. 

Нарешті ми вийшли на фінішну пряму. Але з кожним кроком ми з МЧ починаємо розуміти, що я забронювала готель у якомусь китайському кварталі. Я бачу одних китайців і китайські магазини. А ось і він - наш рідненький Wombats City Hostel. На рецепції нас зустрічає чарівною усмішкою дівчина тире хлопець з кульчиком в носі. З горем пополам ми поселились в номер. Я ж зробила для себе висновок, що моя англійська майже на нульовому рівні. Вчитись, вчитись і ще раз вчитись, як казав той, що лежить в мавзолеї.

Я зайшла в номер, стягнула з себе чоботи і приблизно 20 хвилин сиділа, тупо дивлячись в стіну. Потім до мене дійшло, що я натерла гігантські мозолі на ногах. МЧ, тим часом, готує їсти і намагається запхати мені в рота шоколадку.

Номер наш досить симпатичний, чистий і з гарним видом на місто.

Вид з вікна номера

Після невеликої вечері, душу та маленького відпочинку, я знову повна сил і готова до нових пригод! І навіть мозолі мене не зупинять! Різдвяний Відень чекає на нас!

Далі буде...​
Дата: 16 грудня 2017 рік.

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

"Екологічні дебати: поводження з ТПВ в Україні має враховувати досвід ЄС"
Освітня технологія "Дебати", що поширює інтелектуальну гру у змагальному форматі на задану тему. Дебатні клуби є ознакою європейськості університетів, які мають за мету розвивати у студентів критичне мислення. Британський формат.
Читати більше