Нащадок Сагайдачного Микола Стражеско

29 грудня 1876 року в Одесі народився нащадок гетьманського роду Конашевичів, лікар світової слави – Микола Дмитрович Стражеско.
 
wikipedia.org
 
Відомо ж бо, що професора Преображенського і його помічника доктора Борменталя Михайло Булгаков у "Собачому серці" "списав" із тих, чиї лекції слухав у Київському університеті Василя Образцова та його помічника Михайла Стражеска. Їхні долі так пов’язані, що краще читати матеріал про Образцова, а потім – про Стражеска.

Батько Миколи Стражеска із давнього румунського боярського роду, був відомим юристом. Мати, уроджена Вінк, була донькою адмірала царського флоту, обрусілого німецького барона. З материного боку її коріння сягало роду гетьмана Конашевича-Сагайдачного.

Микола мав феноменальну пам’ять, музичний слух (це було дуже важливо для терапевта тих часів), прекрасні музичні здібності, захоплювався живописом. У 1894 році Стражеско з відзнакою закінчив Рішельєвську одеську гімназію і став студентом медичного факультету Київського університету, який закінчив із відзнакою у 1899 році з дипломом лікаря. Щоб отримати диплом з відзнакою, треба було скласти на "відмінно" державний іспит з двадцяти чотирьох предметів. З січня 1900 року Миколу Стражеска запросили інтерном терапевтичної клініки професора Василя Образцова.

Якось на перехресті Пушкінської і Фундуклеївської (вул. Богдана Хмельницького) студент врятував струнку гімназистку буквально з-під кінських копит загону кінної поліції. Вона подякувала, попросила зупинити карету і поїхала, не познайомившись. Через деякий час, коли Василь Образцов запросив молодого асистента до себе додому і представив членам родини, донька Наталя впізнала юнака, який врятував їй життя. Через кілька місяців 25-річний Стражеско одружився з Наталею Образцовою.

У 1901 році Миколу командирували до Парижа на стажування в клініці Потена, а потім до Берліна і Мюнхена в клініки Лейдена і Сенатора. Після повернення з-за кордону Микола Стражеско у Петербурзі захистив докторську дисертацію. У цей час він багато друкувався у німецьких та французьких наукових журналах чому сприяли досконалі знання мов. У 1909 р. на Першому всеросійському з’їзді терапевтів він та Образцов зробили сенсаційне повідомлення про клінічну картину, за якою можна діагностувати тромбоз коронарних судин.

Відбулися важливі події у житті молодого Стражеска, пов’язані з родиною: народилися Олександра, Наталя та Дмитро. Та саме в цей час його тесть мав халепу з афішуванням роману з княгинею Варварою Чегодаєвою, дружиною професора Володимира Ліндемана. Невдала дуель, суд, розлучення родини Образцових. Ні Стражеско, ні його дружина Наталя ніколи не простили цього батькові. І хоч професори працювали разом, підтримували дипломатичні стосунки.

У Києві він набув популярності. Пацієнтам запам’ятався професор в обов’язковому жилеті, з золотим ланцюжком, як він прикладав власне вухо до хворого, вислуховуючи без інструментів. Про унікального діагноста ходили легенди. Кияни розповідали, що вже стареньким Стражеско ставав навколішки перед хворим, аби його вислухати. Його пацієнтами стали відомі люди: Марія Заньковецька, Микола Садовський, архітектор Владислав Городецький. З Москви до нього приїжджали на консультації знамениті артисти МХАТу Качалов і Тарасова. У 1913 р. у Стражеска лікується хворий на ревматизм серця Михайло Коцюбинський.

Коцюбинський і Стражеско симпатизували один одному. Коли Михайла Михайловича перевезли з клініки додому, Стражеско двічі їздив у Чернігів, щоб відвідати його. Востаннє він приїхав ранньої весни, цвіли яблуні, а Коцюбинський – згасав. Вирвати його у хвороби вдалося лише на кілька місяців.

У 1917 р. народилася улюблена донечка – Ірина. У той час сорокарічний професор Стражеско був одним із найбільш високооплачуваних лікарів Києва: за рік він отримував три тисячі карбованців золотом. Стражеско мав усе, що потрібно людині для щастя: кохану дружину, милих серцю дітей, улюблену роботу і багато задумів. Але першим ударом стало вбивство молодшого брата Миколи Дмитровича: його розстріляли муравйовці прямо на вулиці за порушення комендантської години. Шокований цим, Стражеско подав ректорові університету заяву про звільнення і виїхав з родиною до Одеси. (Тещі на той час уже не було серед живих, а вчителю й тестю зять не запропонував виїхати).

Після того, як Микола Стражеско з родиною виїхав до Одеси, Варвара Чегодаєва разом із дітьми виїхала за кордон, хворий на діабет Василь Парменович залишився сам. У самотнього професора розвинулася артеріальна гіпертензія, стенокардія та кардіомегалія. Влітку 1920 року в Образцова стався інсульт, було втрачено рухливість правої руки, здатність говорити. Самотній Василь Образцов дуже бідував, кілька разів чинив спроби самогубства. Коли настала зима 1920 року, в нього не було грошей, щоб купити дрова, і температура у спальні сягала 2-4 градусів нижче нуля. 12 грудня, не виходячи з квартири, він захворів на грипозну пневмонію. Учні, бачили безпорадність учителя, відвезли його до лікарні для бідних при Покровському монастирі. Через два дні, 27 грудня 1920 року, Василь Образцов помер. В останні дні життя про славетного київського професора турбувалися лише черниці Покровського монастиря. Його могила була занедбаною, навіть пам’ятник лежав на землі.

В Одесі Стражеско взявся за приватну практику, але губчека наказало йому прибути до Києва і повернутися до роботи. 1926-го року Микола Дмитрович наважився відіслати двох старших доньок до Франції, знаючи, що назад вони не повернуться. Тільки один раз Миколі Дмитровичу вдалося вирватися до Франції та навідати дочок. Пізніше в усіх анкетах він писав, що нічого про них не знає і зовсім не підтримує з ними зв’язку (а зв’язок був – через записки, короткі листи, які часом вдавалося передати за кордон). Але влада лояльно ставилася до Стражеско: він лікував Мануїльського, Хрущова; консультував Сталіна. Заснував інститут кардіології ім. Стражеска.

Та небо не шкодувало чорної фарби. Унікальний діагност помилився з діагнозом улюбленій Іринці і 20-річна донечка згасла від туберкульозу. Не в змозі пережити важку втрату, через рік померла і його дружина – Наталя Василівна. З того часу ніколи Микола Дмитрович не сміявся. Коли німці входили в Київ, прямо з інституту Миколу Дмитровича в супроводі солдатів НКВС відвезли на вокзал і в останньому ешелоні відправили в евакуацію до Уфи. Стражеско встиг попросити свого водія подбати про сина Дмитра з дружиною і однорічною дитиною. Водій забрав їх у свій будинок. А в його погребі до кінця війни зберігався особистий архів Стражеска. Отже, син і його родина були в окупації, значить їх очікував суд, як ворогів народу. Цього Дмитро не міг простити батькові.
 
uahistory.com
 
У 1944 р. Микола Дмитрович отримав орден Леніна, але хіба ж то радість самотньому професору? Нарешті він добився неофіційної зустрічі з Микитою Хрущовим і той допоміг Дмитру уникнути таборів…

Наприкінці війни Стражеско просив Хрущова відкликати з армії свого учня Володимира Василенка. Після того, як Василенко повернувся з Китаю, де лікував Мао Цзедуна, його заарештували у справі "лікарів-убивць" Жданова. У Москві від академіка Стражеска чекали підпису під обвинуваченням.

У червні п’ятдесят другого Стражеско поїхав до Москви на захист докторської дисертації сина з біохімії. Додому повернувся стомлений і хворий.

27 червня світ відгукнувся на смерть благородної людини, великого вченого. Союз ховав Героя соціалістичної праці, кавалера двох орденів Леніна. Українці йшли поклонитися справжньому професіоналу, який міг собі дозволити не бути членом Комуністичної партії та заступатися за долі інших. От тільки син не міг простити батька, а дочки нічого не знали. Самота, та, яка провела у Вічність Учителя Образцова, оповила Учня Стражеска.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Андрій Котов: "Додому тягне завжди... Немає нічого кращого за вечірній Львів"
Львів'янин Андрій Котов — у минулому колишній курсант Суворовського училища, армієць першої бригади оперативного призначення Нацгвардії "Барс", студент Львівського державного університету безпеки життєдіяльності — поділився своїм досвідом заробітчанства в Чехії та розповів, у якій країні бачить своє майбутнє.
Читати більше