На Україну повернусь

У квітні 1861 р. було отримано дозвіл на перевезення тіла Шевченка на батьківщину. Друг поета лікар Михайло Лазаревський зробив усі приготування. Чорна домовина, покрита червоною китайкою, стояла на запряженому артилерійському возі з особливими ресорами.

Пантелеймон Куліш за козацькою традицією накрив домовину червоною китайкою і сказав: "Нехай наш батько з’явиться на Вкраїнi лицарем щирим, що жив i вмер, побиваючись про добро, про честь i волю нашу… З’явись, батьку, серед рiдного краю пiд своєю червоною китайкою, заслугою козацькою; згромадь навкруг себе слiпих, глухих та без’язиких, нехай побачать, як далеко вони од правди постали, нехай почують iз мертвих уст твоїх твоє слово безсмертне… Наш єси, поете, а ми народ твiй i духом твоїм дихатимемо во вiки i вiки…"

8 травня 1861 р у Петербурзі на Смоленському цвинтарі викопали домовину з тілом Тараса Шевченка, пронесли через усе місто до Московського (Миколаївського) вокзалу та залізницею відправили до Москви для подальшого переправлення в Україну.

Далі шлях проходив через Серпухов, Тулу, Орел, Кроми, Дмитрівськ, Сєвськ, Глухів, Кролевець, Батурин, Ніжин, Носівку, Бровари до Києва й Канева.

Брати-літератори Михайло й Олександр Лазаревські та художник Григорій Честаховський супроводжували прах поета в Україну.

У Києві Ланцюговим мостом студенти університету випрягли коней і самі повезли "дорогоцінний вантаж" на Поділ.

19 травня 1861 р. у храмі Різдва Христа Спасителя в Києві, де була виставлена домовина з тілом Тараса Шевченка, відбулася панахида. У Києві з Кобзарем прощалися національні аристократи: історики Володимир Антонович, Михайло Драгоманов, композитор Микола Лисенко, меценат Платон Симиренко, письменники Михайло Старицький, Тадей Рильський. Кажуть, княжна Варвара Репніна поклала терновий вінок.

Була думка, яку підтримували й родичі поета, поховати Тараса в Києві на Щекавиці, але адміністрація не погодилася. Переважила ідея з Чернечою горою, бо за життя Шевченко мріяв про "тихе пристанище і спокій коло Канева".

20 травня 1861 року на пароплаві "Кременчук" прах Кобзаря прибув до Канева. В Успенському соборі два дні стояла домовина з тілом Тараса Шевченка, тут була відслужена панахида, виголошено прощальне слово настоятелем Собору протоієреєм Гнатом Мацкевичем: "Є світло, яке подібно світилу небесному, засяявши раз, не згасає ніколи… от, браття-християни, перед Вами світло, що світило всій Малоросії, перед Вами – Тарас Шевченко". Настоятеля було хутко звільнено і він зник.

Члени Старої Громади взяли на себе організацію та фінансування перепоховання. Вони на власні кошти придбали землю на Чернечій горі поблизу Канева (на ім’я громадівця К.Гамалії).

Пророка нації поховали як гетьмана України, як парубка.

Гора мала ім’я Чернеча, бо там був давній козацький монастир. Чернеча гора, де були поховані гетьмани Іван Підкова, Яків Шах та Самійло Кішка, прогорнула сина України.
 
uahistory.com
 
Несли тіло пророка на своїх раменах члени "Старої Громади": нащадки князя Володимира, нащадки гетьманів і полковників (327 сходинок до пам’ятника Шевченку).

За козацьким звичаєм могилу обклали каменями і надали їй форму кола.

Щоб наглядати за могилою, Григорій Честахівський кинув Петербург, роботу, привіз заручену з ним Марусю Денисенко, поселився неподалік від могили на Чернечій горі, але до весілля не дійшло. Руйнівну роль у стосунках молодих зіграв вічний залицяльник Панько Куліш. Залишився сум та віршовані послання Куліша "До Марусі Т*" і "До землячки".
 
uahistory.com
 
Честахівський сам доглядав за могилою, поширював серед простолюду книжечки з віршами Тараса Шевченка, мимоволі опинився в ролі головного підбурювача, тому Київський генерал-губернатор князь І. Васильчиков змусив художника повернутися до Петербурга. Останок життя Григорій Честахівський майже безвиїзно жив у Качанівці, де йому дав притулок Василь Тарновський. Тіло 73-річного українця й поховали у качанівському парку, насипавши високу могилу.

Коли влада виселила Честахівського, громадівці взяли на себе опікування могилою поета. У 1884 р. на народні кошти було встановлено хрест – пам’ятник, який у 1923 р. більшовики зруйнували.

За рішенням Громади, на ім’я її члена В.Рубінштейна (банкір, брат Антона Рубінштейна) у родини Т.Шевченка були викуплені права на видання творів поета. Громада також надавала матеріальну допомогу родичам Кобзаря – Фотію Красицькому, Федору, Маркіяну та Левку Шевченкам.

10 березня 1878 року в Женеві випущене кишенькове видання "Кобзаря" накладом всього 1000 примірників, основою якого стали тексти французького видання. Книга містила 19 творів, мала мініатюрний формат (55х85 мм) і саме завдяки цьому потрапила в Україну (саме такого розміру часто пересилалися до Росії цигарки), обійшовши п. 1 Емського указу.

Українське видавництво очолював М. Драгоманов, готував рукописи Хведір Вовк (кавалер Ордену Почесного легіону).

Фінансувала видавництво таємна організація Київська Стара Громада.

22 травня 1963 року о 18-ій годині шестидесятники започаткували традицію покладання квітів до пам’ятника Шевченку у день його перепоховання. Таке своєрідне вшанування пам’яті Великого Кобзаря – певна українська маніфестація, вияв народного спротиву.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

За лаштунками операції "Гроза". Частина 2
​23 серпня 1939 року у Кремлі був підписаний пакт Молотова-Ріббентропа. Цю подію зафіксувала безпристрасна кінокамера, яка зафіксувала Молотова і Ріббентропа, які підписують договір, а за їхніми спинами немов два змовники про щось шепотілись Сталін – ідейний натхненник операції «Гроза», і її розробник – майбутній Маршал СРСР Шапошников.
Читати більше
Вірменська молодь вимагає змін. Деякі особисті враження після молодіжної сесії AYSOR
Про вічну дружбу російського і українського народів, про вірменських жінок на кухні, кав'ярні, де не курять, та інші враження від Вірменії після молодіжного форуму.
Читати більше