Читати більше
МУТНИЙ
Це вже потім, коли я бачив людей після психушки, згадав, що такий же погляд був у Мутного. Дивиться у твій бік, але крізь тебе, ніби боїться, що ти його зараз уб’єш.
У ті перші дні ми ще не звикли до смертей. Це вже потім ставилися до цього по-філософськи, розуміючи, що будь-хто, в тім числі й ти сам, міг бути на місці вбитого.
Мутний був біля мене, коли вбили Генерала. Куля снайпера вцілила йому межи очі. Я розумів, що рятувати Генерала вже нема сенсу, тому відвів погляд. Не пам’ятаю, що тоді діялося всередині мене, але паніки чи страху точно не було, ніби усім попереднім життям я був готовий до цього.
Почулося виття, і я не відразу зрозумів, що це виє Мутний. Ніби пес, якого смертельно образили, а він безсилий що-небудь зробити своєму кривднику.
Мутний втиснувся в землю, ніби хотів провалитися крізь неї. Мабуть, я послав його на три веселі букви, бо тіло Генерала ми занесли в підвал школи уже разом. Над нами бухкало. Здавалося, приміщення зараз завалиться – і братська могила нам забезпечена.
Тіло Генерала лежало в кутку. Хтось дбайливо прикрив його обличчя шматкою.
Крім мене і Мутного, в підвалі було ще сімнадцятеро бійців. Усі мовчали. Це був наш перший двохсотий.
Загудів басом командир.
– Якщо ми тут сидітимемо, прийдуть і закидають нас гранатами, як псів, – сказав Щирий.
У нього й прізвище таке було – Щирий. Сам десь недалеко звідси, з Донеччини, але говорив літературною українською, старанно добираючи слова.
Наказу ще не було, але Матрос і я піднялись. За нами – ще декілька бійців. Поволі вставали й інші. Залишився сидіти лише Мутний.
Щирий глянув на мене. Я зрозумів:
– Мутний, – покликав я.
Чому всі вважають, що маю вплив на Мутного? Це не так. Просто він завжди був поруч і робив те, що я йому казав. Є люди-командири, а є люди-виконавці. Ось Мутний належав до виконавців.
Уже з хвилину надворі нічого не вибухало. Це була вірна ознака того, що зараз сєпари з’являться на подвір’ї школи. Звісно, шукатимуть нас насамперед у підвалі. Ми станемо для них живою мішенню. А тут, коли дорога кожна секунда, Мутний телиться.
– Мутний! – ще раз покликав я його голосніше.
Він ніби заціпенів, дивлячись собі під ноги, але вже не вив.
Щирий махнув рукою, і ми пішли по сходах, вибираючись на волю. Мутний залишився з Генералом.
Наша з’ява на світ Божий була вчасною. Сєпари заходили на шкільне подвір’я і не сподівалися нас побачити.
Декількох ми поклали відразу. Інші спочатку залягли, відстрілюючись, а потім відповзли за ворота. Ми вже не могли так відверто стріляти, бо по нас гатили із сусіднього приміщення. Там були шкільні майстерні.
Щирий наказав розбігтися по першому поверху, щоби ніхто не міг зайти з тилу і застати нас зненацька.
Стрілянина несподівано вщухла. Те, що сєпари не стріляють під час обідньої перерви, ми вже знали. Надивилися радянських фільмів про німців, качка би їх копнула! Але тут було інше. Мабуть, вони розуміли, що мають мало сил, щоби взяти школу штурмом. Та й саме приміщення зі стратегічної точки зору не було значимим. Воно стояло далеко від дороги, що вела до міста. Можна було залишити декілька сєпарів спостерігати за нами, щоб ми не висовувались. Мабуть, вони так і зробили, а основна група пішла в напрямку до міста. Ми зрозуміли, що нас мали зачистити пізніше.
І тут усі побачили Мутного. Він посміхався. Це була посмішка людини, яку поховали, але їй неймовірним чином вдалося вибратись із могили. Всі завмерли на місці, ніби відчуваючи, що основна загроза зараз іде не від сєпарів, а від Мутного.
Він обвів нас поглядом, який свідчив про його неземну перевагу над нами. Мовляв, я знаю те, про що ви навіть не здогадуєтесь.
– Ну що, пацани, кинули нас наші командири?
Взагалі-то Мутний був маломовним, а тут мало не до кожного слова додавав татаро-монгольський мат. Він викрикував слова у порожнечу, бо явно не бачив нас. Усе зводилося до того, що ми всі тут загинемо, а він зробив велику дурницю, що пішов на цю війну.
Я відчував, що його слова магічно діють на хлопців. Мабуть, у тій ситуації вони думали так, як Мутний, але не висловлювали цього. Не знаю, що могло би статися за мить. Пішли би здаватися до сєпарів?
Я не відразу зрозумів, чому замовк Мутний, аж поки не побачив, що Щирий навів на нього автомат. Погляд Щирого не віщував нічого доброго.
Я підскочив до Мутного, обійняв його за плечі, мов дівчину, і повів по коридору від гріха подалі. Щось йому, мабуть, казав, але вже цього не пам’ятаю.
Сєпарів навколо не було, і ми не розуміли, що відбувається. Відсутність зв’язку з командуванням найбільше хвилювала Щирого. Він виконував попередній наказ утримувати школу до останнього, але тепер це було безглуздо, бо нас ніхто не атакував.
Я намагався триматися поближче до Мутного. Той, здається, заспокоївся. В бік Щирого він не дивився. Ні з ким не розмовляв.
Вночі могли бути сюрпризи від сєпарів, ми були зосереджені, кожний думав про своє.
З самого ранку, щойно зійшло сонце, на подвір’ї школи загуркотів волонтерський бусик. Я впізнав його за характерним звуком двигуна. Це Роман Іванович із Харківщини підбирав убитих і поранених. Він працював сільським учителем, але з початком війни поїхав на фронт. Думав, що відвезе продукти хлопцям і повернеться додому, але залишився, бо транспорту як такого в ті дні було мало. Роман Іванович сказав, що дорога, яка веде від міста, вільна, так що він зможе доставити наших хлопців за призначенням.
Ми завантажили Генерала, допомогли зайти в бусик ще двом пораненим бійцям.
– Мутний, поїдеш з ними для супроводу! – крикнув Щирий і відвернувся.
Я відразу зрозумів, цю геніальну розв’язку, яка прийшла до командирової голови, і підштовхнув Мутного. Мені здалося, що той з відчуттям провини дивиться на нас, але до машини пішов. Я бачив, що Щирий щось каже Романові Івановичу.
Потім я запитав у Щирого, чи пристрелив би він тоді Мутного? “Не знаю”, – відповів командир. – “А що ти сказав Романові Івановичу?” – “Хай передасть Мутному, щоби він більше сюди не повертався”.
Про нас таки згадали в обідню пору. Ми вишикувались і пішли в напрямку міста. Вбитих сєпарів поскладали під шкільними воротами і прикрили порожніми мішками.
Більше Мутного я в своєму житті не бачив.
Анатолій ВЛАСЮК
14 липня 2019 року
Умови використання матеріалів сайту
Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку
Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com
Читати більше
Читати більше
Читати більше