Мова рушникова

30 жовтня 2017
Любов СЕРДУНИЧ
І не лише рушникова... Народженню нинішньої теми сприяли мої споглядання виставки декоративно-ужиткового мистецтва. Виставка була частиною програми цьогорічного у моєму краї свята поезії "Старосинявська весна". Яких тільки вишиванок тут не було! Яких лише видів швів не представлено! І подумалось мені: а хтось же, мабуть, і не відає, які вони ще існують, окрім звичних нам і найбільш поширених хрестика і гладі. Мабуть, мало хто знає й про те, скільки всього є видів вишивки. Бо багато з цих видів – на межі зникнення. А з ними, ясна річ, зникають і самі слова, назви цих видів вишивки. Тож нині пропоную пригадати їх, відтворити і зберегти зібране мною на цей час і, звісно, доповнити не без вашої, шановні читачі, участи.

Вишивка – це теж мовлення. Це письмо знаками, словесна лексика. Отож помандруймо нині до вишивки, у мову рушникову.
Кажуть, призабуте слово може зринути в пам'яті, якщо воно – в ділі. Тож достатньо взяти до рук голку, як тут же пригадуються і шви, і їхні назви. А ми уявімо, як півколом сидять вишивальниці (матерí, бабусí, дівчата) і вишивають, співаючи. У кожної – своя річ: серветка, блюзка, сорочка, скатертина чи рушник. А тому в кожної – і свої види швів. Усе наше життя проходить поруч із ним, з рушником. Він завше – при руці, тому й одержав таке ймення: рушник (ручник, тобто назву отримав від слова рука, яка його й творить).

Щодо видів рушників за призначенням, то їх багато: божник (до образів), подарункóвий, втирач, або втиральник, настільний, обрядовий (весільний і жалобний), инші. Є рушник "на відмову": аби не соромити хлопця гарбузом. На ньому вишивали дві пташки, відвернуті одна від одної. Мова рушникова підказує, що на рушникові для щоденного вживання менше вишиття, що весільний – веселий, яскравий, а жалобний – із темними, сумними барвами.

Рушник у давнину мав магічне, тобто захисне, значення. Його пускали на воду, в'язали на деревах і святих криницях, на могилах, клали на каміння і молили богів відвести лихо, всяку порчу, стихію, щоб родила нива, щоб оминала родину біда. З рушниками проводжали князів і гетьманів у походи.

Деревам поклонялися як богам. Тому дерево життя на рушникові – це символ продовження роду. Верхня частина древа, квітка, – це сфера богів, нижня – це життя людей. Кожна квіточка – се член родини.

Що дотримування або недотримування давніх народних звичаїв мало і має великий вплив на життя людини, це вже давно доведено. Щоправда, у давні часи народних звичаїв свято дотримувалися всі. Цього, на жаль, не скажеш про сьогодення. Чи не тому багато сучасних подружніх пар живуть погано? Значною мірою це відбувається й тому, що люди нехтують давні звичаї, набуті віками, тисячоліттями, перевірені досвідом і самим життям...

Вишивання – один із наших національних звичаїв. Що ж треба знати про вишивку загалом і про мову рушникову?

Рушник – символ дороги, життєвого шляху. Тому важливо, аби боки рушника були не обрізаними, а цільними. Нині багато хто на Поділлі, на Буковині, Волині й на Поліссі захоплюється яскравим гуцульським рушником, прикрашає ним оселю. Тут не все так просто, адже галичани і гуцули не вишивали, а ткали рушники. І лише зовсім недавно на Гуцульщині почали вишивати рушник, тож на нього почали переносити узори з жіночих сорочок. А це вже не сакральні, не охоронні, а просто декоративні речі, які не можна використовувати у весільному обряді. На рушник не можна переносити узори із сорочок чи инших речей, особливо з жіночих. Це тому, що символіка жіночої сорочки притягує енергію родючости. І якщо наречені стають (а треба ставати лише коліном, а не взуттям!) на такий рушник, виходить казна-що: чоловік же не народжує дітей!..

Справді, не всі й знають, що дальше Поділля вишивáних рушників не було. Поступово вишивати рушник почали в инших краях. Але парадокс: із поширенням одного звичаю почали спотворюватись инші. В усі віки, було, дівчина вишивала рушник, цю сакральну річ, вкладаючи в неї свій зміст, своє бачення власного майбутнього життя в подружжі. Нині нерідко рушник для одруження купують на базарі або замовляють знайомим вишити. Й цим дівчата, а головне – їхні матері, показують не лише власне незнання звичаїв, невміння, що було соромом, а й зневажливе ставлення до своєї долі та до життя і долі рідної дитини. Адже між дотриманням звичаїв рідного народу і щасливим життям рідної дитини – найпряміший і тісний зв`язок. А ж яка то радість, коли вишиванку тобі готувала рідна людина!
 
Вишивка – це закодований лист у прийдешні часи. Тому візерунки на вишиванках повинні бути не випадковими, не насмиканими звідки-небудь. Жінки своїм чоловікам не вишивали яскравих сорочок, казали: то молодецькі, і тим дбали, щоб до них не привертали увагу инші жінки. Чоловікам потрібні скромніші, не яскраві, а парубоцькі сорочки, позаяк парубком первісно називали того, хто вже має "пару під боком". Крім того, хоч нині і зростає кількість вишивальниць, але техніка вишивки не така різноманітна, якою вона була раніше, якою її витворив наш нарід протягом багатьох віків. А тим часом українському мистецтву вишивки відомо близько двохсот видів швів!

Вишивка – це унікальний різновид народної творчости, як рукотворної, так і словесної. Багатство і невичерпність народної фантазії просто вражає! Крім найпоширеніших гладі і хрестика, є ще й такі види швів (вслухаймось, вчитаймось хоча б у самі лишень слова! Яка в них мелодика, яка творчість і поезія словотвору, народна поезія! Запишімо, запам'ятаймо сі слова, бо вже й вони зникають, а не лише види швів у вишиванні). Це – самобутні ("оригінальні") слова, це наша народна лексика, яку конче потрібно зберегти, як і самі види швів: качалочка, "просо", кривулька, двобічна штапівка, розетки, набірування, настил, зигзаг (чичманський, із вушками), верхоплут, півхрест, ромбики, бігунець, поперечна і поздовжня низь, вирізування, зерновий вивід, зірочка, городоцький шов, старокиївський шов, косий хрест, стебловий шов, жаб’яче очко, розсипний хрест, стрічка, переплетення, ланцюжок, заволікання (затягування), петельний шов, виколювання, сіточка, низь замкова, курячий брід, занизування, витинання, стебнівка, низинка, яворівка, вівсяночка, козлик (або бархатний шов), шов перетиком, шов морями (коли вишите тло, а узор не вишитий), зерновий вивід, лиштва, верхостьоб, курячий слід, солов’їні вічка, завитки (баранячі ріжки), золотянка (вишито "золотою" ниткою), похилий шов, шов косичкою, контурний (окантовка хрестика)...

А гладь: двостороння, полтавська, художня, яворівська, лічильна, лиштва, коса гладь, качалочки, колоскова...

Різновиди хрестика: простий, подвійний (зірочки), стоячий, прямий, болгарський, двосторонній, кучерявий...
А ще ж є шов за голкою, ретязь, декоративні шви (стебловий, тамбурний).
Мережки: прутик, подвійний прутик, ляхівка, прутик з настилком, черв’ячок, городки, павучки, зубці…
Деякі види вишивки, щоправда, лише хрестиком,  на моїх вишиванках (рушниках, серветках, наволочках...).
 
Я зібрала близько 80-ох видів вишивки. А є, нагадую, понад 200! Це свідчить про давні звичаї вишивання, позаяк за короткий час не могло витворитись так багато ні самих видів швів, ні слів-назв.
Все це – народна вишивка, яку вважали оберегом.
А рівнобіжно існує й міщанська. Міщанська – це та вишивка, якою послуговувались і послуговуються міщани, переважно жінки міст і містечок. Вона служила лишень як прикраса, нині вона теж поширена.
А народна вишивка була і є невіддільною від природи й вірувань наших предків, тому на вишивці нема випадкових ліній. Кожна лінія щось означає.

Вишивка – це закодоване письмо народу прийдешнім поколінням. А хто з нас нині уміє читати те закодоване письмо вишиване? Що означають лінії на рушнику? Мова рушникова каже, що
прямі лінії – це оберіг від усього злого на землі.
Хрестики – оберіг від грому і блискавки.
А хрестик із зігнутими кінчиками – оберіг від вогню.
Дуб – символ могутности, сили, вічности.
Калина – символ рідної землі, отчого краю, батьківської хати, дівоцтва.
У вишивках зустрічаються й такі народні символи, як барвінок, виноград, дерево життя, свастя (щастя), голуб, соловейко, півень, дубове листя, яке вишивають лише на чоловічому боці весільного рушника, бо це – символ бога Перуна.

Древні символи ще добре видно і на прадавній, тисячолітній, сорочці-вишиванці!
 
Отож рушник для образів, для короваю і весільний, скатертину, серветки й одяг треба вишивати по-різному.
А ще ж найориґінальніший: білим по білому, – котрий можна віднести навіть до окремого виду! Про нього – мій вірш. 
ВИШИВАНКА ДЛЯ КОХАНОГО
Ой візьму я нитку білую,
Нею вишию по білому.
"Біллю" вишию коханому,
Аби був для мене парою.
Рівно ниточку я випряду,
Добре ниточку я вибілю
На морозі й на Ярилові,
На росиці, на світанковій,
Ще й на зорях і при місяці…
Наворожу на три місяці...
Ще й у і* добре вибілю,
Бо так біло-чисто я люблю…
Ой візьму я нитку білую…
_________
Жлýкто – посуд (діжа), в якій замочували білизну
у попелі, накривали і тримали так добу.
 


Якщо нема від кого повчитися вдома, то ці тонкощі і багато чого иншого можна вивчити у гуртках, де навчають техніки різних швів, а також ув інтернеті.

Невичерпність народної творчости просто вражає. Краса, розмаїття, безмежжя фантазії, гармонія, мрії, радість і смуток, праця і свято – усе в народній вишивці, про все – мовою вишивки. І жодна не повторює иншу.

Раніше кожна дівчина готувала багато вишиванок, а заможна юнка вишивала 50, 80, а інколи й 100 сорочок: на будень, на свято, до посагу, на весілля, навіть на смерть. І все – різними візерунками і поєднанням різних видів швів. А ми нинішні? Якщо одну вишиванку маємо, це вже добре!.. Проте в наш час люди нерідко через незнання спотворюють і давні народні звичаї. Іноді можна побачити на вишиванці елементи узорів різних країв, а це вже спотворює обличчя вишивки, робить її непізнáваною.
Вишивкою прикрашали одяг, рушники, скатерки, подушки. На одязі вишивали ті його частини, які було видно. Про це є й народні пісні:
А у того джигуна вишивані рукава.
А у мене, молодої, вишивані подола.
 
Вишивка народила і багато народних висловів, які вже стали крилатими. Хата без рушників – що родина без дітей, – казали в народі. Маємо й багато инших приказок і прислів'їв: 
Не лінуйся, дівонько, рушники вишивати, буде чим гостей шанувати.
Якщо дощ намочив перший раз одягнену сорочку – на багатство.
Хто має дочки, ходить без сорочки, а хто має синки, той готує сумки.

Хай стелиться вам доля рушниками!
Не можна лишати замочених сорочок через неділю, щоб у роду не було полонених.
Рукави – як писанка, а личко – як маків цвіт.
Щоб бути гарним і чистим на виду, треба повернутись на захід сонця і втертися спиною.
Пізнають хлопці і в драній сорочці, аби полики вишиті.
Як неділя – то й сорочка біла.
Якщо сорочку прогризли миші, в ногах буде слабкість.
Як неділя, то й сорочка біла.
Бідний на сорочку старається, а багатий і кожуха цурається.
В сорочці народився (так кажуть про того, хто пережив страшне лихо чи хворобу, кому пощастило).
Як мати рідненька, то й сорочка біленька.
У кого мати рідненька, у того й сорочка біленька, і голівка гладенька.
Якщо зачепив і роздер сорочку – можеш зганьбитися.
У наших хазяйок по сто сорочок, а в мене одна, та біла щодня.
Ближча сорочка, ніж свита.
З миру по нитці – голому сорочка.
Сорочки на хребті нема.
Сам голий, а сорочка за пазухою.
Терпи душа в тілі, а сорочку воші з’їли.

Трясця тим багачам, що багато сороччя, а в мене одненька, та щодня біленька.
Хочеш сорочку мати – не треба позіхати.
Нема нічого, крім сорочки, в якій мати народила.
До Великодня сорочка хоча й лихенька (вар.: благенька), аби біленька.

Вишивання дає натхнення і поетам, які своїм красивим словом народжують поетичні шедеври, як оцей (не відомого мені автора):
За стібком – стібок... Полотна рядок...
Вишиваю серцем я рушничок –
Краю рідного полум’яний цвіт,
Що прославився на весь білий світ.
Візерунок падає на рушник.
Щиро тішить хай нас усіх.
То не просто квітки на нім, квіточки.
То любові щирої нитки-ниточки.
 
Як бачимо, саме народна вишиванка-оберіг (а не міщанська, яка зараз теж поширена, але лишень як прикраса) супроводжує людину все її життя, навіть у годину смерти і після неї. Мало того! У страшні роки трьох голодоморів, організованих людиновинищувальною радянською системою, тернові хустки, намисто, вишиті рушник, блюзка, сорочка, українські строї й инші вишиванки, які міняли на їжу, у прямому розумінні рятували людям життя. Тож вишивка – це справжній наш оберіг у широкому розумінні слова!
 
Як було б чудово, якби ми щодня ходили у вишиваних сорочках! Принаймні хоча б на святá на кожній дівчині – не заморські джинсові штани і якась кофтина, а наша чудова вишиванка: сукенка, блюзка чи сорочка. І кожна – на инший смак, з різним візерунком! Скільки бачу вишиванку, мимоволі милуюся. Справді, кращого не буває, бо це – своє, рідне, а тому – найкраще.

Свою "ОДУ ВИШИВАНЦІ" співає і сучасний поет Ярослав Чорногуз:
Одягну я тебе на світанку,
наче світла у душу ввіллю.
Українська моя вишиванко,
я тебе до безтями люблю.
 
На тобі, чарівна одяганко,
знаки світлих і сонячних врун,
Щоб торкалася ти, вишиванко,
до душі найтаємніших струн.
 
Ти за пояс заткнеш і шляхтянки
дорогий, найсучасніший стрій.
Навіть Леля тебе, вишиванко,
прикрашала квітками із мрій.
 
Не архаїка ти, що, як бранка,
у музеї забута висить.
Вічна модо моя, вишиванко,
я щодня тебе прагну носить.
 
Крізь пітьму лихоліть, до останку
я твій образ у серці беріг.
О квітуча моя вишиванко,
ти – народу мого оберіг!
 
Як тебе одягну іще зранку,
цілий день омина мене зло,
Ти вкраїнців усіх, вишиванко,
під божественне тулиш крило.
 
Вишивка – це справжня наша гордість, вишивка – це український оберіг, живий і діючий, прадавній і вічно життєствердний. Хай цілує сонце рушники у кожній українській оселі, хай із рушниками наші помисли і мрії стають високими, крилатими й здійсненними, хай наша сповідь перед матерями і перед отчим краєм буде чистою, світлою і багатою, як українські вишиті рушники, рукотворне диво України! Адже цей український оберіг – не простий, а живий, діючий і справжня наша гордість.

Мереживо те хрещате то наше добро і щастя. Бережімо ж його, гуртуймося навколо нього, пишаймося ним і славмо його, бо українська вишивка – це наша справжня святиня. Не даймо зникнути й самобутнім словам, народженим із вишивання. Бо "слово і свята Правда – синоніми, зазначає наш сучасник Степан Колесник. – Підупадає, зубожіє Слово – пустошиться сутність людська. Слово у нашій країні – просто філологічний символ, карлючки літер, знак, тавро на папері, буденний буквенний ряд, ніби штахетник, приміром. Не заклик, не струна натягнута, не Знамено, не барабан, не грім громовержний. Не золотиста сурма, що в похід кличе!".

Дбаймо ж усі разом, аби Слово – БУЛÓ, як було воно завжди. Й аби було воно закликом, золотистою сурмою, і струною натягнутою, і барабаном, і громом громовержним. І хай цьому сприяє наш одвічний звичай: вишивання! Переймаймо його від наших берегинь, котрі ще плекають цей неоціненний національний дар!

Я перейняла той дар від мами. І нині – мов бачу її з голкою. І себе, малу. А в нашій світлиці (та й у всіх кімнатах) досі – мамині
РУШНИКИ
Вишивала ненька рушники…
Нитка – все весела, все щаслива!
З-за плеча, бувало, залюбки
Я й собі змальовую те диво.
 
Щире серце хлюпне повінь фарб
На троянди, маки, на калину.
Я на рушничкові тім знайшла б
Килим краю отчого єдиний!
 
Наші долі ненька вишива
Без спочинку у годину пізню.
Ниточка до ниточки нова –
І ожив рушник, неначе пісня.
 
Вишивала мама рушники.
Наче промінь – ниточка шовкова.
Полотно – як мамин труд важкий,
А душа – мов квіти: веселкова!..
 
І цвітуть у хаті рушники:
І весільні онде, і святкові.
А тепло від рідної руки
Чую й досі я на рушникові.
 
Дарувала ненька нам на вік
І на гарну долю, щастям повну,
Довгий і барвистий цей рушник,
А на ньому – щира серця сповідь.
 
Вишивала мама рушники…
Вишивають доньки рушники…
© Любов СЕРДУНИЧ

(Більше – у збірці Любови Сердунич "ІЗ НАРОДНОЇ КРИНИЦІ" (Посібник для закладів освіти та культури. Збірник сценаріїв народознавчого характеру. – 248 с.).
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Масляна. Традиції святкування
Далека від християнства, Масляна стала близькою простому люду настільки, що потрапила і до церковного календаря... Здавна вона символізувала початок нового циклу природи. Тому й відзначалася завжди гучно. Адже наші предки, розуміли, що гуляють на Масницю не просто так...
Читати більше