На Говерлу!

10 липня 2017
Vladyslav Shumlianskyi
За роки Незалежності у нас виникли нові традиції. Одна з них – сходити на найвищу вершину Українських Карпат – Говерлу на День Конституції або на День Незалежності. Ось і ми домовились напередодні свята Незалежності піднятися на цю культову гору.

Машиною доїхали через Ворохту до спортивної бази "Заросляк", а далі пішки лісом, уздовж чистого широкого струмка, який виявився одним з витоків р. Прут. Перейшли ми Прут місточком, не підозрюючи, що це знана ріка, і піднялися ґрунтовою дорогою до станції Інституту ботаніки на горі Пожижевська. Нам назустріч вийшов науковий працівник, який тут живе майже постійно і спостерігає погоду. Обговоривши з ним можливість сьогоднішнього дощу, ми пішли далі і ступили в зону заросляка – густого чагарника ялівця і сосни, переплутаного ожиною.

Під ногами хиталися м'які купини, що поросли мохом та брусницею. Пробиратись між кущами було нелегко. А тут і хмари почали надходити. Це непокоїло, бо хотілося сфотографувати краєвиди. Не можна було сфотографувати і саму Говерлу, бо її вже затягло хмарами. Коли ми піднялися на вершину гори (1822м), хмари затягли геть усе, навіть не було видно сусідні гори. Мій приятель, який не вперше ходив на Говерлу і добре знав маршрут, впевнено повів нас.

Приблизно через годину ми зустріли групу молоді, яка з’явилася назустріч нам із хмари. Привіталися і спитали їх – звідки і куди. Відповіли, що йдуть від озера Бребенескул, де ночували, на Говерлу. "І ми, – кажемо, – на Говерлу, тільки в інший бік". Тут хлопці та дівчата поскидали рюкзаки і сіли відпочивати, а наші керівники-слідопити пішли дивитися прикордонні знаки – міцні кам'яні стовпчики з номерами, якими колись був позначений кордон між Польщею та Угорщиною. Ці знаки є на туристичній карті і ми швидко з'ясували, що йдемо не в той бік.

Тепер ми годину йшли назад, знов повернулись на вершину Пожижевської, а потім ще за годину вийшли на вершину г. Брескул (1911,5 м), звідки починався довгий спуск, а потім підйом на Говерлу. На перевалі є кругле джерело чистої холодної води, з якого починається  р. Прут. Запили ми цією водою бутерброди, відпочили трохи і пішли на останній "штурм".

На схилі Говерли, вершина якої губилася в клаптях хмар, розтягнулися туристи, які йшли невеликими групами, а то і просто двійками. Дув доволі сильний вітер, іноді падав дрібний дощ. Хоч було 23 серпня, але нам згодилися вовняні светри, вітровки і куртки. Крок за кроком ми просувалися вперед. Деякі туристи переганяли нас, інші сиділи край стежки, відпочиваючи. Дівчата мали вкрай втомлений вигляд, а одна, років вісімнадцяти, плакала. Поруч сидів її розгублений хлопець. "Що – серце?" – запитав я дівчину, намацуючи валідол. - "Ні, втомилася", – відповіла вона.



З'явився стовп з табличкою 1900 м над рівнем моря, потім 2000 м. Йти стало веселіше. Залишилося піднятися на 60,8 м. Останні кроки серед купин та кам'яних плит і ми виходимо на вершину. Вона не маленька, як половина футбольного поля. Досить рівна, на ній теж розкидані плитки пісковику. Хмари швидко летять поруч, відкриваючи на одну – дві хвилини чудові краєвиди Карпат.

На вершині багато пам'ятних знаків. Найстаріший – розписана фарбою стела з пісковику, вірогідно, топографічний знак. Поруч з нею – послання нащадкам в завареній трубі з неіржавіючої сталі. Недалеко – високий хрест з такої ж сталі, подарований німцями. Далі ще два знака: один саморобний з прапором телефонної компанії UMC, а другий – встановлений на честь  конституції України, з національним прапором. Біля великого каменя, який служить вівтарем, лежать ікони в рамках, під склом, маленькі картонні іконки, які продають в церквах та пам'ятна плита – подарунок від церкви "Нове життя" з Чернівців. Між ними накидані монети – наші, польські та словацькі. Тут же, між нашими туристами з Києва і Тернополя, вештаються два словака і три поляка. Вони полюбляють Карпати, як і ми.

Ми теж принесли з собою ікону Гошівської Божої Матері, Цариці Карпат. Але не залишаємо її тут, а, піднявши високо вгору, показуємо їй, чим вона володіє і просимо зберегти Карпати, їхні ліси, тварин і людей.

Нарешті вийшло сонце, вітер трохи вщух і ми почали спускатися східним схилом Говерли. Тут широка вибита "дорога", схожа на велетенські сходи. Цим шляхом минулого року піднімалися на гору Президент України і тисячі людей.

Попереду відкриваються чудові краєвиди на зелені гори з плямами тіні від швидкоплинних хмар, ми бачимо станцію Ботанічного інституту і далеко внизу спортбазу "Заросляк". Сонце вже на заході й перед нами величезна тінь вершини Говерли. Здається, вже недалеко до нашої машини. Але ні, ми спускаємось з голої гори, входимо в зону заросляка, яка тягнеться аж до кінця маршруту. Тут стоїть щит, на якому написано "На гору Говерла", вірші, що прославляють гору, а також багато чого про рідкісні рослини. Мабуть станція Інституту ботаніки постаралась. Нижче цього щита починається темний смерековий ліс, грунт на широкій стежці вибитий на півметра і ноги плутаються серед оголеного коріння дерев. Здається дорозі не буде кінця. Нарешті долаємо болотисту місцевість перед спортбазою і виходимо до нашої машини. Вже стемніло. Заходимо в капличку край дороги, щоби поставити свічки за незалежність України.

До нової зустрічі, Говерло!
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Бізнес-поради для початківців
Напевно, достатня кількість людей бажає працювати на себе. Натомість вислуховування доган від шефа, підйом зранку, відсутність — зазвичай такою є реальність. То, може, варто вже нарешті почати власну справу? Поради для цього — уже у статті.
Читати більше