морські "Курорти" козаків

Україна славиться своєю багатою історією. Скіфи, що вміло провели персів, князі руські, які поширили християнство на її теренах, король, що захистив західну Європу від татар. А також козаки.

Ці славні воїни увійшли в історію, голосно заявивши про себе. Перші, хто вирішив боротися за незалежність саме України, а не Русі. Багато хто намагався завадити їм у цьому.

Зокрема турки. Османська імперія на той час була могутньою і майже нікому не вдавалося чинити їй опір. Однак козаки з цим добре впоралися. Починаючи від простої оборони своїх земель, вони перейшли у наступальний характер та здійснили ряд блискучих, а іноді сумних, походів у саме серце ворога.

То ж спробуємо дізнатися про це трохи більше, ніж говориться у шкільних підручниках. Про їхній вклад в історію, про усе позитивне і негативне. Адже слава про козацькі чайки гуляє і нині, а нам, як їхнім нащадкам, не слід про це забувати.

Розділ 1

Неминуча потреба захищатися змушувала запорожців раз у раз чатувати. Але постійно вони не могли чекати, тому слід було щось робити. Козаки почали організовувати походи у Чорне море, а часом і до Малої Азії. Та щоб похід пройшов вдало, до нього варто було як слід підготуватися.

Організацією та проведенням морських походів займалася козацька рада. Перед самим походом за чотири-п’ять тижнів рада розсилала по містам і селам кобзарів. Ці музики повинні були виконувати роль агітувальників для набору у похід. І їм це вдавалося. Вже протягом тижня Січ наповнювалася як досвідченими козаками, так і новобранцями-добровольцями. Кожен з них мав сам забезпечити себе амуніцією. Обов’язковими атрибутами були шабля, дві рушниці, шість фунтів пороху і набої. Харчовий раціон складався з сухарів, копченого м’яса, сушеної риби та борошна. Вживання спиртного на чайках категорично заборонялося, а порушників могли викинути за борт.

До речі, про чайки. Це одна з характерних рис козацької доби, без якої і не було б походів. Що ж це таке? Чайка – це швидкісне і відносно невелике судно, яке мало виключну маневреність у воді. Ось що розповідає Боплан про морську техніку козаків:

«Насамперед висилають вони на Запорожжя всяке приладдя, потрібне для походу і для побудування човнів, потім вирушають самі і займаються їхнім виготовленням. За один човен беруться осіб шістдесят і виготовляють один за два тижні – оскільки майстри вони на всі руки. Основою служить вербовий або липовий човен довжиною 45 футів(1371 см), а на нього набиваються з дощок борти. Кругом човен оточується валиком зі щільно і міцно прив’язаних жмутів очерету. Далі прилаштовують два керма, ззаду і спереду, ставлять мачту для вітрила і з кожного боку по 10-12 весел. Палуби в човні немає, тому при хвилюванні вона вся наповнюється водою, але згаданий очеретяний валик не дає їй тонути, Таких човнів протягом двох-трьох тижнів 5-6 тисяч козаків можуть виготовити від 80-100. В кожен човен сідає 50-70 чоловік. На бортах човна укріплюються 4-6 невеликих гармат(фальконетів), а людей може сісти 50-70.»

Ось так і споряджалися козаки у похід. Цікаво, що польський уряд навіть не знав про Запорожжя. 1630-го року князь Ярема Вишневецький пройшов з військом на пороги до Кодака, побачив, що там діється і повернув назад. Це вважалося в Польщі за надзвичайний подвиг, велике територіальне відкриття. Вся та виправа записана її учасником, товаришем Вишневецького, офіцером Богуславом Мишкевичем.

Розділ 2

У самому ж морі козаки не були такими безстрашними, як могло здатися на перший погляд. Проти турецьких галер чайки не могли похизуватися своєю міцністю. У здобутих містах запорожці довго не затримувалися, зазвичай швидко вантажили трофеї і виходили в море.

 Козацькі човни підіймаються над водою на 2 фута, тому можуть завжди швидше помітити ворожий корабель. Побачивши його, вони опускають мачту, заходять із заходу і стоять так до півночі, намагаючись не випустити з виду корабля. Опівночі веслують з усієї сили до галер, і половина їх готується до бою, щоб, причаливши до кораблів, кинутися на абордаж. Ворог раптово бачить 80 – 100 човнів навколо себе, козаки миттєво наповнюють ворожі палуби своїми людьми і оволодівають ними. Заволодівши, забирають гроші і зручні для перевезення речі, також гармати і все, що не боїться води, а самі кораблі разом з людьми топлять.

Якщо ж галери зустрінуть козаків на морі вдень, тоді становище їхнє різко погіршується. Турки починають стрільбу з гармат і розганяють козаків, немов шпаків. Одні тонуть, інші рятуються втечею. Та якщо вступають у бій, то тримаються міцно. Одні стріляють, інші заряджають рушниці і після кожного пострілу подають стріляючим. На чайках встановлювались по 2, а іноді 3 і 4 фальконети, тож козаки могли позмагатися з турками у стійкості. Стріляють добре, але турецькі гармати все-таки завдають козакам більшої шкоди, так що в такій битві гине добрих дві третини козаків, рідко коли повертається половина. Зате хто повертається, приносить багату здобич: іспанські й арабські червінці, килими, парчу, різні шовкові матерії.

А тепер поговоримо власне про самі походи.

Розділ 3

1613 – 1620 роки – це героїчний період козацьких морських походів, коли козаки на своїх убогих чайках шастали по всьому Чорному морю. У цей час українське козацтво набуло всесвітньої слави завдяки своїй відвазі та кмітливості.

В 1613 році вони двічі сходили в Чорне море і зробили багато бід татарам, пограбувавши декілька міст в Херсонесі. Проти козаків турецький султан вислав велику армату до очаківського порту, через який запорожці повинні були повертатися додому. Але козаки, скориставшись нічним часом, напали на нічого не підозрюючих турок у самому портові і розбили їх. У якості трофеїв запорожці взяли шість галер.

Весною 1614 козаки знову зібрались на море, але цього разу їх спідкала невдача: почалася сильна буря і розкидала їхні човни. Одних забрали хвилі, а інших викинуло на берег, де їх добили турки. Але це їх не злякало і влітку того ж року вони зробили повторну експедицію, набравши приблизно 2 000 чоловік. Ними керували колишні турецькі невільники (потурнаки), які добре знали місцевість. Вони перепливли Чорне море прямо під Трапезунд і почали спустошувати місцеве узбережжя. Також запорожці скористалися нагодою і напали на Синоп та пограбували його. Поки населення зібралося дати відсіч, козаки вже вирушили назад.

1615 року навесні козаки рушили до Константинополя і спалили його порти Мізевну та Архіокію. Султан у цей момент був на полюванні і, коли побачив пожежу, наказав відправити проти козаків армату. Запорожці ж спокійно грабували місто, а потім повернули назад. Біля гирла Дунаю козаків наздогнали турки, але їх було розбито.

1616 року султан відправив проти козаків Алі-пашу, однак вони легко дали йому відсіч і очистили дніпровський лиман. Після цього козаки рушили до кримського узбережжя і після його розорення захопили і зруйнували Кафу. Значення цього факту легко зрозуміти, якщо згадаємо, що в Кафі був найбільший торг невільниками на всю Туреччину. Потім напали на Трапезунд і Синоп. Потім попливли додому.

1617 року запорожці знову дісталися до Константинополя і сильно розізлили султана. Він вже збирався йти на Україну, щоб винищити усе козацьке населення, однак гетьман Жолкевський вмовив його підписати мир в Буші 17 вересня 1617 року. Згідно договору, поляки зобов’язувалися спинити козацьку агресію відносно Турції та Криму і заборонити вихід у Чорне море, але цього не сталося. Польска корона хотіла зберегти козацьке військо і часто йшло йому на поступки.

1618-1619 козаки утрималися від морських походів. 20 тис. козаків рушило на територію Московії на чолі з Сагайдачним на допомогу цареві. Після укладення польско-литовського миру козацтво не хотіло повертатися назад, тому їх викорінювали силою. З 1620 їхні походи продовжились і вже навіть сама польська корона просила запорожців допомоги.

Висновок

Отже, козацька слава виникла не на пустому місці. Запорожці змогли увірватися в історію і міцно закріпитися у ній. Завдяки їхнім зусиллям турецька навала завдала меншої шкоди Україні, ніж могла зробити. Образ козака-рятівника зберігся й донині у піснях, картинах, художніх творах та фільмах. Тому нам слід пишатися своїми предками і пам’ятати про їхні здобутки.