єгипетські Мумії: три в одному

Торговець муміями зі своїм товаром. 1875 рік. Єгипет.

Відтінок цієї фарби — щось середнє між паленою умброю та умброю натуральною. Через те, що фарба мала в складі аміак і часточки жиру, була не дуже стійкою і часом уходила в реакцію з іншими фарбами. "Коричнева мумія", або ж "Муммі браун" була дуже популярною з XVI ст. і аж до кінця ХІХ ст., але потім більшість художників відмовились від неї з етичних міркувань. Для деяких з них той факт, що "Муммі браун" — не просто назва, яку дали фарбі за кольорову подібність до забарвлення мумій і що ця фарба дійсно готується з мумій, ставало неприємним, а то й шокуючим відкриттям.

Кажуть, Мартін Дроллінґ, французький художник, користувався "Коричневою мумією", що була приготована з решток французьких монархів — когось з Каролінґів чи Валуа, які знайшли спочинок (добрий такий спочинок:)) у паризькому абатстві Сен-Дені, але мирному лежанню решткам королів завадила Французька революція... Мистецтвознавці вважають, що його картина "Інтер'єр кухні" була написана саме цією королівською фарбою з мумії.

Мартін Дроллінг "Інтер'єр кухні". 1815 рік. Лувр

Найбільшої популярності "Коричнева мумія" набула в середині XVIII і аж до середини XIX сторіччя. Користувався нею і Ежен Делакруа, художник-романтик. Пам'ятаєте "Свободу, що веде народ"? Мабуть, пам'ятаєте: там темної пори доби, Свобода в жовтуватій туніці, груди голі, видерлась на барикаду і махає прапором. Згадали? От і добре:) Але особливо полюбляли писати "Коричневою мумією" прерафаеліти, на полотнах яких переважали коричневі кольори. Прерафаеліт Эдвард Бьорн-Джонс влаштував у своєму саду демонстративне поховання тюбику "Муммі браун", коли дізнався за його справжнє походження.

Тюбик "Муммі браун". Бібліотека пігментів Гарвардського університету

Дружина Едварда Бьорн-Джонса описувала історію про те, що якось в неділю до них на обід прийшов колега Бьорн-Джонса прерафаеліт Лоуренс Альма-Тадема зі своєю сім'єю. Під час обіду розмова художників точилася навколо фарб, якими вони працюють... тоді ж Альма-Тадема сказав, що має намір піти в майстерню свого постачальника художніх матеріалів, щоб поглянути на єгипетську мумію, перш ніж її пустять на фарбу.

Бьорн-Джонс був шокований, йому в голові не вкладалось, що "Коричневу мумію" готують зі справжніх мумій... йому важко було повірити, що це правда і що така назву фарбі дали не для жарту, не через співпадіння кольорів... Коли ж нарешті його переконали, він поспішив у свою студію за тюбиком "Коричневої мумії" з наміром його негайно поховати.

Коли тюбик урочисто поховали на галявині у саду художника, одна з дівчат посадила там ромашки, щоб якось означити місце з його могилкою. На похованні "Коричневої мумії" був також присутній юний Редьярд Кіплінґ — небіж жінки Бьорн-Джонса. Пізніше,у своїх спогадах він описав цей випадок.

Сучасний замінник "Коричневої мумії" - Капут Мортум (мертва голова) виробляється з окису заліза. Також в продажу можна зустріти фарбу для іконопису "Мумія залізоокисна".

Теперішня "Мумія червоно-коричнева", але вона вже складається з суміші каоліна, кварца, гематита та гетита.

До речі, лондонська фірма Roberson's, що спеціалізується на виготовленні товарів для художників, торгувала справжнісінькою "Муммі браун" аж до 1964 року... і припинила виробництво цієї фарби лише через те, що їхній запас мумій вичерпався... 

Мумії та ліки

А тепер від ХІХ сторіччя та історії з фарбами повернемось на кілька віків назад... Натуральний бітум був одним із засобів, якими традиційно лікували хворих у країнах Середньої Азії та Кавказу. Геніальний середньовічний візор, вчений та лікар Авіценна (Абу Алі аль-Хусейн ібн Абдаллах ібн Сіна), який лікував багатьох східних правителів, у ХІ столітті у своїх медичних трактатах (їх було не менше сорока) записав методи лікування мумійом (які і тепер можна іноді відшукати в горах Кавказу, Алтаю та Тибету). 

За допомогою цього чудодійного засобу лікували різноманітні травми, нудоту, виразки, фурункули і нагниття... Варто додати, що Авіценна був не першим, хто помітив цілющі якості мумія. Першими були стародавні індійські ріші (мудрі провидці, яким індійські боги відкрили таємні знання про світоустрій) і які ще 3000 років до нашої ери (а може, і більше) на санскриті написали Упанішади, однією з їхніх складових була Аюрведа — комплексне вчення про здоров'я, лікування і здоровий спосіб життя. Саме там є перші згадки про мумійа або муміє як "руйнівника слабкости".

Тобто Авіценна, коли укладав свої медичні трактати, частково упорядкував знання зі стародавніх вчень про лікувальні властивости різних речовин, частково додав свої спостереження та описав це більш зрозумілою для сучасників мовою. Як відомо, його "Канон лікарської науки", а деколи і "Книга зцілення" використовувались в тогочасних університетах Європи в якості підручників.

Ось що писав Авіценна у своєму "Каноні лікарської науки":

"Мумійа — муміє. Сутність: У муміє та ж сила і те ж єство, що у Зифта і бітуму, змішаних разом, але тільки воно досконаліше і приносить велику користь. Єство: Гаряче в другому (ступені). Дії і влавтивості: Розріджений, що розсмоктує. Пухлини і прищі: Воно допомагає від слизових пухлин. Знаряддя із суглобами: (Муміє) у вигляді пиття і втирання — прекрасний (засіб) від болю при вивиху і переломі, від падіння і удару, при загальному паралічі і паралічі лицьового нерву..." і далі йде перелік хвороб, які лікує мумійа, або муміє, а також рецепти ліків на його основі.

І в гробницях дійсно знаходили чорну речовину — бітум. Приблизно з 3 600 року до нашої ери тіла бальзамували  за допомогою тканини, просоченої сумішшю з рослинної олії, нагрітої смоли хвойних дерев, екстрактів ароматичних рослин та клею, який був зроблений на основі смоли чи цукру, після того вимочували рівно 70 діб у натрієвому лузі, а вже потім обгортали віссоновими бинтами, покритими каміддю.

Давньогрецький історик Геродот, що жив у V ст. до нашої ери, докладно описав процес бальзамування, а також зафіксував цікавий факт: коли помирала людина, бальзамувальники давали родичам щось на кшталт прейскуранта, в якому вказувались різні методи бальзамування з цінами на них. Тож родичі небіжчика мали змогу обрати спосіб бальзамування згідно зі вмістом свого гаманця... А вже на початку нашої ери спосіб бальзамування змінився: знайшли більш дешевий метод зберігання тіл померлих — замість відвару золи з лужною реакцією, рослинних олій, ароматичних екстрактів та деревних смол (камедей) почали використовувати бітум. Він так глибоко проникав у тканини тіла, що майже неможливо було визначити, де бітум, а де висохле тіло мерця.

Горщики з оліями для бальзамування з підписами речовини, яка знаходилась в них, та мірні чашки

Тут зроблю невеличкий ліричний відступ. Остання новина від Укрінформу: "В Єгипті, під храмом бога смерті Анубіса в Саккарі археологи виявили мумії близко 8 млн цуценят і дорослих собак, а також шакалів, лисиць, соколів, кішок і мангустів". Британські археологи стверджують, що катакомби з муміями тварин були збудовані у ІV ст. до н.е. Швидше за все метою для створення таких величезних складів з муміями тварин була торгівля муміями, саме для цього цих бідолашних тварин і розводили. У мумій котів скручені шиї, а ось як позбавляли життя собак, вчені поки не знають. Не виключають археологи також і того, що торгували тоді не тільки муміями тварин і, що ці місця, напевно, були одними з перших туристичних об'єктів у світі. У кожного свій бізнес...

Вам цікаво, з якою метою люди тоді купували мумії? Як сувеніри, оберіги? Ні, для пожертв. До речі, британські науковці відсканували близько 800 мумій тварин (коти, птахи, крокодили) і дійшли висновку, що третина з них — старовинні підробки. Це бинти, якими обмотаний очерет, пір'я або навіть багно. Для чого підробляли? Бо в Стародавньому Єгипті попит на мумії тварин, призначених для релігійних пожертв, був величезним. Цікаво, яке процентне відношення з тих, хто підробляв мумії тварин, було між шахраями і допотопними зоозахисниками? Хочеться думати, що другі переважали.

 Римський поет-сатирик Децій Юній Ювенал, що жив у І — ІІ ст. н.е., і який під старість за уїдливу критику впав у немилість імператора Доміціана, і був видворений за межі Італії, писав про "божевільних єгиптян", що моляться жахливим богам і що в Єгипті можна знайти купу міст, які присвячені котам, собакам або ж навіть рибам.

Мумії котів під храмом Анубіса в Саккарі

І ось до початку ХVІ ст в Європі вже сформувався ринок торгівлі муміями. Торговці муміями пропонували на вибір: mumia vulgaris (мумія звичайна), mumia arabus (мумія арабська), mumia sepulchorum (мумія з гробниць). У Європі почався справжній ажіотаж навколо цієї "чудодійної речовини".

Одна із 17-ти мумій, що знайшли у провінції Ель-Мінья, яка розташована на південь від Каїра. Поки точний вік мумій не визначили, тож він коливається від IV ст. до н.е. до III ст. н.е.

У цей же час, а саме 1341 року, в Римі на Паску Франческа Петрарку як видатного поета увінчують лавровим вінком (poeta laureatus), він стає першим з часів після античного Риму, хто удостоївся цієї честі. Цю дату прийнято вважати відліком епохи Ренесансу, епохи, коли темне середньовіччя почало здавати свої позиції і заразом у цей же час у Європі поширюється дикунське шаленство навколо мумій. Дивно й те, що церква в ті часи ще була дуже сильна, церковники всіляко противились розвитку хурургії, бо ж не можна різати людське тіло, воно ж бо — подоба Божа, але чомусь не забороняли вживати людське тіло всередину, в якості ліків.

Можливо, все пояснює той факт, про який свідчать вчені з Кельнського інституту історії медицини та медичної етики при Кельнському університеті, що за часів Римської імперії було прийнято, аби хворі на падачку лікуватись кров'ю та печінкою вбитих на арені гладіаторів. Про це зберіглись свідчення в тогочасних медичних текстах. Навіть після заборони гладіаторських боїв у IV ст. н.е. таке лікування не припинилось, тільки тепер почали використовувати кров, печінку і жир страчених злочинців. Особливо ефективними вважались ліки з обезголовлених злочинців. Після падіння Риму цю практику лікування наслідувала Європа. Деякі палачі продавали кров та жир страчених для лікування ран, раку, сказу, хвороб суглобів тощо... Жир страчених злочинців також застосовували у приворотних зіллях.

Тільки уявіть, в одні й ті самі часи співіснували геніальні Петрарка, Бокаччо, Данте і грабіжники єгипетських гробниць. Мікеланджелло робив досконалі скульптури, Ботічеллі писав пречудові картини, Монтеверді творив прекрасну музику, а в перервах, можливо, вони вживали часточки мумій... для кращого самопочуття, а може, й натхнення.

 В тодішніх записах є історія, як якийсь купець на ім'я Йоганн Гелфіріх з Лейпцига намагався купити в Єгипті хоча б одну зі справжніх "чорних, як вугілля" мумій, які "місцеві так завзято шукають і продають торговцям з Каїра". Також зберіглись папери і невідомого англійця, який 1580 року писав, що: "Тіла древніх людей, не згнилі, а цілі, викопують щодня. Ці мертві тіла і є ті мумії, яких лікарі та аптекарі змушують нас ковтати проти нашої волі". 

Гравюра з  "Універсальної космографії" (1575) Андре Теве, що ілюструє полювання місцевого населення за муміями

Коротше, ажіотаж був такий, що мумій почало на всіх не вистачати, тоді їх стали підробляти. Як, спитаєте ви? Ну от так — із трупів тодішніх єгипетських в'язнів. Існує історія, як у 1564 році особистого лікаря короля Наварри Гі де ля Фонтена познайомили в Каїрі з торговцем муміями. Той розслабився, втратив пильність і обмовивсґ, що виробляє мумії сам, ще й висловлював величезне здивування, як вишукані європейці можуть вживати таку мерзенну бридоту. Але в ті часи вживання мумій в медичних цілях було настільки звичайним явищем, що геть нікого не жахало: це повністю відповідало тодішнім методам лікування.

До прикладу, данський король Крістіан IV, що правив у часи Шекспіра, приймав в якості ліків від епілепсії порошок зі змелених черепів злочинців... А от король Англії Карл ІІ, що жив у ХVII ст., щиро вірив, що пил з мумій містив у собі секрет величі, який виділяли самі мумії. Тому він мав декілька мумій, з яких старанно збирав пил, а потім втирав його собі в шкіру... А ще існує історія, що Карл ІІ віддав 6 тис. фунтів стерлінґів (у ті часи шалена сума) за рецепт крапель з людських кісток і що ці краплі набули такої популярності, що вийшли зі вжитку тільки під час правління королеви Вікторії.

Навіть лорд-канцлер, хранитель печатки, філософ-емпірист Френсіс Бекон, що жив в кінці ХVI ст. — на початку XVII ст., вважав ліки з мумій дуже ефективні. Тодішні медики застосовували настоянки, порошки, розчини порошка у вині, таблетки на основі мумій для зупинок кровотеч, при лікуванні мігреней, пухлин, інфекцій, гангрен, виразок, подагри і навіть прописували їх від глистів. У Лондонській фармакопеї 1747 року є запис про те, що вміст черепів мумій "різкий та гіркуватий" на смак. З мумій робили мазі та припарки, які накладали на сифілітичні виразки, укуси отруйних змій, нариви, хворі суглоби... Ковтали та гризли часточки мумій також для профілактики — приблизно, як теперішні люди ковтають вітаміни та БАДи.

Найприкріше, що цей суперпопулярний і суперрозрекламований лікарський засіб геть не діяв. За словами одного з отців сучасної медицини, геніального хірурга і акушера, новатора в медицині Амбруаза Паре, що жив у 16 ст., він мільйон разів призначав цей лікарський засіб, але ні разу не бачив позитивного ефекту від нього. До речі, Амбруаз Паре не мав диплома медичних наук, не знав латини, тому всі свої праці писав фанцузькою.

Хірургічну практику він розпочав працюючи цирульником та перебуваючи у Братстві св. Козьми та Даміана. Видатний хірург залишив по собі чимало малюнків, на яких були зображені механічно складні ортопедичні прилади, чим дав поштовх розвитку протезування. Завдяки своїм досягненням у хірургії, він отримав звання королівського хірурга.

У ХVІІ ст. над лікуванням муміями вже почали відкрито глузувати. А один французький ботанік навіть довго міркував у своєму трактаті про те, як відрізнити справжню мумію від несправжньої, а наприкінці в'їдливо додав, що найкраще на мумію ловити рибу. 

Останній запис про ліки з мумій датується 1909 роком. Це були ліки з каталогу великої фармацептичної компанії Merk.

Аптекарські посудини для ліків з мумії. ХVIII ст. Німецький музей аптечної справи, Музей історії Ґамбурґа

Мумії та розваги

У ХVІІІ ст. лікування муміями вже вважалось шарлатанством. Так тривало аж до того моменту, поки Наполеон не пішов зі своєю армією завойовувати Єгипет... І починається повальна мода на все єгипетське: папіруси, жуки-скарабеї у якості талісманів, ну і, звісно ж, мумії. Всі хотіли бути в тренді. Найходовішим товаром були голови мумій... Народ  повалив у Єгипет. Тодішні туристи із завзяттям копирсались у корзинах торговців муміями, набитих руками, ногами та іншими частинами допотопних (і не дуже) мертвих... А цілі мумії з багатих гробниць взагалі розлітались на ура.

У ті часи мумії в Європу завозились контарабасом... Відомий факт: на письмовому столі Ґюстава Флобера стояла засохла ступня мумії, яку він сам видобув, "повзаючи, як хробак по печерах". Муміями вже майже не лікувались... А-ну, згадайте, як часто вам траплялись на очі репродукції картин (натюрмортів), де однією з деталей був череп? Не раз і не два, правда?

Добре, поїхали далі... За допомогою мумій почали розважатися. У Вікторіанські часи стали шалено популярними вечірки з розгортанням бинтів на муміях, що закінчувались, "науково-популярними" лекціями. Господар дому купував мумію і запрошував охочих розмотувати її. До речі, майже всі такі вечірки були платними.

"...зовнішня оболонка з товстого полотна була розірвана ножицями. Слабкий, тонкий запах бальзаму, ладану та інших ароматичних препаратів, як запах в магазині аптекаря, поширився по кімнаті. Коли був знайдений кінець бинта, мумію було поставлено у вертикальне положення, щоб дозволити розмотувальнику вільно рухатись навколо неї, змотуючи нескінченну стрічку... два білих ока з великими чорними зіницями світились фіктивним життям між коричневими повіками. Це були штучні очі, які було прийнято вставляти в ретельно підготовані мумії. Звичайно, пильний погляд мертвої особи справив страхітливий ефект; тіло, здавалось, з призирливим подивом стежило за живими істотами, які рухались навколо нього... Мало-помалу тіло почало відкривати свою сумну наготу... чи це не дивно, того, хто, здавалося б, належить до царини мрій, ми бачимо на столі, в зримій формі, істоту, яка ходила під сонцем, жила і любила за п'ятсот років до Мойсея, за дві тисячі років до Іісуса Христа?" — це опис процедури розгортання мумії на одній з таких вечірок від Теофіля Готьє.

Повальна мумійна пошесть навіть знайшла відображення у полотнах тогочасних живописців.

Поль Філіппото "Експертиза мумії".

Крім того, відомо, що тисячі муміфікованих єгипетських котів були продані в Англію для підживлення ґрунту... Також є свідчення, що за часів громадянської війни в США бинти з мумій використовували для виготовлення паперу, через нестачу бавовни з Південних Штатів.

Марк Твен у книжці "Простаки за кордоном" писав про Єгипет:"... скажу лише, що паливом для паровоза слугують мумії тритисячолітньої давності, що скуповуються тоннами, а то й цілими кладовищами і що безбожний машиніст іноді з досадою кричить: "Хай пропадуть вони пропадом, ці плебеї, жару від них ні на гріш! Підкинь-но ще фараонів!" Правда, потім автор жартівливо додав: "Передано мені як факт. За що купив, за те й продав. Я особисто готовий повірити цьому. Я чому завгодно можу повірити". Але, немає диму без вогню.

Як гадаєте, прокляття фараонів справді існує? Здається, вони, так би мовити, превентивно і могли проклинати потенційних грабіжників своїх пірамід, але в їхнього прокляття, мабуть, дуже давно скінчився термін придатності, інакше би всі ті, хто грабував, прописував і ковтав мумії, вимерли би, ще в середні віки — на самому початку мумійного тренду.