Згідно з релігійними доктринами, створення людини було окремим Божественним актом, який зі cтворенням тварин, рослин та інших компонентів природного довкілля не мав нічого спільного. Натомість теорія еволюції принципово не відрізняє постання виду
homo sapiens від інших процесів видоутворення. Однак годі заперечити факт, сказати б,
нецілковитої приналежності людини до тваринного світу, а отже, існування в її еволюції поворотного пункту, від якого історія роду людського пішла своїм особливим шляхом. На нашу думку, виникнення мови якщо й не було
саме тим поворотним пунктом, то принаймні не поступалося за своїм значенням таким актам
сапієнтації наших далеких прапращурів, як прямоходіння, оволодіння вогнем, опанування мистецтва виготовлення знарядь праці...
Міфи, легенди, казки багатьох народів світу містять згадки про "мову тварин". Брати наші менші дійсно вміють спілкуватися за допомогою звукових сигналів, про які сучасна наука знає ще далеко не все. Проте майбутні відкриття навряд чи підважать твердо встановлені факти. Тваринні "мови" складаються з обмеженого набору звукових сигналів (щонайбільше кількох десятків), а кожний сигнал – з одного, зрідка двох-трьох звуків. Такі сигнали частіше виражають емоційний стан тварини, ніж несуть конкретну інформацію, та й то вкрай примітивну ("їжа", "небезпека!", "хочу статевої близькості" абощо). Так, в експериментах із навчання приматів мови жестів, уживаної глухонімими, найдовша із зафіксованих дослідниками фраз, "вимовлена" самцем шимпанзе на ім'я Nim Chimpsky "звучала" так:
"Give orange me give eat orange me eat orange give me eat orange give me you"… Це був рекорд мавп'ячої багатослівності – решта фраз, настільки ж "глибокі" за змістом, складалися, як правило, з 2-4 слів.
Вельми схожою на тваринну мала була й "мова" наших далеких предків. Ніхто не скаже з певністю, коли і як саме на її ґрунті почалося формування власне людської мови, якими були проміжні стадії цього процесу, скільки часу він протривав і т. ін. Більш докладно можемо описати лише кінцеві результати
глоттогенезу – ті "ноу хау", які притаманні всім без винятку мовам людства й не притаманні жодній знаковій системі, уживаній у тваринному світі. Так, кожна мова "визначилася" з набором використовуваних нею
фонем. Мовці навчилися складати фонеми у слова й "дійшли згоди" асоціювати кожне з них із певним об'єктом або поняттям. Процес словотворення був полегшений винайденням стандартних
морфем – коренів, префіксів, суфіксів та інших, частина яких має певне смислове навантаження, як от зменшування, привласнювання, перетворення незворотного дієслова на зворотне абощо. Запровадження правил словозмін (себто
синтаксису) та допоміжних слів дозволило будувати з окремих слів речення…
Вельми ймовірно, що початково людська мова використовувалася приблизно в тих же потребах, що й "мова" тварин, хоча дозволяла передавати більше інформації та значно конкретизувати останню. Однак поволі цей "винахід" знаходив усе нові, і то вже специфічно людські способи використання. Поява мови революціонізувала процес навчання (яке перед тим могло полягати лише у фізичному наслідуванні наочного прикладу "педагога"), розбурхало думку, дало поштовх розвиткові логічного та абстрактного мислення. Десь у глибині праісторії було започатковано вживання слова в магічних,
проторелігійних практиках, у лоні яких, своєю чергою, слід шукати зародки ідеології, пропаганди, літератури тощо.
Найважливішою віхою в розвитку мови стає винайдення писемності – дивовижного засобу фіксації, накопичення, транслювання та відтворення думки. Окремі писані тексти (Біблія, Талмуд, Коран, Упанішади, "Луньюй") залишаються актуальними протягом тисяч років і відіграють в історії людства не меншу роль, ніж діяння найвидатніших правителів та завойовників. З появою писемності постали нові галузі діяльності, почалася стандартизація й шліфування мови. Виникли непоодинокі ситуації розбіжності між розмовною та писемною мовами; намітився поділ мов на
повнофункціональні, себто уживані в усіх сферах буття суспільства – й такі, що їхнє використання обмежене окремими сферами або царинами діяльності.
При тому дуже довгий час поширення писаного слова насправді було вкрай незначним. З-поміж мов людства одиниці мали власну писемну традицію, та й серед носіїв цих "привілейованих" мов лише мізерна меншість уміли читати й писати. Створення одного примірника (!) книги потребувало років праці висококваліфікованого переписувача – таких переписувачів навіть могутній монарх мав під рукою щонайбільше кілька сотень…
Ситуація почала змінюватися з винайденням технології друкарства, яке навіть у найпримітивніших своїх варіантах у багато разів збільшило продуктивність тиражування текстів. Перспектива самовираження через друковане слово спонукала спочатку десятки, а потім сотні й тисячі мовних спільнот до створення власної писемності. Поволі виникає феномен масової літератури, з'являються преса, "паперова" журналістика, а згодом й електронні ЗМІ. Настає інформаційна доба, коли праця створення й поширення текстів починає кількісно й за своїм значенням переважати працю для виготовлення матеріальних цінностей, Відповідні зміни відбуваються і в сфері споживання – газети, телевізор, інтернет забирають в сучасної людини не менше часу, ніж покупка товарів, приготування їжі, догляд за оселею тощо.
З появою комп'ютера та інтернету усне мовлення та "живе" спілкування перестають бути основними способами комунікації між людьми. Вельми ймовірно, що ближчим часом зазнає змін саме поняття
рідної мови – можливо, що та мова, яку люди використовують у соціальних мережах абощо у майбутньому відіграватиме в їхньому житті важливішу роль, ніж та, якою вони розмовляють у своїй родині. Принаймні для багатьох людей таке "майбутнє" вже стало сьогоденням…
Світ мови та мовлення змінюється дуже стрімко, проте жодна з цих змін не знаменує собою занепад мови, її вихід з ужитку, заміну іншими засобами спілкування абощо. Слово є одним із дуже небагатьох винаходів людства, значення якого з плином часу тільки зростає, а сфера використання невпинно й необмежено розширюється. Узи мови пов'язують нас як із сивою, майже незнаною давниною, так і з далеким майбуттям, ознак якого не в змозі провидіти ні футурологи, ані фантасти.
Спочатку було Слово! Відтоді воно є всюди і є всім; усе решта існує тільки в ньому та через нього справляє свою дію. Якщо ця максима й може вважатися перебільшенням, то хіба незначним…
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
