Це був один з таких вечорів, які зазвичай називають літніми, і одразу усе розумієш. Миттєво на думку спадає тепле повітря, яке має особливий аромат, присмак свіжої скошеної трави, вечірньої вологості, у яку вплітається тонкий аромат духмяного чаю.
Цей трав'яний настій, заварений у квітчастому чайничку, навчила робити її бабуся за особливим і цілком таємним рецептом. Марія сиділа у зручному плетеному кріслі, загорнувшись у м'яку ковдру, і вдихала аромат, який повертав її у минуле, у ті часи, коли вона проводила літні канікули у бабусі в селі. Їй згадувався аромат свіжого сіна, стиглих вишень, які вона зривала просто з дерева, і пиріжків, які робила з них бабця.
У пам'яті оживали поїздки з дідусем до річки: він їде на велосипеді, такий дужий і сильний, а ти – мале, на багажнику, тримаєшся якомога міцніше за широку спину, бо так боїшся впасти. А тоді ви приїжджаєте, купаєтеся, дістаєте із похідної торбинки, турботливо спакованої бабусею, канапки. Смакуєте і балакаєте про все у цьому світі, ти слухаєш історії і віриш, що у деснянських заростях досі живуть козаки, бо це сказав мудрий дідусь. У ці моменти є лише ви і безмежний світ!
І виринають все нові й нові спогади, фрагменти, мов розрізані кадри кінострічки. Заспокоюють і надихають.
Марія повністю розчиняється у них, щоб хоч на мить забути те, що дійсно бентежить. Ні, це не нещасливе кохання чи щось подібне. Це набагато страшніше, і це
має назву війна. І перед нею дівчина безсила. Вона не може бути цілком спокійною, бо майже півроку вона чекає звістки. Звістки, яка б вмить зробила її найщасливішою на планеті... Але її немає. Хоча поганих теж немає, і це єдине, що дає віру.
Марія терпляче чекає, адже там далеко, серед жорстоких пострілів, вона залишила своє серце. Віддала як оберіг, не знаючи, чи потрібен він. Але не шкодувала...
Щоранку
у молитві вона просить здоров'я та твердості духу для нього та його товаришів, до сліз благає Бога не карати молодих хлопців. А після Бога звертається до нього з єдиним проханням: "Тримайся і повертайся швидше!" – досить скромним, але більшого Марії не потрібно.
Вечір плавно переходив у ніч, легкі джазові мелодії заколисували. Коли музику перервав звук повідомлення, дівчина здивувалася. Знайомий номер, з'явився в мережі. Пальці дрижать, ще одне повідомлення, серце обірвалося, і за мить знову забилося вже так щасливо...
Екран потроху згасав, на ньому світилося: "Дякую, що ти зі мною, рідна. Я тебе кохаю".
Живий! Марія найщасливіша. Проте не здивована. Вона твердо переконана, що для спілкування з близькими слова не обов'язкові, досить просто зв'язку думок.
