Вранці Харито став першим виконавцем романсу. Його одразу ж підхопили, твір пішов по руках. У грудні 1908 р. грамзапис романсу (у виконанні Варі Паніної) слухав Лев Толстой.
Видати романс погодився Владислав Ідзиківський, але текст треба було відредагувати. Видавець звернувся до популярного в Києві виконавця циганських романсів Василя Шумського (Шоміна) зробити поправки. Шумський виконав прохання і оголосив себе автором слів, але Харито не заперечував проти співавторства, він навіть присвятив романс В. Шумському. Восени 1910 р. у театрі Бергоньє вперше прозвучали "Хризантеми" у виконанні В. Шумського.
За романс композитор отримав свій перший гонорар — 15 рублів, що було немалою сумою. Твір став популярним: знамениті "Отцвели хризантемы" виконував Федір Шаляпін під акомпанемент Сергія Рахманінова.
За сюжетом романсу зняли фільм "Отцвели уж давно хризантемы в саду" (1913 р.), у якому взяли участь зірки німого кіно – актери Іван Мозжухін і Зоя Карабанова.
У театрі Бергоньє Микола зустрів своє кохання – Марію Федорович і одружився. Та доля, мабуть, здивувалася власній щедрості, і за доносом добродія Кулябка Харито арештовано й заслано на три роки до Архангельської губернії, дружина поїхала за ним. Рік рубки лісу – і у Миколи виявився туберкульоз. Родина домоглася, щоб Миколі дозволили лікуватися у Швейцарії, із зарахуванням терміну лікування у загальний термін заслання. Там він вільним слухачем відвідував консерваторські заняття.
Після повернення до Києва Микола Харито поновився в університеті (ІІІ–й курс), влаштувався на роботу тапером у той же кінотеатр, де вперше прозвучали "Хризантеми". Тепер він виконував власні фортепіанні п’єси, супровідну музику для німих кінофільмів (кінокомедій за участю М. Ліндера).
Власник театру Матвій Тимофійович Строєв запропонував 27-літньому юнакові місце гувернера його дітей. Це було доволі необачно, оскільки Микола закохався в ученицю, дочку Строєва – Тетяну. На вірші Тетяни Строєвої Харито написав романс "Минувшего не воротить", присвячений ялтинському другу Войкову. Та дружина не давала розлучення, тому Микола пішов дорогою свого татуся – оселився з коханою на Пушкінській, 10.
kiev.ua
Купатися б у коханні, творити б романси, але почалася війна, на яку студента не взяли за станом здоров’я. Та Микола Харито закінчив Миколаївське військове училище і служив на Солом’янці. Потім мобілізація до військ Денікіна на Кубань.
9 листопада 1918-го університетський друг А. Козачинський запросив Миколу в Тихорєцьк на весілля. Молодою була Софія Гонсерова, одна з сестер-близнят. Її сестра Віра була на урочистостях із петербурзьким офіцером, бароном Бонґарденом. Як завжди, Микола Харито сидів за роялем, грав і співав. Жінки зачаровано їли очима красеня-киянина. Барон Бонґарден кілька разів виводив Віру з зали, але вона поверталася. Нарешті, ревнивець запросив Харито на розмову. Коли вони вийшли, барон вистрелив. Смерть була миттєвою. Хтось тихо-тихо заспівав його "Отцвели уж давно хризантемы в саду". Автор романсу спливав кров’ю, а тінь посмішки освітила його обличчя.
31-річного Миколу Харито, автора 48 романсів, поховали в Тихорецьку, а через рік мати забрала прах у Київ.
Відспівували у Володимирівському соборі.
Поховали Миколу Харито на Лук’янівському цвинтарі.
uahistory.com