"Монгольські цигани" і український бренд

2014 рік перегорнув чергову сторінку в історії моди. І що було такого, що запам'яталося б нам? Як цей рік вплинув на наше сприйняття моди? Саме нам, тим які живуть в Україні, а особливо в Києві, нема особливо що сказати про модні тренди минулого року. Бо після панянок в камуфляжі та на Майдані не було більш вражаючого у естетичному плані видовища.
 
У пошуках справжнього і непідробного бренда, який би зцілював і серце, і душу, нічого кращого за вишиванку і світшота з Тризубом ми не знайшли. І спалах популярності патріотичного бренду стався за повної відсутності рекламного тиску. Фешн диктатура, як і будь-яка інша, у нас погано приживається, адже кожен має свої власні, непохитні уявлення про "красиве і корисне".
 
Мистецтвознавець Мирослав Мельник стверджує, що нам властиве вперте небажання засвоювати чужі культурні зразки. Непоступливість - як бажання не зрікатися самого себе. За твердженням мистецтвознавця, аж до кінця 1960-х ми тримаємо оборону перед наступом фешн глобалізму. Темний низ, світлий верх, зокрема вишиваний декор – усе було, як годиться. А потім? Потім треба було почекати 40 років, аби побачити жупани, коралі та інші знайомі мотиви на модних показах у Мілані та Парижі. Хіба що тільки цим, добре відомим нам мотивам, мало хто інкримінував українське походження.
 
Наприклад, у 2009 у Парижі Джон Гальяно представляє колекцію, мотиви якої людей обізнаних із культурами слов'ян, змусила замислитися. Звісно Джон Гальяно відомий своїми асоціативними міксами, в основі яких є кропітка праця в архівах найрізноманітнішого штибу. Але загалом, вид коллеції міг здивувати і вразити кого завгодно, але не українців. Стилістика добре відома – жупан, монохромна вишивка, намітки. У нас таке називають "етно модою".. Але у березні 2009 британський VOG називає колекцію не інакше, як шиком "монгольських циган". Не виключено, що монгольскі цигани не більше, аніж метафора, що змушувала б думати про щось романтичне, неформальне, дике і вільне, як степовий простір. Ну і звісно, що алюзія з наміткою вимагає небанальної ерудованості у фешн редактора, тому що навіть в Україні багато хто вважає, що українки за старих часів тільки те і робили, що ходили у віночках.
 
Насправді віночок призначався тільки для незаміжніх. Ті ж, які мали чоловіка, виходячи поміж люди, носили намітку. До середини минулого століття від Вінниччини до Карпат подекуди наші бабусі загортали голову у плат-рушник, довжина якого сягала іноді 5 метрів. Жінки заміжні, але які не мали дітей, носили білі намітки. Старші – сірі та жовті. Чорні намітки одягали, як були в жалобі.

Намітка - особливо популярний елемент жіночого костюму у часи Гетьманщини. До речі, саме у часи Гетьманщини стався випадок, який лише підтверджує думку мистецтвознавця Мельника щодо нашого небажання носити чужі строї.

Було це у Києві. Цар Петро І прибув інспектувати будівництво Київської фортеці. Зустрічав цього гостя з Московії, звісно, гетьман Мазепа. І ось, під час неформальної бесіди після вечері десь на Подолі, цар Петро став вимагати, аби козаки відмовилися від свого екзотичного іміджу і перейшли на німецьку форму, так само як московіти. Гетьман Мазепа, на що був гнучким політиком, але на пропозицію гостя відповів відмовою. За що, власне, і отримав від Петра хук справа, від якого аж відлетів до стіни. Аби українці зреклися традицій своїх предків, їх будуть знищувати і вогнем, і мечем, і голодом. Але марно. Неможливо уявити, що у 20-му столітті в Європі у повсякденному житті жінки вбиралися б так само, як і 100, 200 років тому. А тут, у центрі Європи не потрібно їхати у Карпати, аби переконатися – старі скрині ще не спустошені.
 
Правди нема куди діти - ми вміємо і любимо вишивати. В Європі нема більше країни, де б ще в 11 столітті було створено спеціальну школу для вишивальниць. А із розвитком фабричного виробництва меценати підняли практично громадський рух, аби допомогти мистецтву ручної вишивки не зникнути на тлі масового виробництва. І будемо сподіватися, що не за горами час, коли українську вишиванку перестануть заганяти у рамки "Етно стилю", який зазвичай вважається класом нижчим, аніж всі інші напрями високої моди. Чому? Та тому, що донедавна вважалося, що придумали мегаполісом ходити у вишитих сорочках не українці, а хіпі у 60-х. Просто у ті часи Україна була закрита від світу залізною завісою, і той світ не знав, що у нас ходити у вишиванці - це не хіпувати, а вдягатися відповідно до віковічної традиції. Але після 2014 року здається світ усвідомив, що вишиванка назавжди лишиться брендом, ідеологія якого незмінна впродовж багатьох століть – Україна, свобода, збереження життя.