Наша перша книга

Остромирове євангеліє було переписане у 1056-1057 роках (з жовтня 1056 по травень 1057) на замовлення новгородського посадника Остромира, що був посаджений київським князем Ізяславом Ярославичем. Книга призначалася для Софійського собору в Новгороді. Вона виконана на дуже високому рівні книжкової справи. Текст євангелія написано великим вишуканим уставним письмом. Деякі рядки написані розчиненим золотом. Винятково багатим є й художнє оздоблення книги, прикрашеної малюнками євангелістів, заставками, великими ініціалами у зооморфному стилі. В кінці книги є післямова писаря - дяка Григорія, поставлена також і дата написання.

Рукопис є списком із втраченого староболгарського прототипу. На підставі лінгвістичних особливостей (відсутність новгородського цокання та приписка Григорія) вважається, що Григорій був киянином, а місцем виготовлення став Київ. Російські вчені намагалися довести, нібито пам’ятка створювалася в Новгороді. Однак навряд чи щоб десь, окрім Києва, на Русі склалися за тих часів умови для подібного високоякісного виготовлення книги.

Щоправда тепер росіяни вважають найдавнішою книгою Русі так званий Новгородський кодекс, артефакт, знайдений археологами 2000 року у Новгороді. Згідно з радіовуглецевим аналізом, цей кодекс використовувався у першій чверті ХІ століття, тобто на кілька десятиліть раніше, ніж Остромирове Євангеліє. Але цей кодекс являє собою три дерев'яні дощечки, покриті восковим шаром, на поверхні яких зберігся текст усього лише двох (75 и 76) псалмів повністю і ще одного (67) частково. Назвати це книгою досить складно.

Отже, поки новгородці шкрябали свої письмена на вощених дощечках і бересті, у Києві робили справжні книги. Остромирове євангеліє стало зразком для написання та оздоблення таких богослужбових книг, як Мстиславове євангеліє, Ізборник 1073 року та інших. Схожі й формат книг, і побудова тексту, й орнаментальні мотиви, загальні для класичних заставок візантійського стилю. Сам дяк Григорій вважається також переписувачем Новгородської мінеї 1095 року та інших рукописів.

До речі, посадник Остромир, який замовив євангеліє, був нащадком київського воєводи Добрині (того самого билинного Добрині Микитовича!). Вчені вважають Остромира сином посадника Костянтина, а той у свою чергу був сином Добрині.

Загалом Остромирове євангеліє було написане класичною старослов’янською мовою, тому воно є одним із важливих джерел вивчення цієї мови. Матеріали Остромирового Євангелія в повній мірі були використані для створення граматик і словників старослов'янської мови. Однак крізь шар старослов’янщини у тексті пам’ятки виблискують наче діаманти певні риси живої української мови.

Так, наприклад, ми натрапляємо тут на такі українські слова, як Володимир, подружжя, радощі, минути, та вирази "въ тъ жде дьнь" (звідки українське тиждень), не възмогѫть (невзмозі). Часто у пам'ятці зустрічаються притаманні сучасній українській мові риси, а саме: закінчення дієслів третьої особи однини і множини на "–ть" (имѫть замість имѫтъ; дасть замість дастъ); "ж" замість старослов’янського "жд" (прихожѫ, роженыи, такоже); тверде "р" (лазара, кесара, алтара); м’ягке "ц" (коньць, отьць, сълъньцю); сплутування "ѣ" з "и" (вѣдѣ замість видѣ); пропускання літери "д" в слові семѫіѫ тощо.
 
Відповідно до прийнятої в ті часи візантійської традиції, в післямові до книги вихваляється ім'я Остромира і міститься прохання про поблажливість до помилок переписувача. Григорій детально розповідає про обставини появи книги та часу, витраченого на працю над нею, і закінчує такими словами: "Мънога же лет(а) дароуи … самомоу емоу и подроужию его Феофане…".



За гіпотезою польського вченого Анжея Поппе, згадана в написі дружина Остромира Феофана могла бути дочкою Володимира Святославича та Анни Візантійської. Як бачимо, Григорій використовує слово "подружжя" (а не старослов’янське "супруга"), яке й досі існує в українській мові саме в такому значенні. У післямові він також користується повноголосними формами слів: въ Новѣгородѣ, Володимиръ та іншими.
 
В самому тексті Остромирового євангелія зустрічаємо декілька українських слів. Так, наприклад, в Євангелії від Луки (глава 1, стих 44) читаємо: "Възиграсѧ младеньць радощами въ чрѣвѣ моѥмь".

Зустрічається в ньому і вираз въ тъ жде дьнь (Остромирове євангеліє, Лука XXIV, 13), від якого в українській мові утворилося слово "тиждень", що означає "тий же день", тобто "той самий день через проміжок часу (тиждень)". Там само знаходимо і слово минути: "Междѫ нами и вами пропасть велика оутверьдисѧ, іако да хотѧщеи минѫти отъсѫдоу къ вамъ не възмогѫть" (Остромирове євангеліє, Лука XVI, 26)
 
Особливо часто у пам'ятнику зустрічаються закінчення дієслів третьої особи однини і множини на –ть, притаманні сучасній українській мові: сѫть замість сѫтъ; имѫть замість имѫтъ; дасть замість дастъ; бысть замість быстъ та інші. Серед українізмів в Остромировому євангелії можна зазначити часте використання "ж" замість старослов’янського "жд", м’ягке "ц" в словах нарицѧѥмыи, сълъньцю, пропускання літери "д" в слові семѫіѫ.

Досліджуючи Остромирове євангеліє, російський філолог М. Каринський писав: "… мы видим, что, например, замена носовых чистыми гласными и обратно, т.е. замена іа и оу (ю) через ѧ и ѫ (іѫ) и обратно, допущена дьяконом Григорием более чем в 500 случаях, а глухих перед плавными по-русски поставлены более чем в 220 случаях при более чем 270 случах церковно-славянской их постановки после плавных". І далі дослідник зазначає: "…вместо славянского жд ставится нередко вполне последовательно русское ж (в Остромировом Евангелии эта особенность встречается уже 34 раза)". З таких спостережень вчений робить висновок: "Подобные факты, очевидно, невозможно считать простыми описками. Из этого ясно, что дьякон Григорий не следовал рабски своему оригиналу. Судя по приведенным примерам можно бы, повидимому, предположить, что переписчик часто руководился при списывании своею родною речью".

В Остромировому євангелії зрідка вживаються повноголосні форми (Новѣгородѣ, Володимира), інколи сплутуються [ѣ] з [и] (вѣдѣ замість видѣ), на місці [жд] 34 рази уживається східнослов'янське [ж] (прихожѫ; прѣже, рожьжоусѧ, роженыи, такоже та ін.); [р] у пам'ятці переважно тверде (боура, лазара, кесара, алтара, назаранинь), а [ц] м'яке (коньць, отьць); форми третьої особи однини й множини теперішнього часу приймають переважно флексію -ть, а інколи в однині й зовсім її втрачають (напише); у першій і другій особах множини форми наказового способу майже послідовно уживаються з флексіями -ѣмь, -ѣте (идѣмь, вьзведѣте, идѣте, рьпьщѣте) і т. ін..
 
Отже можна констатувати, що Остромирове євангеліє - це справжній шедевр книжкової справи Давньої Русі. Тому ім'я дяка Григорія стоїть одним з перших в ряду українських книжників і творців стародавніх рукописних книг, які є шедеврами культури світового рівня.
 
Тож не випадково у 2011 році Остромирове євангеліє було внесене до реєстру ЮНЕСКО "Пам'ять світу", який об'єднує найбільш цінні та значимі пам'ятники світової культурної спадщини людства.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

8 занедбаних місць на планеті, від яких стає моторошно
У світі багато занедбаних місць, і кожне з них має свою історію. Якісь місця вселяють страх, якісь – почуття захоплення. У статті ми зібрали для вас наймоторошніші місця на Землі, від яких перехоплює подих.
Читати більше
Хто вона: Найкрасивіша українка діаспори
Цього року участь в конкурсі краси Мiss Ukrainian Canada-2018 взяли понад 100 конкурсанток з усієї Канади. Уродженка з міста Дрогобич Львівської області, Юлія Щербан стала володаркою розкішної корони з тризубом.
Читати більше