Ми живемо в "епоху Відродження"

Останнім часом читаючи пости в Інтернеті, бачу постійні скарги і критику на адресу уряду, президента тощо. Люди чомусь вирішили, що зробити їхнє життя гідним повинні обрані ними олігархи. І безперервно критикують, пригадують обіцянки, соромлять і закликають. Замість того, щоб чекати та волати у повітря про владні недоліки, чи не краще самому почати щось робити? Бо вже дістало це скиглення!

А між тим нам з вами пощастило народитися у видатні часи. Ми можемо стати очевидцями грандіозного зсуву історії людства. Піонерами доби нового українського й не тільки українського Відродження.

Мені здається, що Революція Гідності названа так не тільки тому, що ми усвідомили себе гідними кращої долі. А тому, що стали українцями, які здобули якусь високу мету! На противагу безхатченкам, мимовільно поєднаним з тими, з ким не були єдині концептуально й ідеологічно.

Але одночасно, зараз ми як ніколи можемо відкотитися назад, в епоху рабства і обману, де ми вже були. І де ми більше не хочемо бути, бо дуже чітко зрозуміли: це не наше.

Мене дуже тішить, що ми не тільки відокремились від радянської ідеології, але й духовно відділилися від "макіавеллівського" брехливого "гуманізму" "руського міра", який не має нічого спільного ані з гуманізмом, ані з миром.

Підступна та цинічна фраза Макіавеллі:"Мета виправдовує засоби", перетворилась у російське: "Мы за ценой не постоим", а в сучасному рогозінському прочитанні звучить так: "Танкам візи не потрібні". Ця "героїчна" формула зробила теперішніх росіян заручниками, бранцями власної держави і її несправжньої гуманістичної ідеології.

Ця несправжність часом просто вражає масштабами, тому що стосується буквально всього. Починаючи з банального віджиму машин, заводів і територій, закінчуючи дріб’язковим і ганебним привласненням слів з чужих пісень. Не кажучи вже про вигадану історію та вигадану первинність російської мови, які були, власне кажучи, вкрадені в українців, тобто у Київської Русі.

Ми з вами живемо в страшні й одночасно дивовижні часи, коли народжується нова історія не тільки нашої країни, а, мабуть, історія всього людства.

Нам випало потрапити у саме серце конфлікту (не в пекло, не в епіцентр, а саме в серце, бо воно є осередком любові та ненависті), з якого почнеться або загибель людства, або його небувалий зліт.

Мені здається, Бог недарма вибрав нас у якості тих, хто започаткує цей рух. І зараз тільки від нас залежить, куди йтиме людство: у пекло старовинної неперервної ворожнечі, чи у необмежені сфери пізнання і піднесення людського духу.

Чи усвідомлює це кожнен українець? Ні. Не всі й не цілком. Багато хто, за звичкою, сподівається на розумного й доброго царя (президента) і не розуміє, що все залежить не від правителів, а від нього самого. Від рівня його особистої культури, розвитку його свідомості, від його готовності прийняти нове і змінити, насамперед, самого себе.

"Шлях у тисячу миль починається з одного кроку", — сказав китайський філософ Конфуцій у V ст. до н.е. І цей крок повинен зробити кожен з нас. Свій власний крок, призначений саме йому і нікому іншому. Кожен маленький крок може перетворитися на грандіозний марш єднання. А що це таке, ми вже дізналися повною мірою в період Майдану і неоголошеної російсько-української війни.

В України є унікальний шанс стати не тільки географічним, але й духовним центром Європи, почати нову епоху Європейського Відродження, яка колись настала в Італії в часи Данте. Вона почалася зі слова, з літератури.

Мабуть нам теж потрібно почати саме з літературного відродження?

Але куди б ми не глянули, всюди можна сміливо робити кроки. Все занедбано і забуто. У науці, у питаннях енергозбереження, у промисловості, у мистецтві, у політиці, у медицині … всюди. Завдання кожного з нас - знайти власний простір, а не чекати, коли йому щось подадуть готовеньке, а він ще й носом буде крутити.

Сто років тому Україна вже переживала такі часи. Вони увійшли в історію, як коротка та яскрава сторінка українського розстрільного Ренесансу (1917-1925рр.) Саме тоді був кинутий заклик: "Геть неписьменність!" І масово хлинула у міста і села загальна освіта, розцвіли науки, література, мистецтво. Завдяки тому сплеску, ми знаємо імена М. Грушевського, А. Головка, М. Рильського, П. Тичини, В. Сосюри, М. Куліша, Леся Курбаса, О. Довженка. Саме тоді з’явилися ідеї М. Хвильового, який вважав, що українська культура повинна орієнтуватись не на російську, а на європейську.

Хвиля вільного українства, духовного відродження нації була пригнічена радянською владою. З тих пір ми знову стали рабами, які заглядають у рота господареві.

На щастя, в українцях генетично збереглися їхні витоки і прагнення до свободи й розвинутої духовності.

Сьогодні разом з ліквідацією неграмотності, яку на останньому ЗНО з української мови показали наші випускники, потрібно було б кинути в суспільство інші гасла: "Геть бездуховність!" "Геть лицемірство і брехню!" "Геть надії на чужого дядька!" "Геть корупцію і злодійство!" "Геть лінь і неповороткість!" "Геть гординю!"

Таких "геть" кожному з нас не одну крижану бочку треба б вилити на голову, щоб достукатися до свідомості.

Поки ти сам не почнеш ворушитися, щось робити і вирішувати, ніхто за тебе не зробить твоє життя достойним, красивим і щасливим. Жодним європейським спілкам це не під силу. І якщо ти, як останнє мурло, йдеш весняним містом і жбурляєш навколо недопалки, огризки і мерзенні слова, то не витягнуть тебе зі стану дикунства ніякі преференції, транші та безвізові режими. Ніхто не може зробити тебе Людиною, крім тебе самого.

Росія намагається скинути нас у темне середньовіччя, де відчуває себе звично і затишно, де панує невігластво, горять вогнища радянської інквізиції, яка схожа на дику орду, де брешуть всі й завжди, де прославляються неіснуючі подвиги вигаданих героїв. Ми не хочемо туди!

Але одної відмови сьогодні недостатньо. Потрібні докази і дії!

Тож вперед, шановне панство, будувати і творити свою власну прекрасну історію, де панують правда, любов і справедливість не на словах, а у дійсності. Все залежить від нас! Якщо ми повіримо в себе, то все зможемо!