Михайло Старицький: "Живеш в Україні, то знай її мову!"

Михайло Старицький – нащадок Володимира Великого, фундатор українського професійного театру, письменник, автор слів-неологізмів, як і сьогодні є широковживаними. "Мрія", "байдужість", "чарівливий", "пестливий", "завзяття, нестяма".
 
Народився М.Старицький 14(2) грудня 1840 р., у с. Кліщинці на Полтавщині (тепер Черкащина). Батько — Петро Іванович, відставний ротмістр, шляхтич із давнього роду. Мати, Анастасія Лисенко, нащадок чернігівського полковника Івана Лисенка. Рідна мова, чудова природа, розкішна бібліотека плекали хлопчину, але почалася чорна смуга. Помер батько, слідом за ним пішов дідусь, сестра та двоє братів. Ці нещастя добили неню – і 12-річний Михайло лишився сиротою. Його опікун Віталій Лисенко забирає родича до себе. Так і познайомилися троюрідні брати Микола Лисенко та Михайло Старицький; стали друзями, побратимами. Разом училися в Полтавській гімназії, відвідували театр, разом закохалися в одну й ту ж дівчину і співали їй дуетом серенаду. Потім Харківський університет.
 
От тільки Старицький вступив на фізико-математичний, а згодом — на юридичний факультет. У 1860 р. Старицький і Лисенко терміново переводяться до Київського університету, де стають членами Київської (Старої) громади. Родичі та друзі М. Драгоманов, М.Старицький, М. Лисенко, П.Косач відкривають власним коштом недільні школи та бібліотеки працюють у них. Коли в травні 1861 р. було перепоховання Т. Шевченка, київські студенти шляхтичі Михайло Драгоманов, Петро Косач, Тадей Рильський, Микола Лисенко, Михайло Старицький упряглися в траурний повіз і Ланцюговим мостом, а потім Дніпровською набережною доправили його до церкви Різдва на Подолі.

Бурхливе життя вадить хворому серцю Михайла Старицького і він від'їздить на Полтавщину, вступає у володіння батьковою спадщиною. Отут молодий Старицький закохався по-справжньому. На вечорницях його вразила врода селянки Степаниди. Маючи чесні наміри, він пішов до неї додому та попросив у батька дозволу про зустріч. Під вербами біля Сули місячної зоряної ночі Михайло очікував красуню і думки ткали поезію... "Ніч яка, Господи, місячна, ясная, зоряна, видно, хоч голки збирай. Вийди коханая, працею зморена, хоч на хвилиночку в гай...". Він дочекався дівчини, розмова відбулася, але Степанида виявилася зарученою. Його серце не витримало, парубок зліг. Та гойним ліком стала 14-річна кароока Софійка Лисенко, сестра Миколи. Дівча давно було закоханим у троюрідного брата і зробило усе щоб спалахнуло взаємне кохання. Що робити? Утекти? Софія в усьому зізналася матері й батьки дали згоду на одруження. Молодих обвінчав батюшка в сусідньому селі, додавши два роки Софії і один рік Михайлові. Прожили разом 41 рік, вона пережила чоловіка на 20 років.

Молоді повернулися в Київ. І до чудових слів Микола Лисенко написав музику. От і маємо ми згадку про кохання до Степаниди "Ніч яка, Господи". Михайло отримав диплом, працював над удосконаленням мов: англійської, німецької, французької. Прагнучи з головою пірнути у літературу, Старицький купив на Поділлі село Карпівку. Працював багато: писав поезії, драми. Благословилося молодим чотири донечки, але Оксана та Ольга померли маленькими. Щоб відволікти, розрадити дружину, Старицький із родиною поїхав до Києва.

Лисенко та Старицький заснували Товариство українських сценічних аматорів, здійснили спочатку аматорську постановку опер, оперет, а потім на професійній сцені - 13 власних п'єс. Театр потребував коштів тому Михайло продав Карпівку і вклав усе в справу. Так склалася відома трупа корифеїв. Іван Франко писав: "Склалося товариство, якого Україна не бачила ні до, ні після". Актори трупи Старицького отримували гонорари більші, ніж на імператорській сцені, мали найкращі декорації та костюми. Театр Старицького гастролював по всій Росії з величезним успіхом. 

А тим часом у родині росли свої таланти: дочка Марія готувалася стати акторкою, Людмила захопилася поезією, Оксана – прозою.

Десять років М. Старицький віддав театру, поки геть не розорився. Він зібрав корифеїв, чесно виклав їм стан справи і попросив на короткий час затягнути паски. Ніхто з трупи не пішов на погіршення умов заради театру

З того часу Старицький став кабінетним письменником (жив на гонорари): захоплено виспівав трилогію про Богдана, "Останні орли", "Облога Буші", "Руїна". Майже всі твори він писав у чотири руки разом із дочкою Людмилою.

Митець відійшов у вічність вранці 27 квітня 1904 р. від серцевого нападу. Похований М. Старицький на Байковому цвинтарі в Києві.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Казимир Малевич та його "Чорний квадрат"
В 1916 році Малевич з однодумцями готують виставку. Називають її "Нуль-десять", проте на 39 картинах не зображено жодного предмета. "Чорний квадрат" художник чіпляє на покуті, де зазвичай кріпили ікони...
Читати більше