Мудрі цитати письменника Всеволода Нестайка

21 лютого 2017
Редакція
На рахунку метра Всеволода Нестайка – п’ять літературних премій національного масштабу. А його трилогія "Тореодори з Васюківки" внесена до Особливого почесного списку ім. Андерсона.
 
Між тим, життєвий і творчий шлях письменника починався у нелегкі часи. Батько Всеволода Зіновій Нестайко загинув у концентраційному таборі. Під час нацистської окупації хлопчик разом з мамою ледь зводив кінці з кінцями. Однак мама не втратила сили духу – замість того, щоб  скаржитися на долю, організувала підпільну школу.
 
Пізніше в інтерв’ю Всеволод неодноразово згадував, що уява та казкові сюжети неодноразово допомагали йому зберігати оптимізм в дитинстві та юності. А звичку підбадьорювати себе та інших чарівними образами та тонким гумором письменник проніс через усе життя

Тут зібрано 10 мудрих, сумних і світлих цитат Всеволода Нестайка:

1. "Коли я став по-справжньому дорослим, мені страшенно захотілося повернутись назад у дитинство – догратися, досміятися, добешкетувати… Вихід був один – стати дитячим письменником. Так я й зробив. І, пам’ятаючи своє невеселе дитинство, я намагався писати якомога веселіше"

2. "Я народився в Бердичеві, але коли мені було три роки, батька заарештували. Був голодомор, батько загинув, а мати взяла мене й мою сестру, і ми переїхали в Київ (…) Так я став киянином і відтоді нікуди не виїжджав, навіть окупацію провів у Києві. Потім я їздив і у Париж, і в Берлін, у Будапешт, і не тільки в письменницьких справах. Але де б я не був – проведу там два тижні, і мене вже страшенно тягне назад, у Київ"


3. "Я багато пам’ятаю, але всі ці спогади дуже сумні. Неволя – це найстрашніше, що може бути на світі – коли йдеш ти з мамою по вулиці, тримаєшся, будь-який фашист може пхнути твою маму, образити і ти нічого не можеш вдіяти… В 1941-му році мені було 11 років і з того часу я став дорослим, мабуть. Дитинства у мене вже не було"

4. "Я пишаюся, що не вийшов із дитинства і зберіг дитячу душу. Це підтримує мене в нашому жорстокому світі і дає сили творити"


5. "Усі діти у чомусь здібні, талановиті, вони завжди різні і чим дуже цікаві. Але, як на мене, є недолюблені, ті, яким не додали уваги у дитинстві. А саме від дорослих залежить, кого вони виростять, і чи будуть їхні діти успішними та щасливими".

6. "Ото дивно: якщо ти зробиш людинi добро, вона тобi стає приємною. I навпаки, той, кому ти заподiяв щось зле, неприємний тобi"

7. "Я справді був мисливцем, тому що всі письменники тоді полювали, і я їздив з ними… І от якось на полюванні підстрелив я качку, і вона впала мені до ніг. І дивилася на мене такими очима, що я, чесно вам скажу, після того зарікся полювати… Але тоді я мусив її добити – такий закон: підранок уже не виживе, нічого не поробиш уже… І я гріх на душу взяв, добив… Але після того розбив рушницю"

8. "Політичних казок я, як правило, не пишу, я далекий від політики. Хай політики займаються своїми справами, а дитячі письменники – своїми. Я вважаю, що дитяча література повинна бути доброю, веселою і вчити моральних чеснот. У мене немає книжок з поганими героями і в усіх моїх книжках перемагає добро. Це головне для виховання совісті у дітей. Тоді може вони не будуть займатися поганою політикою, а будуть займатися гарною політикою"

9. "Сьогодні приснилося, що я літаю. Поруч зі мною двоє хлопчиків: "Чого літаєте? – питають. – Ви дорослий, тільки діти мають літати". Я тут же засоромився і прокинувся".
 

10. "Той, хто дбає тільки про власну шкуру і свою кишеню, не вартий доброго слова".

(via)

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Пам'яті Степана Пушика
Прикарпатський університет імені В. Стефаника. Перший курс. Розгублена студентка з великими мріями. Навколо метушилося безліч людей. Почалися пари. Одним з викладачів став Степан Пушик. Суперечливий, злилася на його насмішкуваті закиди, що не знаю повстанських пісень. Але завжди розуміла велич людини, яка переді мною. Час — надмінний, смерть — крадійка. Легенди — вічні, як і пам'ять.
Читати більше