Мурашник

10 лютого 2016
Nataly Butters
Ранок. Сіріє. Пронизливий лютневий вітер переносить сміття ще не прибраних вулиць з одного боку дороги на інший. Місто ще тільки починає прокидатися. Автівки ще не створюють тих шалених перегонів, які відбуватимуться вже за якусь годину, коли для міста розпочнеться звична і така ненависна більшістю мешканців "година пік". Тож, навколо ще досить тихо.

У цій ранково-зимовій тиші до великих зелених ангарів, що для столиці стали знаковою відмінністю початку трудового дня, рухаються постаті. Цей рух не можна назвати квапливим або, навпаки, повільним. Постаті йдуть так, ніби бояться порушити цю сіру ранкову тишу, але водночас не бажають, щоби перші сонячні промені розвіяли напівморок.

Біля входу в зелені ангари постаті сповільнюють свій рух. Вони, ніби шукаючи привід відтягнути неминуче, звертають обабіч ангарів і зупиняються. Складається враження, що вони чіпляються за найменшу можливість (на кшталт паперового стаканчика з гидко-розчинною кавою чи дешеву, придбану разом із кавою, цигарку), щоб не заходити під пластикове склепіння, з якого починається метро. Та кави вистачає всього на декілька ковтків, а цигарка дотліває так швидко, що постатям не залишається нічого іншого, як зробити крок у безодню столичної підземки.

Відразу після того, як постаті перетинають поріг ангарів, відбувається неймовірне перетворення. Ті, хто так поволі пливли до входу у сірій млі зимового ранку, починають поспішати, метушитись, як мурахи, ніби змагаючись, хто першим перетне турникет, неначе від цього залежить те, як складеться день. Потрапивши в надра станції, вже не постаті (які на дворі так боялися ранкового світла), а люди, ніби оживають. Для них стає важливим те, що зовні було незначним: першими добігти до ескалатора, обов’язково встигнути (іноді розштовхуючи інших) в саме той поїзд, який вже от-от стулить автоматичні двері і рушить у чорну даль підземелля. Їхньою метою стає просто факт потрапити у поїзд за будь-яку ціну, так, ніби це останній поїзд і наступний прийде не за 2 хвилини, а за 2 роки.

У вагоні знову відбувається певна боротьба-змагання. Але ця боротьба зовсім не за місце під сонцем (у мурашиних норах і тунелях сонця не буває). І в боротьбі цій виграє той, хто першим доскочить до жорсткого пластикового сидіння і на півгодини (хто менше, хто більше) буде відносно спокійно поглинений власними думками, читаючи, граючись в примітивні ігри на телефонах, слухаючи музику або просто додивляючись перервані будильником нічні сни.

Але ранкова подорож столичними підземеллями закінчується. І кожен із її учасників обов’язково має дістатися туди, куди потрібно саме йому. На кожній зупинці люди-мурахи знов метушливо вступають в перегони. Але ці перегони вже мають зовсім інший характер. Мета перегонів залишається – першість за будь-яку ціну. Але суть першості не вхід, а вихід з того ж зеленого ангару, в який так не хотілося (підсвідомо) заходити.

Змагання за вихід з під землі на поверхню знову перетворює звичних людей, на мурах. Ці люди-мурахи знов метушаться: спочатку, щоб вийти з потяга, потім, щоби потрапити на конвеєрну стрічку-ескалатор, і наостанок – щоб залишити позад себе зелений ангар входу до підземки.
Настане лютневий холодний вечір. Ранкові постаті-люди-мурахи, втомлені від подій, роботи, новин, чуток і власних думок, знов рівчачками потягнуться до зелених ангарів, щоб за звичкою, відшліфованою роками, повторити ранкові перегони у мурашнику столичного метро.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Юрій Юрій 23 лютого 2016
правдонька свята) так і бачу себе років 15 тому, коли я мешкав у Києві, знімав квартиру і працював на будівництві. Я точно знав, в який вагон мені сідати, щоб на своїй станції бути найближче до ескалатору. Дякую. Гарно.
8 занедбаних місць на планеті, від яких стає моторошно
У світі багато занедбаних місць, і кожне з них має свою історію. Якісь місця вселяють страх, якісь – почуття захоплення. У статті ми зібрали для вас наймоторошніші місця на Землі, від яких перехоплює подих.
Читати більше
Хто вона: Найкрасивіша українка діаспори
Цього року участь в конкурсі краси Мiss Ukrainian Canada-2018 взяли понад 100 конкурсанток з усієї Канади. Уродженка з міста Дрогобич Львівської області, Юлія Щербан стала володаркою розкішної корони з тризубом.
Читати більше