Думки погано рафінуються під стінами червоної будівлі котра зберігає в собі митців різного ґатунку. Ти тлієш і народжуєш в собі графомана під палючим квітневим сонцем. Навесні змінюється світосприйняття – це вже стає догмою. Хоча, довіряючи моїм судженням стосовно цієї теми, світосприйняття більше змінюється восени.
Але ж ця весна вийшла напрочуд догматичною. В око впадає її пунктуальність, відмінна за минулі весни. І це дивує. Ця весна сповнена поезії, переповнена поезією, буквально і метафізично. Поезія є всюди цієї весни – у ліжку коханців, келихах завзятих пияків та пияниць, розмовах творчої еліти, на тлі революцій. В останньому найчастіше. Цієї весни ми оспівуємо весну, котру вибороли для себе найспекотнішою зимою. Ми навіть не певні що саме вибороли для себе, від того і оспівування наші непевні. Та й чи вибороли ми щось взагалі окрім пустих постаментів по всіх містах країни?
Що вже є немало, але ціна за працю демонтерів виявилась неприродно великою. Чи вона зветься європейською? Усі твої приятелі говорять про деструкцію, а під стінами червоної будівлі знімають сюжети про неймовірну стійкість художньої академії перед лицем воєн, революцій, терористичних актів, масових психозів і недовершених переворотів. Ти ж давно певен, що митці не вміють воювати. Вони, також, не вміють кохати, але то інше. І чи кохати треба вміти? Але ти чомусь вирішив, що вмієш і те, і друге. Воювати взимку, кохати навесні та, імовірно, ненавидіти доведеться влітку, хоча в цьому ти не впевнений до кінця, тобі лише так здається.
Твій приятель запевняє, що письменники мають ефемерну здатність до передбачень. Він, також, каже, що навесні надто кортить пива. Це ставить під сумнів його теорії… тобі ж не кортить пива цієї весни. Тобі не має діла ні до чого навесні. Мабуть, саме тому під стінами червоної будівлі ти тліючи народжуєш в собі графомана.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
