НАЦІОНАЛЬНА МЕНТАЛЬНІСТЬ: СВІТ ЛОВИВ ЇЇ, ТА НЕ СПІЙМАВ

20 серпня 2019
Влодко

НАЦІОНАЛЬНА МЕНТАЛЬНІСТЬ: СВІТ ЛОВИВ ЇЇ, ТА НЕ СПІЙМАВ…

Ментальні відмінності між націями породжені насамперед відмінностями їхнього історичного досвіду – політичного, економічного, військового, культурного тощо. Власне кажучи, національна історія як така веде свій відлік із початку накопичення певною спільнотою (не раз такою, що утворилася недобровільно, з різнорідних елементів, унаслідок випадкового збігу обставин) специфічного колективного досвіду. Так, на теренах Альбіону агресія вікінгів дала змогу англо-саксам й нащадкам бриттів відчути єдність своїх доти антагоністичних інтересів; так спільна боротьба за незалежність від Іспанії посприяла первинному згуртуванню в єдину націю перед тим поділеного на т. зв. «касти» населення сучасної Мексики й т. ін.  

Але проста схема «особливий досвід формує ментальні особливості» діє лише на перших стадіях націєгенезу – згодом її заступають складніші закономірності й уже сама ментальність починає визначати специфічні «кути зору» та формувати ті «окуляри», через які спільнота дивиться на довколишній світ. Через це навіть однаковий для кількох націй історичний досвід здатний по-різному впливати на їхню колективну свідомість. Приміром, досвід національного поневолення в одних націй формує загострену негативну реакцію на будь-які симптоми несвободи, а в других, навпаки, звичку до перебування в підневільному стані та готовність відтворювати цей стан навіть після виходу з «дому рабства».

Людина засвоює певні риси національного менталітету, зростаючи та виховуючись у середовищі його носіїв, а в ході взаємодії між вихованими в такий спосіб людьми цей менталітет відтворюється у повному своєму обсязі та багатоманітті. Нема жодних підстав казати про генетичне успадкування національної ментальності, однак та обставина, що національне виховання відбувається як правило (й найбільш ефективно!) в сім’ї та питомому етнічному оточенні породжує невмирущі міфи про «голос крові» абощо.

…Корейська кухня видається нам доволі екзотичною, еге ж! Однак кулінари Країни ранкової свіжості майже не застосовують якихось особливих, незвичних для нас продуктів – цілий «екзоефект» виникає винятково завдяки своєрідним способам приготування та сполучення між собою базових компонентів. Так само базові складники національної ментальності в різні часи та на різних широтах є переважно тими самими – любов і ненависть, вірність і зрада, доброта й жорстокість, працелюбство й ледарство, творчий пошук і мертвотний консерватизм тощо. Натомість дивовижні відмінності являють форми вияву та взаємного сполучення цих складників.

Якось авторові довелося розглядати зроблені на поч. 50-х рр. минулого століття дві групові світлини: студентів українського вишу й американського коледжу. Прекрасні обличчя молодих українців були осяяні світлом здобутих знань, вірою в прийдешній день, якоюсь шляхетною одухотвореністю, натомість на «фейсах» янкі виразно читалися пересиченість, байдужість, презирство до інших, прагнення мати належний «товарний вигляд» тощо. Однак позірна чистота української студентської молоді в незбагненний спосіб сполучалася з досвідом – для багатьох фігурантів тієї старої світлини безперечно й особистим – голодомору, масових репресій, насильницької русифікації тощо! Натомість «огидні й розбещені» американці не стали би, певна річ, толерувати в своїх лавах «стукачів» або визнавати «єдино правильною» якусь філософську систему чи політичну лінію...

Такого роду парадоксальні «поєднання непоєднуваного» як правило не вдається зрозуміти представникам антагоністичних соціумів – так, уповні адекватні образи «протилежної сторони» в літературі й кінематографі як СРСР, так і США майже однаково були відсутні. Приміром, типовим, а не раз єдиним поясненням в заокеанських джерелах героїзму радянських людей під час ІІ-ї світової війни була «жорстокість комісарів», а причину високої продуктивності американської господарки промосковські автори вбачали лише в «безжальній експлуатації трудящих» капіталістами.

Національна ментальність є багатошаровою конструкцією. В її складі, по-перше, обов’язково присутній пласт загальнолюдського менталітету – бодай у вигляді щойно згаданих базових компонентів. По-друге, дається взнаки  належність нації до певних цивілізаційних, конфесійних, історико-географічних та інших метаспільнот – приміром, у ментальності сучасних поляків можна виділити європейський, римо-католицький, посткомуністичний та інші складники… «Самобутня» ментальність нації формується на досить широкому та неоднорідному підмурівку, чимало елементів якого можуть бути спільними для різних ментальних систем (приміром, римо-католицький компонент «відлунює» в самосвідомості та поведінці поляків, литовців, італійців, ірландців, мексиканців, бразильців тощо). Своєю чергою «єдина» нація поділена на субспільноти, - територіальні, станові, вікові та ін., - кожна з яких має власні, не раз доволі рельєфні особливості. В ситуаціях конфлікту поколінь, громадянської війни абощо саме такі особливості виходять на перший план, створюючи враження, ніби спільна національна ментальність зникла, або ж її ніколи й не було.

Поширеною помилкою є уявлення про національну ментальність як сталу конструкцію, непіддавану жодним змінам. Справді, видається інколи просто дивовижною здатність цієї конструкції зберігати непорушними, не раз усупереч вкрай несприятливим для цього обставинам, якісь важливі духовні підвалини суспільного буття. Пригадаймо приміром, як наприкінці 80-х у СРСР, після сімох десятиліть державного атеїзму та інтенсивної антирелігійної пропаганди розгорнулося безприкладно масове будівництво та відновлення культових закладів. Численні натовпи вірян, які ніби виринули з-під землі, бо явно ж не були видимими за 1-2 роки перед тим, одразу заповнювали новозведені церкви, мечеті, синагоги, пагоди… Однак в інших випадках та сама ментальність виявляє не менш дивовижну мінливість. Так, уславлені німецька пунктуальність, мовний та національний патріотизм литовців, японський культ високої якості є порівняно недавніми набутками згаданих націй, які давніше плекали цілком протилежні традиції*.

Як бачимо, національна ментальність є надзвичайно складним (ми вказали далеко не всі параметри її складності), поліваріантним, мінливим феноменом, наразі не піддаваним чіткій фіксації та науковому описові. Чи є тоді сенс казати про неї, як про об’єктивну й практично важливу реальність? Однак у певних ситуаціях ця гіпердинамічна структура майже геть утрачає свою мінливість і варіативність. Найочевиднішим чином це дається взнаки в міжнаціональних протистояннях – так, за півтора року перед тим, як спалахнув кривавий Придністровський конфлікт один журналіст зауважив під час словесної «перестрілки» в парламенті тоді ще єдиної Молдови, що національна приналежність кожного чергового оратора нехибно визначає зміст його промови. Куди ж поділися тут мінливість і неоднозначність національної ментальності, її здатність відступати на другий план перед особистим вибором чи загальнолюдськими цінностями? «Невловна й багатогранна», вона перетворюється раптом на категоричний імператив, який жорстко визначає місце людини в певних соціальних процесах.

А ось вичитаний в газеті приклад цілком іншого ґатунку. Ще на студентській лаві майбутня вчителька почала освоювати «нетрадиційні» методики, які дозволяли педагогові вигравати в інтернету змагання за душі дітей. На своїй першій після вишу роботі вона спробувала була застосувати на практиці здобуті знання й... Щойно діти потяглися до молодої вчительки, а батьки почали шукати способів перевести своїх дітей в її клас, як педагогічний колектив, перед тим стало поділений та розсварений, умить згуртувався в одностайному прагненні «поставити на місце», або ж змусити забратися геть порушницю спокою. В цій справі обуреним колегам не забракло фантазії, сил та снаги, ба навіть норми закону не стали їм на заваді. Вчителька однак виявилася впертою й в різних місцях ще неодноразово повторювала свої спроби, щораз із тим самим результатом.

Що найбільше вразило героїню цієї сумної розповіді? Школи, в яких вона намагалася втілити свою мету були дуже різними, а люди, які в них працювали – й поготів. Однак у вирішальний момент перед нею щораз поставав щільний і непробивний мур із абсолютно стандартних людиноблоків, між якими годі було догледіти поділ на консерваторів і прогресистів, «свідомих українців» і затятих совків, аматорів вчительської праці й людей, які тупо допрацьовували пенсійний стаж абощо… Що дає нам підстави шукати в цій історії вияви національної ментальності? Справа в тому, що нині ця жінка працює в престижній школі, її оточують привітні обличчя, переймати цінний досвід до неї приїжджають вдячні колеги. Ось тільки знаходиться це райське місце за межами України – там, де діють цілком інші ментальні імперативи.

Національна ментальність виявляє себе передовсім у схожості індивідуальних якостей, психічних станів та реакцій людей, які належать до певного національного середовища. На нашу думку однак, найістотніший вплив ментального чинника на долю націй здійснюється через системи неформальних зв’язків та позаправових відносин. «Неформальне законодавство» важко зафіксувати та відобразити в аналітичних категоріях, однак воно набагато адекватніше, ніж писане право визначає собою реальну природу суспільства.

Характерну ілюстрацію цього положення видно в одному англійському кінофільмі (назву, перепрошую, забув), дія якого розгортається в Нігерії 30-х рр. ХХ ст. – на той час британській колонії. За сюжетом, герой фільму одружується, наречені з родиною приходять до церкви, де священик ставить молодому традиційне питання: «Чи готовий ти взяти собі за дружину…» «Тату, - озивається до свого батька обурена наречена, - хіба він не викупив мене в тебе за 12 корів?» На що мудрий батько відповідає: «Розумієш, доню, таким є закон білих людей… Просто скажи Так”, коли тебе спитають».

Звичайно ж, нігерійські трудящі не жили за законами білих людей. Звичайно ж, вони купували (можливо купують і дотепер?) собі наречених, не питаючи їхньої на те згоди. Звичайно ж, розцінки на такі покупки були добре відомі всім присутнім, включно зі священиком… Але писаний закон має бути дотриманий – хоча б під його покровом тривало цілком відмінне від приписів цього закону реальне життя.

Крім того, національна ментальність здатна породжувати – зрештою як і ментальність конфесійна, класова тощо – так звані колективні психологічні стани – такі приміром, як революційний ентузіазм, месіанські очікування, національна солідарність, тотальна апатія тощо. Видається надзвичайно правдоподібним обстоюване деякими авторами (К. Левін, Л. Гумільов та ін.) уявлення про польову природу цих станів. Згідно з такими уявленнями, колективний психологічний стан являє собою певний тип узгодженого коливання психологічного поля спільноти. (Останнє за деякими припущеннями може мати електромагнітну природу, однак наразі то лише гіпотеза без перевірки). Якщо це справді так, елементи національної ментальності в психології окремого індивіда відграють роль камертону, який забезпечує налаштування індивідуального психічного стану на ритм згаданих коливань… Майже за Олесем: «І струмінь власної душі//Улий в шумляче море»… Навпаки, особи, позбавлені такого «камертону» на цей ритм не налаштовуються, а не раз не помічають і самого факту існування та вібрації поля.

Справді, в багатьох випадках можна, як мовиться, неозброєним оком спостерігати, як певні психологічні стани, огортаючи мало не всіх членів національного колективу, водночас не справляють помітного впливу на осіб, які себе від цього колективу відокремлюють, навіть перебуваючи в його оточенні. Так, на зламі 80-90-х рр., коли, здавалося, ціла Галичина вирувала наближенням національної революції, автор цих рядків активно спілкувався з організаціями національних меншин регіону (російської, єврейської, вірменської, татарської, литовської), ба навіть узяв участь у постанні деяких із них. Більшість таких організацій початково виділилися із «проторухівського» середовища й про жодні ідейні, доктринальні розбіжності з цим середовищем принаймні тоді не йшлося, проте… Де більш, а де менш явно відчувалося, що етнічні меншини слабо переймаються українськими вібраціями; що незалежність і національне відродження не є їх власною метою; що в загальних процесах демократизації вони бачать якісь інші пріоритети та перспективи. Наголошую на тому, що ця відмінність настільки ж добре відчувалася, наскільки зле була підкріплена якимись очевидними фактами.

Вельми ймовірно, що надзвичайна складність розв’язання міжнаціональних суперечок та конфліктів зумовлена якраз неможливістю чиїмось свідомим зусиллям досягти синхронності коливання психологічних полів. У такому разі дослідження в цій царині мали б стати для людства пріоритетними й на їхнє переведення слід виділяти принаймні не менше коштів, ніж на фізику високих енергій чи молекулярну генетику! Дасть Бог, колись може так і буде…

* Зберігся дивовижний документ – датований 1912 р. лист російських підприємців до Імператора, де ті просять «надежу-государя» захистити їх від навали низькоякісних японських підробок, які паплюжать добре ім’я російських виробників… Іншими словами, щоб споживачі уважали їхні вироби високоякісними, японці «косили під росіян»!!! Нині ця історія може викликати хіба що нервовий сміх, але так справді було.

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Вийдіть із зони комфорту: 10 звичок, які допоможуть досягнути успіху
Продуктивність і відчуття дискомфорту йдуть пліч-о-пліч. Тому стати кращими та успішнішими ви зможете, як тільки вийдете за межі власної зони комфорту і приймете усі виклики, які підкидає вам життя.
Читати більше
Неологізми: коли бракувало слів, письменники створювали нові
Неологізми — нерідкісне явище в XX столітті. Коли письменники втомлювалися від звичних і пересічних слів, вони народжували слова нові. Погляньмо на неповторну мозаїку історій новотворів українських поетів та прозаїків.
Читати більше