Моя Шевченкіана

12 березня 2018
Любов СЕРДУНИЧ

Вітаю всіх з великим національним святом: народинами Тараса Шевченка!

Йому, нашому Пророкові, Мислителеві, Генієві, Великому Поетові, Художникові і справжньому Будителеві Нації, – моя щира ПОЕТИЧНА ШЕВЧЕНКІАНА.

Віршів, присвячених Великому Українцеві Тарасові Шевченку маю у своєму доробку немало. Але головне – не те, скільки їх написано, а те, що писалися вони органічно: з приводу роздумів про велич цієї людини чи про події, пов'язані з Тарасом, після відвідання Шевченківських місць, після участи у тих чи инших заходах, себто написані щиро, а не з примусу чи спеціально до ювілею. Моя Шевченкіана включає вірші та літературні дослідження про Т. Г. Шевченка. 

Ось чи не перший вірш, вчительський, присвячений нашому Пророкові. 

ТАРАСЕ ГРИГОРОВИЧУ!

Із Вашою книгою йду до дітей,
Із Вашими думами – в серце юначе.
Інакше не вмію, не можу інакше.
Несу Ваше слово до них золоте.

Тарасе Григоровичу, 
Чуєте, Тарасе Григоровичу!
Що нині рожденним несете в очах?
Ви болем своїм їх серця окропіте.
Навчіть розпізнати облудних піїтів.
Навчіть жити так, щоб огень не зачах.

Тарасе Григоровичу!
Усяко тлумачили суть Ваших тем.
А я їх тлумачення не розуміла.
Якщо не завжди досконало й уміло,
Та – з Вашою правдою йду до дітей!

(1999 р.)

Не могла не відгукнутись і на визначну подію у житті мого ріднокраю: встановлення погруддя Тарасові Шевченкові у райцентрі. Це сталось у вересневі дні 1998 р., 20 років тому, на честь 350-річчя славетної Пилявецької битви козацько-селянського війська під проводом гетьмана Богдана Хмельницького з польською шляхтою. Це були великі урочистості і велелюддя...​

ШЕВЧЕНКО У СТАРІЙ СИНЯВІ

Прийшов до нас у свято вересневе*,
Бо із козацтвом в думах – назавжди.
І залишив себе в Старій Синяві.
По Україні скрізь – Твої сліди.

Вбираємо Твій гнів у пишні шати.
Боюсь, що мода знов, "такий вже час…".
Пробач, Тарасе, що спочатку в Штатах,
Й лишень тепер увіковічнивсь в нас.

Прийшов до нас, глибинних гречкосіїв,
Бо завше Ти – між простими людьми.
Не пам'ятник поставили – надію,
Що осягнемо велич Твою ми.
___________
* Пам’ятник (погруддя) Т. Шевченкові в смт Стара Синява (Хмельниччина) врочисто встановлено у вересні 1998 р. на честь 350-річчя славетної Пилявецької битви козацько-селянського війська з польською шляхтою.

(1998 р.).

Ми стали учасниками подій, які дають нам право називати себе творцями новітньої історії України, а можливо – й історії світу. Адже наш Майдан і нинішня стійкість українців у війні, у захисті цілісности України сколихнули весь світ. Вважаю, що це нарешті починає здійснюватися Шевченків заповіт: "Поховайте та вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров'ю волю окропіте!". Ще під час Революції Гідности на столичному Майдані у кульмінаційний момент з'явився лик Шевченка. Це, гадаю, було не випадково. Образ Майданівського Шевченка посів чи не центральне місце у моїй новелі "Де ти, хлопчику з Майдану?", яка перемогла у конкурсі новел і увійшла до всеукраїнського збірника... 

А років сім тому я написала вірш, котрий, можливо, не написався б зараз, проте, на жаль, він і досі стосується багатьох нас, тих, хто лише байдуже спостерігає за виром подій...​

ЯК ТАРАСІВ МАЛО В УКРАЇНІ!

Толерантність – здатність переносити зло

       (Великий тлумачний словник української мови).
Тарас – бунтівник, бунтар (гр.).

Як Тарасів мало в Україні!
Як не вистачає бунтарів!
Хай би розігнулись рабські спини
Й стрепенулись ті, що нагорі.

Де ви є, козацькі одчайдухи?
Хто в тобі куняє: раб? варнак?
Кличе Україна сильних духом,
Нації бракує гайдамак!

Та лизати зад – у нас почесно,
Їм – і славослів'я, й шквал вітань.
Хтось лише візьме до рук Шевченка,
Хтось його ще й досі не читав,

В кого хата – споконвіку скраю,
В кого серце – брила кам'яна.
Хто свавілля називає раєм,
Тим також, як нам усім, – хана.

Толерантством нас зазомбували.
Слабаки ми духом, нуль ми, "пас"!
Можуть йти нові монголи й галли,
Бо нема Тарасів серед нас?!.

(Вірш написаний за режиму Януковича, 2011 року).

Після відвідання Тарасової могили теж не могли не народитися вірші. Один із них – "З Чернечої гори"…  ​

З ЧЕРНЕЧОЇ ГОРИ

Новітній гайдамако, бандерівцю, повстанцю!
Не дай себе приспати, твори, дій, говори!
Надійся лиш на себе, живи – як в день останній!
Отут воно видніше, з Чернечої гори.

Вдивляюсь у прийдешнє, де патріотів – лави.
Позаду – … тисяч років, попереду – віки.
Державити б нам славу, як славимо державу,
Бо запитання часу: куди ми, хто ми, з ким?

Все тільки зачалося, ще йти і йти до роду.
А вже новітній пахне холодноярський дух.
І дихає новітня історія свободи,
Й провідники новітні до Віча ще прийдуть.

Найперше – це любов до Вітчизни-материзни,
А зняти з вождювання й поставити ми – враз! 
Знай, враже-супостате, що шабля наша блисне
І зродить гайдамаків, якщо прийде пора!

Знов сумніви, тривоги… І знов йдемо до Віча,
До злагоди-єднань, до прийдешньої пори.
Бо Слово наше – віще, бо Правда наша – вічна!
Отут воно видніше, з Чернечої гори. 

(2014 р.).

Все життя захоплююся величчю Кобзаря! Один із найдавніших моїх творів про Т. Г. Шевченка – вірш ​НЕВМИРУЩИЙ КОБЗАР

Хоч душа – як руїна – 
Все життя у гонитві, 
Його пломінь не згас.
Хто твоя, Україно, 
Священна молитва?
– Він, безсмертний Тарас!

Неосягнене виніс
Во ім'я батьківщини
За віки і за нас.
О народе, назви
Найвірнішого сина.
– Незнищенний Тарас!

Царську темінь окинув
Усевидящим оком,
Освітив, як олтар.
Хто твоїм, Україно, 
Є Великим Пророком?
– Невмирущий Кобзар!

(1999 р.)

Завжди беру участь у різних заходах, у ріднокраї й за його межами, присвячених Великому Кобзареві. Одначе було й таке... ​

22 ТРАВНЯ 2011-го

Пересіяли крізь сито,

Так, як "бос" велить.

Від "Просвіти" були квіти –

Слова не дали.

Знов табу на наше слово:

Кобзаря й моє.

Знов бояться його мови.

Щось у тому є!

Ні поклону, ні мовчання

Із поклоном тим.

Їм би фотографування,

"Галочка" – і йти.

Кілька діток, кілька віршів.

Й тих не чути всім.

То для кого? Й нащо? Гірше,

Як слова – пусті.

Ні забрати, ні додати.

Наче так і тре’.

Призведуть і "круглі дати",

Що Кобзар – помре!    (2011 р.)

До мого доробку на Шевченківську тему входить не лише поезія. Трішки долучаюся до дослідження життя і творчости Шевченка і знайомлю з ними читачів. Написала літературну розвідку про підручник, який створив Тарас Григорович. Якось, ще на поч. 1990-их років, я придбала рідкісне видання "Буквар южнорусскій", автор якого – Тарас Шевченко. Це було таке відкриття! Захотілося й самій більше дізнатися про його Буквар, і познайомити инших, бо ж не таємниця, що й досі не всі ми знаємо про те, що Шевченко був ще й автором підручника. Ця моя стаття зі світлинами з букваря є на цьому сайті (на моїй сторінці) і на інтернет-сайті "Жінка-УКРАЇНКА".

"Поет учив любові до рідної мови через свій "Кобзар" і через свій "Буквар". І тому щирою любов'ю і турботою про майбутнє народу, про його духовність і освіту святиться остання книжка Великого Кобзаря Т. Шевченка: його Буквар.

Хочеться, аби те невгасиме світло завжди осявало юні душі і всіх нас, його нащадків. Адже, як правдиво написав про Т. Шевченка велет праці і духу Іван Франко, "він був сином мужика – і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком – і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком – і вказав нові світлі шляхи професорам і книжним ученим".

І саме тому, усвідомлюючи це всією душею, потрібно частіше звертатися до Шевченка, його безсмертного слова, пропагувати його творчість.​

ШЕВЧЕНКОВЕ СЛОВО

Як і він, розмірковую знову:
Що, здавалося б, просто слова?
Тільки золото віщого слова
Переборить історії вал.

Ті слова обпікають і гоять,
Заворожують нас без прикрас,
Сірий морок нещадно розгонять
І Людину пробуджують в нас.

Як "Кобзар" на столі – від любови, 
То зітремо й іржу на метал.
І вогненне Тарасове слово –
Нам Програма, Статут і мета.

"КОБЗАР"

За волю на одвічну брань

Нас кличуть словеса величні.

"Кобзар" Шевченків – це зоря,

Це – наша Біблія довічна.

      Це – більше Біблії встократ,

      Бо в "Кобзарі" – про Україну,

      А не чужинські міти. Раб

      Таки пробудиться і скине

Чуже ярмо. Як заповів

Пророк Тарас і сили вищі.

Бо не якийсь Аврам, а він –

Великомученик і Витязь.

      Укотре вчитуюсь в рядки,

      Укотре Правдою наснажусь.

      Свята ця Книга – на віки,

      Чужому поклонятись нащо?

(2017 р.)

АБИ МАЛЯ БУЛО З ШЕВЧЕНКОМ

Усе зробіть, татусю й ненько,

Щоб головна, червона, нитка:

Аби маля було з Шевченком –

Від першокрику, від колиски.

     Щоб, як Всевидящеє Око,

     Означував думки і дії.

     Нема в нас більшого Пророка,

     Бо без Тараса – безнадія.

Без нього ми зайшли в руїну.

Люби ж, краянине мій, Правду!

Заради волі України

І рідної землі заради!

(2017 р.)

А цей вірш – для діточок. Він мені наспівався, тому пишу у вигляді пісні. Якщо хтось покладе на музику, та ще й озвучить – буду щаслива!

ПІСНЯ ПРО ШЕВЧЕНКА

Мала щастя Україна

Диво народити.

Так постав серед руїни

Поет і Будитель.

Приспів: Він – зорею нам в дорозі,

               А в спеку – росою.

               Він – Кобзар наш і Пророк наш,

               Українське сонце.

Ми його шануймо дуже,

Думи, вірші, вчення.

Бунтарями завше будьмо

Яке Тарас Шевченко.

П – в.

Ми, маленькі українці,

Любимо Тараса.

Він веде через століття

До правди і щастя.

П – в.

(2018 р.)

(© Любов СЕРДУНИЧ)

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Vladyslav Shumlianskyi Vladyslav Shumlianskyi 13 березня 2018
Дякую Вам за Ваші вірші, за справжню любов до Кобзаря, за дух Тараса у Вашому житті.
Пам'яті Степана Пушика
Прикарпатський університет імені В. Стефаника. Перший курс. Розгублена студентка з великими мріями. Навколо метушилося безліч людей. Почалися пари. Одним з викладачів став Степан Пушик. Суперечливий, злилася на його насмішкуваті закиди, що не знаю повстанських пісень. Але завжди розуміла велич людини, яка переді мною. Час — надмінний, смерть — крадійка. Легенди — вічні, як і пам'ять.
Читати більше