Наодинці

7 грудня 2017
Петро Гнида
Самотня жінка ховається у простирадла мрій,
З під котрих тільки очі безоднею світять у простір.
Перебудемо вечір цей, мила,
Удвох, загорнуті у білі простирадла.
Дарма, що про існування одне одного
Ми знаємо хіба що із власних мрій.
Дарма...
Цей світ існує не для нас.
Він протікає наче вода із цівки
Заіржавілих кросен.
Біжить собі стоками наших вен,
Крапля за краплею пробурює свердловини,
Залишаючи виглоджене, мов око місяця,
Скорчене болем серце.
Під перші світляні посили ранку
Ми заховаємо нашу мрію, наче недільне намисто,
У глибокі сховки душ.
Хай серед святочних убрань і непотребу
Звиє собі тепле кубельце.
Можливо, одного разу стане
Нам до нагоди.

Зб. "Вірші про все і ніщо" (2017)

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Як Франко молодицям писав: Уляна Кравченко
Гадаю, ви помітили зі скількома молодими, успішними й не дуже, жінками мав діалог "дух, що тіло рвав до бою" - видатний Іван Франко. На які ж теми спілкувалися активістка жіночого руху й Каменяр українського народу - читайте в матеріалі.
Читати більше