В'ячеслав Гук. М'ЯСОПЛАСТИКА FILIPPO TOMMASO MARINETTI

19 вересня 2016
В'ячеслав Гук
Натискаю одну по одній кнопки – старого ліфта,
ще вагаюся зупинити руку – мов на твоїм коліні,
напшиканий пріллю запах розгойданого повітря –
як цівка, що вихоплюється з чайника при кипінні.
Напір синхронного плавання повз поверхи, – ще не
увиразнений до решти, запроторений під одежу, –
так набуває значення місто, увільнене і священне,
за яким я крізь отвір у склі жадібно, спрагло стежу.

Вірогідно, давніш я не надав тому бодай будь-якого
значення, виловлюючи мляві свідчення з мли і виру
навідних запитань, до яких плентався надто довго
і значно виразніше (ніж спершу) в них, може, вірив.
Сили, як колись, сповнюють тіло так само стрімко,
як з відкритої рани рота вдаряє кров пружно, в моці,
і страждає від гуркотнечі махини вушна перетинка,
ніби сіра шкіра голених вилиць, зшита в твоєму оці.

Що набуває там нового вигляду, але знову натще
ще не раз у них намагається вихопитись – назовні,
звільнитись, як тіло від білизни, зопалу, але краще –
стоншитися стеблом чи ж спопеліти у гирлі штольні.
Тугі панелі жаско смердять – у випаленій пластмасі
сморід звільняє прокляте горло від коміру, і наослаб
тоді погляд шукає порятунку в звіренім мертвім часі,
але народжує – посмутнілого дня божевільний осад.

Йод збурив поранене горло. Розчин солоний затхло
шал огрубілих брів викривав, що намертво зрослися
над тонким переніссям; там – осінню жахно пахло
і до суконного капелюха прилипало пожовкле листя.
Сутінки коливалися туди-сюди, на дена очей осілі,
і чомусь крізь дрож надто сильно хотілося закурити,
і пісня, заглушена плином крові у змертвілому тілі, –
сплелась, як пагілля, з душею – і припинила жити.

Я геть не знав, за що мені тепер понад силу братись,
адже вже дуже давно з душі останні сумніви вискуб,
а сукна старого дивовижна всмоктувальна здатність –
ніби бульбашка на поверхні брижів, збавлена блиску.
Наполігся мовчати, курити, до одуру мандрувати,
плисти наверх у шахті, де панувала – довічна тиша,
минаючи поверхи, як думки, напруги і сил не варті,
де дощ напірний на склі, як опік на шкірі, – ширшав.

В’ячеслав Гук, зі збірки "Кримські елегії", 2013
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

У Запорізькій області почала працювати перша черга найбільшої сонячної електростанції в Україні
Після завершення будівництва електростанція зможе забезпечувати енергією шість районів Запорізької області, а також курорти на узбережжі Азовського моря
Читати більше