Мова - засіб цивілізації/дебілізації людства.

«Россия кончается там, где кончается русский язык» (В. Путин)
 Де закінчується руський язик, там розпочинається Україна.(ДЗГУ)
 

                            Увага! Увага! Увага!
     Джерело Здорового Глузду України, ДЗГУ, застерігає:
З Північного Сходу на Україну насувається чергова хвиля епідемії СМІДу –Синдрому Мовного Імуно Дефіциту. Велике прохання до всіх розумово спроможних громадян держави: « Будь ласка, дотримуйтесь елементарних правил власної гігієни:
- Мийте руки.
- Носіть маску.
- І не беріть в рот путінський дебілізуючий язик.
                        ПАМ’ЯТАЙТЕ!
Путін своїм імперським язиком через Ваш рот деформує Вашу українську громадянську свідомість. Особисто вам це загрожує глибокою моральною деградацією, до рівня дебілоїда Добкіна, гниди Дубінського та хвойди Єгорової. А Ваших дітей та внуків путінський дебілізуючий язик здатен довести не лише до дурнуватої компанії виродків шаріїв-бужанських, але й до сепаратистських загонів гіві-моторолів.
Громадяни, будьте пильними! Поважайте себе і свою молоду державу!
Не ведіться на тупий розводняк: «Какая разніца»!
Не беріть в рот путінський дебілізуючий язик!»
 

                                                                                                                          
 

«Я руський не вчитиму тільки тому,
Що ним зловживає Путін.»
                 20 лютого 2014 р.
                 Громадянин української держави.

                                                       
                                                     
 .                                                                

                  

                                                                                                          
                          цивілізації/
М О В А - ЗАСІБ                           Л Ю Д С Т В А.

                          дебілізації

                         

                            Передмова.

                        На  коліна, Україна!
З перших днів незалежності перед Україною постало безліч державотворчих проблем. Проблем настільки складних та чисельних, що багато хто з наших громадян і досі вважає, що їх причиною став вихід України із СРСР, тобто зі складу імперської Росії. Відтак, вони щосили намагаються виправити зроблену «помилку» і повернути Україну взад  до «дружної сім’ї братніх народів». Сім’ї суттєво поріділої, адже всі державоспроможні народи, що плекають надію на краще життя, в 1991 році скористались  вікном можливостей  та хутко зникли за московський поребрик.
 

В перекладі з малоросійського провінційного язика на українську державну мову, це звучить приблизно так: «Дебільні хахли, навіщо вам своя державна хата? Повертайтесь, нам на радість, до великої кремлівської комуналки. В ній вам гарантована вічна стабільність казарми і надійна охорона в’язниці.

 Зостались тільки безнадійні народи, які покірно пливуть за течією в кремлівському фарватері.  Річ у тім, що сучасна Російська  імперія, так звана Російська федерація, федераша, край вічної політичної мерзлоти і безмежної владної мерзоти, по суті являє собою велику кормову базу Москви. Москва, а точніше, Кремль викачують з її безмежних просторів всі цінні життєво важливі ресурси: з алтайського краю - вугілля, з Ханти-мансійська - нафту й газ, з Чукчії - золото, з  Якутії - алмази і т. д. Україна взагалі була для Раші  універсальним Клондайком: вугілля з Донбасу, руду з Криворіжжя, феросплави з Марганцю, газ з Шебелинки, хліб з Таврії - старший московський брат вигрібав великою кремлівською ложкою. Та найціннішим ресурсом для Раші були наші люди, наші робочі руки, наш креативний український інтелект.

                         

 Росія, Москва, Кремль - ненажерливе Чудо-юдо Риба-кит.                                         
                             

Євросоюз. Вільне плавання.
 

Неможливо навіть перелічити, скільки видатних російських особистостей мають українське коріння, українське походження. Та й взагалі, український етнос був основним джерелом поповнення російської нації. Ось лиш один документальний тому приклад.
 

Понад 300 років Україна йшла в фарватері Кремля, будувала велику імперію, потім –комунізм, світле майбутнє всього прогресивного людства і добудувалась до такого безпросвітного сьогодення, що виявилась на межі фізичного виживання.  Тож вихід України зі складу СРСР, точніше втеча з утроби Російської Радянської Імперії, в 1991 році був такою ж життєвою необхідністю, як і евакуація пасажирів з тонучого корабля, чи втеча в’язнів із палаючої в’язниці. Незадовго до цього подалі від Кремля дременули всі напівколоніальні країни так званого Варшавського договору. Ось як, наприклад, драпали німці з ГДР в перші години після падіння Берлінської стіни.

   

  Великий Почин                       Видатні досягнення


   

… та великий Пшик (1991р.)

Що до могутнього СРСР, то це така ж фікція, як і велика Росія. Дійсно великим та могутнім монстром є лиш московський Кремль - карликова супердержава, кордони якої чітко позначені кам’яним муром зі Спаською вежею. Співставний за розмірами з Ватиканом у Римі, Кремль в Москві є тим реальним карликовим гігантом, що тримає за горло 1/6 частину Світу, а решта Світу знаходиться під постійною загрозою потрапити у «велику сім’ю братніх народів», в ГУЛАГ радянських соціалістичних республік, разом з чукчами, якутами та бурятами.
   Оклигавши після великого шоку 90-х років Кремль знову взявся за своє природнє ремесло, за вічне «збирання земель руських», тобто за загарбання чужих територій та поневолення сусідніх народів. З самої появи Москви на політичній карті світу привласнення чужого стало її національною ідеєю, сенсом життя-буття, сенсом існування.

Ісконно руськіє зємлі…

Від Івана Калити, до Петра І-та та Йосипа Сталіна Москва росла –приростала своїми хорошими сусідами: від Великого Новгорода і Казані до Сахаліна з Курілами.
 Нажаль, територіальні габарити і економічні потужності Росії-Раші це дві великі різниці. Кремль завжди поступався Заходу в конкурентних змаганнях. Тож починаючи з Петра І-го й донині «всяк сущий  там язик» з безнадійною заздрістю заглядає у прорубане ним колись вікно в Європу. Росія завжди була, є і, схоже, вічно буде економічно другорядною країною світу. Всі передові технології, всю досконалу техніку і апаратуру, прогресивні суспільні та  інтелектуальні ідеї Росія отримувала і отримує із постійно загниваючого Заходу, поставляючи на світовий ринок лиш танки, гармати та зелених чоловічків.  Реальна можливість вирватись з цього замкнутого Кремлем кола це, або емігрувати  окремій особистості, або  відправитись у вільне плавання всьому українському народу, слідом за фінами з поляками, та чехами з румунами. 

.

 

Печально я гляжу на наше поколенье…         Економічна мапа світу.

Після буремних 90-х, Кремль спохватився повернути до свого стійла вчорашніх союзних біглянок і Україну в першу чергу. Як би не називав він свою «сім’ю братніх народів»: СРСР, СНГ, Євразійський союз чи Руський мір, суть його одна – ІМПЕРІЯ, де Москва-Кремль –це метрополія, а всі інші - її провінції та колонії. Навіщо Кремлю колонії, зрозуміло  й дебілу, а навіщо нам таке провінційно-колоніальне  щастя?

Йой-йой-йой! Ви тільки подивіться, як страждають бідолашні фіни з поляками, та чехи зі шведами без руського імперського язика.

Оксана медведчучка пояснює це можливістю досхочу спілкуватись великим та могутнім путінським язиком. Звучить не дуже переконливо, особливо на фоні «історичних досягнень» старшого брата, «гдє так вольно дишіт чєловєк».

 

Я другой такой страни нє знаю, гдє так вольно дишіт чєловєк…

Серед численних об’єктів Російської федерації, автономних колоніально-провінційних республік, добра половина за розмірами території перевершують країни Західної Європи. Але немає жодної, яка би перевершувала їх за рівнем економічного розвитку та рівнем добробуту громадян. Скочити вище Кремля  тут не дано нікому. Для них Кремль – це недосяжний потолок, стеля своїх можливостей. Які б величезні ресурси та багатства не мала та чи інша колоніальна автономія, але Москва поділить їх за принципом Попандопуло і за правилами газону. За часів СРСР це звучало так: «Хочеш сій, а хочеш куй, все одно получиш Нуль!» Прокрустове ложе Кремля не має винятків.

Велич Росії: без пропагандистського макіяжу, але з руським Духом.

  В Кремлі багато говорять про загадочну руську душу. Ще більше про неї пишуть. Та, нажаль, до сих пір ніхто її в очі не бачив: вона невловима, немов той бозон Хіггса,  квітка папороті чи посмішка Мони Лізи. З Божою та гуглівською поміччю я наважився на черговий подвиг Геракла і спіймав таки містичну мить, зробив стоп кадр кремлівської примари в самий інтимний її момент: коли вона вчергове натужно загаджувала довкілля.
  Росія – це Путін. Путін – це Росія, тож коли він вкотре випускає назовні свій руський Дух,  всі довкола нутром чують, як то воно Руссю пахне. Жителі Криму, Донецька та Луганська вже наскрізь просякнуті руським духом, як легені курця токсичним нікотином. Нажаль, і 73 % громадян вільної України свого часу теж хапнули на повні груди кремлівського аромату, тож наразі проходять важкий 5-річний термін  детоксикації.
  До речі, в мій стоп кадр потрапила ще й українська тінь загадочної руської душі. В неї також вселився токсичний руський Дух, від неї також за кілометри Руссю пахне і гадить вона не менше свого господаря, добре хоч без домішок новачка з полонієм.


 

Коли я подивився в інтернеті  наведений нижче відеоролик, мене ніби струмом вразило. Я зрозумів, що старший імперський брат, незважаючи на політичну самостійність та формальну незалежність України, знову повертається на нашу Богом дану землю і поліцейськими кийками та триповерховим благим матом відновлює тут свої колоніальні порядки. Проти таких порядків рішуче виступив Майдан. Проти таких порядків направлена і ця публікація.

 

 
           (відкрити подвійним кліком)

   




  Звідки пішло-є мовлення людське?

 Мова – що це таке і звідки вона взялася? Відповідь на це питання дають роботи Нобелівського лауреата – І.П.Павлова про першу та другу сигнальну систему.
Спочатку було слово…
Для виживання в оточуючому середовищі суворого та жорстокого первозданого світу, живі організми мали завчасно сприймати життєвоважливі сигнали від нього. Сигнали, що ще до безпосереднього контакту з їжею чи хижаком, заздалегідь вказували на їх присутність. Для цього природа створила в них окрім рота  і шлунку ще й органи відчуття: зір, слух, нюх, органи смаку та дотику. Чим  більш досконалими ставали органи відчуття, тим більше можливостей для виживання отримували ці організми.
 Сприймати та посилати сигнали в навколишній світ є життєвонеобхідною умовою виживання існуючого тваринного світу. Різні види тварин мають свій власний набір таких сигналів в один або кілька десятків знаків чи звуків. (Знаки – переважно зорової модальності, а сигнали – звукової). Квочка одними звуками закликає курчат до знайденої їжі, а іншими попереджує їх про небезпеку. Сорока на дереві на весь ліс сповіщає про поміченого внизу хижака, а олені на всю околицю трублять про свою готовність до продовження рогатого роду в період весняних гонів. При всьому розмаїтті лісових звуків змістовна складова їх дуже і дуже обмежена. Кудахкання квочки нічого не говорить курчатам, що ж конкретно знайшла їхня мама: жучка, черв’ячка, зернину, або,  як той казковий півник, цілий колосок. Сорока не вказує, який саме хижак крадеться лісом, вовк, ведмідь чи росомаха. Та й на якому саме дереві вона сидить, сосні, березі чи осині, також не відомо жителям лісу.
  Інша річ  - людина. Наші предки не лише освоїли першосигнальну систему звуків лісових сусідів, навчившись віртуозно їх імітувати, але й створили свою власну, другу сигнальну систему – мову.
      Комбінуючи, групуючи між собою різні звуки, первісні люди стали позначати цими комбінаціями всі  навколишні явища та предмети.
Стала комбінація звуків, прив’язаних до певного предмету чи явища, отримала статус слова.
 Його величність Слово, дало можливість нашим предкам, позначати- поіменувати все своє довкілля. Верба, калина, небо, лелека, річка, карась, поле, кінь - все це складові нашого словарного запасу що дістались нам від наших далеких предків-попередників. Якщо слова, як стала комбінація опредмечених звуків,  фіксують світ у його статичному плані, то мова, як  комбінація між собою самих слів, тобто вторинна звукова комбінація, представляє цей світ в його реальному динамічному вигляді. Річка тече, лелека летить, карась пливе, кінь біжить і т. д. Це аналогічно кіно і фотографії. Окремі знімки фіксують окремі елементи, фрагменти довкілля. Але запущені в певній послідовності з відповідною швидкістю ці елементи починають рухатись і оживати в нашій свідомості. Воістину, рух –це життя.
 Сьогодні слово і його предметне значення настільки злились в свідомості людини, що майже не відрізняються одне від одного. Більш того, контактуючи з різними предметами навколишнього світу, ми обов’язково, підсвідомо,  називаємо їх про себе відповідним словом. Ми не можемо сприймати навколишній світ без посередництва слова.
  З’являючись на білий  світ  кожна дитина потрапляє у відповідне предметне та мовне середовище. Вона пізнає це середовище на зовнішній вигляд, на смак, на запах і на дотик. Але лише після того, як вона почне розуміти слова та навчиться користуватись ними в рамках людської мови, дитина отримує можливість стати Людиною та  повноправним членом людської спільноти. Діти, що до 3-х років знаходились поза людським мовним середовищем, сумнозвісні Мауглі, назавжди залишались  бранцями тваринного світу, як домашні коти чи собаки. Тож саме людське Слово, людська Мова, роблять дитину Людиною. Саме ця людинотворча сила Слова і зафіксована на сторінках Біблії, в Євангелії від Іоанна:  
 «Спочатку було Слово, і Слово було у Бога і Слово було Бог». Відтак, наріжним каменем християнства є, по суті, поклоніння Слову. Не Сонцю, не Блискавці в образі Зевса, а саме Слову. Оскільки в ті далекі  біблійні часи люди створювали собі богів по своєму образу і подобію ( греуо-римський пантеон, наприклад, від Марса до Венери – весь з людським обличчям.)то ж цілком логічно, що  й  Бог Слова отримав людську подобу.

І тут ніякого Дива, ніякої містики. Звичайний природній процес соціалізації. Друге пришестя людини у Світ. Перше – при заплідненні яйцеклітини, Коли зародиш майбутньої людини всього лише за 9 місяців проходить всі попередні етапи еволюційного розвитку від одноклітинних організмів, до рівня вищих приматів.
   В перші місяці життя людська дитина і дитинча горили мають один рівень психічного розвитку. Далі, коли в свої права вступає його величність Слово, дитина робить якісний крок в сторону Людини, а дитинча горили назавжди залишається в тваринному світі.
  Людське слово не проникає в мозок мавпи, бо там немає  відповідних клітинних структур, що забезпечують людині можливість розуміти і відтворювати почуті слова, перетворювати звуки на образи  Для них людські слова, це такі ж сигнали навколишнього світу, як левів рик, чи крик папуги. Люди які в силу обставин, не змогли пройти повноцінну соціалізацію, тобто засвоїти мову та закладений в ній людський потенціал, стають розумово неспроможними, неповноцінними членами суспільства – убогими.
 Мова – це концентрат, згусток історичного буття і сталого способу життя певного народу. З допомогою слів наші предки змогли не лише створювати образи, своєрідні картинки оточуючих явищ та предметів, але й зберігати їх у часі, створюючи відповідний  архів життєвого досвіду - людську пам’ять. Та чи найважливіша сила Слова у формуванні людського мислення. Якщо пам’ять пов’язана з минулим, то мислення направлене в майбутнє. Щоби зробити спис, лук, човен, а тим паче житло, людині доводилось спочатку підібрати необхідні матеріали, певних  розмірів і якісних характеристик, ручними діями провести їх обробку, поєднати між собою і отримати той результат, який уже був сформований в її уяві.
 Слово- це комбінація певних звуків, якими позначається конкретний предмет чи явище, а образ – це відповідна їм  «картинка», що виникає в голові, в уяві людини.
Слова-образи і конкретні дії людських рук спочатку тісно пов’язані, органічно переплітаються між собою у так званому дієвому мисленні, але з часом вони перетворюються на окремі самостійні лінії, що ведуть до потрібного кінцевого результату. Спочатку відбувається віртуальна  робота мозку з образами-словами, а вже потім реальна робота руками  з конкретними предметами. Предметно-образні, розумові  дії значно прискорюють та полегшують роботу людини, а відтак і роблять її більш продуктивною.
 Будувати собі житло вміють і різні комахи та тварини, ті ж бджоли чи птички кравчии, але… їхня робота інстинктивна, тобто відтворюється по одній, раз і назавжди заданій природою програмі. Вони працюють як 3-Д принтери. Людина ж самостійно створює та вдосконалює свою програму дій. Спочатку в її уяві постає загальний бажаний образ кінцевого результату– тобто мета або ціль, потім окремі образи потрібних для її втілення складових компонентів, далі ланцюжок відповідних предметних дій і  лиш тоді бажаний результат.
Саме завдяки такій взаємодії рук і розуму первісні лук зі списом перетворились на сучасні кулемет, гармату та ядерну ракету, човен – на круїзний лайнер та військовий авіаносець, а печера з вігвамом у розкішну віллу та величезний хмарочос.
Наочною ілюстрацією дієвого мислення є так званий чоловічок Пенфілда.

 

Тут  тіло людини зображено в тих же пропорціях, в яких воно представлено в корі її головного мозку. Як бачимо  руки і мовно-руховий апарат людини (язик, губи, рот)мають в корі найбільше представництво. В еволюційному плані саме руки творили людську мову та розум, а мова в свою чергу сприяла перетворенню тваринних лап у людські руки. Ця плідна співпраця триває й понині. 
 Епохальною, революційною подією в житті людства стала поява писемності. Слово, що раніше існувало лиш доки воно звучало, нарешті отримало свого надійного матеріального носія: глиняна табличка, папірус, пергамент, папір і відповідну форму його фіксації: набір візуальних знаків – букв. Тепер певна комбінація знаків-букв відтворювала в голові людини ті ж самі картинки-образи, що і звичні вже комбінації звуків. Живе звукове слово отримало свого надійного штучного видимого дубліката, який може жити практично вічно.  Окрім усних епосів, казок та переказів, з’явились писані слова-тексти, що живуть своїм власним життям, окремо від живого носія - людини. Писемність дозволила безмежно збагачувати-накопичувати людський  досвід та створила окрему сферу людської діяльності, і нових фахівців -  майстрів слова, майстрів людської думки. Завдяки писемності ми маємо сьогодні літературу і поезію,  лікарів і фізиків, істориків і філософів, вчителів і політиків, попів і політологів. Загалом вся нинішня цивілізація завдячує своїм існуванням її величності – Писемності, писемній мові.
 Практично всі відомі нині народи тривалий час проживали в певних природних умовах: ескімоси в північних снігах, папуаси в тропічних лісах, бедуїни в  пустелі, грузини в горах, українці переважно в степах,  і т. д. Середовище проживання віддзеркалювалось в словниковому запасі, в їхній мові і життєвому досвіді. Накопичений віками життєвий досвід народів сьогодні представлений у всесвітній скарбничці інтелектуальних надбань людства.
 Представники різних народів постійно контактували між собою: торгівля, війни, подорожі. Разом з людьми відбувався і мовний  обмін. Київський князь Ярослав Мудрий не лише підкорив собі напівдике поволзьке  плем’я  та заснував на його землях своє місто, але й приніс в цей загублений в лісах-болотах  край київську (протоукраїнську) мову. Протоукраїнська мова була принесена київськими князями і в Новгород, і в Суздаль з Володимиром, і в Москву і в  багато інших нині зросійщених міст. Згодом мовну скарбничку  росіян суттєво поповнили монголи з татарами, варяги з греками, далі німецькі та голандські науковці, завезені в Московію Петром І-м на додаток до своїх києво-могилянських помічників-консультантів. (Останні, нажаль. і надоумили Петра перейменувати Московію в Росію.) Про французьку мову й говорити годі. У дворянському середовищі вона майже витіснила туземну. Варто лиш нагадати, що в наполеонівській компанії цар Олександр 1-й вів переписку зі своїми генералами на французькій мові, тобто  мовою окупанта. Фельдмаршал Кутузов своє фейкове донесення царю про ніби то  перемогу в Бородінській битві також писав французькою мовою.  
Луганський козак Володимир Даль в 1840 році  весь цей мовний вінігрет зібрав в одне єдине велике блюдо «Толковый словарь великорусского наречия  русского языка.»  справедливо підкресливши в цій назві провідну, базову  роль києво-руської, тобто української мови.

В той час, коли велікоруськоє нарєчіє лише формувалось, українська мова давно буяла в усій своїй красі  та поетичності, про що свідчать видані в 1798 р., за рік до народження О.С. Пушкіна, перші три частини знаменитої «Енеїди» Івана Петровича Котляревського. Книги написані вишуканою народною українською мовою, яка за часів Гетьманщини, була державною мовою козацької республіки. Українські читачі розуміли їх без коментарів та пояснень, а в поміч для  читачів Вєлікоруського нарєчія був створений тлумачний словник із майже тисячі слів.
 

Яку роль у створенні української мови відіграв австрійський генштаб на тверезу голову зрозуміти дуже важко, а от роль генштабу Ярослава Мудрого у створенні російського імперського язика – очевидна.
  Якщо схематично зобразити народ чи етнос у вигляді живого дерева, то його коренями, своєрідним базисом існування,  буде конкретна практична діяльність по створенню матеріальних життєво важливих ресурсів. Кроною цього дерева буде його рідна мова. Чим складнішою та різноманітнішою є практична, виробнича, культурна  діяльність певного народу, тим багатшим є його словниковий запас, тим більш розвиненою є його мова. Між кроною та корінням існує тісний прямий кореляційний зв'язок.

Як  дерево не може існувати без крони, так і народ не може існувати без мови. Але…Крону дерева можна замінити шляхом щеплення. Аналогічним чином можна замінити і мову народу.

 

 

Чия мова, того й влада. Чия влада, того й мова
– говорили стародавні римляни  і методично нав’язували свою мову підкореним народам. Так чинили всі імперії, в тому числі й Росія. Як прищеплювався руський язик поневоленим народам свідчать численні
кричущі історичні факти..

В прибалтійських школах, зокрема, користувались принизливими дерев’яними табличками. А в харківських ВУЗах слово брав товариш маузер.

Тож, як бачимо, мова має значення - величезне значення. Саме тому Росія так настирливо відстоює присутність своєї мови, руського язика, на теренах України.
   Функціонування людської мови можна показати з допомогою такої аналогії. Веселка (райдуга) налічує певну кількість кольорів. Художник змішує ці кольори в різник пропорціях, в різних відтінках, різній послідовності і в результаті отримує певну картину – художнє полотно. Виходячи з власного словарного запасу, кожен індивід поєднує слова в певній граматичній, логічній, смисловій послідовності і отримує в голові свою власну картину дійсності – образ, мрію, думку. Відтак кожна людина є постійно діючим персональним художником свого життя. Мовний процес в людській голові відбувається безперервно, швидко і непомітно. І обов’язково в триєдиній  органічній єдності: слово, мова, думка. Своєрідним символічним відображенням цієї єдності може слугувати православна Св’ята Трійця. Єдиним реальним, земним, логічно переконливим  наповненням цього абстрактно-містичного релігійного символу є  саме триєдина сутність Слова-Мови-Думки.
 
 Слово.          Мова.          Думка.
 Бог Отець.   Бог Син.      Бог Дух Святий.

               

Свята Трійця.
Людська мова в церковній інтерпретації.

Як на калиновім кущі листя, квіти та ягоди функціонально пов’язані між собою, причому попередні два існують задля останнього, такими ж ягідками являються і людські думки. Слова являються матеріалом, а думки  - продуктом мовного процессу.
Саме людська Думка  є основою, носієм, засобом свідомого духовного, тобто думаючого життя людини, «Животворящим Духом Святим», основою всього сущого в людському суспільстві. 
Людський мозок працює, як постійнодіючий біологічний комп’ютер. Мозкові центри Брока і Верніке функціонують цілодобово, підтримуючи так звану, внутрішню мову, підсвідомий внутрішній діалог, що постійно породжує різні думки та образи. В залежності від емоційного стану людини ці думки-образи виглядають то як безтурботні барвисті метелики, то як надокучливі мухи-оводи, то як броунівський рух молекул в газовому середовищі. Але якщо вольовим зусиллям направити рій думок в напрямку бажаної мети чи поставленої цілі, то цей рій перетвориться на потужний інтелектуальний потік, на зразок електричного струму в металевому проводі.
Вольове керування людини своїми думками в напрямку бажаних дій і результатів становить основу людської розумової діяльності, людського розуму-інтелекту.
  Все що нас оточує, всі досягнення науки і техніки, всі блага цивілізації з'явились на світ завдяки людському розуму, в першу чергу завдячуючи розуму, а вже потім – рукам. Адже спочатку було Слово, ідея, образ. До речі, Слову належить і останнє слово в наших діях.
   Революційним кроком в еволюційному розвитку людства стала писемна мова – писемність. Вона дозволила людям не лише  берегти своє  цінне минуле: знання, вміння, досвід,… але  й творити успішне майбутнє, творити людську цивілізацію. Цивілізаційні переваги писемної мови реально проявились, зокрема, у протистоянні європейських колонізаторів та американських аборигенів часів Христофора Колумба. Вігвами, каное й томагавки проти парусних кораблів, мушкетів і добротних будинків. Технологічну, матеріальну і військову перевагу європейцям забезпечила саме писемність, писемна мова. Племена безграмотних індійців зазнали нищівної поразки.
 Нажаль, окрім позитивної цивілізаційної, людська мова має ще й  зворотню  негативну сторону. Віртуальний рівень слово-мова-думка в місці дотику з реальним життям людини переходить в її конкретні практичні дії, вчинки, та поведінку. І якщо хтось сторонній втрутиться в цей індивідуальний природній процес, то в залежності від його намірів, може отримати як позитивний, так і негативний для нього результат. По аналогії з коробкою передач в автомобілі, індивіда можна  змусити рухатись не вперед,  до своєї мети, а назад, в напрямку до мети чужої. В кожному державно організованому суспільстві всі важелі управління поведінкою людей  знаходяться в руках влади.
   Влада являє собою привілейовану частину суспільства, що приймає суспільно значимі рішення, організує виробництво і розподіл життєво важливих ресурсів, а також контролює поведінку підлеглих та охороняє свої володіння від зазіхань сусідів.
    Перш ніж продовжувати далі, слід уточнити терміни Мова і Язик.
Мова –це другосигнальна система образного відображення в голові  людини навколишнього світу. Мова – це основа розумової, а від так і практичної   діяльності людини. Мова, це по суті програмне забезпечення біологічного комп’ютера як окремої людини, так і  суспільства в цілому.
   Язик – це першосигнальна система емоційного відображення навколишнього світу. Замість образів-слів тут домінують первинні ємоції.
Коли півник знаходить колосок і подає сигнали своїм любим курочкам,  то він передає їм ємоційний стан задоволення від  їжі. Голодним курочкам важко втриматись від спокусливих емоцій, тож вони поспішають до свого півника. Коли квочка, побачивши хижака,  подає курчатам сигнал тривоги, то вони не знають, хто це: кіт, собака чи лисиця. Вони отримують ємоцію страху від загрози життю, який автоматично включає їхні ноги для втечі.   
  Відтак – язик це атрибут тваринного світу, а мова – людського. Тож називати телячою українську мову може лиш людина з телячими мізками. Російським відповідником української мови є руська рєчь.  Чому В. Даль назвав руську рєчь руським язиком судити не берусь. Класикам  видніше. З  класиками не сперечаються. Їх - цитують.  
Слово, Мова, Думка завжди передують Поведінці, Дії, Вчинку людини - вони їх обумовлюють. Наприклад, виходячи на вулицю ми оцінюємо хмарність, вітер та вологість повітря і вирішуємо, брати чи не брати парасольку. Якщо ми прийняли  помилкове рішення і потрапили під дощ без парасольки, то негативним наслідком  будуть промоклі ноги та одежа, а в пізню осінь, ще й нежить та простуда.
 Коли водій авто, не дай Бог ще й з сім’єю, біля залізничного переїзду гарячково оцінюючи відстань до потяга, до залізничної колії, швидкість автівки, тощо, приймає хибне рішення і тисне на газ, то наслідки такої взаємодії голови й ніг, будуть дуже сумними.  
 Часто ми приймаємо власні рішення під впливом зовнішніх чинників. Хто з нас не отримував повідомлень, СМС-ок, чи електронну пошту про виграш автомобіля, путівки чи якоїсь іншої халяви. Люди зі здоровим  глуздом, на такі розводи не ведуться. Але, нажаль, є немало людей з тимчасово, ситуативно чи хронічно обмеженими розумовими можливостями, які не помічають маніпулятивних намірів аферистів і… втрачають певну суму своїх коштів. Прикладів таких афер дуже й дуже  багато, від індивідуально-персональних, коли ви купуєте каблучку з циганського золота, до великомасштабних, на зразок знаменитої фінансової піраміди МММ, Посольства Божого чи Білого братства. В залежності від здібностей афериста, жертвами таких маніпуляцій можуть стати навіть представники наукової та політичної еліти. Згадайте, хоча би, учасників Місячного посольства. Скільки наших елітних мужів відверто лохонулись придбавши собі за реальні долари  віртуальні ділянки на Місяці, Марсі чи Венері?  
 

 

Узагальнюючими образами жертв таких лохотронів є наші літературні улюбленці: Буратіно зі своїми «друзями»-кидалами  Алісою й Базіліо,

 

та Дон Кіхота з вірним Санчо Пансо.

Лаври від Лаврова:  Дебіли,  блядь…
 Із численних відомих термінів: зомбування, маніпуляції, обмани, лохотрони, дезінформація, кидалово, ідіотизм, тощо, я зупинився на терміні з вишуканого лексикону кремлівського Міністерства закордонних справ.

(відкрити подвійним кліком)
 
 

Це термін, яким у вузькому колі користується сучасна кремлівська  еліта для  характеристики тих ЛОХів, що до їхнього кола не належать, хто всерйоз сприймає їхні пусто-порожні теревені. На одному з брифінгів для журналістів він несподівано зірвався з вуст С. Лаврова і миттю став надбанням широкої прогресивної громадськості. Сталося це в той час, коли з Аргентини надійшла чергова партія свіжої дипломатичної пошти і С. Лаврову, як тому Добкіну-молодшому, закортіло її терміново  продегустувати, а журналісти, як на зло, ставили і ставили свої надокучливі запитання. Тоді й показав свою єхидну борідку всюдисущий дідусь Фрейд. Цей кулуарний термін кремлівської дипломатичної еліти запозичений ними з лексикону практичної медицини, де він  чітко визначає певну ступінь  обмеження  розумової спроможності людини.
    Діагноз-Дебіли, стосується людей з внутрішніми, органічними вадами розумових можливостей, наприклад, люди з синдромом Дауна.  У переважній більшості, їхній розумовий рівень відповідає дітям старшого дошкільного віку. Вони не здатні отримати посвідчення водія, їм ніколи не освоїти фотошоп, не одіти військову форму і т. д.

     Характеристика- Дебіли, блядь, це кремлівський дипломатичний термін, що вказує на тимчасові, локальні чи ситуативні функціональні зниження розумової спроможності людини під впливом зовнішніх чинників: «локшина на вуха», дезінформація, зомбування, маніпулювання, тощо.

Більш адекватним для характеристики жертви маніпуляцій буде термін дебілізм. Дебілізм буває ситуативним, одноразовим - та ж покупка циганського золота; тимчасовим, як у прикладі з придбання ділянок на Місяці; довготривалим, хронічним чи практично незворотнім, як у сепаратистів на Донбасі. При цілком нормальних і навіть високих загальних інтелектуальних можливостях людини в певних  ситуаціях її поведінку, дії та вчинки окрім як дебільними назвати неможливо. Той же елітний  російський спецназ, що на відеокамеру закатовує до смерті сірійського полоненого, а потім саперною лопаткою відрубує йому голову і зажарює не вогнищі, чи  шахіди, що влаштовують теракти серед мирних жителів, або бойовики-сепаратисти, які воюють з вітряками українського фашизму в своїх донецько-луганських резерваціях.

Дебілізація буває індивідуальна, це коли вас розводить кидала одиночка;  групова(колективна), на зразок МММ, де вас морочить ціла команда пройдисвітів. Є приватна і є державна, є професійна і є аматорська, є медійна, особливо потужна сьогодні,

і її варіант - літературна (Дон Кіхот став саме її жертвою, начитавшись рицарських романів), є наукова і є релігійна. Варіантів і їх комбінацій налічується безліч. Я зупинюсь на Державній дебілізації.  
  Річ у тім, що всі історично відомі нам державно оформлені людські спільноти, від Ромула до наших днів, створені по одному шаблону: простий
 Народ -  практично безправна трудова більшість, що створюють життєво важливі ресурси для суспільства, та
Влада - привілейована паразитарна меншість, що цими ресурсами розпоряджається.
 Оскільки народ постійно балансує на межі фізичного виживання, а влада безбожно жирує, то між ними завжди існує непримиримий перманентний конфлікт життєво важливих інтересів. Для пом’якшення стосунків з народом влада, окрім грубої фізичної сили-зброї, використовує різноманітні механізми психологічних маніпуляцій-дебілізацій. Самим дієвим, віками провіреним та майстерно відточеним інструментом дебілізації народу є релігія, зокрема церква.
-вся влада від Бога, Бог терпів і нам велів, на тому світі воздасться, вдарили по лівій щоці, підстав праву. і т. д. і т. п. Якою сліпою,  глухою і жорстокою силою була церква в середньовіччі, загальновідомо. Вогнища інквізиції, охота на відьом, переслідування науковців, гоніння на єретиків-вільнодумців.  Церква багато віків була тим тісним прокрустовим ложем, в якому томилась вільна, продуктивна, творча людська думка. Ціною величезних жертв та титанічних зусиль людству вдалось позбавитись тотального церковного гноблення. Нині її добровільними, дебілізованими, жертвами стають виключно люди,  із загально чи локально заниженими розумовими можливостями.
  Кожній владі доводиться постійно маніпулювати-педалювати мовними важелями: цивілізуючими - при  створенні життєвоважливих ресурсів та  дебілізуючими – при їх розподілі. Таким чином і прогресує людське суспільство, просуваючись з минулого в майбутнє паралельними кроками.
 В різні часи в різних народів відбувався тривалий ухил в той чи інший бік. Так в Середньовічній Європі відверто домінували дебілізаційні процеси в суспільно-політичному житті. В епоху промислової революції – цивілізаційні.

Середньовіччя.                                          Промислова  революція.
 

Сьогодні це співвідношення наочно демонструють дві Кореї.

Що стосується України, то вона  на тривалий час потрапила в тяжку залежність від «безсмислєнного і беспощадного» руського імперського міра – Росії, з усіма витікаючими звідси наслідками.
      Ще з ординських часів в Росії вся повнота влади, всі наявні ресурси держави: землі, води, ліси, гори, звірі, люди з їхнім майном, думками і… язиками,  належать  одній єдиній людині – хану, князю, царю, генсеку, а нині президенту. Язик, як зброя, завжди належав власнику  держави. Користувались ним, як знаряддям спілкування, всі, але розпоряджався,  «повєлєвал» ним тільки Він, а такі загально відомі персони, як Пушкін, Лєрмонтов, Жванецький чи Задорнов, як вправні ад’ютанти-ординарці,  за цією зброєю лиш ретельно доглядали: чистили, гострили, до блиску шліфували,  тобто підтримували та постійно поліпшували її боєздатність. На сьогоднішній день вся Росія, і всі росіяни, з усіма їхніми потрохами і з їхнім «вєлікім і магучім» руським язиком, цілком і повністю належать персонально В. В. Путіну. Тож  дотримуючись сталої традиції та історичної аналогії, згідно якої:
 Росія Петра першого – Реформаторська Росія,
 Росія Катерини другої, «Просвєщонно-монархічєская» Росія,
 Росія Миколи першого-Палкіна Росія,
 Росія Миколи другого-Кривава Росія,
 Росія Сталіна - ГУЛАГівська Росія.
               нинішня
 Росія Путіна – це Дебілізована Росія,
 а російський язик в ній  – путінський дебілізуючий язик.

 

Головний Держиморда Всєя Русі – кумир кожного латентного держимордівця України. Путінський язик в їхньому роті, як вусики Берії під носом у НКВД-иста.

 З тих же ординських часів кремлівська влада веде себе з підлеглими їй народами, як окупанти  на захоплених землях. Сьогодні влада територіально сконцентрована в Кремлі, а персонально - в руках Путіна. Вся решта Росії, то реальна кормова база Кремля. Руський Мір - це його потенційна кормова база, на яку він уже накинув жадібним оком та збирається, при першій-ліпшій нагоді, накласти свою окупаційну лапу (як на Крим).

                Який народ, така й мова. Яка мова, такий народ.
 
        Варто ще раз наголосити: тільки людська мова робить людське дитя ЛЮДИНОЮ. Якщо до 3-х років дитина буде позбавлена людського спілкування, вона назавжди залишиться бранкою тваринного світу, сумнозвісним Мауглі. Якою саме людиною стане дитина, залежить від конкретного мовного середовища. В Китаї виросте трудолюбивий китаєць, у Франції – галантний француз, в США підприємливий американець, в «стране рабов-стране господ» руський імперський язик формує окупанта, жорстокого завойовника-загарбника.

 

 

Українська мова плекає працьовитого, волелюбного свідомого українця, з «козацького роду, що немає переводу»

 

Нажаль, з українських дітей, здебілізованих імперсько-колоніальним язиком, надто часто виростають …гниди-малороси, моральні виродки та манкурти, на зразок бригади ГРАБІНОВИЧІВ з гоппоблоку «За колоніальне життя».

 

 




 

Вражаючим фактором путінського дебілізуючого язика є бацила Руського імперського Міра. Поведінка інфікованих нею людей зовні дуже схожа на алкогольну інтоксикацію. 
 На цих фото люди, мізки яких отруєні алкоголем.

На фото внизу – люди, чия свідомість деформована дебілізуючим путінським язиком. В цілому здорові нормальні люди повністю втрачають адекватність своєї поведінки. Вони з рабською покірністю стають на коліна перед сучасними чорносотенцями, їдять мов свині з совкової лопати, моляться на кривавого кремлівського карлика Путіна, впадають в масове побєдобєсіє, задницею майора московської міліції Степана Скоробогатова відкладають зерна  Руського імперського Міра в античні вази сонячної Греції і т.д і т.п.

Дебілізуюча дія путінського імперського язика в повній мірі проявляється і за межами Росії.

…і звучить українська мова.

 Здебілізований Донбас постав проти «страшної загрози» з боку нахлєбників ЄС, ставши з іконами на шляху українських військових, запросив на допомогу Гіві з Моторолою і тепер  сповна насолоджується всіма перевагами малоросійської  провінції Руського імперського Міра.

Здавалось би, що тут такого особливого. Людям подобається так жити, хай живуть. Живуть же мусульмани своїм мусульманським життям, і цілком щасливі з того.

Живуть росіяни своїм путінським життям і, за таке життя, порвуть, як Тузік грілку кожного, хто стане їм на заваді.

             
            

Україна – не Россія.

Якщо вірити Путіну з Кісєльовим, то ми з росіянами не просто братні народи, ми - один єдиний народ, який підступно розділили навпіл ворожі піндоси. Чому б і нам не стати в обнімку поруч з названими братами?
 В тому то й річ, що ми зовсім, зовсім, зовсім  різні, не зважаючи на зовнішню схожість, територіальну близькість та вимушену тимчасову історичну спільність.
   «Україна не Росія», хохли не кацапи, переконливо написано Л. Кучмою і геніально проілюстровано І. Рєпіним.

 

 

 Відповідь І. Рєпіна на статтю Путіна про «один народ».

По своїй політичній  природі, Росія являється імперією, тобто тюрьмою народів, політичним хижаком, жорстоким агресором,  що жадібно захоплює сусідські землі та підступно поневолює їхні народи. «Дєржать і не пущать», «Нє смєть свойо суждєніє імєть» - в цьому весь сенс життя-буття Кремля, Москви, Росії. Україна, навпаки, постійно намагається позбутись рабської, колоніальної залежності, стати самостійною, суверенною, цивілізованою країною. Цю цивілізаційну різновекторність двох сусідніх народів свого часу лаконічно  виразили два поетичні генії людства.

Понад 300 років Кремлівська влада намагається перетворити волелюбних козаків-українців на покірних бурлаків-холопів, накинувши на наші шиї свої кріпацькі скрепи. Вона зруйнувала Запорізьку Січ, захопила наші землі-паланки, привласнила природні ресурси, здійснила русифікацію-дебілізацію  переважаючої  частини населення, але так і не змогла повністю викорінити рідну українську мову – нашу душу,  програмний код нашої нації. Тож при першій ліпшій нагоді цей код знову запускається в дію, пробуджує українську національну свідомість і спонукає козацьких нащадків до активної протидії загарбнику. На вістрі цього вічного протистояння завжди знаходилась і знаходиться українська  мова.
 З 1991 року атаки на українську мову перейшла в нову фазу і не припиняються ні на хвилину.

 

Річ у Тім, що серед основних державних символів, мова займає особливе:  первинне, активне, дієве, тобто, визначальне місце. Герб, прапор, гімн – вторинні по відношенню до мови і виконують пасивну демонстративну функцію. Мова ж має активну людиноформуючу, державотворчу, націєутворюючу дію. Саме мова, як державний символ, надає Україні суб’єктності на геополітичній мапі світу.

 

Без цього символу Україна перетворюється на Малоросію, окраїнне місце на карті Російської імперії, десь між Брянською і Ростовською губерніями.  Без власної державної мови квітуча, розумна, вродлива Україна постає перед світом, як бездушний манекен, як безлика лялька-мотанка, як об’єкт чужих політичних забаганок.

      

Прикро дивитись, як ця дурочка з донецького перевулочка (Наталія Ботвина) збиткується над нашим державним символом - українським прапором.

 

Дурочка з Донецького               «Умнічка» з Дипломатичного
    перевулочка.                                   перевулочка.

 Ще важче спостерігати, як принижується головний символ України – наша державна Мова. Державні діячі, публічні персони, медійні особистості на кожному кроці замість власної державної мови послуговуються імперсько-колоніальним путінським  язиком не замислюючись, що таким чином вони принижують Україну нижче кремлівського плінтуса.  Мені особисто дуже прикро бачити, коли яскраві спортивні символи України гордо  стоять на найвищому світовому п’єдесталі пошани, обгорнувшись українським прапором, слухають український гімн, а потім замість державної мови дають інтерв’ю …малоросійським провінційним язиком. При цьому наші чемпіони в очах усього світу виглядають, як ці дві подружки з донецько-дипломатичного перевулочка, а безмовна Україна виглядає такою ж приниженою, та упослідженою, як безпрапорна Росія на зимових олімпійських іграх у Південній Кореї та нинішніх літніх в Японії. Але… Росію до такої планетарної ганьби призвела провальна ФСБ-ешна операція «Мельдоній» (в народі «Олімпійська сеча»), яка виставила перед усім світом російських спортсменів  атлетичними  путінськими сцикунами. Наші ж спортсмени та тренери принижують свою особисту та  державну гідність тупо добровільно. З одного боку, своїми видатними перемогами вони підіймають Україну до числа передових держав світу, з іншого - чужинськими словами легковажно опускають її до рівня другорядної російської губернії.
 Загальновідома сексуальна орієнтація кремлівського політичного клоуна В. Жириновського.

Останнім часом він зовсім пустився берегів і завів собі цілий гарем з молодих вродливих хлопчаків.

Так от, іноземцям, на слух дуже важко відрізнити хто є українські чемпіони світу, а хто – підераси Володимира Жириновського.
Також важко відрізнити на слух і українських боксерів В. Кличка, О. Усика та В. Ломаченка від секссимвола Росії М. Валуєва.

Нажаль таких прикрих прикладів  можна навести безліч. Тих же футболістів київського Динамо на слух легко відрізнити від футболістів італійського Мілана, англійського Челсі чи польської Легії, але важко відрізнити від футболістів московського Спартака, або пітерського Зеніта. Очевидно, що всьому цьому прикрому непорозумінню слід покласти край. Тож я звертаюсь до всіх відомих українських спортсменів і тренерів з низьким рівнем путінської дебілізації і хоча би середнім рівнем IQ  (інтелектуальним індикатором сучасної людини): «Досить  принижувати, на потіху Кремлю, основний державний символ України, рідну мову.  Не опускайтесь до рівня путінських сцикунів, жириновських підерасів і лавровських дебілів. Підіймайте статус державної мови так же високо, як ви підіймаєте державний прапор України.» А ще у мене пряме запитання до тренера  збірної України по футболу, Героя України, Андрія Миколайовича Шевченка: «Хто ще з тренерів національних збірних світу на своїх пресконференціях постійно ігнорує власну державну мову і послуговується чужинським язиком? Чому ви в своєму спілкуванні користуєтесь різними європейськими мовами, окрім української? Звідки  така зневага? Що заважає вам використовувати державну мову в тренувальному процесі і в численних інтерв’ю? І як ще довго, на втіху Кремлю та Путіну, ви будете тупо зневажати закон про українську мову, подаючи ганебний приклад своїм численним фанам та шанувальникам? »

                                 Хто я?
    Виставляючи в принизливому стані безмовну Україну, наші громадяни і самі постають не в кращому вигляді. Пересічний громадянин України з путінським імперсько-колоніальним язиком у роті виглядає так же неприродньо, як жінка з чоловічим дітородним органом між ногами. Даруйте за відвертий натуралізм, але жінки з такими відхиленнями дійсно існують і зовуться вони половими гермафродітами. Відтак, что-кающій і как-ающій українець виглядає, як людина нетрадиційної національної орієнтації: зовні ніби-то два в одному, а по суті: ні се, ні те.

                           

 Какая разница?
Нині в Таїланді дуже популярні шоу трансвеститів. Оскільки природніх кадрів для численних шоу у них недостатньо, то їх вирощують штучно - відбирають маленьких симпатичних хлопчиків і в спеціальних навчальний закладах починають переконувати їх, як добре бути дівчинкою. Заодно їм додають в їжу спеціальні гормони, навчають жіночим манерам і досить скоро з них виростають такі леді, як на фото вище. Зовні в одежі вони  нічим не відрізняються від осіб жіночої статі.
   Всі ці аналогії проведено в зумисно утрірований спосіб, щоби підкреслити суть проблеми та подати її у випукло-наглядній формі.
 В повсякденному житті людини відповідати собі на питання: «Хто я? Де я? З ким я?» доводиться досить і досить часто. Згадаймо хоча би попередній новорічний спіч президента Зеленського. Нажаль, принципового для сучасного українця питання, там не прозвучало, тож і виглядав він як словесний салат олів’є під колоніальним кремлівським соусом. А питання це ось уже 30 років звучить  так: «Хто я, Громадянин суверенної української держави, чи Піксель Путіна, тобто все ще Холоп малоросійської провінції  Кремля?» На початку 90-х відповідь на нього приходилось давати в рамках суспільно-політичних координат, що дістались нам у спадок від СРСР. Координати ці, з незначними правками, органічно вписувались в  трансакційну схему відомого американського психолога Еріка Берна. 

 
   Перебування України понад 300 років в колоніальній залежності від Росії, залишило в душі українців  не менш темний слід, ніж тривале куріння залишає в легенях здорового чоловіка. Багато негативу успадкувала наша країна від самозваного старшого брата, який ще довго заважатиме усім нам нормально жити і працювати. Один з них  - це поділ українців  на людей різного сорту: великоросів, малоросів та хохлів-гречкосіїв.
 Москалі-великороси принесли в наш край  свої закони, звичаї та порядки, а  українські землі та населення використовували  як дешевий витратний матеріал в своїх великодержавних імперських інтересах. На українських землях великороси стали поміщиками-панами,  а хохли-українці – кріпаками-гречкосіями. А ще слугами та прислугою. Слуги, як і годиться, спілкувались з паном його панським, імперським язиком. Інакше й бути не могло: не буде ж пан-господар говорити зі слугою на його дурацком хохляцком нарєчії. З
роками та віками кількість московських слуг та прислужників досягла таких значних розмірів, що вони створили собою великий суспільний прошарок лакеїв малоросів. В рамках імперії та совка малороси мали і більш високий соціальний статус, і краще матеріальне становище, і більше можливостей для самореалізації ніж пересічні хохли. Дехто з них, більш талановитий, енергійний чи просто ниций та підлий, міг навіть сягнути рівня великоросів. Г. Розумовський, М. Гоголь, І. Рєпін М. Хрущов, Л. Брєжнєв, В. Матвієнко, С. Бондарчук, К. Шульженко, В. Лановий  і т. п. - наочні приклади «фазового переходу» зі стану малоросів у ранг великоросів. Тоді був такий спосіб існування-виживання українців за  колючим дротом кремлівської тюрьми народів. Найбільш приниженою та упослідженою в цій тюрмі була каста хохлів-салоїдів. Зі своєю українською мовою та вишиванкою, їм було зась стати якимось помітним начальником, викладачем, професором ВУЗу, тощо. Але саме вони зберегли в собі генетичний код нації, волелюбну душу народу, і склали становий хребет нинішньої суверенної української держави.
     В 1991 р. Україна отримала не просто незалежність, а суттєве підвищення у геополітичному класі: із країни колоніального  статусу вона перейшла у вищу лігу суверенних європейських держав. Система політичних  координат перевернулась на 180 градусів. Вчорашня великоросійська стеля виявилась звичайним московським дном, кремлівським плінтусом.  Нажаль, відірватись від цього липкого дна і сягнути рівня добробуту  економічно розвинених європейських країн нам ніяк не вдається – за нього, як воші за кожуха, залізними зубами тримаються безнадійно здебілізовані численні лакеї малороси.
 
  Малороси –люди нетрадиційної національної орієнтації, формальні громадяни України з міцно сформованою ментальністю холуя-холопа, вірного лакея московського пана і кремлівського царя. Руськоязичні українці з вічним комплексом меншовартості, другорядності, неповноцінності та безініціативності, покірні виконавці чужої волі і чужих забаганок.

Малороси –це недороси, на яких великороси дивляться, як на братів своїх менших. Свого часу Олег Табаков назвав їх убогими та відсталими, темними та неграмотними, що  за інтелектуальним рівнем знаходяться на другій та третій позиції в порівнянні  зі старшими братами – росіянами. А батько нашого президента і взагалі вважає їх біомасою. За сталою совковою звичкою, руськоязичні малороси до сих пір зверхньо ставляться до україномовних українців (пристройка зверху, по Е. Берну). Особливо це характерно для працівників сфери послуг, таксистів, касирів і їм подібних профі. В  такий спосіб вони підсвідомо намагаються підвищити свій  соціальний статус за рахунок інших. Для малоросів руський язик має таку ж саму статусну роль, якою свого часу французька мова була для російських дворян.



 

Хитромудрий гетьман-ідальго, Лицар занадто веселого образу, виводить з бандерівського полону хохляцьку біомасу.

   За 30 років незалежності помітно змінилась форма, але незмінною лишилась первинна сутність питання: « Хто я, малорос чи українець?»
   За базовими формальними ознаками:
  - Великороси, це громадяни Росії, що проживають на її території, мають російський паспорт, спілкуються великоруським імперським язиком та відстоюють імперські інтереси Кремля.
   - Малороси – громадяни України, що проживають на території України, мають її паспорт, але спілкуються імперським язиком і свідомо чи не свідомо, але працюють на кремлівські імперські інтереси.
   - Українці, - громадяни України, що проживають на її території, мають український паспорт, спілкуються українською державною мовою і відстоюють українські державні інтереси.
 

                Українська держава

                                                                                        

                                                                                                           

                                                                                            Малоросійська провінція

В системі суспільно-політичних координат наведеної вище карти-схеми українського народу кожен бажаючий зможе відшукати своє власне місце, так би мовити, розмістити на ній свій персональний піксель, а заодно ще й  визначити світоглядно-політичні координати знайомих, близьких та рідних,  чи просто відомих публічних особистостей. Весь український народ постає тут в двох принципово різних протилежностях: свідомих державотворчих громадян, що активно вибудовують свою власну суверенну державу та здебілізованих провінційних малоросійський холопів, (пікселів Путіна) що сплять і бачать Україну вічною малоросійською провінцією імперської Москви.
   Українські патріоти намагаються якомога далі тримати своїх громадян  від токсичного впливу Москви, а відважні герої України ціною власного життя та здоров’я захищають її державні кордони від хижих зазіхань «старшого брата». Торує шлях в державне історичне майбуття українська еліта, люди, в чиїх іменах уособлюється, як вся Україна в цілому, так і кожен її громадянин окремо. Вектор державотворчого поступу України має чітко сформульований геополітичний напрямок: «Подалі від Москви». Тож чим далі від Росії віддаляється Україна тим більше наближається вона до Європи, образно кажучи, чим далі  ми від Москви, тим ближче до Парижа.
  Українці провінційно-колоніальної ментальності-малороси, пікселі Путіна-холопи Кремля, як метелики на полум’я, тупо пнуться до хижої Московської пащі, в міцні обійми чукчів з бурятами та чувашів з башкирами, а найбільш зухвалі з них, гниди, ще й відверто вставляють палки в колеса українській державній машині. Варто лиш уважніше придивитись до членів  гоппоблоку «За колоніальне життя», щоби побачити кучу ненажерливих паразитів, що вічно спекулюють на штучно створеній темі угнєтьонного руськоязичного насєлєнія України. Захист цих «знедолених» справа для них дуже прибуткова і зовсім не обтяжлива. 

 
 

Тож парламентські гниди роками не вилазять з депутатськиї крісел, благо «підзахисні» постійно обирають їх на ці теплі місця під час кожних чергових виборів. Дозахищались до того, що загубили тисячі людських душ, розорили половину Донбасу, пустили по Миру мільйони біженців, зробили сиротами десятки тисяч дітей, і стільки ж залишили вдовами їхніх матерів. А вони все захищають і захищають і ніяк не можуть зупинитись. Їм агресивно допомагають тупоголові тітушки (виродки) такі ж самі гниди, тільки з завеликими кулаками і приплюснутими мізками.

 

пан  Плінтус. «З Плінтусом розмовляти – себе не поважати.»

 Очолює сьогодні українських виродків-тітушок новоспечений доцент Ілько Плінтус. Відтак, кожен, хто спілкується з цією гнидою автоматично опускається до рівня Плінтуса і нижче.

 Організовують весь цей політичний Хеллоуїн особисті холуї Путіна: В. Медведчук, Ю. Бойко, В. Грабінович та іже з ними.
 Ніяких видимих, фізичних, відмінностей між державотворчими громадянами України і малоросійськими провінційними холопами Кремля не існує. За інтелектуальним рівнем, рівнем IQ, певна перевага навіть на стороні малоросійських холопів, адже вони представляють промислові технологічно більш розвинені регіони країни. Жодна сторона не має переваг і в політичних правах та свободах. Різниця відчувається тільки при особистому  спілкуванні: громадяни послуговуються переважно державною мовою, а холопи-малороси– підкреслено  імперським язиком. Для них кремлівський імперсько-колоніальний, він же  путінський дебілізуючий, язик, така ж суперцінність, як гашиш для наркомана, чи водка для алкоголіка. Позбавлений притаманного українській мові здорового глузду, провінційно-колоніальний кремлівський язик  робить з нормальними людьми в повсякденному житі те ж саме, що Кашпіровський витворяє з ними на сцені: перетворює людей на маріонеток. Маріонеток Москви, маріонеток Кремля, маріонеток Путіна. Те що зробили ці маріонетки з окупованою частиною Донбасу, робить вдома буйний алкоголік в стані білої гарячки. Різниця лиш в масштабах розрухи.  І от таке «світле майбутнє всього прогресивного человєчєства» намагається нам втюхати холуйсько-холопська коаліція медведчуків-грабіновичів-шуфричів. Весь сенс їх, так званої, політичної діяльності передається кількома словами: «Приєднаємо Україну до Донбасу!» Приєднаємо і буде нам вічний мир, омріяний добробут і велике-велике  малоросійське щастя. І як не прикро, але тисячі людей піддаються  на всю цю дебільну маячню: одні зі зброєю в руках захищають свою провінційно-колоніальну резервацію, ДЛР, а інші, на материковій Україні, власними голосами на виборчих дільницях просувають своїх дармоїдів до державного парламентського корита. Чи варто наголошувати, що абсолютну більшість голосів ці гниди отримують від руськоязичних холопів малоросів.
  А ще ця карта-схема дозоляє скласти загальне уявлення про ті суспільно- політичні процеси, що відбуваються останнім часом на наших теренах. Понад 300 років Кремль методично витискав з України та українців українську душу, українську ментальність, українську  ідентичність, перетворюючи волелюбних козаків-українців на покірних холопів-малоросів. Інструментом русифікації-дебілізації слугував і слугує великоімперський руський, нині путінський дебілізуючий, язик.

 

За цей час кількість носіїв української мови, тобто людей міцної української ментальності, стійкої до згубної великоімперської дебілізації, скоротилась до такого маргінально низького рівня, при якому україномовні хохли вже не могли дієво впливати ні на політичні, ні на суспільні процеси в країні. Поодиноко україномовні українці зустрічались по всій Україні, але територіально найбільша їх концентрація збереглась на Галичині. Саме тому цей регіон проголосував свого часу за В. Чорновола, а на минулих виборах –за Порошенка: цим людям притаманний стійкий імунітет до імперської язикової дебілізації. За цей імунітет  їх так люто ненавидить  кремлівська пропаганда і тупий виродок Шарій, саме за це в найогиднішому вигляді їх виставляли і виставляють веселі виродки з 95-го ебонітового кварталу. Завдячуючи цьому імунітету галичани стали носіями-хранителями того генетичного коду української нації, завдяки якому відбувається нинішнє відродження нашої державності.
 

Завдяки українській мові українці повертають собі українську душу, українську ментальність, українську ідентичність. Процес повільно, але невпинно рухається в українському державотворчому напрямку. Особливо відчутним цей поступ був за часів Порошенка.

Нажаль, при Зеленському ми спостерігаємо суттєвий відкат в справі державотворення. Природній процес «або-або»: або власна українська держава, або кремлівська малоросійська провінція, він намагається замінити на штучний «і-і», тобто тримає Україну в хиткому балансі взаємо виключних суспільно-політичних сил, в стані «ні се - ні те», «ні риба-ні м’ясо». Стан абсолютно не життєздатний і зовсім безперспективний в державотворчому плані. Ну не можуть збудувати щось путнє громадяни з холопами, не кажучи вже про патріотів з гнидами чи героїв з виродками-тітушками. Тим не менше, всі його кадрові призначення на відповідальні пости в державі відбуваються за цим хибним принципом. Примарне тимчасове «єднання» суспільства під час виборчої компанії було лиш даниною виборчій технології. В буденному житті всі ці портнови, гриневецькі, татарінови і їм подібні провінційні малороси сприймають Зеленського як Лоха-Лопуха, при якому можна не лише бюджет дерибанити в небачених раніше розмірах, але й здійснювати повзучий кремлівський реванш в країні. Громадяни-патріоти рано чи пізно поставлять їх на місце. Тож суспільні заворушення невідворотні.

                

Політика «ні се, ні те» веде:
 Зеленського до ліквідації, а Україну – до окупації.



                     

 Місце  Холуїв-холопів Кремля в суверенній українській державі.

Напруга в суспільстві зростатиме до рівня майданного протестного вибуху і першою жертвою цього вибуху стане сам президент. Якщо громадяни не виженуть Зеленського до Ростова, то пристрелять путінські агенти з його найближчого оточення, щоб створити привід для військової агресії Кремля. Тож для Зеленського питання: «Хто він?», є в прямому сенсі життєво важливим питанням.
  Особливої актуальності відповіді на питання: «Хто Я?» набувають під час регулярних  парламентських та місцевих виборів. На них кожному дорослому українцю в кожному куточку власної держави доводиться робити відповідальний вибір і фіксувати його у виборчому бюлетені. Мені особисто дуже цікавими були вибори в Одесі.
Тут на виборчих дільницях зустрілися дві протилежні Одеси:
  Одеса інтелектуальна     -  Одеса кримінальна.
  Одеса працююча             - Одеса паразитуюча
  Одеса гострого розуму   - Одеса грубої, тупої сили
  Одеса уже державна       - і Одеса все  ще провінційно-колоніальна.


 

Обидві Одеси дуже потужні і надзвичайно вмотивовані. Нажаль 25-го жовтня гору  знову взяла Одеса кримінальна. На підмогу кримінальній Одесі підійшов чисельний бойовий загін гоппоблоку «За колоніальне життя». Саме  він і визначив, на чий бік схилилися шальки терезів в руках мудро-зажурливого батька-Дюка.
     

               

Верньом Одесу взад: в Москву, в Кремль, Путіну.
 
Сумно дивитись, як бездумно-покірно прогинається під язикові кремлівські  забаганки, наша гнучко-гнила інтелігенція. Як безпомічно крутяться по колу випущені в океан акваріумні рибки, так і наші медійні персони немічно схиляються в горбатій позі перед старшим братом в українському телеефірі: шпрехаючи чужим дебілізуючим  язиком, вони витискають з власного інформаційного простору українську державну мову, тупо розширюючи рамки  Синдрому Мовного Іммуно Дефіциту –СМІДу.

 

Самі того не усвідомлюючи вони мимовільно постають пікселями Путіна поруч з промосковськими малоросійськими холопами, гнидами та холуями. Яким разючим контрастом на цьому блідому фоні виглядають молоді українські марімани,  які словами державного гімну в зрадливому ворожому оточенні  не лише самим  собі дали відповідь на доленосне питання: «Хто я?», але й поставили високу планку громадянського патріотизму для всього українського суспільства.
  Іноді несподіванy відповідь на питання: «Хто Я?» можна почути навіть і без слів. Варто лиш кинути пильний погляд на людську зовнішність.

Путін підло ховає свій брехливий загребущий  язик за спинами російських класиків, як трусливі іхтамнєти ховають свої шкури за спідничками донецьких школярок.
 

   
 

 Шила в мішку не утаїть.      Власну сутність не сховати.

   Нещодавно на блідому політичному небосхилі України з’явилась нова яскрава зірка – Альтаїр Арестович. Потужний інтелект, широка ерудиція, кипуча енергія, зріла  цілеспрямованість, святофомінська самовпевненість, братостругацька світоглядність і… ЦРУшно приземлена ділова практичність - такий короткий  психологічний портрет цієї нової зорі (а чи то чорної діри). Для повноти картини варто додати голівудську аватарку (Ален Делон, Жан Маре і Поль Бельмондо в однім флаконі), бурхливу медійну  активність, артистичну поведінку, і  вуаля: перед нами потенційний спокусливий трофей для нудьгуючих світських левиць, низькорейтингових політичних партій і численних теле- і ютюбканалів. А для досужих пересічних українців черговий кросворд-загадка- ребус: «Як довго сяятиме нове світило та як високо воно здійметься на нашому політичному небосхилі?» Достеменну відповідь зможе дати лиш його величність –Час.
  Я ж наважусь лиш на невеличкий поточний оціночний  коментар. Мені, особисто, приємно слухати його як фахового військового оглядача.  А ще цікаво спостерігати, як настирно, впевнено і потужно він просувається до своєї амбітної мети –гетьманського трону. Проміжна стратегічна вершина ним уже захоплена: свій базовий табір він заклав на вдало-вигідній  позиції першого Навуходоносора (першого радника) першого Навуходоносора Зеленського, українського кардинала Рішел’Єрмака. Звідси він може спідтишка на все впливати і…ні за що особисто не відповідати.

 

Та найцікавіше, міркувати над тим, що принесе Україні та українцям черговий спаситель нації і людства? Чого реально від нього чекати? На що сподіватись? Чого остерігатись? Як відомо, все пізнається в порівняннях. Тож з них і розпочну.
  Петро Порошенко збирався вивезти віковий багаж українських проблем старим добрим та, нажаль, неефективним традиційним способом. Рушійна сила: « армія, мова, віра», не виправдали його сподівань: Порошенко звалився з політичного воза, а багаж проблем лишився з нами.
  Новий поганяла, Зеленський, з підворітніми вигуками: «Зробимо їх разом!», виваляв у медіалайні збитого пілота Порошенка, перестав стріляти, низько прогнувся та щиро зазирнув в пусті зіниці Путіну…а віз і не поворухнувся. Тоді він похапцем взявся за будівництво нових доріг для старого воза та став тупо запрягати  в криві оглоблі: Громадян з Холопами, Патріотів з Гнидами та Героїв з Виродками, сподіваючись на двобічну підтримку державотворчої  української Еліти  та провінційних путінських Холуїв.
 Да-а-а уж… З таким екіпажем можна хіба що до Ростова доїхати, а  замість суспільних проблем і державного воза позбутись.

 

Час давно вимагає міняти державного воза на авто з автопілотом. А ми ще й досі поганял міняємо.

  Що мріє, хоче, планує зробити п. Арестович на теренах нашої країни? Плани в нинішнього Великого Комбінатора великомасштабні і навіть грандіозні. На відміну від триколискової України, він бачить нашу неньку, в минулому Русь, багатонаціональною, мультикультурною повивальною бабцею кількох світових цивілізацій, які ми маємо нині всебічно плекати, розвивати та охороняти, що би в майбутньому збудувати супер-пупер успішну, заможну, велику, сильну імперську Русь-Україну. В якості будівельних матеріалів для свого 5-го маніловського проекту наш Комбінатор пропонує використати  беушний наявно-уявний суспільно-політичний квартет: вчорашній радянський, нинішній імперсько-російський, примарно-європейський і безперспективно-національний і, запрягши цього генно-модифікованого Конька-горбунька в оглоблі нинішнього українського державного воза, потужно стартувати в омріяне світле майбуття.

.

Як людина ділова, вольова і цілеспрямована, п. Арестович, з затятістю чи то чернишевського Рахметова, чи то донецького Р. Ахметова,  взявся за священну справу  свого зіркового життя. Нині з допомогою інтернету він активно формує та ідеологічно охмиряє широку агентурну мережу своїх поплічників та сподвижників. Реальні успіхи п. Арестовича в цьому напрямку помітив навіть сам Ютюб, заохотивши його старання власною срібною кнопкою. Що тут можна ще сказати?  З Богом, Парасю. Так тримати. Чим би чоловіки не бавились, аби не пиячили та не впадали в крайнощі, як  К. Селіванов та П. Симоненко.

 

В Україні демократія і  кожен пересічний її громадянин має повне конституційне право на реалізацію своїх еротичних  та політичних фантазій: Кравчук, Кучма, Ющенко, Янукович, Порошенко свої фантазії вже реалізували.

Нині в президентських апартаментах на Конституцію України натхненно мастурбує авантюрний пан Пшик - Вова Зеленський. Чим Арестович від нього гірший? Нічим не гірший та, нажаль, і не на багато ліпший. Всі його кучеряві політичні фантазії крутяться в межах все тієї ж убогої архаїчної Паразитарної парадигми влади. Суть проблеми в тім, що старими важелями цивілізації-дебілізації сучасні можновладці зумисно витримують суттєвий  технологічний розрив між сферами виробничих сил і суспільних відносин (створення життєво важливих ресурсів та їх розподіл). Якщо, наприклад, в енергетичній  галузі технології сягнули рівня діючої моделі термоядерного синтезу, Токамака, в транспорті місце коней давно зайняли двигуни внутрішнього згорання, більш того, і на місце водія вже мітить автопілот, то в сфері суспільних відносин до сих пір діють феодальні методи ручного керування. Тут сенс всіх президентських перегонів зводиться до того, хто персонально стане черговим поганялом на нашому допотопному державному возі. Нажаль, п. Арестович замість того, щоби підіймати технології суспільних відносин до сучасного рівня самокерованості, закладає черговий віраж довкола гнізда зозулі. Образно кажучи, якщо Ілон Маск формує екіпаж для польоту на Марс на осучаснених ракетах носіях Корольова, то  Олексій Арестович  готує свою агентурну команду для польотів на Місяць… на повітряній кулі Жюля Верна. Єдине на що практично здатна така команда, то це потішити особисті амбіції відставного майора. Нам же, пересічним українцям, дістанеться чергова дірочка від бублика - державна казарма, щоправда модерново, а можливо навіть і футуристично облицьована. Річ у тім, що методичний матеріал, яким Арестович користується в своїх просвітницько-вербувальних  вебінарах, побудований на, так званій, адаптивній психології. Весь її практичний інструментарій направлений на пристосування індивіда до умов архаїчної паразитарної системи влади. Максимальний позитивний результат, який може отримати учасник таких вебінарів, це зайняти виграшне місце одного з начальничків в новостворюваній пірамідальній системі: «Я начальник –ти дурак». Самим високим начальником тут апріорі являється п. Арестович. Чи зможе він в разі сприятливого розташування гороскопних світил сягнути рівня Лі Кван Ю? Малоймовірно. На втілення своїх маніловських фантазій  Арестовичу необхідно буде багато часу тож, в разі успіху, він уже сягне маразматичного віку В. Путіна, Ф. Кастро та А. Лукашенка. Відтак, в кращому випадку, Світу явиться черговий пан Пшик, побратим Міхо Саакашвілі, а Україні  - черговий невіглас, типу Віктора Януковича та Володимира Зеленського, такий собі Гурбангули Віссаріонович Піночет.
       
 Втім, це лиш мої особисті міркування. Ефект метелика ще ніхто  не відміняв…нажаль.
 Нажаль, останнім часом пан Арестович розвинув таку кипучу активність, що  досужими споглядацькими міркуваннями пересічному українцю задовольнитися вже не можливо. Необхідна активна протидія цьому зухвалому нахабі. Річ у тім, що трохи потершись носом об поріг ОП, Арестович тоном самовпевненого Шарікова, заявив про своє палке бажання стати черговим українським президентом. Бажаючих взяти до рук нашу державну булаву завжди було, є і буде, багато охочих, але…за особистністими якостями О. Арестович чи не найнеприйнятніший з усіх можливих претендентів, а за діловими та професійними даними - має найбільше шансів цю булаву привласнити. Річ у тім, що український народ взагалі, а наше сучасне суспільство зокрема, тяжіють до тої форми державного правління, що має корені в козацькій державі, в степовій вольниці та отаманському анархії, тобто, до парламентаризму. Гетьманські потуги Мазепи, Скоропадського, а нині Кучми, Януковича та Порошенка особливих успіхів Україні не здобули і всенародної любові гетьманцям не принесли. Саме тому мильнобульбашковий пройдоха Зеленський криво-косо зімітувавши на телеекранах сучасного нащадка козака Мамая, так легко переміг на виборах державника важковаговика Порошенка.
 Арестович, як етнічний росіянин, апріорі схильний до шовінізму, як військовий – до диктатури, а як спецслужбіст- до самодержавного самодурства (путінізму). Вірогідність реінкарнації його в українського Лі Кван Ю - близька до нуля. Гурбангули – в кращому разі. Він суперечить базовим запитам суспільства, віковічним очікуванням народу та основному вектору цивілізаційного поступу людства: диктатори – вчорашній день історії. Нажаль, Арестовича така кричуща невідповідність аніскільки не бентежить. Цей віртуозний майстер багатообіцяючого політичного жанру, високопрофесійний пройдисвіт-хамелеон,  запустив потужну саморекламу, склав звабливу казочку про  5-й маніловський проект і потчує нею всіх підряд наліво і направо. Чого в ній тільки немає: від  Утопії Томаса Мора і снів Віри Павлівни, до ленінських обіцянок про землю робітникам, та фабрики селянам, Кодексу комуністичних будівельників,  кількох «Д» Кравчука, і чи не половини передвиборчого алфавіту Зеленського. Але, якщо казочка-цяцяночка лиш приємно лоскоче вуха, то його реальні дії не на жарт бентежать душу, визиваючи прямі асоціації з путінськими вибухами в житлових будинках та дефолтними намірами Коломойського. Користуючись убогими уявленнями Зеленського про можливість миру з Кремлем «десь по середині», талановитий маніпулятор  Арестович підсунув Слугам народу примітивну політичну наживку під назвою - Центристська партія України. Нажаль, балаганно недолугий президентський офіс і  разумковообмежений контингент Верховної Ради України наживку заковтнув по самі гланди. Ці ебонітоголові створіння аж заверещали від задоволення і одностайно проголосили себе не просто центристами, а радикальними центристами. Щоб оцінити всю небезпечність для України  цієї дебілізуючої пропозиції, варто детально її проаналізувати.
Понад 300 років Україна для Росії відігравала роль багатої Малоросійської провінції: такий собі ласий  шматок сала на політичному столі кремлівських самодержців-самодурів. За цей час у Кремлі, в Росії, і багато хто в Україні, з цією роллю міцно звиклись. На щастя не всі. Віщі  слова  Павла Чубинського «..ще не вмерла Україна» стали втілюватись в реальне життя. Українці здобули незалежність і почали будувати власну національну державу. Наскільки важливо для малої сім’ї-родини збудувати свою власну хату-оселю, що забезпечує їм основні життєві потреби в теплі, затишку та безпеці, настільки ж важливо для великої сім’ї-нації України створити власну велику хату-державу, що максимально можливо забезпечує своїх жителів-громадян необхідними життєво важливими ресурсами.
 Будівельним матеріалом  кожної суверенної держави є її люди-громадяни, а основним цементуючим розчином - державна мова. Ось уже 30 років ми, українці, майже паралельно з поляками, будуємо сою власну державну хату. Чому ж ми так разюче відстаємо від сусідів? Річ у тім, що всі  ці 30 років на теренах України одночасно ведеться два взаємовиключних будівництва – української суверенної держави і малоросійської кремлівської провінції. Точніше, Малоросія, як українська філія великого мокшанського болота, тут давним-давно вже існує, а Україні, громадянам, доводиться  це болото  перетворювати в плодючі державотворчі землі. Нажаль, в малоросійській філії мокшанських боліт склалась досить чисельна і дуже стійка до прогресивних політичних змін екосистема з різних чортів, упирів та вурдалаків: медведчуків-грабіновичів, королевських-шуфричів, бойків-шаріїв та їм подібних путінських холуїв-малоросів. Вони не тільки це болото відчайдушно оберігають, але й усіма силами та засобами намагаються розширити його межі, адже тут путінські холуї ведуть власний політичний бізнес - розводять безрогу  політичну худобу, своїх кормильців-годувальників, холопів-малоросів. Судячи зі статків та розкішного способу життя, бізнес цей надзвичайно прибутковий. Тож вони намагаються максимально розширити його межі. Жорстка конкурентна боротьба ведеться за кожного українського громадянина, за кожен квадратний метр української території. На сході України, путінські холуї створили племінний розплідник ДЛР, де виводять особливо агресивну бійцівську породу холопів-малоросів. Оскільки малоросійську провінцію Кремль традиційно вважає своєю бізнес територією, то холуї за-путінці користуються нею на правах франшизи. В зв’язку з цим їм доводиться часто їздити в Кремль як за черговим ярликом на малоросійське «княжіння», так і за передовими холуйсько-холопськими  технологіями. Процедура,  не дуже приємна, але цілком терпима, для багатьох уже звична і витримана в дусі вікових мокшанських традицій.

 

Судячи по задоволених фізіономіях, чергова процедура «причастя» до кремлівських скреп  пройшла успішно, з солодким присмаком на вустах.

 

До 1700 року Кремль платив данину Бахчисараю. Нині - платить Грозному. І в Грозному кожен такий транш чудова нагода від душі повеселитись.

 (Відкрити подвійним кліком)

 

Українська державна хата.              Малоросійська провінційна халупа.
 

Тож замість одного добротного сучасного, як у поляків, європейського дому  маємо те, що маємо. Очевидно, що таке подвійне будівництво розпорошує матеріальні ресурси, сили, і кошти. І тут, як голий з конопель, з’являється  Арестович з пропозицією об’єднати два будівельні майданчики в один. Зовні все нібито логічно, відповідає гаслу: «Схід і Захід разом». Але якщо придивитись уважно, то… Добротну власну хату зводять з окремих міцних цеглин та надійного цементного розчині. Будівельним матеріалом для української хати-держави є свідомі громадяни, а цементуючим розчином- державна мова. Натомість, для малоросійської халупи - саман і глиняний розчин, тобто холопи-малороси і малоросійський провінційний язик відповідно. Все логічно, кожному своє.  Україна й ДЛР тому наочний приклад. Якщо ж скористатись технологією 5-го маніловського проекту Гурбангули-Арестовича, то державна українська хата постане на половину з цегли, а на половину з саману  і на цементно-глиняному розчині. Чи довго вона простоїть? Це так образно кажучи. Якщо ж міркувати конкретно персонально, то в одній будівельній команді мають бути:

 Притула й Кошовий,
 

Ріффмайстер і Сивоха,

 

 

Маруся Звіробій і Олена Людоїдочка (в миру, Бондаренко).

  Яку вавілонську вежу збудує така бригада і як довго вони одне одного терпітимуть? Рано чи пізно між ними виникне велика сварка -бійка. Та саме на такий результат і розрахований  5-й маніловський проект Гурбангули-Арестовича. Йому потрібен не результат, йому потрібен конфлікт. І чим руйнівніший, тим  краще. Після такої колотнечі Зеленський досить швидко зникне з політичної арени України, в суспільстві з’явиться запит на тверду руку, а в нашого Гурбангули появиться реальний шанс підставити руку свою. Оскільки наше опудало в кріслі президента України не спроможне до стратегічного мислення, а діє виключно в режимі стимул-реакція, то пройдисвіт Гурбангули-Арестович, зі своїм потужним арсеналом маніпуляцій, інтриг та провокацій, мов на  рояльних клавішах розігрує на численних комплексах, фобіях та ілюзіях цього тимчасово священного бичка свої власні політичні комбінації.  Він успішно осідлав чергову путінську хвилю внутрішньо-політичної  української дестабілізації і впевнено рухається на ній до своєї власної заповітної мети, до самодержавно-самодурної влади в Україні. Зеля навіть не здогадується, яку надзвичайно небезпечну гадюку впустив він до кола свого найближчого оточення.
  Чи не занадто я демонізую пана Арестовича, чи не дуже згущую довкола нього темні фарби, чи не впадаю у свою власну маніловщину? Мій професійний та життєвий досвід, моє шосте відчуття підказують мені, що постать ця для України вельми і вельми загрозлива, а ймовірність поцупити ним нашу гетьманську булаву не менша, ніж свого часу була в Зеленського. Тож будьмо пильними, панове.

 «Хто Я?» - на це питання до сих пір не дав зрозумілої відповіді українському народу президент Зеленський. Річ у тім, що він і сам до кінця не розуміє: Хто він такий?  Куди він потрапив?  Що він тут робить і навіщо? Тож у кожного пересічного українця є свій варіант відповіді на це питання. Є він і у мене.

                                          

Веселі ебонітові виродки.
Мозаїчний ебонітовий портрет українського Доріана Зеля: пожрать, поржать та комусь в душу наплювать.

  
 

 

 Спокійно аналізуючи сьогодні алхімічний процес перетворення балаганного шутніка Зеленського в українського Президента пана-Пшика, неодмінно приходиш до логічного висновку,  що вся ця виборча катавасія - результат геніально задуманого, талановито написаного і майстерно реалізованого політтехнологічного сценарію. Його співавтори сидять якщо й не в Кремлі, то десь поруч з ним і самовдоволено зловтішаються своїй креативності.  Слід віддати їм належне: капості-мороки українцям вони накоїли дуже великої, та слава Богу,  не катастрофічної. Щоби гідно вибратись зі скоєної халепи, нам необхідно провести зважений розбір наявної ситуації та вжити адекватних заходів у відповідь.
1. Не варто звинувачувати в усьому що сталося,  одного тільки Зеленського: його також, мов Лоха-Лопуха,  розвели на минулих виборах, разом із більшістю пересічних українців. Тож намагатись разом з ним розібратись в нинішній  патовій ситуації, все одно, що розбирати з Остапом Бендером його васюківські шахматні партії.
2. Автори нашого президентського реаліті-шоу дуже вдало підібрали головного героя: не кажучи про анкетні дані, чого варті його перли, про «перестати стріляти», «мир посередині», «я не лох», «какая разніца», « мир в очах Путіна» і т. д.  Уже понад два роки Зеленський сумбурно імітує роль українського президента, але до сих пір так і не зрозумів, що на цій шахівниці грає не він, а грають саме його. Нажаль, цього не розуміють і багато критиків-експертів.
3. Нам необхідно передбачити подальші плани кремлівських ляльководів. А їх у них більше, ніж достатньо. Перший, ідеальний,
План А: Зеля сам, як Лукашенко, килимком стелиться  Путіну під ноги. Цей варіант терпить відвертий крах. Він би й не проти, та біомаса не дозволяє. 
План Б,- створити таку внутрішню ситуацію в державі, що би був привід для введення в Україну  окупаційної путінської армії. Над цим планом старанно, тупо-сліпо, працює, сам Зеленський, а йому всіляко допомагають його найближчі помічники, типу Арестовича, та невидимі кремлівські доброзичливці. Оскільки Зеленський повний нуль в державницькій  кадровій політиці, то його щільно оточили такими мудрецями, як Сивоха, Єрмак, Богдан, Тищенко, а ще людьми  Януковича, активістами антимайдану і тому подібними малоросійськими гнидами, виродками та холуями.
   Ці гниди все більше нахабніють, жирують, качають права та марять антиМайданівським колоніальним реваншем. Вони організовують загони різноманітних тітушок: церковних, козацьких, гоппоблоківських, влаштовують провокації проти АТОшників; прокурори з суддями відверто переслідують учасників АТО, шиють карні справи і т.д. і т.п.   Все це нагнітає соціальну напруженість в суспільстві та веде до неминучих жорстких сутичок  громадян-патріотів з прокремлівськими холуями-холопами. А Путіну тільки на це й чекає. Біля наших кордонів постійно рискають полчища   братів-окупантів, які тільки й очікують на команду: «Фас!». Щоби привід для вторгнення був більш вагомим, охоронці Зелі пристрелять його з табельної зброї Яроша, а прокурорша Венедіктова відшукає поруч його візитку.
В плані В рушійною силою, скоріш за все, будуть пригнічені бандерівцями старовіри РПЦ МП. Їхні церковно-приходські батальйони підвладні не господу Богу, а господіну Гундяєву, тож у священний Хрестовий похід проти київських бусурманів  вони попруть при першій його команді: «Фас!»..
Не останнім в кремлівських планах стоїть і В. Медведчук. Не даремно ж Путін так довго та жирно вгодовує цього політичного кабанчика. Ще й титул Кума йому присвоїв. Певен, що підступна смерть путінського помазаника від рук націсто-укропо-бандеро-фашистов праведним гнівом сколихне всю священну кремлівську рать  і вона радісно попре в Україну когось захищати, обороняти і  визволяти. Чого-чого доброго, а підступних планів у Путіна вистачає аж занадто. І ми маємо бути готовими протистояти кожному з них.
   Не знаю, як кому, а мені історія з гетьманом Зеленським та його народними слугами, нагадує петроградські події сторічної давнини. Тоді до влади також прийшли невідомо хто і невідомо звідки (кухарчині діти). Слава Богу, згідно законів суспільно-політичного жанру, та трагедія з роками встигла обернутись черговим політичним фарсом. Тож наші нинішні дійові особи виглядають не стільки зловісними, як кумедними ( онуки кухарчиних дітей), а сам Зеленський менше всього нагадує Леніна, Троцького чи Сталіна. Скоріш - Керенського. А як на мене, то й взагалі якогось пришелепкуватого євнуха, що здуру одружився на лаповухій Роксолані, а тепер не знає, що йому, недолугому, з нею робити: в голові пусто, в душі порожньо, а в матні –какая разніца. Ну а нам, державотворчим громадянам, нам своє робить: добре думати, як далі бути з Україною та президентом, якого ми з бодуна  обрали на свою голову. Тож принципове питання: «Хто Ми?» - стоїть перед кожним на повен зріст і нетерпляче чекає адекватної відповіді.
 

                  Смертельно небезпечна дружба.

 Я не перестаю дивуватись, як усе, чим володіє кремлівська рука, до чого вона доторкається, неодмінно перетворює на згубну зброю: нафта, газ, дружба, братство, мистецтво, спорт, церква, і т. д. і т. п.


 
(відкрити подвійним кліком)

 

Аналізуючи історично відомі факти дружніх стосунків з Росією її сусідніх народів, приходиш до висновку, що всі ці відносини аналогічні дружбі зайця з вовком, карася зі щукою  чи голуба з яструбом. Рано чи пізно, кожен такий необачний друг опиняється в її хижих імперських пазурах, вирватись з яких дуже й дуже складно. Від карелів до чукчів маса тому наочних прикладів. Та й власного «дружнього» досвіду в України більш ніж достатньо. Тож коли якийсь мутний політик обіцяє нам відновити дружбу з Росією, значить ми маємо справу або з провокатором, або з черговою жертвою важної кремлівської дебілізації. Дружити з Росією означає бути під Росією. І нічого іншого. Від Росії, як і від хижака, потрібно завжди  триматись на безпечній відстані.




 

Рано чи пізно, але всі дружні, братські стосунки з Росією закінчуються ударом в спину з її боку.

         РПЦ – духовний спецназ Росії. 

Генерал рапортує командуючому церковно-приходськими військами (Ц-П В)

Ц-П В висуваються на позиції.       …Благословляють на царство небесне.
 

 

Сумно дивитись, як наші українські жінки та чоловіки, здебілізовані путінським імперсько-колоніальним язиком і обкурені гундяївським чадним кадилом, облизують липкі руки волохатого полковника КДБ в попівському маскхалаті. Опущені до рівня: «один народ» і «какая разница», вони стають живим щитом для донецьких сепаратистів, поповнюють ряди Руської православної армії, створеної в українському м. Слов’янську, з малоросійських прихожан УПЦ МП  для війни з громадянами українцями.

 

І  фінансується весь цей православний джихад  також українськими віруючими. Як бджоли до вулика, несуть вони свої кровні до попівських гаманців МПЦ (малоросійської провінційної церкви), де воскові свічки переплавляються на  смертоносні кулі та згубні снаряди.

З їх допомогою гундяївські попи везуть в Україну і кривавий Руський імперський мір, і дебілізуючий путінський язик, і жорстоку імперську духовність.

Протоієрей Олександр Авдюгін             Православний хрест
тримає вказаний Моторолою                  Руської православної армії.
курс на Київ.                                         

Кремлівські ловці українських душ намагаються спіймати в свої тенета якомога крупнішу здобич, якомога яскравішу українську постать. Не так давно підступному кремлівському церковному дияволу чи то віддав, чи  то продав щиру українську душу син Ніни Матвієнко – Іван. З тих пір чарівний голос співачки почав відчутно фальшивити. Особливо ця фальш помітна, коли вона  розмірковує про українсько-російські взаємини. Останніми, самими свіжими  путінськими  трофеями стали наші боксери, чемпіони світу О. Усик та В. Ломаченко.

 

Знищена під корінь Володимиром Леніним Російська православна церква була заново створена в 1943 році на колишньому духовному згарищі вірним сином великого руського народу, видатним діячем світового комуністичного руху, невтомним борцем за світле майбутнє всього прогресивного людства, Лаврентієм Павловичем Берією, як структурний підрозділ КДБ СРСР. Благословляв на світ Божий новонароджену РПЦ сам Йосип Сталін. Саме з його «Томосом» під попівською сутаною  і діє нині РПЦ-КДБ в Україні.

 

 Відтак, практично усі священники РПЦ являються кадровими офіцерами КДБ-ФСБ, що діють під прикриттям Біблії та попівської ряси і  віртуозно володіють ефективними техніками вербування власної агентури.
 
  Вербування – це різновид дебілізації свідомості людини фахівцями російських спецслужб, в результаті якої новоспечена жертва починає діяти в інтересах Кремля та Путіна.

Як витікає зі слів Усика, його вербуванням займався персонально сам керівник УПЦ МП (генерал ФСБ) патріарх Онуфрій. Усик так захоплено відгукується про майстерність генерала/патріарха, що готовий за нього, в разі потреби, навіть согрішити -тобто чемпіонські кулаки в хід пустити. Що тут скажеш? Браво Онуфрію! Браво! На очах всієї прикро здивованої України та зловтішно задоволеної Росії без жодного пострілу чи  примусу, без підписання будь яких паперів чи зобов’язань, кремлівський генерал робить українського чемпіона світу добровільним адептом Руської православної церкви, тобто ще однією сліпою, тупою шісткою Володимира Путіна.

 Вправними рухами підступної попівської десниці український козак легко перетворюється на кремлівського холопа і слухняно опускається в умовну позу Ані Лорак. Не здивуюсь, якщо після чергового переможного бою він буде танцювати не українського гопака, а російську лезгінку.

.
 

Громадянин української держави.   Холоп малоросійської провінції.

Публічно зневажаючи основний державний символ – нашу державну мову, якшаючись з відвертим українофобом, духовним наставником донецьких сепаратистів та кримських нашистів, очільником сучасних старовірів малоросійської провінційної церкви, Усик мимоволі подає ганебний приклад для наслідування численним своїм фанам та прихильникам. Браво Онуфрій! Прикро – Усик! Прийми свої заслужені лаври від Лаврова. Готовий битись об заклад, що п. Усик ще й пожертвував кругленьку суму на алтарь РПЦ. Адже попи КГБ-істи якщо вже розкручують лохів, то по повній програмі. Ваську Ломаченка вони навіть зробили причетним до  відеоролика про російський спецназ! Злочинний раша-спецназ! Яка ганьба! Добре ім’я довірливого українського хлопця вимазали навіть не в кремлівському лайні,  а в  живій людській крові. Подивіться в інеті відеоролики, які знімають самі про себе ці відверті головорізи.
 https://myrotvorets.news/chtoby-poniat-russkykh-nado.../,
або послухайте їхні героїчні пісні про свої криваві подвиги в Чечні.  https://www.youtube.com/watch?v=SOK_GfI7DcY чи хоча би прочитайте слова
цих пісень.



   

 Такі ж самі звірства вони чинять зараз на Донбасі з нашими мирними людьми та військовополоненими. Тож бачити поруч з кремлівськими  військовими злочинцями імена та постаті українських світових чемпіонів дуже і дуже прикро. Залишається сподіватись, що хлопці все таки схаменуться і перестануть на весь Світ ганьбити себе та Україну. Для цього їм варто звернутись за підтримкою до вітчизняних фахівців психологів, щоби позбутись того тимчасового дебілізму, якого напустили на їхні голови кремлівські вербувальники. Або ж справитись з проблемою самостійно. Варто лиш певний час тісно поспілкуватись з раненими бійцями у військових госпіталях, з учасниками Ігор нескорених, зустрітись з ветеранами АТО, дітьми-сиротами, вбитих горем батьками, чиїх синів, ваших, чемпіони, ровесників жорстоко закатували заради садистських розваг у раша спецназі.
   Потрапити під пагубний вплив підступних КГБ-істських  хижаків може кожен. А от самостійно позбавитись від наслідків такого впливу здатна лиш та людина, чий рівень ІQ знаходиться не нижче кремлівського плінтуса. Гадаю, що в Ломаченка та Усика  інтелектуальний рівень не безнадійний. Втім, чого гадати: поживемо-побачимо.

Живим прикладом, як позбутися московської церковної  облуди є експрезидент України П. Порошенко. Свого часу його міцно спеленала кремлівська церковна агентура, але в нього вистачило і розуму в голові і волі в душі, аби успішно справитись з проблемою та гідно вийти з ганебної ситуації. Тож його Томос для ПЦУ став, так би мовити, спокутування гріхів молодості. Нажаль, Зеленський Томос путає з термосом, а тому тупо зирить в бік РПЦ. А його ліпший  кореш і, по блату, керівник Служби Безпеки України, СБУ, схоже, і взагалі з глузду з’їхав - він став ревним прихожанином саме промосковської малоросійської провінційної церкви українських старовірів. Більшого дебілізму й уявити важко: носій усіх державних та військових таємниць України постійно бігає на сповіді до гундяївських попів КДБ-істів!? Чи не тому, свого часу, зірвалась гучна спецоперація з вагнерівцями?

 

Путінські лакеї та кремлівські скоморохи.
 

 

 Особливим видом кремлівської зброї є мистецтво. Кожного відомого, популярного артиста  Кремль неодмінно намагається використати в своїх підступних намірах, як свого часу  співаків Дін  Ріда, Карела Гота, чи недавню візочницю Юлію Самойлову, або талановитого хлопчину М. Ткачука. Що стосується артистів з України, то їх використання Путін давно поставив на конвеєрний потік. Їм надаються великі концертні зали, широкі екрани телевізорів, популярні конкурси, шоу, фестивалі, тощо. Але потрапити на щедрий кремлівський шоу ринок можна лиш з ганебно низького старту, ставши в позу Ані Лорак, тобто цілковито схвалюючи всі дії Кремля та Путіна, зокрема, називати Крим російським, а війну на Донбасі – громадянською.

    

Поза Ані Лорак - низький старт у високий шоубізнес.

 

 Всі ці голосисті таланти хором, в унісон, несуть в українські маси кремлівську імперську ідею про один народ: з одним язиком - російським, однією церквою - РПЦ, однією державою  - Російською, і одним президентом –Путіним.  В. Зеленському залишається лиш ставати поруч з батькой  Лукашенко  та запопадливо  заглядати Путіну в його хижий імперський рот. А що дістанеться нам, пересічним українцям? -  Кремлівські духовні скрепи та братські стоптані личаки, які запопадливо плетуть для нас путінські холуї грабіновичі.

 Свого часу в інтернеті широко обговорювались плани Таїсії Повалій  виступити з великим концертом в національному палаці Україна.

Політичний хижак Путін мітить територію рашаміра. (Зліва – його тінь).

 Нажаль в нинішніх реаліях подібні концерти, тури  та гастролі Кремль використовує як мистецькі ДРГ –диверсійно розвідувальні групи. У всіх цих чарівних створінь з солов’їними голосами і курячими мізками одна спільна кремлівська задача: тягти за вуха в Україну путінського Троянського коня, кремлівський дебілізуючий  язик. Сьогодні цей язик переповнений міазмами Руського імперського Міра, як подих туберкульозника паличками Коха. Ним заповнений весь інформаційний теле і радіо простір України, всі проросійські церкви і храми, більшість друкованих видань, але Путіну цього замало. Він хоче розповсюджувати  свій дебілізуючий вірус ще й повітряно-крапельним шляхом через живий контакт наших глядачів з його токсичними скоморохами. За кулісами у кожної такої  Повалій-ки , «на підтанцовці», незримо присутні умовні Петров з Башаровим, а в обозі - побратими Гіві з Моторолою і незмінними зеленими чоловічками в придачу. Якби такий концерт відбувся, то з допомогою солодкоголосого  Таїного ротика Путін прямо в центрі української столиці глумливо справив би свою велику політичну нужду– помітив би своїми фекальними пікселями бажану територію рашаміра. Одним словом, відбулось би чергове: «Дебіли, блядь», чергове національне  приниження.
   Та спроби потрапити на нашу територію дебілоносних кремлівських Сирен не припиняються ні на мить. Декому навіть вдається прорватись через стіну громадського несприйняття та відрази, як тому ж співаку В. Меладзе, чи блогерші О. Мітрошиній, реперу Басті і т.п.  В звичайних умовах від таких поїздок, як мовиться, ні холодно, ні жарко. Але в умовах гібридної війни вони старанно виконують свою складову частину підступної гебешної спецоперації, насичуючи український мовний простір путінським сурогатом руського імперського язика, роблячи своєрідну «оранку на зяб» нашого інформаційного простору. в який потім Соловйов з Кисельовим та Медведчук з Портновим густо засіють інформаційні зерна Руського імперського Міра. Що виростає з цих зерен, свідчать події на Донбасі та в Криму.

 

                  Висновки.

1, Кожне державно організоване суспільство ділиться на дві основні складові частини: влада і народ.
Народ, трудова більшість, що продукує життєво важливі ресурси.
Влада –паразитуюча меншість, що контролює створення та розподіл цих ресурсів.

            

Залізний закон олігархії.

 Взаємини влади та народу і становлять основу суспільного життя кожної конкретної країни, кожного окремого народу. В загальному вигляді ці взаємини представлені на однодоларовій банкноті.
2. Історично ці взаємини складалися за принципом раб-господар, Пан-холоп. Нині - це архаїчні стосунки, відсталі та малопродуктивні. Сучасні взаємини – Громадянин-держслужбовець, і більш гуманні, і більш продуктивні, і більш прогресивні. В успішних країнах Заходу складаються саме такі відносини влади і народу.
3.  «Москва - третій Рим» - люблять наголошувати в Москві, підкреслюючи свою велич і могутність. Нажаль це так не лише по формі, але й по суті. Екзістенційна суть стародавнього Риму – постійні війни по захопленню чужих земель і народів, тобто постійне поповнення поголів’я рабів та розширення власних територій.
4. Москва твердо крокує римським шляхом з перших днів свого заснування,  вогнем і мечем, хрестом і кадилом, здолавши величезний шлях від Коломни до Находки, від Баренцевого до Чорного моря. Постійне поповнення холопської біомаси та розширення своєї ресурсної бази, «збиранням ісконно руських земель», це і є національна ідея Росії- Москви- Кремля.

5.Кремль – це карликовий державний гігант, це сучасний феодальний замок, що тримає в покорі 1/6 частину світу і зазіхає на його решту. За 800 років свого існування він перетворився на величезну казково багату, до зубів озброєну, надзвичайно жорстоку та підступну  Російську імперію, під офіційною назвою Російська федерація, (Раша-федераша), а не офіційною – тюрьма народів.

6. Кремль під зав’язку наповнив свою імперію всіма відомим нині видами винищувальної зброї: холодної, вогнепальної, ядерної, термоядерної, космічної, хімічної, біологічної. Але йому цього замало. Цей політичний хижак перетворює на зброю все, чого торкається його кривава рука: нафту, газ, торгівлю, віру, дружбу, братство, руський язик. Саме руський імперський язик Кремль широко використовує нині як зброю масового враження, так звану семантичну зброю. На відміну від винищувальної, семантична зброя має потужну дебілізуючу дію. Вона впливає на адекватність мислення людини, деформує її свідомість, позбавляє здорового глузду, а в результаті підміняє громадянську поведінку людини -  холопською. Природним щитом, ментальним імунітетом проти цієї зброї, є наша рідна українська  державна мова.
7. Людська мова – це віртуальна копія, портативна модель реального матеріального світу. Це своєрідне магічне дзеркало, в якому цей світ відображається в усій своїй безмежності у просторі і безкінечності у часі Мова – це концентрат, згусток історичного буття і сталого способу життя  кожного народу. Як щорічні кільця на стволі дерева, так і рідна мова залишає  свої  сліди в історичному поступі роду, етносу народу.
Сучасна українська мова – це історично вироблений, національно засвоєний, державно задіяний  програмний код, «материнська плата», програмне забезпечення життєдіяльності нинішнього українського суспільства.
8. Мова – невід’ємний атрибут суверенної держави, наряду з територією, кордонами, владними інституціями та грошовими знаками. Мова – це становий хребет кожної державної нації. Поповнюючи свою колоніальну колекцію черговим підкореним народом, Кремль обов’язково ламає її мовний хребет: Білорусія - свіжий тому наочний приклад. Чукчі, буряти, калмики, татари тощо, все ще користуються своєю рідною етнічною мовою, але тільки на побутовому рівні.  Всі інші суспільно важливі акції, державні закони, розпорядження, накази тощо, видаються виключно імперським руським язиком. До 1991 року українці також були безхребетною нацією. Точніше –хордовою: власна мова існувала на правах Попелюшки. Вирішальне слово було за руським імперським язиком. Всі лакеї великоруського імперського міра намагаються і надалі бачити Україну безхребетною малоросійською провінцією Кремля.
9. В Англії немає постійних друзів. В Англії є лиш постійні національні інтереси. Слідом за Англією ці слова можуть повторити Франція, Німеччина, Італія, Польща, Чехія, Фінляндія, Росія, а з 1991 року і Україна. Усі ці країни самостійно формують, реалізують та всемірно захищають державні інтереси своєї нації. А які національні інтереси захищають сьогодні на Донбасі якути з бурятами та калмики з башкирами? Ті ж самі, що свого часу захищали українці в Афганістані - інтереси Кремля.
10. Дебілізуючі можливості руського імперського язика не мають меж, не знають кордонів, не відають честі, гідності та совісті. (Згадаймо хоча би, як Кремль захоплював Празький аеропорт в 1968 році). Путін цинічно заявляє, що України та українців не існує в природі, пихато стверджує, що Російська імперія панує всюди, де звучить руський імперський язик, чи хоча би лунає  багатоповерховий руський мат. Відтак, кожен окремий малорос, тобто руськоязичний українець, являє собою піксель Путіна і несе в собі частинку Кремля-Москви-Росії на теренах нашої молодої держави.
11.  Дебілізуюча дія руського імперського язика відточена віками і закарбована незліченими деформованими мізками. Саме засобами руського імперського язика близько 100 років поспіль радянське ГУЛАГівське пекло подавалось всьому світу як земний комуністичний рай, як світле майбутнє всього прогресивного людства. Багато хто й понині страждає цими важкими  галюцінаціями. Саме руським імперським язиком нинішня Донецько-Луганська Резервація, ДЛР, подається всьому світу, як форпост боротьби з українською фашистською хунтою. Та найгірше те, що більшість населення ДЛР із затятістю релігійних фанатів св’ято вірить у свою високу дебільну місію і зі зброєю в руках сліпо крокує шляхом Гіві-Мотороли, тупо намагаючись поширити рамки своєї резервації на терени всієї України. Більше того, по всій території України, навіть в Києві та ВРУ є їхні активні, глибокодебілізовані послідовники, різні Дубінські з Бужанськими, Сивохи з Медведчуками, Бондаренки з Єгоровими та численні шарікови з грабіновичами.
    Свіжим прикладом деструктивної дії на теренах України путінського дебілізуючого руського великоімперського язика стали вибори до наших місцевих органів влади. Особливо показовими вони були в Харкові. Тут місцеві холопи-малороси, немов кота в мішку, тупо вибрали на посаду міського голови махрового кримінального авторитета доходягу Гепу. Цей моральний виродок, фізична потвора, жадібний шахрай за роки свого володарювання містом помножив на нуль здоровий глузд, людську гідність, а, відтак, і адекватність поведінки сотень тисяч харківчан. Сумно було дивитись, як тисячі розумних, успішних, навіть талановитих людей замість того, щоби плюнути в бік огидного мафіозі…несли на його могилу живі квіти. Сталінський (ГУЛАГ-івський), різновид стокгольмського  синдрому, проявився на 30-му році незалежності в своїй харківській реінкарнації. Особливо важко вражає він малоросійське провінційне населення. Лиш стійкі до його впливу громадяни влаштували на кладовищі яскравий святковий феєрверк, чим і продемонстрували Україні здорову репутацію міста: є, мов, ще сухий порох в порохівницях слобожанської столиці.
12. Руський імперський язик (РІЯ)  – це потужна віртуальна зброя з неймовірно сильним дебілізуючим ефектом, це інформаційно-культурний меч, яким Кремль вражає свідомість своїх жертв. Українська мова являє собою природній щит, імунну систему нашого суспільства та держави, великий бар’єрний риф на шляху деструктивного інформаційного впливу. Це захисний фільтр, що  маркує вхідну інформацію за ознакою свій-чужий і максимально критично відноситься до всього чужого, ворожого, шкідливого. Активною діючою речовиною української державної мови є наш національний здоровий глузд, тобто здатність називати речі своїми іменами, спроможність оцінювати відповідність слів і діла, дотримуватись правил елементарної людської логіки, розуміти існуючі причино-наслідкові зв’язки і т. д.
 13. Першочергова мета  РІЯ - знищити природний захисний бар’єр українського народу, нашу рідну державну мову, витіснити її з широкого інформаційного простору та побутового вжитку, подавити вроджений суспільний імунітет-здоровий глузд та штучно формувати Синдром мовного імунодефіциту – СМІД. Реальними носіями інформаційного СМІДу в Україні виступають як великоросійські імперські Меладзе з Пугачовою, так і малоросійські провінційні Повалій з Ротару, а також різноманітні примітивні кролики з кастрованими совістю та людською гідністю. Їх надихають з Москви професійні україноненависники Кісєльов із Соловйовим та підтримують на місцях підступний Пальчевський з тупуватим Чорноволом-молодшим. А ще різні Сивохи з Усиками, 95-ті ебонітові квартальщики з раша дизельними шоу і, нажаль, значна частина разумково обмеженого контингенту ВРУ.
14. Щоби уявити собі надзвичайну потужність та безмежні дебілізуючі можливості кремлівської семантичної зброї, варто пригадати гіпнотичні сеанси А. Кашпіровського. На очах у мільйонів глядачів він буквально кількома словами перетворював звичайну людину в свою покірну маріонетку, змушуючи її робити такі речі, які з власної волі вона б ніколи не зробила. Аналогічним чином діють і Соловйов з Кисельовим, та медведчуки-грабіновичі. І хоча їхній дебілізуючий влив розтягнутий у часі, зате він значно розширений у просторі і охоплює мільйони й мільйони своїх жертв.
15. Першочерговими жертвами кремлівських дебілізаторів стають русько язичні українці - малороси. Засобами НЛП технологій у них формується тісний взаємозв’язок з кремлівськими маніпуляторами, щось на зразок з гіпнотичним раппОртом Кашперовського. Люди налаштовуються з ними ніби то на одну радіо хвилю чи інтернет браузер. При цьому у них різко знижується рівень критичності до вхідної інформації, кудись зникає здоровий глузд і вся маячня про розіп’ятих хлопчиків, про снігурів, рабів, фашистів, страшних укропів та кривавих жидобандерівців сприймається за чисту монету. В результаті, нормальні Громадяни України перетворюються на пришелепкуватих малоросів, Холопів Кремля,  що з автоматами в руках створюють провінційну ДЛР – український анклав руського імперського міра. При цьому імперсько-колоніальний руський язик перетворюється для них в таку ж безумовну суперцінність, як наркотик для наркомана чи алкоголь для алкоголіка. Одночасно державна наша мова, кожне українське слово в їхніх очах, виглядають як  абсолютне Зло, за яке головний пропагандон ДЛР О. Дмитрієвський пропонує заливати в рот  розплавлений свинець, а підлеглі Гіві з Моторолою рубали полоненим руки та розпорювали животи.
16. Росія –кремлівська імперія. Імперія ж немислима без колоній, як риба без води, як дим без вогню, як грім без блискавки. Головна турбота імперії –надійно утримувати наявні колонії в своєму політичному гаремі та постійно поповнювати їхню колекцію новими екземплярами. В колоніальній політиці Кремля наряду з мечем, вогнем та кадилом на повну потужність задіяний дебілізуючий імперський язик. Як електричний струм наводить магнітне поле довкола провідника, так руський імперський язик наводить в головах довколишніх аборигенів колоніально- провінційну ментальність. На теренах України він послідовно та наполегливо формує у людей почуття меншовартості, другорядності, непевності, неповноцінності, залежності від старшого брата, тобто опускає внутрішній психологічний статус  Громадянина власної держави до рівня Холопа малоросійсткої провінції Кремля, перетворює мужнього волелюбного українця в покірного безхребетного малороса, в піксель Путіна.
17. З тими Громадянами, хто чинить спротив імперській експансії, хто не стає в позу Ані Лорак, не скаче, як кастровані Кролики, не напивається до всцикачки, як гнида Сивоха, імперія веде нещадну боротьбу. Їх знищують фізично, гноблять морально, шельмують словесно, тобто створюють з народних героїв образи підступних ворогів-злочинців. І. Мазепа, С. Петлюра. С. Бандера, Д. Ярош, П. Порошенко і багато інших українських патріотів - конкретні  тому приклади. В противагу їм Кремль формує свій образ героїчного захисника імперії - холуя-інтернаціоналіста, людини з  кастрованими національними почуттями, позбавленого честі, гідності та совісті.
 

 

 Релігійні та національні кастрати. Зліва жертви дебілізуючої пропаганди Кіндрата Селіванова, а справа: Леніна-Сталіна-Путіна.

18. В публічний пропагандистський простір Кремль виводить двох символічних антиподів: жорстокого бандита Націоналіста та героїчного лицаря Інтернаціоналіста, своєрідних Пересвєта з Челубеєм. В Радянській Росії існувала величезна армія штучно сформованих, професійно підготовлених, ідеологічно дебілізованих  (як гей-хлопчики в Таїланді) націонал кастратів-інтернаціоналістів – відомих світу, як комуністи-ленінці: людей з викривленими на кремлівський манер уявленнями про честь, доблесть і геройство. Їхні клони були розповсюджені по всій Земній кулі, на кожному материку, в кожній країні світу. Тривалий час існував навіть сумнозвісний Комінтерн, тобто Всесвітнє об’єднання  кремлівських холуїв – націоналкастратів-ленінців, політичний аналог релігійних кастратів-селіваніців.
   19. Люта ненависть Кремля до націоналістів (не тільки українських) витікає з його імперської суті. Люди – суспільно організовані створіння. Мінімальна людська спільнота – сім’я, родичі, родина. Саме в них закладаються в душу малюка базові суспільнозначимі знання та навичка. Тут же формуються і основні людські емоції та почуття: материнської любові, батьківської турботи, родинного піклування, тепла і затишку, відчуття надійного власного життєвого простору. Саме в родинному колі в свідомості малюка формуються такі рамкові поняття як: ми-вони, наші-ваші, свої-чужі. З роками конкретне наповнення цих термінів суттєво розширюється. Підсвідомо  свої –це люди, що проживають в межах спільних державних кордонів, розмовляють  однією мовою, розвивають, та захищають спільний життєвий простір, поділяють спільні культурні та історичні,  тобто, національні  цінності. Сім’я  - мала родина, нація - родина велика. Це саме ті рамки, в межах яких зберігається внутрішнє відчуття – свої, ми, наші. А за їхніми межами уже знаходяться чужі, вони, їхні. Так от, націоналісти – це еталонні носії, живі обереги і безкомпромісні захисники національних меж, державних кордонів та історично-культурних цінностей свого народу, своєї великої родини - Батьківщини. Націоналісти, це-Патріоти з великої букви. Золотий фонд кожної нації, і України в тому числі. Саме вони ставали найбільшою кісткою в горлі імперської пащі, при кожній її спробі проковтнути наш народ.
  Щоби проникнути в наш національно-сімейний простір, Кремль називає себе кращим другом, старшим братом, рідним братом українців, а приспавши нашу пильність веде себе, як вовк в овечій шкурі. Крим, Донбас, Азовське море – реальні наслідки такого братерства.
 20. В Україні персональний, індивідуальний родинний спадок, що дістається сину від батька, називається бАтьківщиною: хата, сарай, криниця, льох, ставок і млинок, і вишневий садок разом з хрущами, що гудуть над ними. Спільний спадок, що передається всім громадянам України з покоління в покоління називається Батьківщиною: земля в межах державних кордонів з її недрами, ліси, поля, озера, ріки, гори з усім сущим на їх теренах.
  Батьківщина – це великий національний корабель, своєрідний державний Ковчег, на якому всі сім’ї, всі родини, всі громадяни, все суспільство, з року в рік, з покоління в покоління, мандрують в геополітичному часі і просторі. Тут кожен знаходиться у себе вдома, тут кожен –свій серед своїх, тут всіх єднає в одне ціле «чуття єдиної родини», національне почуття, тобто націоналізм, він же патріотизм. Під час нещодавніх трансляції матчів  національної збірної по футболу кожен громадянин України реально відчув на собі,  що воно таке те, здавалось би абстрактне, національне почуття.
 Нажаль, в сім’ї не без виродка. Трапляються в ній і мати зозуля, і батько алкаш, і син наркоман, і дочка проститутка.
  Аналогічно і в сім’ї великій, в нації, є і зрадники, і перевертні, і продажні душі і т. п. відщепенці. Те, що для Батьківщини втрата, для Кремля –знахідка. Саме таких денаціоналізованих покидьків, як Шарій, Медведчук чи Бужанський з Дубінським  залюбки підбирає російська імперія, бере їх під свою опіку, підтримує морально і матеріально та використовує в якості палок для вставляння в колеса нашої державної машини.
21. Підсумовуючи все вищесказане, стає зрозумілим кожному, навіть частково здебілізованому, українцю-малоросу, що руський імперсько-колоніальний (путінський дебілізуючий) язик в Україні, це все одно, що кропива в огороді, амброзія на подвір’ї чи чоловічий дітородний орган під спідницею у Ганни Герман. До речі, про Гниду Герман: це той особливий випадок, коли в людини не просто кастровані природні національні почуття, в неї повністю ампутована національна українська душа. Як жінка з видаленою маткою не здатна дати світу навіть викидня, так і ця вишукано україномовна істота не спроможна принести Україні нічого іншого, окрім проблем та неприємностей. Коли вона говорить, у мене складається враження, що в неї пряма кишка виведена назовні через  ротову порожнину. Не даремно ж її  в народі зовуть Гадя Герман.
22. І так, руський імперсько-колоніальний язик в Україні потрібний тільки Кремлю. Останкінські алхіміки готують на його основі всілякі інформаційно-опіумні  препарати і щедро поставляють їх до нашого інформаційного столу. Турбота Кремля про руськоговорящих малоросів в Україні аналогічна турботі про своїх клієнтів наркоторгівців, контрабандних експортерів  тютюну чи горілки на наші терени. Захист Путіним  свого дебілізуючого язика в Україні, виглядає, як претензії наркоторговців на право вільно робити свої закладки на нашому подвір’ї.
23. А навіщо нам, українцям, руський імперський  (путінський дебілізуючий)  язик?  Для спілкування та інформаційно-культурного використання у нас є своя власна державна мова. Для міждержавного і міжнародного спілкування є мова англійська. Це мова світова, глобальна, універсальна, мова науки, культури, подорожей і туризму. Руський імперський язик – регіональний, він придатний, хіба що, для спілкування пенсіонерів колишнього СРСР та малоросів сучасної України. Користі від нього, як з козла молока, а шкоди – не міряно. Молоді люди з колишніх, так званих союзних республік, ще в школі добре вивчають англійську мову і руський язик їм до лампочки. Що реально дає він державі Україні? Окрім СМІДу, ні-чо-гі-сі-нь-ко!
24. Нажаль, цього до сих пір не розуміють дуже  багато українців взагалі і наших медійних осіб зокрема: артистів, спортсменів, політиків, науковців, блогерів, тощо. Саме тому вони свідомо, а частіше, несвідомо, стають розповсюджувачами кремлівського дебілізуючого вірусу в нашому державному інформаційно-культурному просторі. І якщо пересічні українці передають цей вірус лиш в межах своїх індивідуальних контактів, то знамениті особистості розносять його на відстані, прямо пропорційні їх власній популярності.
 Взагалі-то, руський язик, як інструмент людської соціалізації-комунікації сам по собі ніякої загрози не несе. Вся проблема в конкретному контенті, яким він наповнюється можновладцями. Якщо порівняти мови різних народів з їхніми національними інструментами, то на російській балалайці, українській бандурі, італійській скрипці, німецькому баяні, французькому акордеоні можна зіграти любу відому всім мелодію. Але реальний репертуар цих інструментів носить свій яскраво виражений національний колорит. Російській балалайці національний колорит створюють такі шедеври, як: «…тру-ля-ля, тру-ля-ля», «Наш отвєт НАТО», «Дядя Вова, ми с тобой!» і т. п. раша шлягери. Так от, особливий колорит сучасному контенту руського імперського язика придає вірус путінського імперського дебілізму. 
Великоросійський імперський язик перетинаючи кордон Української суверенної держави трансформується в малоросійський провінційний язик, точніше, в малоросійське провінційне нарєчіє великоросійського імперського язика. «Язик рабов-язик господ» перетворюється на «язик панів-язик холопів». Какая разніца між ними? Очевидна.

 

(Відкрити подвійним кліком.)
Відносно Зеленського, то це зайве нагадування того, що : «Народжений лизати- не здатен керувати!».
 Що стосується Авакова, Терехова, Філатова і т. п. «державних діячів», то тут справа дещо складніша. Річ у тім, що в сучасній українській державі кожен держслужбовець зобов’язаний спілкуватись з громадянами виключно  державною мовою, тобто, як «громадянин з громадянином». Послуговуючись малоросійським провінційним язиком держслужбовець, свідомо чи підсвідомо, виставляє себе в ролі малоросійського провінційного чиновника-держиморди і переводить процес комунікації з горизонтальної у вертикальну площину, тобто в площину відносин «Пан - Холоп».

Держиморді це приємно, Холопам –«какая разніца», а для Громадянина – принизливо та образливо. Це рівнозначно тому, що на персональному рівні, замість шанобливого Василь Іванович, Петро Дмитрович, Марія Павлівна чи Галина Вікторівна до вас звертаються зневажливо: Васька, Петька, Манька, Галька і т. п. Тобто своєю поведінкою чиновник-держиморда опускає нашу Громадянську гідність до Холопсько-провінційного рівня. Цю тимчасову проблему допоможуть частково вирішити волонтери-перекладачі з малоросійського провінційно-холопського язика на державну громадянську мову, про яких ітиметься далі.
 А тут варто сказати кілька слів про сучасний Харків. Річ у тім, що нині тут готуються позачергові вибори в крісло мера. Тривалий час в цьому кріслі  сидів махровий уголовник Гепа (сучасна реінкарнація мішки Япончика). Найближчими корешами у нього були шістка Допа і шнирь Тєрьоха. Між ними можна провести умовну аналогію зі Сталіном, Хрущовим і Берією.

 Якщо Берія-Допа давно вже встиг показати себе як холуйсько-холопську підстилку Путіна, то Хрущов-Тєрьоха все ще залишається для українців сірою політичною конячкою. Оскільки передвиборча ситуація вимагає неабиякої публічної активності, а у вчорашнього шниря  тут ні пусто, ні густо, то він і крутить стару заїжджену платівку язик-мова: знову подав до суду позов про руський язик, як харківський регіональний. Державним адвокатам, які вестимуть цю справу, потрібно поставити в даному питанні остаточну крапку, та таку жирну, щоби надалі  й іншим «неповадно стало», Авакову в тому числі. Річ у тім, що ніякої руської мови в природі не існує. Є руський імперський язик і є українська державна мова. А те про що теревенить Тєрьоха, в побуті називається малоросійський провінційний язик, тобто «ні се, ні те».  Якщо скористатись термінологією луганського козака Володимира Даля, то повна назва його буде звучати так: «малоросійське провінційне нарєчіє великоросійського імперського язика, харківський діалект». Різниця між оригіналом і дублікатом,  як між чистими діамантами і скляними підробками, як між справжнім і циганським золотом, як між французьким кон’яком і бояришниковим шмурдяком, тобто, як між великоросійським паном і малоросійським холопом. Агов, Аваков, ще раз повторюю для особливо важко постраждалих від дебілізуючої дії путінської семантичної зброї: все, що ви наївно називаєте українською слобожанською мовою, є всього-навсього харківським діалектом малоросійського провінційного нарєчія великоросійського імперського язика. Є ще одеський, дніпровський, донецький діалекти... З єдино реальним продуктом такої мовно-діалектної російсько-української культури ви самі мали справу в 2014     
 

Реальне надбання російсько-язичної культури в Україні - сухий остаток.
 

25-й кадр. Ефект метелика. «Народжений плазувати не зможе літати» - закон природи. Але в цьому законі є важливе виключення - ефект метелика. Кожна повзуча тварь на ймення гусінь, що вдосталь їсть, обачно поводиться і вміло окуклюється, згодом стає красивим, барвистим, вільно літаючим метеликом. Чом не прототип райського життя людини? Хоча не всі плазуючі істоти злітають у повітря, але потенційні можливості є у кожної. Життя пересічної людини частково нагадує гусінь: кожен при народженні має потенційні можливості і високо злетіти, і яскраво прожити і добре влаштувати своїх дітей лялечок. Кожен має, та не кожен може.
 

Більшість проплазує все своє сіре життя в якості покірного холопа, слухняного втілювача чужих забаганок, навіть не здогадуючись про власні потенційні можливості.  Існуюча архаїчна система влади влаштована так, щоби не допустити масового фазового перетворення повзучого холопа у вільно літаючого громадянина. Всю свою холопську гусінь: рабів, кріпаків, колгоспників, бюджетників, найманців... влада уміло використовує, як джерело коштовних шовкових ниток власних статків і  цупких мотузків-налигачів для самих холопів-плазунів. Чисельність вільно літаючих громадян метеликів в різні часи і в різних суспільствах жорстко регламентувалась, А тим, кому вдавалось вилетіти поза регламентні рамки,  підрізали крильця. Комусь, більше, комусь менше, але злітати вище Голови не дозволялось нікому. Зухвальців позбавляли крил, а нерідко й голови. Свіжі тому приклади: Політковська, Німцов, Навальний, Чорновіл, Гонгадзе.

         

Золота пропорція демократії.

                   

                    Пропозиції.

 1. Для перемоги Української держави в гібридній війні з Російською імперією потрібно терміново відкривати Другий український інформаційно-культурний фронт.
   Другий фронт – новий Майдан, незламний Майдан, вічний Майдан з його душею, волею і розумом. Зі штабом в Українському домі. З його символікою, планами й задачами. Майдан, як сучасна реінкарнація Запорізької Січі, як живе втілення споконвічної української мрії про свою власну, вільну та заможну державу. Майдан жив! Майдан Живе! Майдан буде жити, допоки житиме Україна! Це має бачити, відчувати і розуміти кожен патріот України, кожен свідомий її громадянин, кожен пересічний українець. І ніяким пройдисвітам, клоунам, та баригам його не здолати.

На Донбасі наші воїни ціною власного життя захищають український територіальний простір від кремлівських посягань. Нажаль культурно-інформаційний простір України залишається прохідним двором для всієї антиукраїнської нечисті. В середовищі українських патріотичних інтелектуалів панує суцільна махновщина. З кожної телевізійної та інтернетної підворітні  на зелений владний караван шавкають та моськають численні, але розрізнені медійні вовкодави. А караван, тим часом, все далі і далі відхиляється від стратегічного українського державотворчого курсу. Московські холуї та київські гниди настирно тягнуть його віжки до кремлівського стійла..
   Для надійного захисту свого культурно- інформаційного простору потрібно негайно об’єднати всі патріотичні інтелектуальні сили України в єдиний потужний Другий український фронт, створити центральний штаб фронту та скоординувати спільні дії патріотів в рамках всього суспільства. Перш за все, нашим елітним інтелектуалам потрібно дати чітку відповідь на поставлене ще Кучмою питання: «Що ми будуємо?» Аргументовано, зрозуміло і переконливо пояснити cуспільству, навіщо нам, кожному українському громадянину, кожному селу і місту потрібна  своя власна суверенна держава. Чому нам і нашим дітям та онукам краще бути у співтоваристві рівноправних суверенних європейських держав: Італії, Франції, Голандії, Польщі, Чехії, Фінляндії, тощо, аніж знову понуро стояти військовим табором в кремлівській сім’ї братніх народів: чукчів, бурятів, калмиків, білорусів, абхазів і т. п. братії та тупо молитись на чергового самодержавного самодура.
  Переконливо пояснити всім і кожному, що наші українські проблеми ми маємо вирішувати самі, власними  силами, у власній хаті, в своєму рідному селі, місті, в своєму сивочолому Києві. Москва наші проблеми  за нас вирішувати не буде. Москва вирішує свої власні проблеми, причому, дуже любить це робити чужим горбом і чужим коштом.  Одним словом, нинішньому українському суспільству потрібно, нарешті, скласти чітку, ясну і зрозумілу Програму побудови власної суверенної української держави та запропонувати проголосувати її в парламенті, а можливо, навіть, винести на всенародний референдум. Ця Програма має стати тим робочим цивілізаційним проектом за право реалізації якого і будуть змагатись на кожних наступних парламентських та президентських виборах, в якості будівничих підрядчиків, різні політичні партії та громадські рухи.
    Штаб Другого українського  фронту має чітко означити свою  тверду громадянську позицію: він активно відстоюватиме інтереси української держави, всіляко сприятиме добробуту громадян та єдності всього нашого суспільства. Відношення з владою: ділові, конструктивні і взаємодоповнюючі. Ніякої конфронтації з президентом Зеленським . Його обрали на чесних, прозорих та гостро конкурентних виборах. Та й до особистості  нового гетьмана претензій особливих  не існує. Хто міг би сьогодні бути значно кращим на його місці?  
- П. Порошенко? Нажаль, він не виправдав сподівань суспільства, не виконав головних завдань Майдану. Все, що міг корисного зробити для України, він уже зробив. Шана йому і повага за це. Другий термін був би для нього та України тупцюванням на місці, як свого часу у Л. Кучми.
 - Ю. Тимошенко? Це ослаблений варіант П. Порошенка. Інвалідний візок пустив під укіс всю її подальшу політичну кар’єру.
 - А. Гриценко? Не певен. Світовий досвід показує: щоб не будували військові, в результаті виявляється казармою.
 - Про І. Смєшка та В. Наливайченка і  говорити  боязно. Адже всі вихованці радянської школи КДБ апріорі налаштовані на створення ГУЛАГу. Путін живий тому приклад.
 - Президента Ляшка всерйоз обговорювати не серйозно: в його вилах - його суть. А про решту списку й сказати особливо нічого. Так що свої законні 5 президентських  років Зеленський має пропахати від дзвінка до дзвінка разом зі своїм зеленим парламентом. Говорити про дострокові вибори, про чергову заміну шила на мило, можуть або політичні дебілоїди, або путінські провокатори. Кого б ми не обрали на нових президентських виборах, протести невдоволення все одно постійно виникатимуть на вулицях та майданах України. Це наша національна карма і нам потрібно навчитись гідно з нею жити.

 

Цікава політична траекторія  української президентської булави. Спочатку вона була в руках компартійної номенклатури, у Кравчука й Кучми. Потім потрапила до рук романтичного патріота Ющенка. Від нього перейшла до вузьколобого рецидивіста Януковича. Далі попала до хапкого бариги Порошенка. Всі ці гетьмани, такі різні зовні, дуже близькі по суті: вони вихідці з новоспеченого панівного, точніше, паразитуючого, прошарку нашого суспільства. Але волелюбній українській душі набридло весь час терпіти над собою скоробагатьків Панів-кровосісів, тож в 2019 році вона обрала собі в очільники Слугу - слугу народу. Слуга дійсно виявився дуже яскравим представником того прошарку суспільства, до якого входять  слуги, прислуга, обслуга, одним словом, лакеї. Цей віртуозний майстер хі-хі, ха-ха ефектів, балаганний аферист з криворізької підворітні: Шельменко денщик, Хлєстаков, Остап Бендер, Голохвастов та Дон Кіхот в одному флаконі, «лєгко сдєлал» всіх своїх конкурентів. Тож якщо за одно, він так же «лєгко сдєлаєт» і всіх своїх виборців, то цю президентську каденцію Україна має шанс прожити, якщо й не заможніше, то явно веселіше.
   Щоби не затьмарювати свого веселого життя нам слід дотримуватись елементарних правил суспільної поведінки, зокрема, необхідно припинити принизливу, огульно-образливу критику президента. Президент, будь він хоч кривий, глухий, горбатий, це все одно символ нашої держави - живий символ, і відноситись до нього потрібно поважно та шанобливо, а не як Усик та Аваков до української мови. Тобто, Зеленський на всю його каденцію має залишатися для нас своєрідною Священною коровою. Якщо навіть і не коровою, а бичком, то все одно  Священним. Тож  уклінно звертаюсь до всієї патріотичної української опозиції взагалі і персонально зокрема, до: І. Фаріон, С. Хмари, С. Домбровського, С. Пояркова: «Критикуючи дії президента, припиніть, будь ласка,  ображати та принижувати його особисто. Поливаючи брудом Зеленського ви, одночасно ллєте бальзам на душу Путіну, а відтак, заслуговуєте на відповідні лаври від Лаврова.»
  У кремлівському реалітішоу із В. Зеленським у головній ролі, І. Фаріон  відведена роль Язикатої Феськи, а С. Пояркову - Дуремара. Нажаль ці ролі наші поважні актори виконують занадто талановито. Тож на одне з перших засідань Штабу фронту слід буде запросити цих  вельмишановних осіб і переконливо попросити їх не робити більше дурниць, а заодно і спільно вирішити, куди краще направити їхні таланти та енергію, щоби приносити максимальну користь українській державі та суспільству. Певен, що вони дослухаються доводів здорового глузду. Ну не дебіли ж вони врешті решт. Як на мене, то гідним об’єктом для прикладання їхніх гостроязиких талантів мали б би стати гастрольні тури по Україні В. Меладзе, крим нашиста Басти і їм подібних істот. У нас є всі можливості, щоби розрекламувати ці вояжі таким чином, аби у Меладзе і йому подібних путінських гастролерів назавжди відпало бажання появлятись на українській сцені, а в глядачів зовсім зникло бажання їх слухати.
 Ще кілька слів до І. Фаріон та С. Домбровського. Пані Фаріон, перестаньте, будь ласка, ображати руськоязичних українців, викиньте лайливі слова баби Параски та баби Палажки зі свого професорського лексикону. Особисто вас вони не прикрашають, а державницькій справі тільки заважають.
 Що до С. Домбровського, то я попросив би його не зловживати свободою слова і не переступати червону лінію між жорсткою критикою і брудними  образами. За базар потрібно відповідати. Як саме? Для цього варто лиш стати перед дзеркалом і озвучити свій сумнозвісний відеоролик, замінивши в ньому всі слова Зеленський на Домбровський. Те що від дзеркала залишаться одні друзки, сумніватись не доводиться. Питання лиш на якій хвилині це станеться?
 І ще одне, щоби  висувати круті пред’яви Зеленському слід самому мати якісь вагомі справи у власному доробку. Якщо з такими не густо, то хоча би зробити гідний громадянський вчинок: як популярній медійній особистості перейти на спілкування державною мовою. На 30-му році будівництва спільної української держави  зав’язати зі своїм малоросійським провінційно-колоніальним минулим так же рішуче, як із колишньою наркотичною залежністю та зажити сучасним державницьким сьогоденням. Українська мова нині, це той цементуючий субстрат, на якому  мурується наш спільний дім, наша власна українська хата, тобто наша самостійна суверенна держава. Путінський дебілізуючий язик, це зайва порція сміття-глини в цьому субстраті. І чим його більше, тим більша вірогідність опинитись в шкурі Криму, Донецька чи Луганська. Іншими словами, імперсько-колоніальний язик, це той орган, яким Путін сношає мізки всіх українців. Більшій частині українських громадян набридло жити з цим органом у своєму роті. Але немало й тих малоросів, кому він до вподоби. Вони бачать Україну не як  самохідну яхту в сучасному геополітичному часі і просторі, а  як ще одну заіржавілу баржу в фарватері Кремля, що разом з чувашами, бурятами,  башкирами та чукчами пливе туди, куди в голову збреде черговому самодержавному самодуру, тобто  невідомо куди і невідомо навіщо.
  Стосовно Верховної Ради, то і на неї наїзжати особливо не варто. Сьогодні кількість всіляких дебілоїдів, пришелепкуватих та відвертих україноненависників у ній значно менша, ніж в попередніх скликаннях. В сім’ї, звичайно, не без виродків, але їх концентрація на квадратний метр

 

 сесійної зали помітно нижча, ніж при Януковичі.
  Як на мене, то сексуальна стурбованість зеленої Чупакабри виглядає куди більш природною, ніж стурбована ломка цієї біло-голубої істоти..
 

Чоловіка чисто по людському зрозуміти можна: хто ж йому з такою аватаркою безкоштовно симпатизуватиме. Тож і доводиться телефонувати в жіноче бюро платних сексуальних послуг. Слава Богу хоч не до клубу друзів  Борі Моісеєва. 
  -В структурі штабу Другого українського фронту мають бути створені різні функціональні підрозділи, які забезпечать як ефективну симетричну відповідь кремлівській агресії, так і успішну роботу по вирішенню нагальних внутрішніх проблем.  Про задачі першого такого супер елітного підрозділу я коротко сказав вище: це рафіновані інтелектуали, архітектори нашої державності, що складуть чітку Програму, візію, стратегію розвитку країни на подальшу її перспективу (Об’ємом  7+/- 2 аркуші А-4). За їхніми кресленнями та розрахунками і буде  в подальшому  зводитись українська держава, незалежно від імен майбутніх президентів, та партійного складу парламентів.
  До складу штабу Другого фронту мають добровільно увійти як очільники впливових  державницьких партій та рухів, так і відомі АТОвці, представники ББУ, волонтери, авторитетні блогери, тощо. Всі ті, хто виходить сьогодні на стихійні політичні мітинги, демонстрації та пікети мають від тепер діяти дисципліновано та спільно-узгоджено, щоби не зашкодити інтересам держави та суспільства. Вуличній анархії потрібно покласти край. Путінські плани розхитати, розсварити наше суспільство залишимо Кремлю. А нам своє робить.
  Взаємодія Штабу фронту з Президентом має відбуватись по схемі: Пропозиція-Прохання-Громадські слухання-Вимога. На живому прикладі це буде виглядати так.
1.Командуючий Другим українським фронтом подає Президенту письмову Пропозицію: «Пропоную звільнити з займаної посади, п. Бабіча в зв’язку з тим, що свого часу він заплямував своє ім’я співпрацею з експрезидентом Януковичем, та зажив у народу  недоброї  слави «Адвоката Диявола». Відтак справедливість та доброчесність всіх його подальших посадових дій будуть визивати недовіру та підозру в суспільстві, що кидатиме тінь як на ДБР, так і на всю судову систему взагалі, і на самого Президента зокрема.»

Підпис_______
Дата_________
Кругла печатка.

2.Якщо Президент проігнорує Пропозицію, тоді Командуючий через тиждень надсилає йому Прохання, такого ж змісту, але більш розлоге та аргументоване.

3. Ще через тиждень марних очікувань позитивної відповіді, Командуючий передає ці матеріали на Громадські слухання. Їх організовують та проводять кращі представники української інтелектуальної еліти - студенти Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка з широким залученням ЗМІ та  громадських активістів. На них представники Штабу фронту з одного боку та п. Бабіч і його протеже з іншого, викладають суть справи, свої факти, доводи та аргументи. Студенти слухають, ставлять запитання, обговорюють, а на завершення виносять свій вердикт - дають оцінку відповідності п. Бабіча його нинішній посаді. Оцінка має бути не лише справедливою, але й символічною. Я, наприклад, бачу її у вигляді одного з трьох варіантів:

   

-Першим варіантом студенти підтримують посадовця та благославляють його на подальшу плідну працю.
-Другим - висловлють недовіру, кажуть: «Ганьба, геть»,  тобто показують посадовцю жовту (свинячу) карточку. Далі право Президента, або ж замінити  Свинопаса, або ж продовжувати співпрацювати з ним і надалі, але…
4. Якщо через півроку посадовець знову отримає таку ж оцінку, то за його звільнення буде вже голосувати-вимагати  вулиця: пікети, забастовки, демонстрації, до Майдану включно, де вже самому президенту  виписиватимуть умовний квиток до Ростова.
-Третій варіант вказує на те, що посадовець має малоросійську, тобто, антидержавну політичну орієнтацію і потребує не лише негайного звільнення, але й пильної уваги з боку СБУ та прокуратури. В разі владного ігнору також наступає варінт № 4.
  Результати громадськи слухань представляти у вигляді підсумкового документа в електронному та паперовому варіанті. Останній – розміроом формату А-4, з фото президента з лівої столони та його протеже – з правої.

 Далі - основний перпелік державних заслуг державного службовця, а внизу одна з трьох печаток. Вразі 2-го та 3-го варіантів - оцінки роздруковують на принтерах та масово поширюють у велелюднихї місцях. По можливості -поставити навіть кілька бігбордів. Країна має знати імена своїх та президентських «слуг», що будують нам світле малоросійське майбутнє.
   Наскільки я відчуваю суспільні настрої, то негайної процедури Громадських слухань потребують пп. А.Портнов, С. Сивоха, Н. Королевська, О. Курдинович, С.Шкарлет, О. Татаров, В.Кицюк, С.Гриневецький, О.Арестович, та цілий ряд інших одіозних особистостей. Було б доцільно також провести Громадські слухання і  по посаді очільниці Держкіно. Запросити Марину Кудерчук та Юлію Сінькевич, поговрити, послухати, подивитись, і зробити зважений висновок, хто з них дійсно заслуговує на Козака, а хто – на Свинопаса.
А ще варто буде запросити на Громадські слухання професора Більченко Є, суддю Х???, що перейменував проспект С. Бандери на Московський, та й самому Зеленському в звязку з дворічним президентським терміномном не завадило би скласти іспит перед прогресивною громадськістю України на предмет своєї професійної, політичної та державницької зрілості.
  Зрозуміло, що не всі з радістю приймуть запрошення на Громадські слухання. Дехто може просто проігнорувати їх. Це законне право кожного . Ніхто ж не тягтиме їх за вуха, як Зеленський Порошенка до ДБР. В такому разі слухання будуть заочними, а інтереси відповідача представлятиме, наприклад, Сергій Поярков.
  Окремі громадські слухання варто проводити, так би мовити, на свіжому повітрі. Я маю на увазі записи плівок Гео Лероса і їм подібних. Робити це слід в тандемі з юридичним відділом штабу Другого фронту. Спочатку провести технічну експертизу записів на автентичність, потім налаштувати хорошу акустику, а опісля цього з великою групою підтримки стати біля Офісу Генерального прокурора. Записи транслювати через потужний гучномовець і супроводжувати їх окремі фрагменти юридичними коментарями: яка стаття кримінального кодексу порушена, на яке покарання вона тягне, на  скільки років, які процесуальні дії мають бути з боку прокура. і т.д. Якщо прокурор не почує, слухання варто повторити під Офісом Президента України, біля Верховної Ради, ну а найвищою інстанцією буде вже його величність - Майдан Незалежності.
  Один із  підрозділів штабу Другого українського фронту має організувати потужний, адекватний та ефективний спротив кремлівській імперсько-колоніальній язиковій експансії. Путінський дебілізуючий язик нахабно лізе в усі шпаринки українського суспільного і державного життя. Про те, що українська мова розділяє українське суспільство можуть говорити лише глибоко дебілізовані Кремлем малороси, що явно втратили зв’язок з розумом, совістю та реальністю. В усіх до одної країнах світу саме мова була, є і залишається основною об’єднавчою, державотворчою консолідуючою суспільство силою. Італію, Францію, Німеччину,Фінляндію, Польщу і т.д. зробила  такими успішними та привабливими для наших заробітчан країнами саме їхня рідна національна державна мова. Безмежну Росію та різношерстних «росіян» в ній  тримає купи виключно руський iмперський язик.
 Оскільки головним напрямком інформаційної Раша-інтервенції залишається наша державна Мова, то і основні контрзусилля Другого українського фронту мають бути зосереджені саме тут.  Перш за все, слід реально оцінити наявну ситуацію. А вона при зеленій владі загрозливо погіршилась. На відміну від Першого, на Другому фронті ми маємо суттєвий відкат та послаблення позицій. Імперсько-колоніальний язик легко, як зелені чоловічки Крим, захоплює наш інтернет та державний телерадіо простір. Чим це нам загрожує? Слід ще раз нагадати,  що для Кремля руський язик є потужною семантичною зброєю всепроникаючої дебілізуючої дії, а саме:  великоімперський руський язик формує в свідомості українців провінційно-колоніальну малоросійську ментальність з гнітючим почуттям меншоварт ості, другорядності, неповноцінності та залежності від «старшого брата».     
 

«Россия заканчивается там, где заканчивается Русский язык» (Путин)
Де закінчується руський язик, там розпочинається Україна. ( ДЗГ).

Він методично і, нажаль, не безуспішно працює на скукоження волелюбного Громадянина української держави до рівня безхребетного Холопа Малоросійської провінції, покірного виконавця чужої волі та чужих забаганок. Витискаючи з культурно-інформаційного постору державну мову, він створює натомість зону Синдрому Мовного Іммуно Дефіциту - СМІДу. Оскільки мова, як концентрат, як згусток історичного буття і сталого способу життя українського народу, є одночасно й потужною імунною системою суспільства, що захищає нашу національну громадянську самосвідомість  від токсичного зовнішнього впливу, то поширення СМІДу в Україні стає аналогом розширення  озонової діри над Антарктидою.
 Російська імперія –це політичний хижак, що віками полює на свою здобич - на сусідські землі та народи.

 

 Чукчі з бурятами, чуваші з осетинами, башкирами та калмиками давно вже потрапили до утроби цього ненажердивого монстра. У цих народів не лишилось жодних шансів з’явитись на геополітичній карті світу, поруч з японцями, корейцями, сінгапурцями чи латвійцями, латишами та естонцями. У них, покищо, є якесь, умовно «своє», місце на географічній карті, але їхня перспектива такаж приречена, як і в чуді, весі, ерзі, дагів - невідворотня перспектива залишитись кількома рядками на сторінках вузькопрофільних історико-етнічних розвідок.
    Україна, це та ласа здобич, яка нещодавнео майже вирвалась з міцних пазурів підступного кремлівського хижака. Вона  відчайдушно намагається відірватись від нього на безпечну відстань, але Кремль затято тягне її до своєї пащі. Поламавши багато зубів на Чечні, путінський Кремль утримується від широкомасштабної військової інтервенції, натомість на повну потужність включив дебілізуючі можливості  свого імперського язика.
  Процес дебілізації розпочинається з відключення у людей здорового глузду, того самого, що апріорі притаманний живій українській мові. Саме тому українська мова розпеченим залізом витравлюється на всіх захоплених Росією територіях Криму та Донбасу. Саме тому на безмежних просторах Федераші немає жодної української школи, хоча українська діаспора там значно більша, ніж російська в Україні.
  Наочний приклад реальної дебілізації мислення явила нам нещодавно в прямому телеефірі сумнозвісна Сніжана Єгорова.
               https://www.youtube.com/watch?v=WgK_sB21H6s
Відома медійна особистість, зовні миловидна українська молодичка, що віл  ьно володіє державною мовою та вправно жонглює літературними словами. Але варто було їй переключитись з мови на колоніально-імерський язик, як у неї миттєво відключився здоровий глузд. Вона навіть зовні перемінилась: очі-скляні, поза –агресивна, голос – істеричний, безапеляційний. Легко володіючи словами, вона стає неспроможною впоратись зі своїми власними думками, а тому починає нести таку нісенітницю, що ні на яку голову не налазить. З малохольною впевненністю в голосі, вона гучно, немов сакральну істину в останній інстанції, віщає, що російський (імперсько-колоніальний ) дебілізуючий  язик є великим надбанням українського народу!? А слідом за одним із суддів конституційного Суду України, не моргнувши оком, стверджує, що «проникнення української мови в будь які сфери суспільного існування, так чи інакше призведе до цих конфліктів, які ми сьогодні маємо»… (На заяви, що проникнення французької мови в будь які сфери суспільного існування Франції, або  італійської мови в будь які сфери суспільного існуваня Італії чи польської мови в Польщі, призведе до внутрішніх політичних конфліктів, цій дивній пані покрутили би пальцем біля скроні. А от українська мова в Україні «обов’язково призведе». І вся ця перевернута до гори дригом маячня майже не «Ура!» сприймається численними змалоросійщеними телеглядачами.)
  Грубе порушення розумною людиною елементарних правил формальної логіки є однією з ознак дебілізації її мислення. Тривала дебілізація мислення  призводить до деформації людської свідомості. Як дефіцит вітаміну Д, в харчовому раціоні, призводить до рахітних викривлень людського тіла, так і  дефіцит вітаміну здорового глузду, української мови, в інформаційному раціоні україньких громадян, веде до таких «рахітних» деформацій свідомості, які ми спостерігаємо, зокрема, в депутаттів ВРУ Бужанського, Дубінського, Киви, та їм подібних істот. Деформована самосвідомість, в свою чергу,  провокує всілякі збочення в конкретних діях та поведінці людини. Зокрема, вчорашній державотворчий громадянин сьогодні починає вести себе як путінський холоп, а діяти, як промосковська гнида чи виродок-тітушка.  Українців з найважчою формою дебілізації мислення, сепаратистів,  Кремль зібрав разом  в однім гнізді зозулі,  в ДЛР, донецько луганській резервації. Зі зброєю в руках і триповерховим російським матом на вустах, вони вже понад сім років «героїчно»  атакують примарні вітряки укропів з бандерівцівцями, карателів з фашистами і Кащеїв Безсмертних з Бабаями та Відьмами.
  В деструктивному ланцюжу: імперсько-колоніальний язик –дебілізація мислення-викривлення громадянської свідомості – збочена сепаратистська поведінка, на першому місці стоїть саме токсичний імперський язик. Саме він є  першоджерелом хронічних проблем нашого державотворення, яке слід чітко усвідомлювати та адекватно на нього реагувати.
Не всі руськоязичні українці є сепаратистами, але: всі сепаратисти – руськоязичні. Совпадєніє? Ні! Закономірність. Нажаль дуже багато нинішніх українських громадян все ще не бачать і не розуміють ціє закономірності, также, як і сучасні племена папуасів не бачать та не розуміють законормірного зв’язку між своїм статевим життям і народженням дітей.
 
 

    Перш за все потрібно добиватись  повного і беззаперечного виконання прийнятого мовного закону:
- 100 % перехід на навчання в дошкільних закладах, школах і ВУЗах виключно державною мовою. Навчати в школах юних громадян української держави малоросійським провінційним язиком, все рівно, що поїти немовлят настоянкою бояришника  замість материнського  молока. Наскільки алкоголь шкідливий для несформованого організму молодої людини, настільки  ж дебілізуючий путінський язик шкідливий для її несформованої свідомості. Майстер клас по формуванню українського громадянина імперсько-колоніальним язиком дала нам одеська вчителька Раїса Миколаївна Пірогова.

 (відкрити подвійним кліком).
А конкретний результат такого навчання продемонструвала в інтернеті юна киянка Ліза Леоненко.

 (відкрити подвійним кліком).

- всі без винятку ЗМІ України мають 100 % послуговуватись виключно державною мовою. Існуючі принизливі квоти на державну мову в українському теле- і радіопросторі, це пережиток  кремлівського мовного апартеїду хохлів-аборигенів. Існуючий  нині відсоток для телеефірного кремлівського імперсько-колоніального язика, є аналогом незахищеного державного кордону на Донбасі. Цей інформаційний кордон необхідно взяти під контроль якомога швидше, якомога повніше і якомога надійніше.
- Потрібно ввести тимчасовий жорсткий карантин на використання в публічному просторі путінського дебілізуючого –малоросійського провінційного язика (тимчасово, до звільнення Криму і Донбасу). Державні службовці та всі публічні особи,

   

визначені в Законі про державну мову, мають мінімізувати спілкування провінційно-колоніальним язиком та послуговуватись виключно державною мовою в усіх громадських місцях (в тих же самих місцях, де наші державні закони забороняють курити, розпивати спиртні напої, справляти малу нужду, тощо.) Громадяни можуть спілкуватись між собою, як хочуть, де хочуть і скільки хочуть– це особиста справа кожного, як і пити, курити, сікати чи колотись,  але…в громадських місцях робити це зась.
- всі свідомі своєї державнозначимої ролі експерти, журналісти, оглядачі, телеведучі мають нарешті позбутись провінційного комплексу  «какая разніца» та проникнутись важливістю державної мовної політики, проявити громадянську відповідальність і запрошувати на телеефіри та інтерв’ю лише тих спікерів, хто вільно володіє державною мовою і не допускати зайвого засмічення нашого інформаційного простору токсичним імперським провінційно-колоніальним язиком. У мене з цього приводу персональне звернення до Савіка Шустера: «Шановний ведучий Свободи слова, в Литві ви спілкуєтесь литовською мовою, в Італії – італійською, аналогічно французькою, німецькою, англійською, івритом. В Росії послуговуєтесь російським імперським язиком, то чому ж так відверто демонстративно ви зневажаєте українську державну мову. Що це, підсвідома неприязнь до хохлів-українців, особисте зобов’язання перед власником телеканалу чи елементарна байдужість до нашого вразливого державотворчого питання? Велике до вас прохання: «Утріть носа недолугим українським малоросам, заговоріть нарешті нашою співучою барвистою державною мовою».
  16 січня цього, ювілейного для української державності, року вступив в дію Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної.» Нажаль, служба Уповноваженого із захисту державної мови не спромоглася провести достатньо ефективної підготовчої роботи до цієї дати, не змогла активізувати в повній мірі зусилля всіх державотворчих сил суспільства. А без належної підготовчої роботи розраховувати на бажаний позитивний результат марна справа. Оскільки самотужки службі Уповноваженого з мовним питанням не впоратись, то ж нам потрібно формувати потужний волонтерський корпус підтримки. На яких ідеологічних та методичних засадах? Виходити потрібно з існуючих суворих реалій, а саме: Кремль цілеспрямовано використовує великоруський імперський язик, як підступну семантичну зброю потужної дебілізуючої дії. Волелюбний, гордий і непокірний Громадянин української держави попадаючи під хронічний вплив цієї зброї ризикує перетворитися на слухняного, покірного, безвольного Холопа малоросійської колоніальної провінції. В той час, коли державотворчі Громадяни України поруч з елітними європейськими державними хоромами відчайдушно намагаються прилаштувати і нашу власну українську державну хату, Холопи-малороси уже 30 років поспіль тупо ставлять їм палки в колеса. Сліпо впевнені самі, вони вперто переконують інших, що місце нашої української хати - з краю, на окраїні безмежної Раші, поруч з чумами чукчів, юртами бурятів, ярангами евенків, саклями дагів та ізбами калмиків.

 

А ще краще для нас, на їх погляд, взагалі не морочитись з власною хатою. У Кремля, від Москви й до самих до окраїн, від Соловків і до Магадана, вже давним-давно збудовані просторі й надійно захищені від світу бараки з казармами: живи як у Путіна за пазухою.
 
 

Одним словом, великодержавна імперська семантична шарманка постійно навіює нам осінній сон про блаженну малоросійську провінцію Кремля:  «Ваші предки: батьки, діди-прадіди були малоросами, тож і вашим нащадкам: дітям, внукам-правнукам там святе місце.» Нажаль і за 30 років незалежності значна частина українців все ще знаходиться в малоросійській провінційній дрімоті. І підтримують їх у цьому сонливому стані як цинічні холуї з гнидами, так і пересічні пікселі Путіна з примітивним світоглядом, «какая разніца», штучно підтримуючи в нашому державному культурно-інформаційному просторі високий рівень Синдрому мовного імуно дефіциту - СМІДу.
   Відтак, основна задача державомовних громадян та волонтерів всіляко сприяти пробудженню холопів малоросів від провінційно-колоніального летаргічного сну. Доброзичливо, тактовно, терпляче, ні в якому разі не образливо, але твердо, наполегливо і переконливо допомагати їм, як дітям, що колупаються в носі, як п’яничкам, що зловживають бояришником, як наркоманам, що курять травку, допомагати цим все ще залежним людям позбутись хронічної шкідливої звички - брати до рота путінський дебілізуючий язик.
 Організаційно, волонтерський корпус при мовному Уповноваженому можна сформувати по аналогії з громадськими радами при різних державних органах, з представництвами в Києві та на місцях. А практично діючими вони бачаться мені як сімбіоз Ревізора О. Фреймут з командою Ліги сміху В. Зеленського: група веселих, кмітливих та дотепних, переважно молодих людей, що активно-позитивно просувають державну мову в різних сферах нашого суспільного життя. Відтак, сумно відомий інцидент зі звільненою баристкою в дніпровській кав’ярні чи продавчинею в Харкові мав би сьогодні куди більш приємний фінал. Я, наприклад, залучив би до співпраці україномовних іноземних студентів, африканців, азіатів, тощо, які «не розуміють руського язика» і по заздалегідь складеному сценарію провів би «контрольну закупку» в цій кав’ярні. Сцену зняв би на приховану камеру, а потім всі разом з продавцями передивились би результат. Певен, що було б і весело, і повчально, і корисно. Найбільш вдалі та цікаві відеоролики слід викладати в Ютубі та вибирати найкращі серед них.
 Окрім колективних мовних рейдів, варто практикувати ще й персональне шефство волонтерів над окремими важкоздебілізованими путінським язиком особистостями, тим же Аваковим, наприклад, з його постійними малоросійськими рецидивами. До сих пір огидно згадувати випадок, коли  після перегляду документальної стрічки про українського героя Віталія Марківа Арсен Аваков звернувся до присутніх малоросійським провінційним язиком, тобто повів себе не як український державний службовець з українськими громадянами, а як кремлівський держиморда з малоросійськими холопами, як загадочна тінь Путіна на Малоросії. Для попередження подібних інцидентів в подальшому, до Арсена Борисовича слід приставити персонального волонтера-помічника з потужним портативним гучномовцем. Кожного разу, коли Аваков розпочинатиме говорити малоросійським язиком, волонтер-помічник вестиме синхронний переклад на українську мову, забезпечуючи тим самим законне право Громадян на отримання інформації державною мовою. Аналогічних волонтерів-помічників приставити й до І. Терехова з Харкова,  Б. Філатова з Дніпра та подібних їм латентних держиморд з інших міст України.
 Такий же синхронний переклад слід запровадити і на популярних телевізійних шоу, де кремлівські холуї-малороси хизуються путінським язиком, як свого часу дружини радянських генералів нічними сорочками в якості вечірніх суконь в театральних залах окупованих європейських країн. Це, зокрема, стосується і відбіркових конкурсів на Євробачення. Тут за якоюсь дивною логікою українською державною мовою говорить лиш татарка Джамала. Решта, невідомо з якого бодуна, послуговуються малоросійським провінційним язиком. Я ще можу якось пояснити собі присутність в жюрі А. Данилка: це унікальна людина-двостволка, чоловік нетрадиційної сексуальної й національної орієнтації одночасно, два в одному. Нині це модно.
 Окрему групу мовних волонтерів слід сформувати для українських спортсменів. Виступаючи на міжнародних змаганнях за державу Україну, вони на слух сприймаються іноземцями як представники малоросійської провінції Кремля. Потрібно залучити до співпраці славетних українських чемпіонів, щоби вони власним прикладом допомагали нашим атлетам гідно нести по Світу, нарівні з Прапором та Гімном, головний державний символ України – нашу державну Мову, адже вона того варта.

   
 

Російський імперський язик: -великий, могутній, брехливий, дебілізуючий, малоросійський, путінський, підступний, зрадливий, загарбницький.
  

- Обов’язково при штабі фронту має бути створений, умовно кажучи, церковно-приходський відділ. Його задача, тактично, терпеливо і обережно, але постійно, наполегливо та ефективно протистояти експансії УПЦ МП і всебічно сприяти становленню ПЦУ. Розробити стратегію і тактику сприяння переходу наших парафіян із колоніально-провінційної УПЦ МП в державотворчу ПЦУ.
 Необхідно організувати  постійний збір коштів віруючими усіх церков та конфесій України на нужди військових шпиталів, ранених бійців та дітей сиріт - загиблих на війні батьків. Для цього встановити в кожній церкві скриньки для пожертв. Додатково, під час великих церковних свят, біля  Божих храмів мають стояти волонтери, зі скриньками: воїн-інвалід у формі і дитина-сирота з фото загиблого батька, як живі нагадування про криваву війну на Донбасі та її численні жертви. Особливо це важливо робити біля стін УПЦ МП.

 

 - В музеї Становлення української нації готуються помістити воскову фігуру О. Усика. Слід тимчасово призупинити ці роботи. Річ у тім, що п. Усик нині знаходиться в активній агентурній розробці церковного відділу кремлівських спецслужб і в його особі ми можемо отримати ще одну Надію Савченко.
Навіщо нам ще один геморой?  Варто дочекатись стійкої ремісії в поведінці пана Усика: спілкування державною мовою, перехід до парафії ПЦУ, примирення (братання) з Богданом Грицаєм, а потім продовжити розпочату роботу.
- Ганебну практику нерівноцінного обміну наших військовополонених на військових злочинців, терористів та диверсантів Кремля потрібно  рішуче припинити.
                           

Цей підступний диверсант, шо підірвав наших бійців, замаскувавши вибухівку в банці меду, нині почувається героєм ДЛР і являється зразком для наслідування молодих сепаратистів та готується до нових кривавих «подвигів».
У військовій розвідці США існує залізне правило: після кожного вбивства КГБістами їхнього агента невдовзі обов’язково десь зникає і розвідник Кремля. Це правило мають засвоїти і наші військові. Всі хто скоїв, або готувався скоїти  замах на життя наших військових чи ветеранів АТО мають отримати симетричну відповідь, а саме: той диверсант, що за гроші збирався підірвати на вибухівці відставного українського офіцера, мав би бути не затриманим у під’їзді житлового будинку, а «випадково» підірватись на власній міні подалі від людей, десь на якомусь пустирі, від необережного поводження з вибухівко. І момент його  вибуху мав би випадково потрапити в відеокамери контррозвідників, а потім показаний по всіх центральних телеканалах. Ті ж диверсанти, що вже скоїли тяжкі злочини, мають героїчно, по кіношному, загинути за Руський імперський Мір,  щоб не потрапити до ганебного бандерівського полону. З вигуками: «Руськіє не здаються! За Родіну! За Сталіна! За наполеонівські комплекси кривавого кремлівського карлика!» - вони також в безлюдному місці ефектно підриваються на власній вибухівці. Або ж з тими самими вигуками пускають собі кулю в скроню, якщо перед цим скоїли підступне вбивство в спину. Так має бути по справедливості, і не важливо, що з цього приводу подумає черговий президентський Навуходоносор, чи скажуть в 95 ебонітовому Кварталі.
- Також при штабі Другого  українського фронту має діяти потужний юридичний відділ. Роботи тут непочатий край - безмежне поле діяльності для С. Хмари і створеного ним народного трибуналу. Перш за все слід оперативно, тактовно юридично грамотно закрити-розрулити ганебні карні справи проти С. Пояркова, Софії Федини, Марусі Звіробій,  тощо. Це такий правовий  дебілізм з боку нинішнього президента, що навіть соромно про нього говорити.
 - Карні справи проти П. Порошенка виглядають відверто політично вмотивованими, такими, шо принижують честь і гідність навіть пересічної людини, не кажучи вже про експрезидента. Саме на шельмуванні П. Порошенка базувалась виборча компанія В. Зеленського. Саме на політичному горбі віртуального  Вальцмана Зеленський в’їхав на ебонітовому велосипеді у Маріїнський палац. Чесно зізнатися в цьому, або хоча би рішуче перегорнути брудну передвиборчу сторінку, Зелі не вистачає ні розуму, ні совісті, ні духу.  Відтак заднім числом на Порошенка шиють сумнівні  компроматні справи. Притягли звідкись за вуха відвертого українофоба Портнова, посадили у високе крісло і дали команду «Фас!».   Зовні все виглядає, як дебільна возня В. Януковича проти Ю. Тимошенко та Ю. Луценка. А по суті вона підриває імідж самого Зеленського, дестабілізує ситуацію в суспільстві і добиває ділову репутацію ДБР. Я не прихильник Порошенка, але я знаю що при бажанні «накопати» на нього можна не менше, ніж на Кравчука, Кучму, Ющенка, чи на самого Зеленського. Багато чого можна,  але чи варто? Ті, хто вустами Портнова тявкають на Порошенка, хочуть перш за все знецінити в очах суспільства все те позитивне, що він зробив для української держави. А зробив він немало. Дай Бог Зеленському хоч дещицю його зробити.
Справами проти Федини-Звіробій, Пояркова і Порошенка, іменами Труби і Бабіча,  Богдана і Венедіктової,  ДБР  створило собі імідж близький до відомої жінки із західних порнофільмів.
- У справі по  вбивству П. Шеремета слід нарешті поставити остаточну крапку. На СТБ є програма «Слідство ведуть екстрасенси». Прямому чи 5-му телеканалу  слід запросити 10 найсильніших екстрасенсів країни і привселюдно оцінити причетність підозрюваних до цього злочину. Якщо екстрасенси відчують їх причетність, то слідство  отримає вагомий «мандат» на продовження активних слідчих дій. А якщо справа виявиться шитою білими нитками, тоді всі її автори, всі її кравці, шевці та портнови  мають сповна відповісти перед суспільством за свої ганебні дії: Аваков та Венедіктова мають підти у відставку, а слідчі - відправитись дільничними в ДВРЗ.
Все вище сказане, це лиш своєрідна розминка, апператив, а дійсно важливими і відповідальними справами мають стати позови до Народних судів.
 Спочатку слід взяти під суспільний контроль уже заведені карні справи

таких злочинців, як Артур Сороченко та вбивць Артема Мірошніченка. Винуватці  мають понести максимально можливу в даних випадках кару. Що до катів Артема, то слід подати до ВРУ проект закону, згідно якого тренери секцій бойових мистецтв мають також нести покарання за своїх вихованців, а саме: тренер автоматично відсторонюється від роботи на тюремний термін свого підопічного. Якщо ж ув’язнення довічне то й відсторонення довічне.
 -  Фахівці  юридичного відділу Другого українського фронту мають також ініціювати порушення таких карних справ, як у випадку з учителем Голдсбергом: «За образу пам’яті жертв АТО.» Таким чином ми  не лише поповнимо обмінний фонд для звільнення військовополонених,  

але й позбудимось тих здебілізованих Кремлем учителів, які виховують в малоросійському холопсько-холуйському дусі молоде покоління нашої держави.

 

Ці холопсько налаштовані жевжики, пікселі Путіна, з явно вираженими  замашками виродків-тітушок, схоже, навчались саме у таких ватних наставників, як Голдсберг, Пірогової, Більченко та їм подібних коучів.

 

Їх зваблюють зовнішнім шиком життя Шаріїв з  Медведчуками, а потраплять  вони або в компанію тупих тітушок Плінтуса-Ківи, або до вузьколобих козачків путінського холуя попа Онуфрія.

 

Здебілізовані прокремлівські гниди і путінські холуї кулаками та матюками агітують українських громадян ставати на бік малоросійських холопів.

.
Ну і нарешті, «відповістити за базар» мають наші «крупнокаліберні» сепари.
В Австрії суд запроторив до в’язниці якусь Моніку Унгер, лише за вербальне  висловлювання, за усне побажання путінського вторгнення в країну.

Наші ж сепари і словами, і ділами, і власним прикладом всіляко сприяли та допомагали реальному вторгненню найманців Путіна. На їхній брудній совісті тисячі жертв, сотні тисяч біженців, мільярдні збитки державі і що в результаті? А нічого. Вони ніби то і ні причому. Більш того, продовжують і далі шкодити державі та гадити суспільству. А Н. Штепа навіть набралась наглості і відсудила в України, у нас з вами, 3600 евро та знову  балотувалась на посаду мера зрадженого нею Слов’янська. Та найдальше за межу здорового глузду заступив сепар Аксьонов. Він набрався нахабства стати депутатом парламенту української держави, проти якої проводив сепаратистський референдум на Донбасі. Такого цинізму, такого жирного плювка в обличчя української Феміди, такої відвертої зневаги до пам’яті небесної сотні і жертв АТО важко навіть уявити.
 

Особисто я переживав подібне приниження людської гідності ще за часів Яна Табачника, коли відверто і цинічно «Україну мали таланти» із донецьких кримінальних кланів, а господар мафіозної Малини, Горбатий акордионіст, на виду всієї зневаженої України, спонукав прокурора Промокашку грати неофіційний гімн совкового криміналітету – Мурку. Тоді Горбатий привселюдно опустив Промокашку нижче лук’янівського плінтуса. Здавалось, шо після такого ганебного приниження місце цього ментівського Петуха мало би бути десь біля політичної параші. Але Грабінович не погребував цим опущеним покидьком  і взяв його до своєї парламентської Бригади. Тепер він кукурікає на всю Україну.


(відкрити подвійним кліком).

 

«Честь имею пригласить» вважала для себе особливою, збоченою честю, принизити Україну, її гідність, державність і народ. Девіз горбатої «Честі»:  «Україну мають таланти» – неспростовний тому доказ, що не має терміну давності.

  - За час президентства Зеленського в Україні нахабно активізувалась вся прокремлівська холуйсько-холопська рать, всі виродки та гниди. Антидержавні малоросійські потуги цього зброду координуються з одного добре відомого всім центру. Утворилось своєрідне біле, тобто капітулянтське,  кремлівсько-колоніальне братство, БКБ, яке всіма наявними силами, коштами та продажними ЗМІ,  намагається ГУЛАГівське минуле наших предків зробити світлим  майбутнім наших нащадків. БКБ постійно поповнює власну чисельність особами нетрадиційної національної орієнтації та посилює свою дебілізуючу активність на теренах всієї неньки України. Його експансії потрібно активно протидіяти всім небайдужим громадянам України, свідомим своєї відповідальності за долю держави і за майбутнє наших дітей та онуків. Тому при штабі Другого українського культурно-інформаційного фронту в противагу БКБ потрібно організувати Зірковий державотворчий клуб – ЗДК. До його складу мають добровільно увійти популярні зірки сцени, знамениті спортсмени, яскраві блогери і т. п. медійні персони: ікони стилю, лідери громадської думки, майстри позитивного впливу на свідомість та поведінку пересічних українців. Саме цій добірній еліті нашого суспільства належить сформувати міцну лінію оборони на культурно-інформаційному фронті держави. І перш за все, необхідно відновити в повному обсязі природний імунітет суспільства – нашу українську державну мову, щоби здолати колоніальний синдром мовного імунодефіциту – СМІД.

 
 

Дебільна реакція на пропаганду Кремля пересічних українців, холопів-малоросів, страждаючих  СМІДом – синдромом мовного імунодефіциту.



 

А це здорова, природна реакція українців на дебілізуючу кремлівську пропаганду Путіна, Медведчука,  Портнова і Ко.

ЗДК має стати елітним інтелектуальним об’єднанням, потрапити до якого було б досить цікаво, звабливо та  престижно.  Він повинен  ефективно тримати саме інтелектуальну лінію оборони нашої держави, тож має діяти дотепно, весело і  кмітливо. У ВРУ окремі депутати-дебілоїди тупо роздають журналістам інтерв’ю ніби то великоросійським імперським, а по суті, малоросійським провінційним язиком. Дехто з них намагається навіть узаконити його присутність в її стінах. Не зрозуміло, ким вони себе при цьому уявляють, але насправді виглядають вони десь так.

         

Путінські шавки в позі Ані Лорак.

Звичайно ця картинка на них ніяк не вплине, а от учасникам ЗДК з їх умом, талантом та можливостями до снаги буде переконати путінських шавок в тому, що послуговуватись у власному парламенті замість української державотворчої мови путінським дебілізуючим язиком це все одне, що гучно пердіти в православному храмі, торгувати салом в синагозі чи голосно читати Отче наш в мечеті, або ж в День незалежності  на головному Майдані країни грати на піаніно державний Гімн України дітородним органом. До речі, свого часу такий варіант генітальний А. Бадоєв  у своєму сценарії передбачав. Не даремно ж він виставляв на Майдані цілий ряд жовто-блакитних піаніно. Я пам’ятаю той страждальний вираз обличчя президента - ломка, як у Добкіна молодшого за колоною сесійної зали парламенту. Як же йому, бідоласі, кортіло скинути штани, пробігтись по клавішам і видати в ефір свої коронні акорди під захопливі оплески присутніх. Але тоді ціною титанічних надзусиль гарант стримав свої палкі бажання. Чи стримає він їх іншим разом? Не певен. В усякому разі я би тримав роялі від Зеленського подалі.
     Нагальну необхідність створення ЗДК показало й минулорічне святкування Дня незалежності на Софіївському майдані. Тоді Зеля відверто-тупо підіграв загадочній руській душі. Сморід покотився по всій мальовничій Україні.

 

 

Оскільки Зеленський всрався, то командувать Парадом буду Я.

Путінські посіпаки небезуспішно намагаються посіяти розбрат в нашій волелюбній українській хаті. Виклик на поєдинок честі Багдана Грицая Олександру Усику це результат їхньої чергової підступної багатоходівочки. Якби така дуель дійсно відбулася, то найбільшу моральну вигоду від неї отримав би Кремль і всі його зловісні вежі. ЗДК спроможний стати не лише ефективним, але й ефектним щитом перед подібними потугам КДБ-істів. Нашим вітчизняним зіркам цілком до снаги провести, наприклад, масштабне реаліті шоу «Спасти нерядового Усика». Скласти крутий сценарій, підключити  світових зірок рівня С. Сталоне та А. Шварценеггера і розкрити Саші очі на своїх кремлівських «добродіїв»-попів. Сподіваюсь, що п. Усику вистачить і бажання, і розуму, і волі, щоби потиснути руку патріоту Грицаю, знову відпустити хвацького козацького оселедця, сміливо заговорити державною мовою та цілком заслужено поставити свого воскового двійника в київському  Музеї відродження нації.

  

А ще команда ЗДК здатна завдати нищівного інтелектуально-гумористичного удару по зграї шавок Шарія, Плінтуса-Киви, Грабіновича та їм подібних прокремлівських виродків. Достатньо лиш створити невелику мобільну групу активістів-гумористів, залучити кількох дотепників з Ліги сміху і під прапорами, кульками та іншими Шарій-символами провести декілька пародійних акцій, щоби в яскраво гротескній формі показати пересічним громадянам і самим рядовим шаріковим всю їхню холуйсько-холопську суть та малоросійську провінційну направленість.
   От як би виглядала нашуміла свого часу вистава плінтусної Ківи-тітушні (петушні?) під амбасадою США. По перше, з самого початку це збіговисько в очах громадян і холопів виглядало двояко, як відома картинка в очах жениха і зятя.
 

Я, як державотворчий громадянин України побачив у цьому примітивному балагані таку картину: знахабнілий виродок Плінтус-Ківа, прикриваючись маскою Сороса на кремлівському налигачі тягне неньку Україну від цивілізованого світу до московського болота, де на неї давно чекають безхребетні буряти з чукчами та чуваші з калмиками, а здебілізований колоніально-провінційний натовп холопів-малоросів та путінських пікселів байдуже спостерігає за цим публічним гвалтуванням. Щоби розкрити істинну сутність цього дійства для пересічних українців, достатньо було б поставити в натовпі зівак кілька плакатів: «Путін – наш рулєвой», «Чукча – наш старший брат»,  «Жириновський – наш кумір»… Останній мали би тримати блакитноокі хлопчики в колготках-сіточках на високих підборах, з макіяжем та яскраво накрашеними губами, і з шариками Шарія в манікюрних пальчиках. Все це дійство повинно мати відповідний музичний супровід. Із гучномовців мають лунати добре відомі народні мелодії з новими словами: « Гімн путінськиих холуїв», «Марш виродків-тітушок», «Романси політичних проституток», «Арії парламентських гнид» і т. п. А ще сучасні Раша шлягери, типу: «Дядя Вова, ми с тобой», «Тру-ля-ля, тру-ля-ля…», а також публічні висловлювання Жириновського, Соловйова, Путіна про Україну та українців…Ну і, неодмінно, дві загадочні руські душі, як же без них.

  Що до Статуту ЗДК, то я можу запропонувати до нього кілька власних пунктів.:
-Державна мова – наш пароль
-Україна – наша честь, гордість і турбота.
- Кремль нам плінтус, а не потолок.
- Поза Ані Лорак - для кастрованих Кроликів та
 ебонітоголових кварталівців.
- Наша сила – інтелект.
- Наша зброя – гумор, іронія, сатира і сарказм.
 Розуміючи, наскільки важливий вплив на суспільство має телебачення, путінські холуї поспіхом скуповують продажні при-ватні телеканали. Грошей тратять не міряно – Кремль не скупиться. Відповідно і нам необхідно піднатужитись: потрібно терміново підіймати вплив та рейтинг свого державного Першого національного телеканалу. Мобілізувати діловий, креативний, творчий потенціал громадянського суспільства і зробити Перший національний телеканалом № 1 в Україні.  Де взяти кошти? По перше, на один правдивий Громадянський канал їх потрібно значно менше, ніж на купу брехливих Холуйсько-холопських, а по друге, у нас є приклад Ілона Маска: люди з розумом гроші завжди знайдуть. Тож, як говорить класик: «За нами не заржавіє».
 В післявоєнній Німеччині пересічних громадян, вчорашніх прихильників Гітлера-Гебельса у виховних цілях залучали до перепоховань жертв концтаборів смерті. Німці мали на свої очі бачити, що вони накоїли, привівши до влади нацистів. Потрібно і нашим донецьким та луганським референдівцям постійно нагадувати, що саме вони творці свого нинішнього малоросійського «щастя». Зокрема обладнати зони біля КПВВ двосторонніми банерами. З одного боку на них, на вході,  розмістити картини із їхнього вчорашнього нормального життя, з переповненими ж. д. вокзалами, аеропортом, Євро 2012, футболістами Шахтаря, тощо, а на виході розмістити фото, типу: «Путін введи війська!», «Луганську не потрібні нахлєбнікі із Європи!», Штепу з бойовиками-сепарами, мітингами за референдум і т. п. По можливості, поставити великі плазменні екрани з відповідним  контентом, тощо.  
Ну і на завершення донецької теми, в руслі адміністративної  реформи по децентралізації, можливо було б доцільно змінити назву Донецької області на Маріупольську, оскільки саме Маріуполь є сьогодні фактичним обласним центром донеччини. Аналогічно і з Луганськом. Перетворити ці міста на звичайні районі центри, хоч і великі, але другорядні по відношенню до Маріуполя та Слов’янська. Так буде і доцільно, і корисно, і справедливо.
  Нещодавно Зеленський розпорядився до 30 річчя незалежності встановити в кожному обласному центрі  великий-привеликий  прапор України. Сам він це придумав, Арестович через Єрмака порадив, чи хтось з разумково обмеженого контингенту ВРУ ідею подав – не суть важливо. Річ у тім, що ця цінна вказівка, м’яко кажучи, малопродуктивна. Куди цікавіше, оригінальніше і продуктивніше зробили в Закарпатті. Там сплели рекордних розмірів пасхальний кошик. Чим не подарунок області до 30 річного ювілею української держави. Впевнений, що кожна область спроможна підготувати свій гідний оригінальний подарунок  Україні. Часу ще цілком достатньо. Стосовно Черкащини, то в мене є цілий ряд слушних пропозицій. Їх можна знайти на сторінках моєї книги в обласній та університетській бібліотеці.

 На одній зупинюсь детальніше. Це облаштування географічного центру України. Свого часу про нього  писала газета Нова доба  (в додатку Лівий берег). Одна нога тотемного птаха України, лелеки, артезіанська труба, а друга – ручка  ручного насоса. Кілька метровий макет України вільно обертається довкола ноги, (труби) лелеки. Тож традиційний селфі-ритуал відвідування центру України доповниться трикратними обертами довкола її центру і набиранням з дзьоба лелеки  цілющої води з історичних глибин української держави і українського народу.
  До кого персонально спрямувати свою повторну пропозицію я навіть не уявляю. Натомість я чітко знаю до кого звернутись з іншою пропозицією. Це Валерій Маркус-Анан’єв. Валерій відомий Україні і Світу не лише, як героїчний воїн, талановитий письменник, а й як затятий мандрівник. Він має власний досвід мандрування по всесвітньо відомій релігійно-туристичній  стежці Св’ятого Якова. Тож має реальну можливість відкрити, прокласти поки що нікому невідому українську Європейську стежку – стежку Нескорених. З бойовими побратимами розробити та пройти символічним маршрутом від Центру України на Черкащині до Центру Європи на Закарпатті. За цим походом буде захоплено спостерігати вся Україна. Певен, що згодом новостворений маршрут Маркуса стане таким же престижним та популярним, як сходження на вершину Говерли та на Тарасову гору.
Окрім колективних подарунків до ювілею Держави варто б підготувати і дарунки персональні: з добрих справ, корисних речей, цінних ідей... Особисто я планую свій подарунок підготувати. І, разом з більшістю українських громадян,  чекаю відповідного подарунку від президента. Колись, в попередньому втіленні, в тілі Голобородька, душа Зеленського обіцяла всі президентські дачі та палаци віддати в користування українським дітям. Якщо зеленська душа в президентській реінкарнації втілить свої обіцянки в життя, то в захваті будуть не лише українські діти, але й дорослі.

 

Дуже хочеться сподіватись, що ми не почуємо від Гаранта чергового[11] [12] 
(відкрити подвійним кліком)

Із численних обіцянок Зеленського перед президентськими виборами мені найбільше запам’яталась одна: « Я йду на один термін.»  Саме ця обіцянка зігріває мою душу, коли я дивлюся на всі художества та убожества зеленого балагану.
Нажаль, в зеленому оточенні Зеленського починають все частіше озвучувати підступні наміри про його другий президентський термін: «Зробили їх разом один раз, зробимо цих Лохів і вдруге!». Щоби ця божевільно-крамольна думка не дай Бог не застряла в вічно зеленій голові гаранта, слід вгамувати її ще в зародку, адже наш український суспільний Болівар двох зелених знущальних термінів підряд без Майдану точно не витримає. Тож під час Маршу захисників України, що відбудеться відразу після військового параду на Хрещатику, слід запустити таймер зворотнього відліку:

«До закінчення президентського терміну Зеленського залишилось??? днів.

                                       

Як прийшов, так і пішов.
Плакати з такими написами мають нести воїни-ветерани. Це буде гідною відповіддю всім тим ганебним утискам, що чинить з ними зелена влада.  В подальшому, цю інформацію розміщувати в різних велелюдних місцях, на білбордах (центральний –на Майдані Незалежності, інший – на шляху президентського кортежу), в інтернеті, ЗМІ, а також під час різних протестних акцій. Зеленський має постійно відчувати швидкоплинність відведеного йому часу і намагатись замість пустопорожніх відосиків хоча би  якийсь позитивний слід залишити по собі на Українській землі та в народній пам’яті. Адже, як мачуха ніколи не зможе стати матір’ю, а євнух батьком, так і Зеленський ніколи не стане національним лідером України. Вся його фалоімітаторська  пародія на українського президента остаточно всіх в цьому переконала. Тож державотворчій спільноті громадян України уже зараз пора починати шукати гідного претендента на посаду свого нового очільника. Що стосується П. Порошенка, то йому, як і Л. Кучмі, В. Ющенку, чи Л. Кравчуку, знову балотуватись в президенти - зась, народна мудрість не велить: «Не можна двічі увійти в одну воду». Він може сповна реалізувати свої особисті амбіції та  принести максимальну користь державі …на посаді українського канцлера. Але, для цього йому потрібно спочатку добряче відмитись від того медійного лайна, яким його густо вимазала ебонітоголова зелена братія, а потім ще змінити конституційний лад з президентсько-парламентського на парламентсько-президентський. Що до потенційних кандидатів на президентську булаву, то слава Богу, їх у нас вистачає. Ось лише кілька кандидатур, яких бачу особисто я.

1. Віталій Портников - український Вацлав Гавел.
2. Володимир Омелян - наш Конрад Аденауер
3. Лана Зеркаль – Маргарет Тетчер;
4.Дмитро Чекалкін – Шарль де Голь.
5. Олексій Арестович –Гурбангули Віссаріонович Піночет.
Головне, знову не помилитись з вибором.
  Ну а ще до ювілейної дати Української держави громадянам варто було б  провести своєрідне ЗНО, зовнішнє незалежне оцінювання, тих політиків та державних діячів, хто цим «великим державним будівництвом» керував і керує. Я тут зробив власну чернетку для демонстрації результатів такого ЗНО на прикладі наших президентів. В залежності від отриманих оцінок, кожен політик займе відповідне місце на підсумковій шкалі в діапазоні: українська державна Еліта – кремлівські малоросійські Холуї. Я розташував наших гарантів виходячи зі свого власного суб’єктивного бачення результатів їх діяльності. Якщо ж цю чернетку фахово доопрацювати, підібравши відповідні об’єктивні параметри та оціночні критерії, то до Дня Незалежності українське суспільство зможе отримати досить наглядну галерею українських політиків та державних діячів, в залежності від того, як сумлінно вони працювали, та що саме для нас будували: суверенну українську державу чи кремлівську малоросійську провінцію.
 

Українська держава

                                                                                

                                                                                                                                     Малоросійська провінція.
Спостерігаючи за сумбурними конвульсійними рухами пана Зеленського в президентському кріслі, мимоволі пригадуються відомі слова з анекдотичної радянської класики: «Гут, Вальдемар! Гут!»   
 Ну і всіх, більш менш, активних та помітних політиків часів Незалежності також варто пропустити через цю суспільно політичну підсумкову шкалу, щоби наочно продемонструвати сучасникам та нащадкам, хто, що, як і навіщо він будував на теренах неньки України. Для порівняння, як два крайні пункти відліку, я взяв двох політичних антиподів: В. Чорновола та П. Симоненка.
.


              

 В. Чорновіл                                     П. Симоненко.
Якщо створити відповідну комп’ютерну програму, то такі персональні  ЗНО можна буде проводити і перед виборами депутатів до ВРУ і перед призначеннями держслужбовців на відповідальні державні посади, і в різних інших випадках. Щоби допомогти читачам визначити своє особисте місце на цій шкалі, я створив портативний експрес тест.

                Тест на виявлення власної політичної орієнтації та рівня                                                          громадянської зрілості.

 1. В побуті ви спілкуєтесь: а) українською державною мовою.
                                               б) малоросійським язиком (провінційним  нарєчієм великоросійського імперського язика.)
                                               в)какая разніца, коли як прийдеться.
2. Україні краще вступити: а) в Європейський союз
                                                б) в Євразійський союз Путіна.
                                                в) мені фіолетово, куди.
3.Бандера все своє життя: а) діяв на користь української держави.
                                             б) на шкоду українській державі.
                                             в) не знаю.
4. Під час Майдану гідності ви були : а) за майданівців.
                                                               б) за антимайданівців.
                                                                в) ні з ким, мені байдуже.


5. Чий Крим: а)український.
                       б)російський
                      в)кримський.
6. Що відбувається на Донбасі: а)агресія Росії
                                                      б) громадянська війна
                                                      в) не знаю


7. Яка церква має бути в Україні. а)українська православна церква.
                                                          б) малоросійська провінційна церква        (московського патріархату), МПЦ.
                                                           в)обидві.
8.Виступи російських артистів-кримнашистів: а) не припустимі в Україні
                                                                                б) хай виступають, адже мистецтво поза політикою.
                                                                                в) мені всерівно.                                   
                                                       
9.Вступ до НАТО а) за
                                б)проти
                                в) байдуже.

10. Воду в окупований Крим. а)не давати
                                                   б) давати
                                                   в) мені байдуже.
Якщо у вас:
  10 –(а) , то ви свідомий громадянин Української держави
  10-(б). ви Холоп малоросійської провінції. Дуже страждаєте під бандерівським гнітом. Кращий вихід для вас: валіза-вокзал-Воронеж (Ворошиловград).
10-(в), або мікс із 5(а) і 5(б), - то в суспільно- політичному сенсі ви або піксель  Путіна, або кандидат в партію Слуга народу.

 

                    



 -  До 30 річчя Незалежності України, необхідно замінити арку «Дружби народів», як символ московського ярма на українській шиї, на  монумент, що дійсно  відповідає реаліям часу. Кошти на новий монумент маємо зібрати  всією патріотичною українською громадою.  Саму арку достатньо буде дещо обрізати, а ракету виготовити з осколків російських мін та снарядів. Вона має стати тим осиновим колом, що навічно похоронить  дебільну кремлівську казку про два  братні народи.


 

- Хто персонально стане головнокомандуючим Другого українського фронту? Хто буде начальником штабу? Хто складе його військову раду? Слава богу, талантів у нас вистачає. Ось лиш кілька імен, які можу запропонувати я : Роман Безсмертний, Віталій Портников, Дмитро Чекалкін, Олена Зеркаль, Володимир Омелян, Микола Томенко, Тарас Чорновіл, Святослав Яворівський, Григорій Омельченко, Генадій Москаль, Андрій Дубовик, С. Кривонос,   Валерій Ананьєв і багато багато інших. Хто з них персонально  підніме над головою прапор Другого Українського фронту  це питання другорядне. Головне, зробити це в найкоротші терміни.

 
 

 

(Подвійний клік)
Хотят лі рускіє войни? Відповідь самих росіян.

(Духовний гімн путінської Росії.)

                       Післямова.   
   Громадяни чи холопи?
   Кремлівська Малоросійська провінція  чи суверенна Українська держава?

- Короля-царя-султана робить його свита.  Президента робить суспільство.  Російське суспільство свою справу зробило: Росія – це Путін. Путін – це Росія.
Як мовиться, з гадюшника голуб не вилетить. 

                         

Стабільне сьогодення і світле майбутнє.

   Українське суспільство кожні 5 років починає все спочатку. Нині Зеленський все ще знаходиться на стадії чи то молодого Лукашенка чи то раннього  Путіна. Його перли, типу: «Я не  Лох» це аналог путінського –«Она утонула»…  Що вийде із  нашого веселого гетьмана під кінець його каденції? Лі Кван Ю? В. Путін? Роберт Мугабе? Скоріш за все - пан Пшик. Кінцевий результат залежить від кожного з нас, від громадянського суспільства в цілому. Та головне, якою буде завтра наша ненька Україна? Якою ми передамо її нашим дітям та онукам? Нажаль ми, вчорашні «строітєлі коммунізма», до сих пір нічого путнього збудувати не спромоглися, бо так і не зробили остаточний  вибір в дилемі: плінтус-потолок, громадянин-холоп, власна українська держава чи малоросійська провінція Кремля. Зараз на будівельний майданчик заступає нове покоління, народжене у вільній країні. Але стара ділема каменем  висить і на його шиї. З  точки зору здорового глузду, вибір очевидний. Та нажаль у людей із синдромом мовного імунодефіциту, СМІД-ом, зі здоровим глуздом існують великі проблеми. Тож загроза знову опинитись за кремлівським поребріком в обнімку з чукчами та чувашами, з башкирами та бурятами у наших дітей-онуків, занадто реальна.

 

Якщо цю загрозу не знімимо сьогодні ми, батьки, то боротися з нею будуть завтра вони, наші діти. Тож, сьогодні саме в наших руках  майбутня доля наших нащадків. Будуть вони покірними холопами в малоросійській провінції Кремля, чи стануть вільними громадянами у власній українській державі, залежить сьогодні від конкретного вибору кожного з нас.
А що, як і з чого вибирають українці споконвіку? За ради чого воювали петлюрівці? За що боролись бандерівці? Навіщо 30 років тому залишили  тюрьму народів, бунтують на Майданах, воюють на фронтах, сперечаються в телестудіях та чатах наші сучасники? Який у всьому цьому сенс і в чому він полягає?

Визначальними факторами в житті кожного суспільства є відносини між Владою і Народом, тобто між тими, хто створює життєво важливі ресурси і тими, хто їх розподіляє.
                                                                                

            

  Демократія                                                 Диктатура.
     Громадянська Україна                                Холопська Малоросія.
             Майдан                                                      антиМайдан

Між народом і владою точиться споконвічна непримирима боротьба: влада намагається збільшити власні повноваження, а трудовий народ – розширити свої права і свободи. Традиційно, з часів народного віче і козаччини, пересічні  українці тяжіють до демократії.  Понад 300 років життя в диктаторській утробі великоросійської самодержавної імперії, залишили в душі нашого народу тяжкий, гнітючий слід. За цей час питома вага тих, хто втратив свій громадянський стрижень і опустився до холопсько-холуйського стану, образно кажучи, став у позу Ані Лорак,  сягнула майже  критичного рівня. Та, на щастя, вижили і прямоходячі. Тож при першій ліпшій нагоді саме під їхнім активним проводом всі українці хутко зникли  з тюрьми народів, як, свого часу, євреї з єгипетського полону. Ось уже 30 років ми натужно торуємо шлях до власної Ойкумени – української держави.  Та до сих пір з різних сторін чути  пискляві голоси холуїв-холопів, навіщо мов, нам здалася та власна держава? Жили стільки років в кремлівській комуналці-казармі і ще б стільки прожили. Щоби сформулювати аргументовану, переконливу відповідь, потрібно подивитись на ситуацію під дещо  іншим кутом зору.
  Як і повноцінно сформована сім’я, будує своє власне житло, свою родинно-сімейну хату, так і етнічно згуртований народ, будує свою власну державу, свою велику національно-сімейну хату, тобто, місце, де кожен буде почуватись своїм, зі своїми, серед своїх. Це природний закон суспільного життя-буття людини.

Свою власну державну хату український народ будує на власному економічно-виробничому фундаменті, в територіальних межах міжнародно визнаних кордонів, з міцними збройно-силовими стінами, надійним юридично-правовим дахом і власним культурно-інформаційним простором. Але з самого початку Кремль поставив нас перед дилемою, якою має бути ця державна хата: українська суверенна національна, чи кремлівська малоросійська провінційна?  Річ у тім, що всі важливі державні пости в новоствореній Україні, захопили вчорашні «строітєлі комунізма» - компартійні функціонери-чиновники, і повели вони своє будівництво за сталими кремлівськими принципами: «Я начальник, ти дурак!», тобто: кради скільки здужаєш, жируй, як заманеться, інтересами пересічних українців  не переймайся, а в усіх бідах-негараздах звинувачуй бандерівців-націоналістів (як гітлерівці – євреїв). Починаючи з Кравчука і до нинішнього Зеленського, можновладці щосили крутять маховик приватизації - «Велике крадівництво»,  тобто узаконене привласнення загальнонародної власності окремими особистостями. За 30 років прихватизували майже все. Кравчук розпочав з Одеського торгового флоту, а Зеленський взявся за останній  всенародний скарб – плодючу українську Землю. Патріотичні громадяни, як можуть, намагаються протистояти нахабному грабунку в межах законних демократичних процедур: переобирають можновладців на виборах, бунтують проти їхнього свавілля на Майданах та демонстраціях, влаштовують люстрації в сміттєвих баках і т. п. акціях, а в 2014 році  і взагалі погнали гаранта  геть з країни.
 На тогочасних подіях слід зупинитись більш детально.  Річ у тім, що для можновладців красти, це все рівно, що для куриці гребтися чи для Путіна  брехати.  Жадібність їхня не має ніяких моральних меж, окрім однієї, реальної – спротив трудового народу, тобто тієї більшості суспільства, що своїми руками та мізками  створює життєво важливі ресурси. Влада намагається цей спротив максимально обмежити. Ідеальні посполиті для неї - раби, кріпаки, совки. Остання, сучасна порода рабів, совок, була виведена в Радянському Союзі шляхом тривалої гібридної селекції, в умовах жорстокого фізичного насилля, ГУЛАГу, і тотальної ідеологічної дебілізації -  марксистсько-ленінського виховання. 
  В 1991 р. в формально незалежну Україну потрапила така величезна совково-холопська маса, яка перевершувала собою всі можливі пропорції Паретто. Формально-юридично, всі вони стали громадянами суверенної української держави. Але реально-політично, Громадянами, тобто тими, хто дивився на владу сучасним європейським поглядом, як на команду управлінців-менеджерів, була лиш незначна частина суспільства. Решта, за сталою совковою звичною, умовно-рефлекторно, на слово влада, начальник, керівник, реагувала традиційним холопським чином: «Одобрямс!» Як писав великий поет Великої російської імперії, уродженець нашого подільського міста Немирів, М. О. Некрасов:
  «Люді холопского плємєні,
   Сущіє пси іногда:
   Чєм жєсточєй обращєніє-
   Тєм ім мілєй господа!»

 

   

  

Як для московських попів –українські Віруючі-прихожани, так для малоросійських можновладців – совки-Холопи, то неоціненний скарб, дарунок Всевишнього, постійне джерело їхнього збагачення та процвітання. Берегти та примножувати цей скарб - першочергова їхня задача. На збереження та примноження чисельності української совкової маси  кинуті всі дебілізуючі  потужності кремлівської ідеологічної машини, мобілізовані внутрішні ресурси п’ятої колони: гниди, виродки та холуї з холопами. Українці совкової ментальності по інерції тяжіють до Кремля, Москви, Росії, тобто до чукчів з бурятами та чувашів з башкирами. Українці суверенно державницької ментальності орієнтуються на Захід, на квітучу Європу та успішну Америку, куди заздалегідь уже потрапили колишні чухонці-нинішні фіни, а нещодавно – поляки з прибалтами.  
  До 2014 року баланс відношення: «Народ (демократія) –Влада (диктатура)» знаходився в певній хиткій рівновазі. Та в кінці 2013 року Янукович зробив остаточний вибір на побудову в Україні замість декларованої власної суверенної Держави, Малоросійської провінції Кремля. Прийняті 16 січня, в підворітні Верховної Ради, диктаторські закони означали повальну холопізацію всіх українців. Таким чином Янукович з Добкіними-Лукашенками-Шуфричами та різними Азаровими – Левченками -Штепами, вчинили в Україні Державний переворот. А Майдан став  на нього гнівною відповіддю суспільства. Ціною людської крові і життів Небесної сотні, демократичний державний устрій в Україні було відновлено. Революція гідності рішуче зупинила диктатуру.   
  І тут на весь Світ завила  вся Кремлівська рать! Річ у тім, що диктаторські режими для Кремля, що контейнерні перевезення для бізнесу. Варто подивитись на сусідку Білорусію. Там диктатор Лукашенко тримає в кулаці, в диктаторському політичному контейнері, всіх білорусів. Кремлю-Путіну залишається приватизувати одного лиш Лукашенка і вся Білорусія опиниться у нього в кишені: просто, зручно і вигідно. Таким зручним у спілкуванні та використанні мав би стати для Путіна  і Янукович. Мав би та не став. Майдан завадив. Здобич в останню мить вислизнула з жадібних путінських рук. Реакція кривавого карлика була миттєвою,  жорстокою і…прогнозованою. Прогавивши всю Україну в цілому, він почав захоплювати її окремими частинами: окупував Крим, вдерся на Донбас, замахнувся на Харків, Одесу та Запоріжжя. Якби його не зупинили загони добробатів українських Громадян, невідомо, де б він був сьогодні.
   Поламавши зуби на Громадянах-українцях, Путін тимчасово  утішився Холопами-малоросами. На окупованій частині Донбасу, ОРДЛО, (ДЛР), він створив ідеальну для себе діючу модель Малоросійської провінції, яку планує поширити на всі терени України. Путін, зрозуміло, являється лиш замовником донецько-луганської Малоросії - ДЛМ.  Підрядниками виступили активні функціонери вчорашньої партії регіонів: медведчуки, шуфричі, королевські, грабіновичі. Ну а рядовими будівельниками стали здебілізовані Кремлем злиденні та  безіменні пересічні українці-малороси.

 

Холопи-малороси відпочивають від трудів своїх праведних в супермаркеті Метро.

Диктаторська Донецько-Луганська Малоросія (Новоросія, Недоросія), територіально локалізована, адміністративно організована, ідеологічно здебілізована і до зубів озброєна частина України, руками якої Кремль понад 7 років веде агресивну Холопсько-Громадянську  війну з  демократичною українською державою. Нажаль, у неї багато прихильників-холопів і на материковій Україні, починаючи з ВРУ, і закінчуючи… ***Саме цих Холопів- малоросів має на увазі Путін, коли говорить про один народ. Саме їхніми руками він збирається  і далі воювати з Громадянами-українцями, яких він зневажливо називає бандерівцями.
     Що до бандерівців, то я наведу кілька світлин, що характеризують їх час і норов.


 

Лідер Польщі маршал Пілсудський з рейхміністром Гебельсом. Справа Гітлер на похоронах Пілсудського.

Гітлер спілкується з Молотовим, а Сталін – з Рібентропом

 ..
 
 

Сталін і Гітлер-дружба навіки. НКВД і Гестапо, Берія і Мюлер-побратими.

 

Німецькі курсанти Казанської танкової школи. Внизу крайній справа – курсант Гудеріан. На фото поруч, уже генерал Гудеріан з комбригом Кривошеїним на спільному військовому параді в м. Бресті.
 

 

 Брестський парад після загарбання та пограбування Польщі.

   
 

Найбільший військовий злочинець 20-го століття ( за версією Кремля).
  
 

 С. Бандера і бандерівці - фундатори сучасної української державності.

  Якими ж таким особливими жахіттями  виділявся С.Бандера на фоні головних політичних хижаків 20-го століття? Яку таку страшну провину Кремль не може пробачити йому і донині?
Назва цієї провини-українська державність.
Саме за плани створення соборної української держави С. Бандеру переслідували поляки Пілсудського. За українську державність його позбавили волі та тримали в концтаборі фашисти (до речі, на одній зоні з Шарлем де Голем та Яковом Джугашвілі, тільки в різних бараках). Комуністи  позбавили його життя, а нинішні путіністи всіма доступними їм дебілізуючими засобами намагаються позбавити його доброго імені. Нажаль, люди малоросійського холопського племені, жертви кремлівської семантичної зброї, до сих пір дивляться на державотворців-бандерівців кремлівськими путінськими очима. Особливо багато їх серед тих, чия адреса – Радянський Союз. Як в СРСР вирощували майбутніх «строітєлєй коммунізма» певне уявлення дає відеоролик про Колю Щеглова.

   

Жертви К. Щеглова безслідно зникли в череві  ГУЛАГу, а сам він не лише вижив, але й дав чисельне гниле потомство.
 

За часів Павліка Морозова їх було тисячі і тисячі на нашій Богом даній землі. З них формувались  загони піонерів-дозорників, тобто малолітніх стукачів-донощиків. Їх всіляко стимулювали, прославляли та заохочували доносити не лише на сусідів та знайомих, але й на членів власної родини. Таким чином, дітей змалку позбавляли не лише національних, але й родинних почуттів.
 (Відкрити подвійним кліком.

.
 

Піонери-стукачі-дозорівці та їхні ебонітоголові нащадки.

 
 

 Таким чином, ще за часів сталінського совка в *** українського народу сформувались дві взаємовиключні лінії його подальшого розвитку: національно-державний, тобто громадянсько-бандерівський і малоросійсько-провінційний, тобто холопсько-колоніальний. І якби не підтримував Кремль холопів-малоросів, якби не переслідував громадян-бандерівців, ідея суверенної державності виявилась нездоланною. Справа Бандери і бандерівців в 1991 році увінчалась переможним проголошенням суверенної української держави. А їхній бойовий клич: «Слава Україні! - Героям слава!» щоденно лунає на всіх теренах неньки України. Слід особливо наголосити, що і самі бандерівці і їхні сучасні нащадки, це люди з особливо гостро розвиненим почуттям, відчуттям, сприйняттям, того що поетами називається «чуттям єдиної родини», прозаїками - національним почуттям, а в обіході –націоналізмом.
 Націоналізм – це та особлива суспільна сила, що, подібно силі гравітації об’єднує окремі племена, етноси, народи в єдине споріднене ціле - в Націю. Кожна повноцінно сформована нація має свою державність. Відтак, кожна держава – національна: Англія, Франція, Італія…Чехія і Словаччина, а з недавніх пір і Україна. Національна держава тим сильніша, тим міцніша, чим сильніші національні почуття, що їх об’єднують. Конкретними носіями національних почуттів являються окремі особистості. Чим їх більше, тим міцніше національна єдність держави. Саме така надзвичайно потужна національна згуртованість, фінський націоналізм, дозволила свого часу цій мініатюрній державі вистояти у війні з ГУЛАГівським Радянським Союзом, а сьогодні - демонструвати дива економічної успішності та суспільного  добробуту. Саме такої національної згуртованості України, як вогню, боїться путінський Кремль. Всіма своїми пропагандистсько-дебілізуючими засобами він шельмує національних героїв-патріотів, як вчорашніх бандерівців, так і  їхніх сучасних нащадків. Для цього він, зокрема, маніпулює поняттями націоналізм і нацизм. Принципова різниця між ними полягає в тому, що:
 -нацизм (фашизм), як  агресор, загарбник, окупант, на інтереси інших націй посягає,
 -а націоналізм, патріотизм, героїзм навпаки, свої національні інтереси захищає.
Відтак, кремлівські пропагандони  перевертають все з ніг на голову  і називають нацистами захисників української державності. Медведчуки-грабіновичі та королевські-бужанські  поширюють цей фейк  в середині країни, а численні холопи-малороси підтримують його своїми ділами та  виборчими голосами. Тож і не дивно, що за 30 років незалежності успіхи України виявились такими блідими та скромними. І все ж: як би не гарчали кремлівські бульдоги і не тявкали малоросійські шавки,  український національний караван невпинно рухається вперед. Головне досягнення  на цьому тернистому шляху – розбудова демократичної української держави і формування потужної громадянської спільноти. На черзі новий якісний крок: трансформація громадянської спільноти в сучасне потужне Громадянське суспільство. Певен, що створення Штабу Другого українського інформаційно-культурного фронту стане для нашого Громадянського суспільства його мобілізуючим та організуючим ядром.

Слава Україні! Героям слава! Я Громадянин української держави! Громадянами будуть мої діти, внуки і правнуки! Це високе звання ми відстояли на Майдані, захистили на фронті і збережемо його в повсякденному трудовому житті.

 Асланбек Сурков – чеченський Ісаєв-Штірліц.
       (Сучасна повість про сучасного капітана Копєйкіна.)

 Постійні публічні агресивні випади в бік України В. Суркова завжди викликають у нас бурю негативних емоцій. Але що стоїть за цими випадами? Просте бажання нагадати Путіну, на кого він проміняв такого цінного і відданого йому кадра? «Не думаю», сказав би Д. Кисельов, а  моя професійна чуйка вказує мені на більш змістовну та більш вірогідну сурковську багатоходівочуку. Річ у тім, що Дудаєв Асланбек Андарбієвич, в миру відомий як В. Сурков,  чеченець по крові. Свої перші 5 дитячих років він провів в селі Дуба-Юрт, з чеченськими дідом та бабою. Можна лишень здогадуватись, які «прєданья старіни глубокой»  заклала чеченська рідня у вразливу душу свого улюбленого Асіка. Певен, що сторінки з «Казаков» Л. Толстого, залишили в душі маленького А. Суркова не менш глибокий слід, ніж казки Аріни Родіоновни в душі О. Пушкіна.
    Згодом мама Зоя Суркова поміняла в документах ім’я  Асланбека Дудаєва на Владіслава  Суркова. З якої причини? Можливо з тої ж самої, з якої Лейзер Вайсбейн став Леонідом Утьосовим, а Володимир Ейдельштейн став Володимиром Жириновським. Але зміна імені не змінює душу чоловіка, особливо, якщо цей чоловік народжений  чеченцем. Називай вовка хоч Шаріком, хоч Бобіком, хоч Тузіком, але все одно гавкати він ніколи не буде. Душа його постійно  тяжітиме до рідної стихії, а обіди, нанесені в минулому  йому і його роду завжди взиватимуть до помсти та відплати. 
   Нещодавно путінська Росія влаштувала черговий геноцид проти цього волелюбного кавказького народу. Влаштувала практично для розваги, для потіхи путінського електорату, щоби кривавий кремлівський карлик з комплексом Наполеона, посів російський царський трон. З часів генерала Єрмолова і графа Толстого Чечня не раз переживала подібну наругу над собою, але на відміну від решти кавказьких народів, вистояла, зберегла свій національний хребет, національну честь і гідність. Чеченці навчились перетворювати свої поразки на перемоги і вміють гідно відповідати  кривдникам на спроби національного гноблення та приниження. За свою піррову перемогу в останній чеченській війні, Москва справно платить Чечні багатомільярдну щорічну данину, сам Путін носиться з переможеним Кадировим, як дурень з писаною торбою, а  терпіли-переможці відбудовують Грозний старанніше, ніж переможені полонені німці відбудовували Москву.  Тож матеріальні втрати відшкодовуються сповна і навіть більше. Коли ж Москва заплатить Грозному за моральні збитки, за національне приниження? А вона вже платить, сама того не усвідомлюючи, платить з 2014 року, з часу безглуздого захоплення Криму і дебільного вторгнення на Донбас. В Україні Росія несе сумарні втрати співставні з афганськими втратами СРСР. І за це вона має персонально віддячувати чорному генію придворної кремлівської інтриги Асланбеку Андарбієвичу  Суркову. Річ у тім, що при Януковичі Путін мав усі можливості тихо, мирно і спокійно повернути Україну в Кремлівське стійло. Потрібно було лиш проявити елементарну політичну мудрість і звичайне людське терпіння. Але в Росії кожен цар-самодержець несе в собі значну долю великодержавного самодурства. Хто більше, хто менше, але несуть  всі. У Івана Грозного це самодурство проявилось в кривавій опричнині. У Олександра І-го в намаганні сперечатись зі славою Наполеона. У Леніна – в класовій війні, у Сталіна в паранояльній шпигуноманії, у Хрущова в бажанні показати всьому Світу Кузькіну мать і виростити на Чукотці кукурудзу. Самодурство Путіна сягає коренями його зацькованого злиденного дитинства. Звідси його патологічна жадібність до грошей, і нестримна жага демонструвати свою неперевершену  крутість: кидати на татамі майстрів дзюдо, закидати численні шайби у ворота професійних хокеїстів, злітати зі стерхами, пірнати з дельфінами, постійно запізнюватись на зустрічі світових політичних лідерів і т.д. і т.п. Дитячий комплекс неповноцінності з роками перетворився на маніакальний комплекс Його Величності, комплекс Наполеона.
   Сьогодні весь світ з огидою спостерігає за мілітаристськими  проявами наполеонівських комплексів кривавого кремлівського карлика. Асланбек Сурков не лише спостерігає. Він ними користується, він ними віртуозно маніпулює. Під час кулуарних кремлівських  обговорень подальшої долі Криму, саме Асланбек Сурков палко підтримував ідею Путіна про військове вторгнення та подальшу анексію півострова. Підтримав він і вторгнення Росії на Донбас, за що й отримав в свої руки як віжки  від конфлікту так і казну в кишеню. За тим, як  Асланбек Сурков править кривавий бал на здебілізованому Донбасі, з жахом спостерігає цілий світ, і боляче переживає вся Україна. Бажання зробити Україні якомога болючіше  керує сьогодні поведінкою Асланбека, зробити так боляче, щоби на віки зробити її ворогом №1 для Росії. Заповітна мрія цього скритого ворога Кремля, добитись відкритого широкомасштабного військового вторгнення в Україну. Залити кров’ю, завалити трупами, щоби ми на власній шкурі відчули все те, що пережив багатостраждальний чеченський народ. Чому саме Україні? Тому, що для чеченців і Великороси, і Малороси один хрін. Для них всі ми г’яури. Не  випадково, що і А. Політковську, і Б. Німцова вбили саме чеченці. Для них серед ворогів не існує ніяких напівтонів і відтінків.
- Сьогодні Путін зібрав біля кордонів України численні полчища відбірних головорізів. Вони  до зубів екіпіровані, сповна мобілізовані і до дна дебілізовані. Чекають лиш на команду «Фас!». Але Путін постійно вагається. Маніакальні бажання кривавої слави гальмуються звіриним інстинктом самозбереження. Адже після перетину кордону весь світ відгукнеться в бік Москви болючими санкціями, а українські патріоти - багатотисячними 200-тими. Крім того, сили спеціальних операцій проведуть симетричні атаки на об’єкти життєвоважливої інфраструктури Раші: як аукнеться в Україні, так же сповна відгукнеться і в Росії. Абсурдність путінської авантюри дуже скоро стане відчутно-зрозумілою кожному росіянину, як свого часу рішення Миколи ІІ-го встряти у Першу світову. Політичний кінець кривавого кремлівського карлика буде аналогічним. А фізичний дещо іншим. Річ у тім, що в числі персональних охоронців Путіна є елітний чеченський підрозділ. От він то і скаже своє останнє слово в хитромудрій багатоходівочці  Асланбека Суркова. Контрольний в голову, так би мовити, буде за ними, як і в аналогічному випадку з Індірою Ганді.
А оскільки Путін завбачливо замінив Суркова на Козака, і Асланбек уже не може шепотіти свої провокативні поради Карлику на вушко, то він доносить йому свої меседжі через гучні заяви в ЗМІ. Дебілоїдних  патріотів в Раші достатньо аж занадто, тож бажаючих підштовхнути Путіна до фатального кроку вистачає.
Спочатку було слово. І слово було у Путіна. І Слово було «Фас!». Чи вимовить його Путін ще раз, покаже час. Нам українцям доводиться  лиш напружено  чекати та тримати порох сухим..

П. Чорнорбай. Черкаси-Пальмира.  10. 08.2021 р.