Мої/твої форелі

Вона перегортала сторінку за сторінкою, відриваючи погляд тільки для того, аби зробити ще один ковток вина з пляшки. Любила так сидіти на своєму балконі, розставивши ноги по бокам, а по середині поклавши на підлогу книгу. Правою рукою перегортала сторінки, правою рукою бралась за пляшку з червоним напівсолодким, пальцями правої руки підхоплювала червоні краплини зі своїх вуст, повертаючи їх назад до роту і залишаючи там палець на декілька секунд. Коли хотілось змінити позу, вона притискала однією ногою сторінки книги, щоб ті не перегортались передчасно, іншу ногу згинала в коліні, підпираючи ліву руку, яка тепер давала можливість закусити вказівний палець. Це давало їй примарне відчуття присутності живої плоті в своїх вустах і одночасно, змушуючи слова залишатись в середині гортані. 

Сьогоднішній день змусив її відкласти книгу. Вечір обіцяв бути особливим. Сьогодні вона мала зустрітись із Ним… Відчуття бажання викликали в неї багато чоловіків, але він особливий. Бажання до нього змушувало її стегна покриватись мурашками тільки від того, що в її голові промайнула згадка про його манеру напружувати вуста і підборіддя під час динамічної розмови. Він змушував її зіниці розширюватись, а руки рухатись в хаотичному танці свободи. Він, знаходячись за декілька кроків від неї, був таким не доступним, що не залишалось нічого іншого, як закусувати власні вуста, закривати очі і відчувати як між ними утворюється невидимий зв'язок схожий на розпечену лаву. Цей потік накривав її з голови до ніг, турбуючи форелей, що давно оселились в животі і які плескати своїми хвостами по стінках шлунку. Їм гаряче, їм палко, їх не зупинити.
 

Єдине, на що вона могла наважитись, - це підійти ближче, тихо промовити "Дякую" і мокрими від поту пальцями доторкнутись до нього, даючи мовчазну згоду на традиційні обійми вдячності. Їх зустріч тривала хвилини, можливо навіть секунди, але дівчина встигла відчути його чоловічий запах, відчути на своїх пальцях його мокру сорочку та відчути як форелі починають завмирати, наче натягнуті на пружини, наче спіймані хитрим рибалкою.

Це були його форелі. Колись давно, в часи, коли вона була ще зовсім дівчинкою і дивувалась своїм першим відчуттям жару без температури і грипу, він приніс своїх форелей і сказав зберігати їх наче таємницю. Він підніс свої руки до її обличчя, відкрив пальцями її вуста і змусив проковтнути риб. Так форелі оселились всередині дівчини, хвилюючи своїми раптовими рухами, лоскочучи хвостами стінки шлунку.
 

Тоді вона і подумати не могла, наскільки важливою стане та зустріч. З тих пір вона відчула себе не брудною, а наповненою фарбами. Та зустріч багато чим наповнила її особистість. І питання навіть не в лаві, яка поглинає дівчину при згадці про його запах і його напружені жили на руках та шиї. Цінність в тому, що разом з тими форелями чоловік приніс в її життя щось іще. Те, що інколи було схожим на дефібрилятор, який силою змушував битись серце, інколи - на ніжний дотик пожовклого осіннього вітру, який змушував дихати на повні груди, а інколи - на мікстуру росту для Аліси, змушуючи рости неприродними темпами. Це "щось" і живило форелей. У цьому всьому вони плавали наче в життєво необхідній воді і це "щось" - єдине, що вона могла назвати вічним і безсмертним, тому і форелі будуть жити в ній, доки жива вона.

Завтра вона знову повернеться на свій балкон, а він - у своє насичене пригодами життя, але це не заважає їм зустрічатись кожного разу, коли зашарудять сторінки його книг в її руках, а думки заповняться спогадами, мріями та бажаннями...