На переправі коней не міняють.
Їх заганяють аж до смерті вже.
Лиш раз по-справжньому кохають,
Допоки смерть підстереже.
Ти вмер давно – лише існуєш.
Пішло кохання в небуття.
Чужих жінок собі цілуєш.
Це не твоє уже життя.
Вимірюй вік не в роках чи хвилинах –
В миттєвостях, що в пам’яті живуть.
Не лізь до щастя по чиїхось спинах.
По трупах до кохання не ідуть.
Хрипіли коні. Брали переправу.
Свистіли кулі. Кров кругом лилась.
Життя перетворили на забаву.
Душа знівечена утомлено паслась.
Ми Божий дар захланно проміняли
На несуттєвість задоволення й образ.
До фінішу злощасного примчали.
А з’ясувалось: не чекали нас.
На святі життєлюбів зайві.
Вже переповнені і пекло, й рай.
Десь в небі – одинокий жайвір.
Співай собі, пташиночко, співай.
Здолали коні переправу.
Їх випрягли й пристрелили умить.
Образливо нам нині за державу.
Салют не в нашу честь гримить.
Анатолій ВЛАСЮК
24 травня 2017 року
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
