Музей О.Бальзака у Верхівні потребує мецената

18 серпня ми вирішили відвідати маєток Ганських у селі Верхівня Житомирської  області, наче відчували, що саме в цей день, тільки у 1850 році, Оноре де Бальзака не стало. Річниця смерті. Здавалося б, тут мали  відбуватися якісь заходи, літературні читання, екскурсії тощо. Проте музей був зачинений, і нам довелося телефонувати екскурсоводу, щоб зробив нам ласку і показав, що всередині величезного старовинного будинку в античному стилі. Поки екскурсовод з сусіднього села на перекладних добиралася до Верхівні, ми досхочу нагулялися у чудовому парку з віковими деревами.

Маєток Ганських і прилегла територія, невеличкий яр, озеро, старі господарські будівлі, капличка-усипальниця, винний погріб,  двохсотрічний каштан кохання, місток, вимощені давньою бруківкою доріжки  – все це створює незбагненно атмосферну картинку того часу. А людська недбалість – лише підкреслює невловимий плин часу, адже парк був закладений  польським графом Яном Ганським ще  у 1780-1790 роках, а сам палац в ампірному стилі   у 1800 році збудував вже його син – Вацлав Ганський.

Саме він у 1819 році  одружився на дев’ятнадцятирічній красуні Евеліні Жевуській (або Ржевуській),  яка була на двадцять років молодшою за нього одною з  доньок збіднілого польського шляхтича Ржевуського.

До речі, багатодітна сімейка Жевуських була не проста. Діти отримали чудову освіту і стали відомими людьми, наприклад, Евеліна знала п’ять мов, мала неабиякий літературний талант і  після смерті Оноре де Бальзака літературно доводила до завершеності деякі  не дописані письменником твори. Її брат став письменником, а сестра Кароліна Розалія Текля Жевуська стала відомою Кароліною Собанською – демонічною красунею, фігурою таємничою, але неймовірно привабливою для Олександра Пушкіна, Адама Міцкевича та інших відомих людей, які присвячували їй свої твори.

Подейкують, що сестриця була ще тою авантюристкою і навіть таємною агенткою Третього відділку царської охорони.

Останнім володарем маєтку став брат Евеліни  генерал Адам Жевуський, він викупив його у дочки Евеліни Ганни, яка отримала  ці землі у спадок від матері. На противагу попередньому господарю Вацлаву Ганському, який був жорстким і владолюбним поміщиком, Адам зробив багато хорошого для селян.  Наприклад, збудував млин, лікарню, школу.  Певно тому, після Жовтневого перевороту селяни маєток  не спалили, а зберегли, хоч і добряче розграбували.

Яке ж відношення має Оноре де Бальзак, відомий французький письменник, автор близька 96 романів, до цього закинутого у глушині Житомирських лісів невеликого за чисельністю населення, але розтягнутого на кілька кілометрів села.

Річ у тім, що юнак Бальзак п’ятдесяти років (так було написано у книзі записів у бердичівській церкві, де вінчалися вдовиця Евеліна Ганська і юнак Оноре де Бальзак, що вперше брав шлюб), письменник, який ніколи не мав свого помешкання, поневірявся по чужих оселях і жив чужим коштом, мріяв про затишну домівку. І не просто оселю.

«Великому кораблю – велика пристань, а геніальному письменнику – гідні апартаменти», – певно, так думав знаменитий француз, коли отримав можливість гостювати у своєї коханки, яка на той час вже втратила законного чоловіка.

Це було у вересні 1847 – січні 1848 р. і протягом останніх місяців 1849-го до квітня 1850 року. Ганська виділила Бальзаку три кімнати на другому поверсі палацу. Вони гарно опалювалися, освітлювалися зі справжніх скляних вікон, якими Бальзак хвалився перед французькими друзями. І взагалі він був на повному забезпеченні, оточений увагою і піклуванням, міг плідно працювати і милуватися чудовою природою, спостерігати за лебедями й купатися у прозорій воді озера, до якого вела вимощена бруківкою доріжка. Солодко і смачно їсти, зустрічатися з відомими людьми, які наносили візити відомій Верхівнянській поміщиці.

Окрім Верхівні, маєтку Ганської, він кілька разів був у Бердичеві. Україна вразила його своїми полями і родючою землею. «…Це пустеля, царство хлібів, ці мовчазні прерії Купера, — захоплено зазначав він. — Тут починається український чорнозем, шар чорного і тучного ґрунту завтовшки футів п'ятдесяти, а іноді навіть і більше. Його ніколи не угниють…»

Разом з Ганською Бальзак відвідав Київ і так описав його красу і велич у листі до Лори де Сюрвіль: «…Ось я і побачив цей Північний Рим, це місто з трьомастами церквами, з багатствами Лаври і Святої Софії українських степів. Добре поглянути на це ще разок…».

І він плідно попрацював саме тут, написав п’єсу «Мачуха», працював над «Депутатом від Арсі», «Мадмуазель де Віссар або Франція за часів Конституції», «Дрібними буржуа», «Жінкою-письменницею».

 Історія сімнадцятирічного листування, оповита романтичною таємницею забороненого кохання, скритих від людських очей зустрічей, схожа на авантюрний роман, гідний пера Бальзака. І це окрема історія.

Мені хочеться звернути увагу суспільства до теми пам’яті й збереження цього чудового і незвичайного місця як частини національної культурної спадщини, яка, на жаль, знаходиться у занедбаному і не гідному свого змісту стані. Маєток Ганських занесений до реєстру національних святинь України, але в будівлі, якій вже понад двісті років, і досі розташований сільськогосподарський технікум, в величезній бальній залі з ліпниною, виконаною відомими майстрами того часу, тепер актовий зал, де гримить сучасна підсилена у звучанні музика і гупають ногами, а скеля тріскається і частки виліплених античних фігур загрожують впасти комусь на голову.

За всі ці роки маєток жодного разу не реставрувався. Лише  у 1995 році, завдяки ініціативі колективу технікуму, було обладнано три меморіальні кімнати, які й стали Верхівнянським літературно-меморіальним музеєм Оноре де Бальзака. Коштом навчального закладу  відбувається і підтримка будівлі, тобто її косметичний ремонт.  Але дах тече і роки беруть своє.

Потребують уваги і господарські будівлі: флігель кухня, де зараз розташована їдальня, флігель управителя, де жили педагоги і залишилася лише одна викладачка поважного віку (палац був з’єднаний з цими будівлями підземними ходами, які, певно, теж можна було б відновити й водити ними екскурсії), винний погріб, сімейна усипальниця Ганських і Ржевуських, де тепер розташована єдина у селі православна церква з вкритими пліснявою давно не біленими стінами. У такому ж занедбаному стані й інші цікаві об’єкти (місток, колодязь з цілющою джерельною водою, старовинний каштан, якому близька двохсот років, сам парк).

Звісно, на все це потрібні гроші, державна підтримка.

Але навіть інформаційна допомога, якої не вистачає працівникам музею, що опікуються ним майже на громадських засадах, теж не була б на заваді. До речі, коли ми в’їхали в село, зустріли хлопчика років дванадцяти, питаємо в нього: «Де тут музей Бальзака, палац Ганських?» Він ледве з велосипеда не впав: «Я такого не знаю, в нас нема палаців».

Звісно ж, нема, хіба можна назвати стару будівлю технікуму, потріскану і погано фарбовану, палацом. Правий пацан. А от його вчителі  – неправі, що не розповіли йому про місце, яким всі у Верхівні мали б пишатися.

 В музеї нема ні розкладу, ні комп’ютерної техніки, щоб створити свій сайт, блог або сторінку в Інтернеті. Колись, розказує екскурсовод, до них завітав Кузьма Скрябін і дуже здивувався, що така перлина паркової архітектури й культурної спадщини України перебуває у ганебному стані забутості й занедбаності. Він зробив для музею інформаційну підтримку у вигляді чи то сайту, чи то блогу. Чесно кажучи, я не знайшла їх в Інтернеті.  У Вікіпедії сторінка порожня поки. От гідне завдання до енциклопедистів – вікіпедистів. Для кожного з нас!

Адже все в наших руках,  ми з вами разом можемо так розігнати потужну культурну хвилю, що вона, нарешті, досягне цих забутих державою національних святинь України. Це місце просить перетворення у справжній туристичний клондайк, куди з задоволенням приїздитимуть і французи, і німці, і поляки… Дійсно, ми іноді самі не розуміємо, якими скарбами володіємо…

Мандруємо доріжками старого парку

Як досягти цього  атмосферного місця? От ще одне важке питання, бо дороги наші бажають кращого…

Проте, в кого є колеса, можна їхати або через Попельню (там довга дорога через ліс ґрунтовкою і посипана гравієм погана частка шляху аж до Верхівні), або (хоч більше асфальту) через Ружин і Ягнятин, де можна заразом прихопити екскурсовода Наталію Володимирівну, яка проведе вас по всім потаємним і зачиненим кімнатам палацу, усипальниці, покаже каштан кохання, який приносить щастя закоханим (перевірено!) і т. ін. Краще дзвонити й домовлятися завчасно. Мобільний телефон Наталії Володимирівни 0687276350