"На одшибі" літератури (про роман С. Сайгона "Юпак"

16 лютого 2021
Ірина Власенко

     

          Головне питання, яке у мене виникло після прочитання, було таким: «Сленговий роман Сайгона – правдива історія про українське село і АТО, чи провокація «п’ятої колони»?

Чому воно виникло, сподіваюсь, зрозумієте, прочитавши мої міркування.

Беззаперечно, задум в автора був хороший. Він хотів показати українське село свого дитинства, вразити і здивувати читача, відкрити правду про село і людей.

Але чому ж мені, читачу з великим досвідом, стало прикро і соромно за автора і членів журі?

Можливо, це сталося тому, що російський мат я ненавиджу, вважаю небезпечним сміттям, яке розтліває і принижує людину.

А ще тому, що саме перед цим прочитала ніжну і щемливу прозову елегію Д. Кешелі «Родаки». І зрозуміла, що в літературі теж буває «небо» і «земля», точніше, «підземелля», або «дно», адже саме звідти викопав Сайгон Сєргій Сєргійович і свій сюжет, і тематику, і, відповідно, своїх героїв. Навіть зізнався, що роман дещо автобіографічний.

У Кешелі і у Сайгона  у фокусі – українське село, у Кешелі – закарпатське і радянське, У Сайгона – майже сучасне  періоду «стику з епохою Інтернету» десь у Дніпропетровській області ( у тому «дикому полі», паралелі з яким просяться на сторінки, але про козацтво, вільність і закони того дикого поля в романі немає жодного слова). І там, і там  в романах трапляються крадіжки, заздрощі, мордобії і лайки, без цього , на жаль,  якось надто прісно жити українцям.

Але як кардинально відрізняються картинки, мова, настрій і головне, авторська позиція у цих двох книгах. Автор-Кешеля  теж згадує своє дитинство і співчуває тому бешкетному збийвичу Митріку, але спостерігає за всім з висоти або збоку.

Сайгон не заморачивається тим, що він начебто автор і письменник і має чимось відрізнятися від своїх героїв: підарів і ще більш гнійних підарів — він говорить і думає, так як вони. А навіщо відрізнятися? Просвітницька, вихована і естетична функція літератури здаються автору зайвим «заінтелектуаленням». Треба бути максимально  чесним зі своїми читачами. Він так і позиціонує свій роман, як чисту правду «без цензури і стереотипів». 

Щодо цензури, то нецензурною лексикою, книга, і справді, нашпигована. Відірвався автор від душі.

А от щодо стереотипів….

Які власне стереотипи мав на увазі автор? Його текст  перенасичений ними, тільки то стереотипи певної групи  населення: люмпенів, п’яничок, «підарів», злодюжок, обмежених, неосвічених, ледащих селян, які в нас є, ніхто не заперечує, але які не є «українським селом» взагалі.

Автор чомусь обирає для змалювання саме їх і занурює нас в той потворний світ, який здається йому об’єктивною реальністю. І навіть позитивні начебто герої безнадійно  тонуть у тому п’яному мороку, який не розсіюється до останньої сторінки роману.

Втім, про авторські стереотипи пізніше, починати прийнято з позитиву.

Перший плюс

Книга чудово оформлена. Я закохалась в обкладинку з рифленим  і частково глянсовим малюнком і назвою, логотипом видавництва «Білка». Респект дизайнеру  Олександру Мухіну! Стрічка-закладка і папір з чудовим друком – теж нівроку!

Щоправда, закладка мені не знадобилась, книгу прочитала дуже швидко, і це теж плюсик!

Другий плюс

Нікуди правди діти, в романі майже бездоганна  композиція і доволі динамічний сюжет, з бійками, перестрілками, погонями, криміналом і повторами,  коли автор наче перемотує плівку назад і прокручує її заново, щоб читач побачив той самий діалог з іншого ракурсу. Щоправда, для мене це було зайвим, не зовсім зрозуміла, навіщо він це робив.

Є наскрізний, стрижневий образ проклятого «Юпака», який пов’язує героїв і рухає драматичну складову подій. Це класно! Це змушує читача перебувати у напруженому очікуванні  «що там далі».

Проте сам сюжет з прокляттям дещо наївний і забобонний. І тут вже відступає вбік заявлена «правда без стереотипів», а панують свої відьомські стереотипи.  Хоча  читачів саме такі заманихи і приваблюють або мають приваблювати. От тільки цікаво,  розбиті відьмою  яйця з чорними плямами на шкаралупі і зеленими жовтками, якими Баба-Оля-Та-Що-Лічить викачувала з Ігоря прокльони, автор вигадав чи сам бачив?

Третій плюс

Попри матюки, деякі картинки впізнавані, тобто описані реально, навіть надто натуралістично (особливо кровава бійня у будинку Шиліна). Згодна, що описані події все ще є частиною сільського життя. Але тільки частиною, не всім життям. Тому і називати «Юпак» романом про українське село, я б не стала, щоб не впадати у крайності і не вводити  в оману нашого і закордонного читача (тож ВВС! Ославимося на весь світ!)

От, мабуть, і всі плюси… Тепер о  стереотипах, які , за думкою Сайгона, не є стереотипами, а є якимось новим словом в описі села.

Перший стереотип: всі селяни – алкаші і розмовляють «йобанорвортною» мовою. Вони тільки тим і займаються, що  крадуть, що погано лежить, тобто піздять, задрочують одне одного, пиздяться  (залишилося темним місцем, певно, це б’ються), бухають, пліткують, сцють за пам’ятником чЛеніну, їбуться (вибачте) і перебувають у «невимовній атмосфері середньовічного свята». От як про це пище сам автор:

 «… вони з Сєрим почали нарешті бухати, базарити за жисть і таке інше, п’яніючи з кожним скупим тостом:

–  Сєррий, ти ще малий і ніхххуя не понимаєш в жисті, – п’яно говорив Віталя.

— СССиш, бля, «взросляк»! Я на год младше тебе, – не менш п’яно заперечував Сірьога.

–Даа? – п’яно  скривив губи, дивуючись, співрозмовник.

– Хуц на. Ти школу в яком году закончив? – напирав Сірьога.

– В девяносто девятом, – непевно відповів Веталь.

– А я в прошлом , двухтисячном. І що тепер?

– Сєрий, я їбу? Я в ту школу не ходив толком.

– Та я бачу.

– Давай луше йобнем за розум.

– Давай, братан»

Скажу чесно, якби не ота лейбочка на обкладинці про «Книгу року ВВС 2020», я б вже на 5 сторінці закинула ту щедро намащену обсценною лексикою забобонну історію. Але  почуття справедливості і дух суперечності змусили дочитати книгу до кінця. І тепер я  можу сказати все, що думаю про неї і про автора без цензури і стереотипної безбарвної толерантності.

НЕ вштирило, Сєрий!

Другий стереотип: стосунки між людьми найчастіше вирішуються  за допомогою грошей, мордобою, поножовщини і «йобанорвотної» лайки. Тому і автор і його герої перебувають у постійному напруженні, що їх хтось відпіздить, йобне, виїбе, задрочить і т.ін Тому не зволікають і самі рвуться у бій.

Ще один стереотип стосується жінок: Юлі,

«дуже розумній і дуже фігуристій дочці місцевого п’янички пощастило або не пощастило (тут вже як подивитися) бути дівкою, на яку накинув оком місцевий авторитет. З одного боку це вберегло від їбання всіма підряд по кущах (якщо немає баті або брата, які заступляться), – цього практично не уникнути, а з другого, вона була якоюсь мірою заручницею Кувалди».

Я так і уявила собі тих дівчат, яких безперервно їбуть по кущах.

Так само і Марина, розумниця і відмінниця, дочка місцевого авторитета Сашка, якого всі бояться, залишається незайманою, (не впевнена, що Сайгон знає це слово), поки сама не віддається Ігорю, втім він згодом назве кохану йобаною вівцою, і кохання раптом кудись зникне. А воно було?

Мені здається, у автора є певні упередження щодо жінок. Навіть Наталія, дружина позитивного героя Зайди і мати трьох дітей, яку злякав «Юпак» у гаражі, і вона бачить у тому причину того, що діти плачуть і кури не несуться, навіть вона «вже неділю їбе мозги, заїбала, второхтілась» і т.ін Так, між іншм, говорить про неї чоловік, який її кохає, але виглядає все так, що він підкаблучник і  тілько, щоб вона замовкла, просить друга забрати мотоцикл з його гаража.

Стереотипною є і «йобанорвотна» мова твору

Матюки зустрічаються не тільки в мові персонажів, але в мові автора. І цей примітивний спосіб мовлення видається за правдивість. Хочу відкрити автору одну страшну таємницю: більшість українців навіть в побуті не розмовляють так, як його герої –  дуже обмежені верстви населення, які прислуговуються російською брудною лайкою. І якщо ця книга адресована їм, то автор дуже  помилився з аудиторією. Бо та аудиторія  взагалі не читає книг, навіть з матюками. Та і сам автор в інтерв’ю признався, що мало читає. Це  помітно в його романі, на жаль.

Але це мінус книги ще і тому, що матюки і сленгова лексика, використані  не тільки для правдивості опису, а для для заохочення любителів «гострого слівця». І є по суті лише дешевим трюком і провокацією.

Згодна! Вони збуджують емоції, додають перцю, але не роблять твір більш реалістичним, натомість забруднюють, знижують цінність написаного. Автор, використовуючи їх,  сам себе викриває, показує свій рівень, ніби відчуває себе ніяково серед розумних користувачів нормальної людської мови, в якій, до речі, доста гострих, емоційних, палких, щемливих і дотепних слів. От тільки для того, щоб їх використовувати, замість російського «йобанарвотного» сміття, треба їх знати.

А що робити тим, хто книгу, справді, буде читати і хто не користується матерщиною? Блювати і поповнювати свій словниковий запас новими словами з багажу Віталі і Сірьоги? Навіщо?

Недоліком роману є також відсутність художності, яка могла б зробити його витвором мистецтва і  подарувати естетичну насолоду прочитання. Автор намагається, але… Судить самі:

«Суботній день тягнувся до вечора як презерватив»,

«упав як мішок з гівном» (автор явно щось знає про це),

«на шляху табуретки стояв їбальнік амбала Кацо»,

«колонки гучно пиздували музику».

«Протяжно відригнув ревінням пораненого в сраку Тарзана»

«У приміщенні стояв запах дешевих парфумів, поту, алкоголю (теж до речі дешевого), м’яса, сигарет і свята».

Перефразуючи автора, резюмую: «У романі стояв запах дешевих метафор, мовних понтів (теж до речі дешевих), сюжетного м’яса, стилістичної і змістовної обмеженості і свята непослуху»

Банально-забобонний сюжет про прокляття, якій підігріває інтерес до тексту не несе ніякої надзадачі. Навіщо автор про це написав? Щоб показати відплату за гріхи? Але чому тоді покарані невинні, як то Олег?  Або щоб показати українське село? Так це брехня! Тобто не вся правда, а лише її частина. Тому і текст сприймається в одній площині і здається примітивним. В чому полягає авторська ідея цієї кгниги?

Спроба внести якесь просвітлення, позитивних героїв і навіть натяк на кохання і  на героїзм в зоні АТО залишається спробою і потопає у тому дешевому смороді «йобанорвотного» мовлення і стеретипного  опису подій.

Ба більше, коли автор переносить своїх героїв в умови сучасної війни і описує  будні по той та інший бік лінії розмежування, то ні лексикою, ні ідеями, ні діями, ні змістом вони, власне, не відрізняються Так само матюкаються і бухають, стріляють один в одного. А коли «героїчні» за логікою подій розвідники, під командуванням хворого з перепою Шансона, фотографуються на фоні вбитого сепара, або сидять на мішку з його тілом, як на лавці, то мені просто блювати хочеться і без цензури зацідити Сайгону поміж його безсовісних очей.

Втім, я там не була, а він був, і можливо, це реальність. Тим прикріше читати цю книгу! Хоча, певно, це така саме «правда», як реальність українського села, намальованого автором. Невже в  АТО, дійсно, самі алкаші і уроди, які фотографуються на тлі вбитих ними, хоч і сепарів, але людей? І тоді нащо все взагалі? Майдан, революція гідності,  війна за незалежність, тисячі смертей (про це ані слова у романі)?

Є мисливське сафарі, є пивко «Балтика девятка» (російське), за яким бігає салага, є незрозумила війна, яка  розв’язала вузол прокляття… ДО чого тут Україна?

Книга року ВВС – це розголос на весь світ, а в романі «Юпак» С. Сайгона українське село, війна з Росією і українська література злиті в унітаз і показані в принизливому і однобоко пласкому обмеженому недалекоглядним і немудрим поглядом автора  висвітленні. Невже журі  конкурсу  цього не бачить? А якщо бачить, навіщо воно це робить? І кому прислуговується?

Цікаво, автора використали  в темну, або він в темі і в долі і свідомо  спаплюжив і злив разом з мовним гімном вільну степову Україну і нашу війну за незалежність?

Поки я не маю відповідей на ці питання…

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Ігри для дітей англійською: користь чи шкода
Безліч досліджень присвятили тому, як відеоігри впливають на розвиток дітей. Існує багато різновидів ігор. Деякі просто розважального характеру, інші ж є складним викликом, змушуючи мозок працювати.
Читати більше
Вага стоїть на місці: у чому причина і як виправити ситуацію
Схуднення — тривалий процес. Спочатку вага йде швидко, але рано чи пізно з'являється проблема: на вагах, попри дієту та інтервальні тренування, тримається одна і та ж цифра. Нижче пропонуємо вивчити, як подолати цю проблему.
Читати більше