Мистецька терапія Фріди Кало

27 листопада 2017
Іванна

Фріда. А точніше, Магдалена Кармен Фріда Кало-і-Кальдерон. Хто вона? Небажана дочка, мексиканка, художниця, сюрреалістка, дружина Дієго Рівери, істеричка, комуністка, бісексуалка, інвалід?.. Щоб зрозуміти цю жінку – мало роздивлятись її картини, мало вивчати біографію, мало навіть почитати її "Щоденника". Її потрібно прийняти. Тому що Фріда – це просто Фріда. Емоції, пристрасті і… демони комплексів, які постійно керували її життям. Вона вивільняла їх через мистецтво і так само через мистецтво вона їх ловила і полонила, – щоб не роз’їдали душу.

За допомогою пензля і полотна вона намагалась зрозуміти себе, дослідити свій внутрішній світ і показати його іншим. Довести, що вона не просто прикута до ліжка дівчинка, а набагато більше – і, певно, перш за все вона доводила це сама собі, намагаючись справді стати "кимось". Вона малювала своє минуле і нереалізоване майбутнє, малювала свій біль і ту реальність, яка вирувала у її свідомості. В її картинах зранені й перевтілені постаті такої різної Фріди наче виходять з її голови, щоб звільнити її від болю і дати можливість знову бути щасливою. Але без болю вона не є собою. Без болю вона не може ні жити, ні творити. І він знову повертається операціями, абортами, паралічами. Він супроводжує її все життя. Біль – це синонім її життя. І вона знову малює – випускає його і намагається жити далі.

Фріда – це унікальне явище у мистецькому житті Мексики, та й світу загалом. Просто Фріда. Без зайвих епітетів. Феномен, який важко описати за допомогою звичних поняттєвих конструкцій.

Діагноз

Фріда Кало ніколи не була пацієнтом психіатрії. Ймовірно, до психологів вона теж не ходила. Принаймні у жодній біографії таких свідчень не знаходимо. Але її характер, поведінка, життєвий шлях, творчість і любов, певно, не раз викликали бажання провести аналіз особистості такої неординарної людини.

Колись Фріда таки пройшла низку психологічних тестів зі своєю подругою Ольгою Кампос в останні роки життя. На їх основі, тобто за прижиттєвими показниками, а не біографічними даними, психолог Джеймс Бриджер Гарріс зробив висновки, які тримались у таємниці аж до 2008 року. Він стверджує, що: "Фріда Кало страждала від нарцисизму, депресії та синдрому хронічного болю; вона вважала себе потворною; боялась, що її покинуть; а також розривалась між потягом до смерті і жагою життя. Вона усіма силами привертала увагу до свого "я" і в прагненні бути прийнятою іншими, жертвувала справжнім заради показовості та машкари".

Здається, не так це вже й складно знайти цьому підтвердження. Звичайно, через аварію, яка зробила Фріду фактично інвалідом на все життя і спотворила тіло, її переслідували хронічні болі й відчуття потворності. За таких обставин і виникає найсприятливіше середовище для розвитку депресії, що наприкінці життя переросла в надмірне споживання алкоголю, який, як вважала Фріда, допомагав їй тамувати біль.
Але, більшої уваги заслуговують такі аспекти діагнозу як нарцисизм, страх бути покинутою і прагнення бути прийнятою іншими. Тут коріння проблеми, здається, сягає набагато глибше.​
 

Становлення

У вісім років Фріда Кало захворіла поліомієлітом, перечепившись за якийсь корінець і пошкодивши ногу. Дев'ять місяців дівчинка була прикута до ліжка. А коли стала на ноги, щоб зміцнити кістки і вилікувати хвору кінцівку, лікарі порадили зайнятися спортом. Під опікою батька Фріда захопилась боксом, плаванням, футболом, боротьбою і катанням на велосипеді та роликах. Але нога так і залишалась худою і деформованою.

Вдома теж не все було добре. Мати – деспотична істеричка Матильда, до того ж фанатична католичка і батько переконаний атеїст з єврейським корінням Вільгельм. Вони хотіли сина, але доля подарувала сім'ї п'ять дочок. Тому Фріда, яка була середущою і наче мала замінити щойно померлого брата, але народилась "не тієї статі" – підсвідомо взяла на себе роль того омріяного "сина". Чоловічі риси стлевого характеру, фривольна поведінка, лайка, куріння, постійний особистісний і соціальний бунт… Чи сприяли цьому гарячий клімат Мексики, дика природа, а чи нестабільна емоційна ситуація в сім'ї, де обоє батьків стабільно страждали нападами епілепсії, а старші зведені сестри казали, що вона не рідна, і що батьки знайшли її на смітнику… Фріда, здавалося б, завжди була "не такою".

Вона розуміла, що жорстокі кпини дитинства переслідуватимуть її все життя. У неї було два шляхи – стати тихою і не помітною та змиритись, або ж навчитись давати відсіч, оточити себе щитом цинізму і дотепів та захищатись. Вона обрала друге. Вона творила і пізнавала себе сама. Кувала свій характер всупереч долі, яка, здавалося б, невпинно знущалася над нею. Фріда росла "потворою", її не сприймав соціум і родина, над нею сміялися, не помічали, відкидали. Вона відчувала себе покинутою, а хотіла, щоб її любили. Любили не жалісливо, бо така любов швидко набридає, а по-справжньому захоплювались. Вона жадала обожнювання і перетворила власне життя на пристрасть і фарс!

Ще у старшій школі вона почала провокувати відповідне ставлення до себе. В "La Preparatoria", де діти готувались до вступу в університет, Фріда була однією з 35 дівчат серед понад 2000 хлопців. Тож вона увійшла до бунтарської "банди" юнаків-кашкетників. Разом зі шкільною формою, навчального закладу, вона одяглась у броню з цинізму, бешкету, лайки, відчайдушності й показової життєрадісності. І чим їй було гірше, тим відвертіше вона себе поводила. Її вже не наважувалися ображати, бо вона вміла давати відсіч і навіювала повагу та навіть певний страх. За привабливим і чуттєвим личком юної Фріди ховалась тверда чоловіча вдача. Вона розуміла, що не виправдає очікувань інших, тому сама створила собі той образ, якому прагнула відповідати.

Комунізм

Фріда народилась 6 липня 1907 року в Койокаяні, на околиці Мехіко. Згодом вона змінила дату народження на 1910 – рік початку мексиканської революції. Звичайно, їй наче судилось самій стати революціонеркою. Коли рідна країна економічно зростала і поверталась до національної ідентичності – Фріда була у вирі подій. Вона переймалась ними, надихалась і була співучасницею. Її особисті пристрасті та вподобання міцно переплелися з перипетіями в Мексиці та яскраво відобразилися у творчості.

У тринадцять мати вмовила її вступити у комуністичну партію і ці переконання залишились із Фрідою до кінця життя. З часом вони тільки міцніли і утверджувались. Її навіть кремували у труні, накритій червоним прапором із серпом і молотом, а похорон проходив під спів "Інтернаціоналу". Але це було вкінці. Протягом життя вона вірила, що саме комунізм допоможе її країні відродити культуру, поверне Мексику до її історичного коріння і "воскресить" її ментально. Вона щиро захоплювалась ідеями Маркса, Леніна і Сталіна. Малювала їх на портретах поруч з собою. Що й казати – постійними гостями в її домі і мало не найкращими друзями були Лев Троцький з дружиною Наталею, а чоловік Дієго Рівера був генеральним секретарем компартії Мексики.
 

Дієго

Як не дивно, саме віра в комуністичну ідею тримала їх разом навіть міцніше, ніж мистецтво. Звичайно, художниця-початківець Фріда Кало, яка одружилась з уже відомими на весь світ і визнаним майстром, спочатку захоплювалась його творчістю. Вона радилася з чоловіком стосовно своїх робіт, слухала його критику. Але згодом гордій і самолюбній жінці набридло бути "дружиною відомого художника Дієго Рівери". Вона хотіла бути рівною йому – відомою художницею Фрідою Кало! Після тривалої депресії це стало новим поштовхом для розвитку творчості.

Шлюб Дієго і Фріди важко назвати зразковим. Це, швидше, була залежність. Причому з обох сторін. Вони не могли бути разом і не могли бути одне без одного. Їхнє пристрасне і могутнє кохання змушувало обох шалено страждати, розлучатись і знову одружуватись, ненавидіти одне одного і все одно дбати та повертатись. Їх називали "красунею і людожером" (справді подейкували, що митець куштував людське м'ясо). Їхня любов їх знищувала, перемелювала і водночас повертала до життя.

Звичайно, дослідивши біографію Фріди, її важко назвати зразком добропорядності. Вони з Дієго були варті одне одного. Численні позашлюбні зв'язки, постійні зради, пошук задоволень і втіхи в інших людях. Фріді було боляче, але вона навіть спілкувалася з деякими коханками чоловіка. Однією з них була її молодша та улюблена сестра Крістіна. Сама ж Фріда неодноразово викликала шалені ревнощі чоловіка через свої зв'язки з різними чоловіками та жінками. До речі, першим її захопленням жіночої статі була вчителька фізкультури та біології у школі. Через це дівчину перевели в інший навчальний заклад. Там вона і побачила Дієго.

Вперше вони зустрілись, коли уже на той час відомий художник розписував стіни її навчального закладу. Їй було 15. Йому 32. Фріда підійшла до чоловіка і сказала: "Зараз ти мене не помічаєш, пузо з супом, а колись я народжу тобі дитя". Не судилось. Через травму статевого органу, крізь який пройшла залізна труба під час аварії на дорозі, їй довелося п'ять разів переривати власну вагітність. На хвилі цього всеохопного бажання, вона навіть створила фіктивне посвідчення про народження "сина Леонардо у вересні 1925 року". Тоді, коли жахлива аварія автобуса назавжди відібрала у неї можливість стати матір'ю.
 


Початок

Фактично, саме ту страшну аварію і можна назвати початком творчого шляху Фріди. Спочатку малювання було способом розвіятись, відволікти себе. Адже до того вона допомагала граверу Фернанадо Фернандесу і працювала у батьківській фотостудії. Просто татова коробка з фарбами з дитинства викликала у неї якесь дивне і чарівне захоплення…

Після того як автобус, у якому їхала Фріда з навчання, на повній швидкості врізався у трамвай і один з поручнів пройшов через неї наскрізь, вона отримала травми, які надовго знову прикували її до ліжка. Вони нагадуватимуть про себе впродовж всього життя. Той поручень розтрощив Фріді хребет, зламав ключицю, ребра, таз і праву ногу в одинадцяти місцях. Впродовж життя вона перенесла понад 30 операцій, практично завжди носила фіксуючі гіпсові, залізні та шкіряні корсети, бандажі, які обмежували її рухи частково чи повністю – таких корсетів на недовгому віку Фріди було понад 70.

Нарцисизм

Зважаючи, що понад третину її робіт займають автопортрети, можна поверхнево стверджувати, що вона була нарцисом. Але чи справді Фріда настільки любила себе, що і робила постійним об’єктом власної творчості? Ні. Вона себе ненавиділа. Але лише себе вона бачила. І відображення в дзеркалі було далеким від ідеалу. У душі вона була не така. Та як показати іншим, яка вона насправді? Фріда почала малювати.

Причиною нарцисизму може бути рання оцінка людини оточуючими, що у подальшому провокує оцінку людиною самої себе. Лише досягнувши успіху, така людина починає розуміти: я хороша.

Тоді, під час аварії, їй було 18. Мати прикріпила до ліжка паралізованої дівчини підставку, на яку поставила дзеркало. Так Фріда могла себе бачити. Решту її світу складала кімната.

Вона малювала своє "я", те, що роїлось у її голові. Це була головна життєва потреба, адже ніщо інше не могло її розрадити і нічим більше вона не могла зайнятись.

Вона малювала те, що найкраще знала і найбільше бажала дослідити. Малювала те, що бачила щодня і ніяк не могла пізнати до кінця. Вона малювала себе. Себе серед болю, світу й незрозумілих фантасмагоричних видінь.

Так, у своїх картинах вона наче кричала: "Подивіться на мене! Зверніть увагу! Я нещасна! Я жива! Я існую, мислю і творю!"

Разом з тим вона показувала, що вона чарівна. Якось особливо чарівна. І люди до неї тягнулись. Вона страшенно боялася самотності. Страх, що її покинуть, з'явився у Фріди спочатку через те, що пісяла аварії мати аж місяць не провідувала її, бо не могла дивитись на понівечене тіло дочки. А потім Алекс – перша любов Фріди, Алехандро Гомес Арьяс – ватажок її шкільної "банди" кинув дівчину після інциденту з автобусом. І, зрештою, Дієго Рівера і їхній непростий шлюб, переповнений втечами одне від одного.

Вона все життя боялася самотності й шукала втіхи: в інших людях, в обожнюванні через творчість, у собі. Фріда Кало боялась залишатись наодинці з собою, тому прикутою до ліжка вона творила ще одну Фріду. Та жінка з полотна була така ж понівечена і розуміла її. Але вона була прекрасна і своєю красою надихала жити далі.

Вона ніколи не малювала мрії. Вона малювала світ таким, яким бачила його через призму особистого болю власних трагедій і національної ідентичності та викликів часу. Світ, який оточував її і в центр якого вона ставила себе. Вона розуміла, що, насправді, крім неї у неї більше нікого немає. І це її неабияк лякало. Тому у слабкій понівеченій плоті жив сталевий характер. Дух ацтекської богині, що збалансовував, захищав і підтримував тліне тіло.

Під кінець життя вона перетворила свою палату на власний храм. Стіни були завішані комуністичними плакатами, у палаті ніколи не закінчувались квіти і солодощі. Друзі мали бути присутні при процедурах і перев’язках. Фріда розуміла, що життя закінчується, і вже не могла терпіти сама себе. Бо ж собою вона залишиться довіку. Їй був потрібен ще хтось. Вона зробила все, щоби показати людям, що заслуговує їхньої уваги, любові та присутності. Але, чи полюбила вона себе сама? Померла Фріда Кало таки на самоті. Вночі, у 47 років, в улюбленому Блакитному будинку, що був єдиним правдивим свідком усіх розчарувань, злетів, натхнення, зрад та істерик Фріди. Дієго Рівера заповів, щоби після його смерті його прах змішали з прахом Фріди.

Роздвоєння "я"

Третє ім'я - Фріда, - яким дівчину кликали вдома, означало мир. Його в житті художниці не було ніколи. Епоха, в якій вона проходила своє становлення, зробила з неї символ фемінізму та зразком прояву індивідуальності. Її кохання було суцільним полем бою. А саме життя – боротьбою за визнання себе та свого світу.

Вона більше за все любила життя і постійно насміхалась над смертю. Мексиканець наче походить від смерті – він її дитя. Так само і Фріда Кало. Вона відчувала танець смерті біля свого ліжка кожного разу, коли опинялась в лікарні. Вона пережила смерть своїх батьків і ненароджених дітей. Вона малювала смерть, наче намагаючись з нею подружитись, зробити частиною свого життя, щоб звикнути і прийняти, коли та нарешті прийде. Вона всіма силами трималась за життя і досі тривають суперечки про те чи не вкоротила вона собі віку сама.

Себе вона ненавиділа, тому постійно виставляла на показ, шокувала, любила епатаж і привертала увагу. Фріді потрібне було визнання оточуючих. Позитивна оцінка, обожнювання, може, навіть, поклоніння. Їй завжди не вистачало любові до себе, тому вона намагалась заповнити цю порожнечу любов'ю інших. Хай навіть показовою.

Загальна картина, яку нам дає легке ознайомлення з життям Фріди Кало, показує, що це була жінка неймовірної вольової вдачі. Вона створила власний яскравий світ, за визнання якого боролась. Коли французькі митці назвали її творчість сюрреалізмом, Фріда зізналась, що досі ніколи не чула про такий напрямок у мистецтві. Вона вчилась сама у себе, у свого болю, у свого досвіду, у своїх демонів – і це був неймовірний творчий тандем. Мистецтво було для неї насамперед способом психологічного дослідження власного "я", глибинної терапії і самопізнання. А вже потім творчістю і заробітком.

Ні, Фріда Кало не підходить під жоден опис, що намагається її пояснити. Фріда – це просто Фріда! У всій своїй красі, неординарності, нервозності та любові.

                                                                                                                               Підготувала Іванна Подольська
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Фотокамера як зброя, або Інше обличчя війни
Якби не було війни, ті, хто загинув, могли б народити і виховати дітей, кохати, працювати, винайти, створити, нарешті, просто жити, бути щасливими й радувати своєю присутністю на землі рідних, близьких, друзів...
Читати більше
АПЕЛЬСИНОВИЙ МАРМЕЛАД ЗА РЕЦЕПТОМ ПАДДІНҐТОНА
​Трапляється так, що фільм дуже сильно припадає до душі. Після перегляду усю ніч сниться, як будуєш хижку на безлюдному острові, перебираєш таємничий мотлох на горищі або блукаєш Нарнією. Цього разу зі мною знову так сталось.
Читати більше