Народжена для подвигу людина –
А змушена все борсатись в лайні.
Життя втікає – за днем днина.
Ми нидіємо в побуті й майні.
В нас крила вирости не можуть.
Нам куций мозок зсохнув вже давно.
Помилки наші внуки множать.
А ми п’ємо спокійно ще вино.
Життя нам все ж не вистачає,
Щоб зрозуміти, як на світі жить.
Людина нерозумна помирає.
Для неї час уже назад біжить.
І простір враз безумно теж зникає.
Немов не було людськості навкруг.
Чому ж моя душа кохає?
Чому все в пам’яті колишній друг?
Це значить, що не зникну я навічно
Й краплинкою дощу ще повернусь?
А день закінчується ніччю –
І зранку знову я проснусь.
Усе, що в сні я важко передумав, –
Тепер нікчемним буде на землі.
І замість ангелів – іуди,
Які ніяк не щезнуть ув імлі.
Анатолій ВЛАСЮК
8 березня 2017 року
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
