Нащадок Тараса Шевченка

Нащадок Т. Шевченка Фотій Красицький народився 24 серпня 1873, у с. Зелена Діброва на Черкащині. З ранніх літ хлопець малював де тільки міг - на стінах, дверях клуні, на запітнілому вікні, тому вчитель радив батькам віддати його в науку. Батько, Степан Антонович, син рідної сестри Тараса Григоровича - Катерини. 15-річним прийшов Фотій Красицький з торбою своїх малюнків до Миколи Мурашка - засновника знаменитої Київської рисувальної школи. Мурашко проглянув малюнки, відчув, що має справу з непересічним талантом і поселив хлопця у себе вдома. Фотій був зарахований до числа учнів школи. Микола Мурашко познайомив Красицького з композитором Миколою Лисенком, Михайлом Старицьким, Лесею Українкою, які підтримали молодий талант. За ухвалою київської громади Фотієві призначили щомісячну грошову допомогу, якої вистачало на харчі й оплату квартири.

Чотири роки навчався Фотій коштом М.Лисенка в майстерні М.Пимоненка. Фотій Красицький кожну вільну від навчання хвилину малював: олівцевий портрет композитора Лисенка, дніпрові краєвиди, сценки з життя рідного села. М. Лисенко запропонував Фотію зробити художнє оформлення домашньої вистави опери-казки "Коза-дереза", де режисером була Леся Українка. Потім "Громада" послала юнака на два роки навчатися в Одеському художньому училищі (майстерня К.Костанді), диплом про закінчення якого давав право на вступ до Петербурзької Академії мистецтв. Упродовж 1894–1901 рр. Фотій Красицький навчався у Вищій художній школі при Імператорській академії мистецтв. Йому поталанило навчатися у І. Рєпіна, який підтримав захоплення учня українською тематикою. Він же схвально оцінив ескіз картини "Гість із Запоріжжя", що стала найвищим набутком у творчому доробку Фотія Красицького. Картину "Гість із Запоріжжя" купила Рада Імператорської Академії Мистецтв у Петербурзі за 600 рублів, що було великою честю для випускника. Фотій отримав "диплом із правом на чин Х класу при вступі на державну службу з правом викладання малювання в навчальних закладах".

У 1903 р. дипломований художник повернувся до Києва оселився на Андріївському узвозі, 15 (на останньому поверсі). Від Миколи Лисенка отримав подарунок - чорне старовинне піаніно. У автобіографії Фотій Красицький зізнавався: "З того всього, що я мав за свої художні праці, я не міг прожити, тому що тоді на Україні було мало музеїв та покупців на художні речі, а малювати "приємні картинки" для буржуазного класу – на таке діло я не приставав. Отже, я змушений був шукати службу як учитель малювання".

На початку 1905 року Фотія Красицького запросили взяти участь у Львівський виставці українського живопису. Він представив картини, деякі знайшли покупців. Художник отримав матеріальну і моральну підтримку. Заприятелював з Іваном Франком. Після дебюту у Львові художник поїхав до Полтави, познайомився з Володимиром Короленком. А у с. Козацькому Фотій Степанович знайшов Музу - Ганну Крикотень, до якої вдвічі старший художник посватався й отримав благословення. Молоді вінчалися в Андріївській церкві Києва та поселились у "Замку Річарда". Згодом, коли їм благословилося троє донечок, переїхали в дім на Пріорці, на теперішній вулиці Брюсова (колишній Межигірський провулок №20/16). 
Художнику хотілося, щоб кожна сім’я могла мати портрет Кобзаря. Він виконав портрет авто літографічним способом. Така листівка коштувала 20 копійок. З цього часу Красицький став "неблагонадійним" для царської та радянської імперії.

Красицький їздив до Праги, де вийшли кольорові листівки з його восьми картин. Педагогічна рада Київського художнього училища обрала Красицького викладачем живопису; через рік Міністерство торгівлі й промисловості доручило йому організацію художньо-друкарської школи у Києві. Фотій Степанович постійно працював у Києві: викладав у художньому училищі (1912–1920), у Київському художньому інституті (1927–1939), але був звільнений через неможливість завантажити роботою. Красицький влаштувався учителем малювання у дитячий будинок, але й цю посаду скоротили. Написав перший український посібник "Рисування та малювання" (1929). Він брався за всі роботи, аби утримати родину, що вже говорити про творчість! Ф.Красицький віддавав перевагу композиціям з простим сюжетом: "Селянська дівчина біля тину", "Жінки в полі", "У свято", "Подруги", "Біля криниці", пейзажам знайомих куточків рідного краю ("Село Кирилівка", "В саду", "Похмурий день", "Село в долині"). Досягненням у творчості художника стали портрети: серед найбільш вдалих Лесі Українки (1904), художника Ждахи (1928), академіка Д.Багалія (1929), М.Старицького (1931).

 
Та працювати художникові все важче – через ревматизм дуже боліли ноги. У 1934 р. було арештовано чоловіка середньої дочки Фотини – 26-річного глухонімого поета Олексу Влизька. Красицький написав у всі інстанції, але зятя розстріляли, а дочку вислали на Урал. Весною 1937 р. арештували другого зятя — письменника Петра Мельника, а старшу дочку Ірину з маленьким сином під конвоєм відправили в Башкирію. Все це призвело до інсульту.

"Лебедина пісня" художника - полотно "Смерть Шевченка" (1940 р.).

У червні 1941-го відкривається перша, єдина виставка робіт Фотія Красицького, але через день – бомбування Києва, не до виставки. Дружина, молодша дочка й сам маестро вирили яму в саду й закопали картини. Це надзусилля закінчилося другим інсультом. 5 жовтня 1941 року в прикрашеному великим портретом Симона Петлюри роботи Фотія Красицького залі на Подолі відбулися установчі збори Української Національної Ради, в якому були представлені різні політичні угрупування та всі регіони України. У 1942 р. останню дочку німці погнали в неволю. Там, у Німеччині, вона зустріла своє згорьоване кохання: полоненого поляка-шляхтича, щоб із Софійкою повернутися в Україну.

2 червня 1944 р. у Києві Ф. Красицький помер, похований на Куренівському кладовищі, 1963 р. прах перенесено на Байковий цвинтар. Сьогодні єдиний захисник будинку Ф. Красицького – онука Софія.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Фотокамера як зброя, або Інше обличчя війни
Якби не було війни, ті, хто загинув, могли б народити і виховати дітей, кохати, працювати, винайти, створити, нарешті, просто жити, бути щасливими й радувати своєю присутністю на землі рідних, близьких, друзів...
Читати більше