На Прикарпатті є нікому невідоме село із вражаючим палацом-красенем

Приозерне знайти не так просто. Мало того, що воно зовсім маленьке – 460 мешканців, та ще й дорога до нього така заплутана, що без топографічної мапи не розберешся.

Спробую пояснити: з Рогатина їдемо у бік Ходорова (Стрию). За селом буде поворот праворуч (вказівник чи то на Помонята, чи то на Долиняни). За залізничним переїздом (біля станції Помонята) дорога повертає праворуч, пізніше – ліворуч. Через кілька кілометрів буде поворот праворуч на Приозерне (прямо дорога йде на Беньківці та Підкамінь). Незабаром – ще один залізничний переїзд – і ви – в Приозерному. Палац буде праворуч від дороги, захований у гущі старих лип. 

 

До закріплення на теренах Галичини совєцької влади після Другої світової війни село мало назву Псари. Відомо, що панський маєток, що належав Юзефу Яблоновському, існував тут вже у XVIII столітті. Вже пізніше, у наступному столітті маєток переходить родині Реїв – однієї з гілок роду Потоцьких.

  Найстарішими з будівель парково-палацового ансамблю є зерносховище і стайні (XVIII ст.). 

 

Пізніше, у 1822 році збудовано в’їздну браму з флігелем і вежею. 
 

У 1970 році вежу замурували, бо планували встановити перед брамою пам’ятник Ульянову-Бланку на честь його 100-річчя. Та не судилося, слава Богу. Хоча частину родового гербу над брамою все ж таки було втрачено. 

​
 

Башта також ось-ось рухне… 

 

Палац збудували значно пізніше – наприкінці ХІХ століття. Цей необароково-ренесансний палац спроектував відомий львівський архітектор Юліан Захаревич на замовлення тодішніх власників – родини Реїв. 

 

З усіх боків палац виглядає оригінальним і неповторним. А декоративні вежі тільки підсилюють естетичне задоволення від цього архітектурного дива. 

 

Не дуже вдале фото південного фасаду (заважало сонце). Проте деталі роздивитися можна. Тим більш, що герб і ліпнина на цьому фасаді збереглися найкраще.