Націоналізм: Коли й звідки він узявся?

9 січня 2018
Влодко
Шукаючи витоки націоналізму, важко догледіти спрямований історичний процес, який крок за кроком провадив до народження та подальшого розвитку цієї ідеології та суспільної практики. Навпаки, їх ґенеза виглядає хаотичною, зі значною питомою вагою випадкових подій та збігів обставин. Можливо, внутрішню логіку формування світу націй та відповідного світогляду належить розкрити майбутнім дослідникам, наразі ж подаємо перебіг подій таким, яким ми спроміглися його побачити.

Домодерна доба не знала ідеї національної держави, а випадки збігу політичних та етнічних кордонів становили радше винятки (давній Єгипет, середньовічна Японія), ніж правило.

Термін "народ" є однокореневим із "народжувати", про що ми майже забули… Він має давню історію й багато різних значень, що з них переважна більшість початково мали віддалений стосунок до, власне, етнічності. Старогрецький демос був фундаментом демократії, себто дослівно народовладдя – щоправда жінки, метеки (приходьки) й, звісно, раби залишалися поза його межами. Хоча Древня Греція ніколи не була єдиною самостійною державою, греки, на відміну від галлів, чітко протиставляли себе іншим народам ("варварам") й усвідомлювали свою національну єдність – приміром, в Олімпійських іграх могли брати участь тільки елліни…

Давньоєврейське ам ісроель ("народ Ізраїля") означало спільноту вірних юдеїв, хоча, через ускладненість процедури навернення в юдаїзм, вони могли бодай уявляти себе кровноспорідненою громадою "нащадків Яакова"… Спільнота громадян Древнього Риму мала усталену назву SENATVS POPVLVS QVE ROMANVS ("Сенат і народ Риму"), натомість склад цієї громади неодноразово змінювався й частка прямих "нащадків Ромула" в ній ставала дедалі меншою... Навіть усередині окремого соціуму тим самим словом "народ" могли, залежно від обставин, позначати й цілісну спільноту громадян, і соціальну базу держави, й еліту впливових осіб, і, навпаки (і частіше!), опозиційне цій еліті поспільство, і масову опозицію владі аристократів тощо. Давню традицію має також використання слова "народний" у значеннях "сільський", "притаманний простолюдові" ("народні звичаї", "народне мистецтво") тощо.

За середньовіччя визрівання передумов національного світогляду відбувалося вкрай повільно. На початках епохи Європу затопили хвилі великого переселення народів і майже повсюди утворилися суспільства-амальгами з місцевого населення й чужинців-завойовників. Протягом наступних кількох століть ці суспільства значною мірою гомогенізувалися; на більшості територій виділився етнос-гегемон, в якому поволі розчинилися решта етнічних груп. На схилку епохи місцеві мови почали набувати літературних форм та витискати латину з діловодства, інтелектуальних і духовних практик.

На поч. ХVI ст. німецький канонік М. Лютер кинув виклик всемогутності католицької церкви. Остання являла собою транснаціональну суперпотугу, підтримку ж проти неї Лютер шукав на вітчизняному ґрунті, але межі окремих маркграфств чи курфюршеств тодішньої роздробленої Німеччини були надто тісними для таких пошуків. Реформатор звертається до дворянства цілої "німецької нації" й перекладає німецькою Святе Письмо. "Лютерова Біблія" стала "першим німецьким бестселером"; завдяки їй церковні проповіді в усіх кірхах від Мемеля до Фрайбурга перетворилися на уроки національної мови для діалектно роздробленої Німеччини.

Перекладацький талант Лютера помножила сила друкарського верстата, який щойно набував поширення. Невдовзі перші мануфактури почали серійне виробництво товарів для широкого ринку. Вдосконалювалося транспортне сполучення, з'явилися перші газети, ставала масовою шкільна освіта; уряди багатьох країн працювали над уніфікацією законодавства, ліквідацією внутрішніх митниць, підпорядкуванням місцевих адміністрацій ефективному контролеві "згори"… Перед тим майже абстрактне уявлення про національну єдність обростало плоттю й тілом в очах дедалі більшої кількості європейців.

Політичні мислителі зауважили, що розпад багатонаціональної держави Карла Великого відбувся саме по національних кордонах, а згодом зазнали фіаско наполегливі спроби Англії, Іспанії, Швеції побудувати континентальні імперії... Вони бачили, що релігійні, господарські й технічні новації скоріше й легше поширюються національно однорідними територіями; що такі території, навіть поділені політично, продовжують тяжіти одні до одних і легко відновлюють свою єдність; що державна влада знаходить більшу підтримку й зустрічає менший спротив серед тих верств населення, які вважають її "своєю" й т. ін.

Поволі визрівала думка про існування "природних меж" держав та бажану відповідність адміністративно-політичних поділів таким межам. Утім, довший час це було радше абстрактною теорією, ніж чинною засадою державотворення. "Освічений" монарх міг зацікавлено вислухати міркування філософа про "природні кордони" своїх володінь і... одразу ж про них забути, щойно випадала нагода привласнити ласий шмат чужих теренів.

Французька революція спричинила переосмислення багатьох понять, одним з яких була нація. Цей термін, який є латинським еквівалентом слова "народ" (natio – народження) і має довгу історію побутування в розмаїтих, незбіжних навзаєм значеннях заграв новими відтінками у лексиконі революціонерів. По-перше, націю було визнано носієм суверенітету; від її імені висували звинувачення "старому порядкові" загалом та конкретним його представникам. По-друге, саме нація проголошувалася сферою застосування звабливих принципів свободи, рівності й братерства. Принаймні всі члени нації володіли виборчим правом (довший час, щоправда, з численними обмеженнями) та були рівними перед законами країни…

Позбавлене прямих посилань на етнічність розуміння нації набуло поширення й по другий бік Ла-Маншу. Але з ним не могли повною мірою погодитися німці – великий європейський народ, поділений на численні держави та володіння, вочевидь, безперспективні в своїх тісних кордонах. Німецька концепція нації через це робила наголос на таких аспектах, як народність та етнічність, живилася ідеями романтизму з його схилянням перед автентичністю й самобутністю, висувала ідею "національної держави", кордони якої збігаються з лініями міжетнічних поділів. Ці ідеї були жваво підхоплені представниками східноєвропейських, зокрема слов'янських народів, які в своїй більшості не мали на той час власної державності, натомість краще за самих німців зберегли свою автентичність і самобутність.

На поч. ХІХ ст. передумови появи націоналізму вже були вповні сформовані, й то не лише, сказати б, у вигляді ідеологічної пропозиції, а й попиту на таку ідеологію. Індустріалізація та урбанізація зрушили з місць мільйони людей, які втрачали зв'язок із традиційними спільнотами, потрапляли в нові середовища, шукали нового самоототожнення. "Ми вже не мешканці села, в якому жили наші предки, - нераз думали ці люди, - тепер мало кого цікавлять наша станова та конфесійна приналежність… ким у такому разі ми є? Невже наша суспільна вага вимірюється лише товщиною гаманців?" Духовна влада релігії помітно підупала, але ще не зникла потреба в щось вірити, певні речі вважати святими, мотивувати свої життєві пошуки вищими цінностями – зокрема, цінностями нації, вітчизни, мови та культури своїх предків.

Епоха наполеонівських війн спричинила вибух патріотизму серед європейських народів. Великий корсиканець на полі бою не знав гідних супротивників, але виявився безсилим там, де наражався на справді всенародний спротив. Цими війнами розпочалося століття бурхливої реалізації численних національних проектів. На початках його нові держави постали на руїнах іспанської колоніальної імперії – світ уперше почув про мексиканців, аргентинців, перуанців, колумбійців тощо.

В 1848 р. "весна народів" стала свідком "заявок на суверенітет" від багатьох бездержавних націй Європи. Протягом століття з порядку денного європейської політики не сходило польське питання, одночасно бурхливо розбудовували свою модерну національну ідентичність селянські етноси Центрально-Східної Європи. Балкани звільнялися від турецького панування, німці та італійці успішно завершили тривалі змагання за національну єдність. Наприкінці століття почалася реалізація, мабуть, найбільш авантюрного національного проекту – створення "на голому місці" єврейської держави в Палестині…

Першій світовій передувала та її супроводжувала хвиля потужної патріотичної та націоналістичної пропаганди. Війна спричинила розпад чотирьох великих імперій, і то переважно по національних кордонах. По її завершенні в основу повоєнного переустрою світу було покладено зокрема "право націй на самовизначення". Хоча практичне застосування цього принципу залишалося вибірковим, за підсумками війни багатьом націям вдалося зберегти, відновити чи вперше здобути державний суверенітет, а іншим – досягти соборності національних теренів. Зворотним боком параду новопосталих суверенітетів була загострена образа, яку відчували як переможені нації, так і ті, чиї вимоги були задоволені неповною мірою, або просто проігноровані. Зрештою, на хвилі повоєнних змін ідеї націоналізму чи не вперше розлетілися за межі Старого Континенту – свої національні програми почали озвучувати народи Азії, а згодом Африки, Центральної Америки, Океанії…

Підіб'ємо "проміжні" підсумки. Як ми бачили, людство довший час не знало націоналізму, "наштовхнулося" на цю ідею, великою мірою, випадково і… небавом спізнало непоборну силу національної ідеї та її здатність впливати на перебіг світової історії. Яка природа цієї сили, єдино здатної бути дієвим рушієм мовного відродження?.. Якщо певні чинники прагнуть скористатися націоналізмом для досягнення своєї мети – які це відкриває перед ними можливості та накладає на них обмеження?
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

За лаштунками операції "Гроза". Частина 2
​23 серпня 1939 року у Кремлі був підписаний пакт Молотова-Ріббентропа. Цю подію зафіксувала безпристрасна кінокамера, яка зафіксувала Молотова і Ріббентропа, які підписують договір, а за їхніми спинами немов два змовники про щось шепотілись Сталін – ідейний натхненник операції «Гроза», і її розробник – майбутній Маршал СРСР Шапошников.
Читати більше
Вірменська молодь вимагає змін. Деякі особисті враження після молодіжної сесії AYSOR
Про вічну дружбу російського і українського народів, про вірменських жінок на кухні, кав'ярні, де не курять, та інші враження від Вірменії після молодіжного форуму.
Читати більше