Український театр: від народних вертепів до п'єс світового рівня

25 травня 2015
Ян Томашук
Театр. Сьогодні кожен знає його як серйозне, зазвичай драматичне та спокійне діяння, іноді навіть з елементами філософії. Проте в короткому описі статті я написав, що театр - це розвага, і зараз ви зрозумієте чому. 

Українське театральне мистецтво зародилось ще в далеких часах княжої Русі. Хоча, можливо, і набагато раніше, тому що перші відомості про скоморохів (мандрівних співців-акторів) зазначені ще в VI-X століттях. Театр цього часу нерозривно пов'язаний з піснями, танцями, обрядами та звичаями. За період процвітання Київсьої Русі та наступні кілька століть театр мав, в основному, церковно-обрядний характер і не відрізнявся особливою різноманітністю.
 
Починаючи з середини XVI століття поступово ставали популярними так звані шкільні театри, які організовували учні Львівської братської школи та Острозської академії. Ці два заклади можна віднести до одних з найголовніших стержнів розвитку раннього театру. Шкільні вистави являли собою ті ж релігійні драми, що і раніше, тільки виконувались вони зазвичай німецькою та польською мовами через дефіцит українських творів. Певний період вони були популярними серед знаті, проте згодом почали втрачати аудиторію через незрозумілість для простого люду.

Через пів століття (XVII-XVIII) паралельно з вищезгаданими видами театрального мистецтва з'являлись набагато цікавіші народно-аматорні театри. У своїх п'єсах вони намагались передати прості побутові сюжети, стандартні сімейні образи: ревнива жінка, чоловік-алкоголік, зла теща, заздрісні брати тощо. Вони, як що вірити джерелам, теж ділились на 2 типи: "висока драма" та "низьке бароко".

Якщо у першому випадку назва говорить сама за себе, то в другому використовувались різні народні інтермедії (невеликі розважальні сценки) та лялькові вертепи. Останні, у свою чергу, відрізнялись колоритністю та насиченістю. Зазвичай такі дійства відбувались на Різдво чи інше народне свято. Люди носили з собою невеликий будиночок, в якому розміщувались гарно одягнені ляльки.
 
В багатьох джерелах зазначено, що першими українськими театрими були Львівський (1795), Одеський (1806) та Полтавський (1810). Вони, звичайно, відіграли велику роль в зародженні новітнього українського театрального мистецтва і про них згадують практично в будь-яких статтях про театр. Але я хотів би розповісти про не дуже відоме місто Глухів (сучасна Сумська область), в якому повноцінний театр народився на півстоліття раніше.

Колись, у XVIII столітті це місце вважалось козацькою резиденцією. Кирило Розумовський, тогочасний гетьман, часто навідував царські палаци в Петербурзі, де йому дуже сподобались придворні гулянки, розваги, ну і, звичайно, невеликі розважально-театральні трупи, що там виступали. Повернувшись до себе в Глухів, він спробував відтворити палац царя, в якому збудував спеціальну залу для театральних сцен. Успіх був просто величезний. Спочатку запрошувались іноземні трупи, та згодом й українські змогли наздогнати їх за популярністю та якістю.

Та, незважаючи на ці вищезгадані моменти, найбільший внесок у розвиток нашого українського театру зробило багате на події XIX століття. Неможливо не згадати такі імена як Іван Котляревський, який очолив тогочасний театр у Полтаві та написав славнозвісну "Наталку Полтавку", та Григорій Квітка-Основ'яненко, який зробив величезний внесок у художню українську прозу і створив не менш відому "Марусю Чурай". Їхній почерк явно відрізнявся від попередників експресивністю, мальовничістю та гумором.
 
Мені хотілось би відзначити, що цей період є переломним в історії українського театру. Якщо до того він був доволі скупим на п'єси і мав релігійний характер, то починаючи з середини XIX століття він переповнився свіжими творами і новими талановитими акторами, такими як Марія Заньковецька та братами Тобілевич: Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський та Панас Саксаганський. Ці, не побоюсь цього слова, таланти були ніби свіжим ковтком повітря для українського театрального мистецтва. Цікавим є те, що в цій родині було 6 дітей. Четверо з них займались театром та були водночас і акторами, і співаками, і режисерами. Двоє інших теж не відставали, були перекладачами та громадськими діячами. Погодьтесь, надзвичайно талановита родина.
 
З приходом радянської влади справи пішли гірше. Почались різного роду обмеження, переслідування і "перекручування смислу текстів", щоби знайти в них щось протиправне і незаконне. Що ж вдієш, у радянської еліти була параною, вона знищувала будь-яких критиків та непослухів, які ставали на шляху. Проте все рівно знайшлись і тут не менш талановиті люди. Лесь Курбас - знаменитий актор, режисер, драматург, перекладач. Він не боявся експериментувати у постановці п'єси, через що був відомий серед сучасників своєю неоднорідністю. В 1937 році його було розстріляно.
 
Ну ось ми і дійшли до сьогодення. В наші дні український театр залишається однією з культурних спадщин, тим місцем, де людина може відпочити від буденних справ та просто культурно провести час. Скажу відверто - на жаль, серед молоді театр не дуже популярний, а зв'язано це з тим, що завдяки розвитку технологій є безліч альтернативних розваг, та і часу не дуже й багато. Але коли я декілька місяців тому відвідав театр Заньковецької у Львові, я наначе був зачарований грою акторів. Їхня міміка, рухи, емоції були неначе справжніми. Акторам "на великому екрані" є чого повчитись в них.

Тому, якщо у вас в місті є хоча б один театр, не лінуйтесь, виділіть 2-3 годинки вільного часу і відвідайте його з друзями чи коханою людиною. Повірте, ви не пошкодуєте!

Театр - це по-українськи. А українське - це модно ;)
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com